І ці люди учать нас жити

Кілька разів зустрічав в Інтернеті новини про турне Вадима Колесніченка південно-східною Україною, в ході якого ним були представлені народу книжки про діяльність ОУН і УПА в роки другої світової. До написання книжок доклалися російські історики (українські офіційно не брали в тому участь), які перед тим пошестерили історичні архіви, в тому числі й раніше засекречені московські.

Зважаючи на перманентну любов російських істориків до українських націоналістів, а також персону їх ідейного натхненника, знаменитого українофоба, неважко здогадатися, про що ті книжки. Я їх не читав, але впевнений, що мова йдеться про співпрацю українських націоналістів із фашистською Німеччиною. Також думаю, що про співпрацю СРСР з тими ж німцями там немає ні слова, ну, ви зрозуміли.

Але зараз я хотів би поговорити не про Україну.

Виявляється не тільки у нас можуть оскверняти пам’ятники (як, наприклад, облили фарбою Леніна у Запоріжжі). Майже рік тому, 5 грудня, у Москві стався жахливий акт вандалізму. Невідомі злодії підкинули кілька свинячих голів до пам’ятника Ахмата Кадирова, колишнього президента Чеченської республіки і за сумісництвом героя Російської Педерації, що викликало, безумовно, справедливий протест усіх правовірних мусульман.

Єдине, чого мені дійсно шкода в цій історії – невинно убитих свиней, які насправді набагато чистіші і благородніші тварини, ніж кавказьке кодло, яке фактично поставило раком слов’янське населення Росії. Ні, реально, нікого не бентежить, що в її столиці є пам’ятник і названа вулиця в честь людини, яка найімовірніше таки сказала свого часу: «Кожен чеченець має убити 150 росіян, і тоді війна в Чечні зупиниться!»

Перенесемось іще на два місяці назад. Грозний, день міста, що заодно співпадає з днем народження іншого Кадирова, Рамзана. На свято запрошені світові знаменитості: Жан-Клод ван Дамм, Хілларі Суонк, скрипачка Ванесса Мей. У самому місті відкривається помпезний житлово-діловий комплекс «Грозний-Сіті», поява якого була б доречною у яких-небудь Арабських Еміратах, а не в маленькій гірській республіці, котра недавно пережила дві війни і постійно просить у столиці багатомільйонні дотації. На запитання журналістів до Кадирова, а за чий же рахунок бенкет, смиренний вірянин потупив очі і відповів «Аллах допоміг».

Мабуть, Аллах же допоміг недавно залишитись непокараними дагестанцям, які із весільного кортежу відкрили стрілянину по машинам у Москві. Або кавказькому юнаку, що (як виявилось, неумисно) убив 2 роки тому юнака російського і нині був достроково звільнений.

Щодо самого Кадирова-молодшого, існують численні, але на жаль, недоведені сумніви, що знищені ними бойовики насправді були випадковими людьми, яких демонстративно закатували. Цим питанням займалась Анна Політковська незадовго до того, як її убили. До речі Рамзан Кадиров – також герой Росії. А Політковська чомусь ні.

Я не визнаю ахінеї про єдність трьох народів, але розумію, що певна спорідненість також існує. І в ситуації, що склалася, мені реально шкода росіян, і я їх банально не розумію. Може, треба розгледіти поліно і у власному оці, чи й далі боротимемось із вітряками?