Золото Білої Криниці

Добиратись до Білої Криниці незручно. Автобус із Чернівців вирушає туди о 12 дня, і по прибутті одразу ж вертає назад. Тому опорною точкою я обрав найближче село Старий Вовчинець, до якого транспорт дещо частіший – раз на 3 години. У Старому Вовчинці асфальт закінчується, і до цілі треба пройти ще 5 км ґрунтово-гравійною дорогою.

Але то не так і далеко, особливо того дня. Мені вдалось потрапити на Буковину в короткий період золотої осені, та ще й погода була на диво чудесна.

Той момент, коли не треба підмальовувати в фотошопі ні колір, ні насиченість – природа усе сама досконало розфарбувала.

А скоро на горизонті з’являться і пам’ятки Білої Криниці.

Поняття старообрядців виникло у середині 17 ст., коли патріарх московський Никон змінив прийнятні з часів хрещення Русі канони і книги, уніфікувавши їх із грецькими. Значна частина вірян не сприйняла ці нововведення, за що була жорстоко переслідувана.

Утікаючи від страт та репресій, старообрядці селились у найвіддаленіших районах, а то і за кордоном. Навіть у Османській імперії – виходить, що гніт учорашніх братів у вірі у дикій Московії був страшнішим за ставлення шалених ісламістів. От і австрійській імператор Йосип ІІ у 1784 році дозволив оселитись на своїх землям 22 родинам та 7 монахам-старообрядцям.

Образно село називали Липованським Єрусалимом. Липовани – група вірян, що отримала таку назву, бо носять лапті.

Але якщо ще на початку 20 ст. у Білій Криниці було 20 культових споруд, після нашестя радянських визволителів залишилось тільки два храми…

Незважаючи на це, село прекрасне, одне з найяскравіших, які я бачив. Якщо поняття намолених місць не видумане, то ось воно. Чарівне й неперевершене, де буквально фізично можна відчути справжню благодать.

Саме село виявилось напрочуд безлюдним, зараз тут проживає лише півтори сотні чоловік. Мені цікаво було б послухати їх говірку – чисту, застиглу в часі російську мову, але не було від кого. Пару-трійку людей, яких я бачив у дворах, десь із них магічно зникали при наближенні чужого, а може просто так збіглося.

Вода у колодязях має білуватий відтінок із-за вапнякового осаду. Звідси, власне, і назва.

Світ, застиглий у часі:

Найстаріша церква села, Козьми і Дем’яна, збудована в кінці 18, сильно перебудована у середині 19 ст. Має цегляний низ і дерев’яні верхи.

Поруч є «тепла» дерев’яна церква, схожа на давні буковинські храми хатнього типу, але це вже сучасна споруда.

Та найбільш вражаючим є Успенський собор 1900-08 років, яскравий зразок руського зодчества і одна з найгарніших будівель усієї Чернівецької області.

Усі будівельні матеріали везли сюди аж із Москви, навіть землю російську засипали під фундамент.

Той випадок, коли був і час, і бажання зафіксувати якнайбільше деталей. Різнокольорова кераміка й каміння, і абсолютно досконалі форми.

А які в них вікна, а які ґрати…

Одна біда – усі двері наглухо зачинені, і так само нікого навколо. Той день було якраз свято Покрови, тому я здивувався. Чи не відмічають старообрядці його, чи там вже й нема толком кому…

Стилістично споріднений мур навколо собору:

Лише у 1971 році канонічна православна церква визнала всі старообрядницькі звичаї рівними до нових, а у 2000 принесла покаяння за старі переслідування.

Я ж покидаю Білу Криницю і від всієї душі бажаю їй вижити та зберегти свій особливий дух.

Під’їхавши назад попуткою, мав ще трохи часу у Старому Вовчинці. Можна було насолодитись сільською ідилією, від нічого робити фотографуючи їх живність і панорами яскравої осені навколо.