2. Все цікаве у селі так чи інакше крутиться довкола монастиря, з якого й почну розповідь. На щастя, ввечері ворота були відчинені, хоч і побоювався поцілувати замок та не потрапити в двір.
3. Монастир у Городищі з’явився в 1538 році, коли ним володіла родина Корецьких. Спочатку дерев’яний, у 1745 році перебудований у камені. Опікувався ним тоді орден кармелітів.
4. Головною окрасою святині є костьол (1746-82) у рідкісному для України стилі віленського бароко (його видають непропорційно високі вежі).
5. Всередині фрагментарно збереглися фрески середини 18 ст., і взагалі розписи вражають… мені пощастило, що йшла служба і випала нагода поглянути, але фотоапарат у натовпі діставати не став.
6. Із 1777 р. монастир змінив свою приналежність на греко-католицьку, а з 1832 – на православну. У його фінальному виді цікаво переплелися зовсім різні архітектурні погляди. Миколаївська церква (1880) на передньому плані має вже типово руський стиль.
7.
З 1923 року його закривають, він стає санаторієм, шпиталем, перевідкривається німцями і якось умудряється діяти до 1960, а там знову забуття в ролі психіатричного закладу, із якого святиня вийшла в стані відвертої руїни. Монастир Різдва Богородиці знову відкрився в 1995, його реставраторів немало критикують за недоречні золоті цибулини на костьолі, але у всьому іншому відбудова практично ідеальна, особливо відносно того страхіття, що можна побачити на старих фото…
8. А такі краєвиди відривається із монастирського пагорбу:
9. Так як всі були всередині на службі, ніхто не заважав гуляти й роздивлятися що хочеш у дворі. Чому б не влаштувати фотосесію жабі у зв’язку з цим?
10. Камуфляж для тамтешньої бруківки підібрала майже ідеальний.
11. Будинок із датою 1896 на фасаді – колишній паломницький готель. Хоча зараз паломникам теж можна розраховувати на ночівлю, тільки, певно, десь в іншій споруді.
12.
13. Старий мур:
14. Римо-католики, видно, живуть в селі і через чверть тисячоліття потому, як монастир перестав бути їхнім, про що свідчить наявність маленького костьолу:
15. Обійшовши ставок, почапав дорогою в сторону Шепетівки. Там на виїзді з села є і автобусна зупинка, і навіть залізнична (називається «імені П’яскорського»), хоча електрички її відвідують нечасто. У будь-якому випадку, пройти в ту сторону варто заради краєвидів. То все та ж сама річка Гуска, яка хоч і маленька, але нанизує на себе всю Шепетівку, а в Городищі виступає основним фоном для монастиря:
16. І заодно є основним джерелом природньої краси:
17.
18. Монастир звіддаля так само чудовий.
19.
20. На протилежній стороні відносно дороги з хащів несміливо виглядає дерев’яна церква 19 ст., збудована за типовим єпархіальним проектом (на місці старішої, і певно, куди цікавішої з виду).
21.
22. Але ще раз повернуся на береги Гуски. Якби вже не стало відверто темно, не знаю, скільки би я ще там зависав, насолоджуючись моментом.
23.
24. Дуже сподобалася природа. Ніби нічого унікального, але дуже вдало ці краєвиди лягли на мій настрій, вкупі з аурою самого місця й погодою. Чудний та теплий кінець літнього дня з надзвичайно приємним освітленням, що востаннє перед заходом сонця пробивало хмари, та далекий і тому нестрашний громовий гуркіт – як виявилося, то накрило Шепетівку, із якої так вдало втік… Сподіваюся, чарівність того вечора я зможу запам’ятати надовго.
25.
26. А потім було таки повернення в Шепетівку з ночівлею у мотелі за об’їзною (про невеликий вибір житла я вже говорив), що на диво виявився куди більш пристойним, ніж можна подумати з такого опису, а там ще один день мандрів на півночі Хмельниччини.
Коментарі
shipkin4
124.11.21, 23:30
жаба класна
visnyk
224.11.21, 23:59Відповідь на 1 від shipkin4
пізніше на Волині знайшов ще меншу)
Madam Fox
325.11.21, 12:37
Logic_man
425.11.21, 12:40
Nech sa paci
527.11.21, 02:21
Ловко там.