Небо найкращого міста

Останнім часом так все склалося, що вийшло багато де поїздити, і писати потроху про побачені місця, відповідно, теж. І весь цей час за кадром залишилась Вінниця – місто, де зараз мій дім, і яке є опорною точкою для всіх цих поїздок. Несправедливо… Тому спробую трохи виправитись за рахунок фотографій вінницького неба. Неба? Так, просто неба. Зроблені вони були за один вечір та ранок підряд ще у середині вересня, а у світ виходять тільки сьогодні, у день четвертої річниці мого проживання у цьому чудесному місті.

Отже, прямо з роботи заскакую в трамвайчик і мчу у центр, до заходу сонця хвилин 20 і я дещо запізнююсь. Зате над собором уже підвисився молоденький місяць.

Панорама з собором і центральним мостом. Тут, правда, домінує жахлива коробка Укртелекому, яких краще б не було (і коробки, і Укртелекому).

Розливи хмар. Такі контрастні, об’ємні і кольорові вони бувають, певно, тільки восени.

Із трамвайчиком:

А десь на північному заході, куди зникло сонце, догорала вишнева заграва…

Зранку добирався уже велосипедом і в інше місце, але також умудрився спізнитись.

Хоча сонце ще не зійшло, було вже пристойно світло.

Навіть із протилежної сторони:

Для зустрічі світанку я обрав скелю за психіатричною лікарнею у місці впадіння річки Вишеньки у Південний Буг.

Але все одно ще було достатньо часу. Погратись з режимами фотоапарата:

Поклеїти панорамки:

Майже одразу до мене пристав надзвичайно товариський кіт чи кицька (хоча, здавалось, що б йому робити на дикій скелі за кладовищем у півсьомого ранку? smile ) Так фотосесія неба плавно перейшла у фотосесію кота з намаганням зловити його на тлі цього неба, бо це велелюбне чудовисько одразу кидалось до ніг.

А там, на сході, все вже палало…

Хмарки:

Не спалось у цей час не тільки мені:

Не спалось і патрульним, що якраз проходили мимо, заодно перевірили чи я не наркоман. При чому, це так уже не вперше зі мною, коли ловлять у місцях та в час, де нормальних людей бути не повинно smile

Кошак, що і з ними одразу подружився та все намагався забруднити форму, отримав горде звання патрульного кота, але зрештою залишився біля мене.

Тим часом сонце нарешті вилізло із-за дерев.

До роботи ще було незвично багато часу, а так як додому недалеко, зганяв туди і ще раз назад, але вже з сарделькою. Правда і кіт за цей час на місці обзавівся вагітною подружкою.

…яка, зрештою, і втоптала майже все з космічною швидкістю.

І так само невдячно злиняла. Я знов залишився наодинці зі своїм кошаком, який після сніданку явно став спокійнішим і з’явилась змога скільки завгодно знімати його на тлі устя Вишеньки.