Березень чимось схожий на продовження зими, але водночас зовсім інакший. Він гранично відвертий: оголює з-під снігу та льоду все, що було невидимим взимку, додає сонця, щоб то все стало помітнішим. Переважно, правда, то сміття і лайно. Але іноді й підсніжники.[Приєднана...

Читати далі...

Я піднявся на Говерлу. Ще на початку вересня, тобто більш як пів року тому, але руки дійшли описати це тільки зараз. Нижче трохи деталей, роздумів та кадрів того, що можна побачити з найвищої гори України та з дороги до неї.1. В прекрасному минулому, де я сам міг розпоряджатися своїм життям, я б залишив цю гору наостанок, після усіх інших наших двотисячників. А ще б постарався йти на неї із маловідомої стартової точки десь на Закарпатті, а не із Заросляка в суботу, як зрештою сталося. Але зараз ...

Читати далі...

Розібравшись із зимовими фото, можу з чистою совістю повернутися в сонячний вересень 2023, адже зі мною там трапилося таке щастя, як Карпати. Навіть неважливо, що у найбільш попсових своїх місцях.[Приєднана...

Читати далі...

Березень несеться, тому давно пора закінчувати з зимовими фото. Остання частина – не про природу, а що я наклацав у цей період у місті. Навіть про таку нетипову для мого блогу річ, як тролейбуси.1. Річ у тім, що дитинство в Кривому Розі 90-х виплекало в мені стосовно цього транспорту лише щиру незатьмарену НЕНАВИСТЬ. Їздили вони рідко й нерегулярно та були забиті вщент, бо пільги й дешевші квитки. У Вінниці з ними ситуація значно краща, але по інерції я за можливості вибираю трамваї (ну або...

Читати далі...

Як був малим, мені дуже подобалася відкривачка для консервів, яку мав мій дід. Маленька, компактна, і дуже зручна. А ще візуально симпатична, хоч і добряче пошарпана життям. Тоді я волів, як житиму самостійно, щоб у мене була така ж.Це бажання здійснилося, тепер у мене є йобане доросле життя і відкривачка, та сама. Але радості вона не принесла. Бо нема давно діда, і сенсу існування також. Сьогодні йому могло би виповнитися 100 років, але не буде. Чомусь упевнений, мені не буде також.[Приєднана...

Читати далі...

Зима справедливо вважається періодом, коли природа засинає. Але не вся. Тільки у цей час можна побачити деяких птахів, що перебираються ближче до міст із безлюдних місцин, а то і взагалі прилітають із більш холодних країв перечекати сильні морози. Ну і за відсутності листя всяку живність краще видно.[Приєднана...

Читати далі...

Ще в останні дні листопаду сталося диво-дивне: випав сніг. Зважаючи, що в окремі недавні зими його не було, або він затримувався усього на кілька днів, таке не можна було пропустити.[Приєднана...

Читати далі...

Зима завжди була для мене найменш улюбленою порою року, найменш мандрівною, найменш фотографічною. Навіть у кращі роки після її закінчення зоставалось тільки відчуття полегшення, а от контенту для блогу майже не було.Цього року саме в плані фото якось все вийшло інакше. Чи то дійсно ця зима зуміла подарувати немало красивих моментів (хоч і не завжди приємних), чи то я просто фотографую абищо, поки є така можливість.1. Тому вирішив по гарячих слідах викласти що є, а тоді вже повернутися до...

Читати далі...

Вперше я незаплановано побував у Маняві влітку 2022, і писати про це мені стало якось лінь. А потім так само незаплановано опинився там вдруге, через рік з лишком. Ну раз уже так, то хай буде.1. Це село Івано-Франківського (раніше – Богородчанського) району, недалеко від траси у напрямку Яремче та гір, от сюди й завозять туристичні групи всі, кому не лінь. Головним чином, заради водоспаду.[Приєднана...

Читати далі...

Озера у затоплених кар'єрах давно є для мене одними з найулюбленіших місць для відвідування в Україні. За можливості, я стараюся побачити їх хоча б мимохідь, до деяких їздив спеціально. Зазвичай біля них немає ніякої супутньої інфраструктури, тому ці візити дуже короткі. Минулого року винятком став колишній кар'єр у селі Могилівка, що за 25 км від Вінниці.[Приєднана...

Читати далі...