Миколаїв, ч. 1. Берег вигаданого моря

Близький, якщо міряти по прямій лінії, але незручний у транспортному плані Миколаїв досить довго залишався для мене незвіданим. Як і сусідній чимось подібний Херсон (його я все ж побачив на рік раніше), паралелей з яким не уникнути. Тим більше, у обох містах мене зустрічала цілком літня спека, яка їм так личить, хоч і в різні місяці.

1. Із самого початку Миколаїв виглядає промовисто південним, млявим і сповільненим у розпеченому сухому повітрі, трохи безладним, запущеним та неодмінно приморським. Так що само собою через деякий час виникає бажання прихопити рушника і махнути до моря, і тут виявляється, що до нього насправді десятки кілометрів… як і з Херсона.

2. Знайомство з містом почалося з вулиці Садової, біля якої я ночував, по суті це справжній бульвар з широкою зеленою зоною по центру. З одного боку над нею домінує церква, навіть цілий кафедральний собор Касперівської ікони Божої Матері (1908). Мені він більше сподобався у вечірньому світлі:

3. А це вже ранок і монумент «Єдина Європа».

4. Від нього почалапав на північ і далі до Інгульського мосту. Історичний Миколаїв у тому районі виглядає якось так, але детальніше про це розкажу у другій частині.

5. Майже одразу знайшов класний мурал, але загалом їх у місті геть мало.

6. Сквер 68 Моряків-десантників із відповідним пам’ятником і капличкою на задньому плані.

7. Через дорогу від скверу йде Соборна площа, із заходу прикрита неосяжною міською радою. Зранку тут безлюдно й приємно, а ввечері яблуку буде ніде впасти.

8. На перпендикулярній вулиці – симпатична сталінка, яких тут небагато чи просто мені не попадалися.

9. Якісь інсталяції під міськрадою.

10. Досить цікавою є Набережна вулиця, що проходить нижче площі та скверу й одночасно є межею Миколаївського суднобудівного заводу. У цьому місці вона натурально являє собою прохід між фортечними стінами:

11.

12. Зрештою всі шляхи ведуть до води.

13. Проте це не море, а всього лиш Інгул. За стоянкою яхт видніються спальні мікрорайони півночі міста.

14. Красива дореволюційна альтанка.

15. Піднявся на Інгульський міст. Він розвідний, і понтонний місток вище за течією має бути також.

16. У протилежну сторону Інгул розгортається майже неосяжно, впадаючи в Південний Буг, точніше, уже в Бузький лиман.

17. Ще одним місцем з відкритим доступом до води є обласний яхт-клуб на три кілометри західніше. По місту бігають трамваї, переважно дуже раритетні.

18. Уздовж входу на територію зображені символи міста.

19. У мрійливій ранковій тиші яхт-клуб сподобався чи не найбільше з усього.

20. На протилежному березі лиману видно далекий мікрорайон Варварівка.

21. У зв’язку із заводським статусом міста корабелів насправді в Миколаєві не так і багато відкритої води, але й на відстані від неї можна ходити дуже довго. Все утопає в зелені… у буквальному сенсі.

22.

23. Такі ворота зустрічаються дуже часто і в моїй уяві якраз відповідають колориту українського півдня.

24.

25. Немало запущеного, що також звертає на себе увагу (між тим, це колишня синагога):

26. А всяких сучасних прибамбасів, як для обласного центру, зовсім мало. Стагнація основних підприємств так чи інакше відображається на образі міста, що занадто застигло в часі.

27. Дуже гарне у них адміралтейство (це я знов вернувся на Садову, тільки тепер зверну з неї направо). І шпиль на будівлі неабиякий.

28.

29. Практично через дорогу знаходиться краєзнавчий музей, де я полінився доплатити за фото, бо зазвичай у музеях майже не знімаю. А дарма, він все ж обласний і явно цікавіший за більшість бачених останнім часом. На телефон знімати можна було й так, але ж якість. Що хотів сказати автор цього триптиха, вже не пам’ятаю, та настільки сильна річ:

30. Найбільше сподобалися експозиції поза традиційною тематикою. Наприклад, транспортна кімната, чимось схоже на подібну в вінницькому музеї. Поїзди періодично ганяють по колу, а уявне місто частково містить у собі пізнавані споруди реального Миколаєва.

31. Пластиковий динозавр, що жере Землю – також дуже вдала алегорія.

32. По іншу сторону дороги відносно музею на сотні метрів продовжує тягнутися суднобудівний завод, розміри якого важко навіть описати.

33.

34. Знову колії. Миколаїв-історичний весь малоповерховий, а тут геть село. Чимось нагадало Конотоп.

35. Церква Великомученика Пантелеймона на території лікарні №1. То мене понесло далеченько від центру.

36. Але зрештою поїхав назад, до самої серцевини міста. Другий мурал:

37. Колишня трамвайна електропідстанція на розі Центрального проспекту і вулиці Соборної:

38. Соборна – місцева пішохідна зона, з вуличними музикантами, авангардними лавочками, їдлом і всім таким. Найбільш запруджена людьми, й тому геть неприємна на тлі решти старого міста.

39.

40. Пам’ятник корабелам і флотоводцям.

41. Всього два квартали в сторону і натовп розсіюється, а серед інших будівель раптом виникає розкішний неоготичний костьол Святого Йосипа (1896). У Польщі такі на кожному повороті, а в нас за дивину, особливо на півдні та сході.