Давно пора! Украина потребовала роспуска ЛДНР
- 16.10.19, 18:45
Как-то почти незаметно в СМИ прошла новость о том, что за первые 6 месяцев 2019 года при пересечении линии разграничения с ОРДЛО в очередях умерло 34 человека. Это почти в три раза больше, чем за этот же период погибло от обстрелов. Но об этих тихих смертях обычно говорят гораздо меньше.
Эти люди стали жертвами ЛДНР. Не было бы КПВВ и линии разграничения - все они были бы живы. Причём, всем уже давно очевидно, что линия разграничения нужна только мародерам, которые грабят ОРДЛО. Жителей Донбасса она ни от чего не защищает. Напротив, они сами массово и регулярно пересекают эту линию и ездят в Украину. Следовательно, не чувствуют никакой угрозы и не боятся никаких фашистов.
Вот это издевательство над людьми на бессмысленных КПВВ - и есть настоящий геноцид Донбасса. А вовсе не вымышленные фильтрационные лагеря, которыми пугали в 2014-м.
Записал об этом новый видеоблог
Денис Казанский


Про це Історичній правді повідомили в ЦДВР.

У Стратинських лісах Рогатинського району Івано-Франківської області відкопали "молочний" бідон і металеву скриньку. У них повстанці свого часу зберігали свої документи. Більшість із них виявилися невідомими історикам.
Кілька сотень знайдених документів датуються 1945 — 1946 рр. Це переважно звіти підпілля ОУН та підрозділів УПА з теренів Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей, які діяли у межах Воєнних округ (ВО) УПА "Буг", "Лисоня", "Говерля" та на території Закерзоння (сучасна територія Польщі).

Вперше виявлено 5 звітів з Тактичного відтинка "Магура", що входив до складу ВО "Говерля" та низку хронік сотень з ВО "Лисоня". Знайдено з десяток невідомих досі типів бофонів (підпільні гроші, векселі).
Група документів присвячена темі виборів до Верховної Ради УРСР 1946 року. Ці вибори планувалися радянською владою як засіб формальної легалізації окупації Західної України. Для підпілля зрив виборів був першочерговою задачею, успіх якої мав засвідчити реальну силу УПА.

"Архіви із Стратинських лісів — надзвичайне історичне джерело. В кількох сотнях документів зібрана історія українського визвольного руху за два роки. Для нас очевидно, що архів призначався для інформування лідерів ОУН та головного командування УПА. Втім, встановити чи працювали з ним члени Проводу ОУН наразі немає можливості, але ми вперше виявили кримптоніми підпільної пошти "АА" та "612". Хто це – думаю, з'ясуємо з часом", — пояснює Руслан Забілий, генеральний директор Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" та член Вченої ради Центру досліджень визвольного руху.

Один з архівів дуже добре зберігся, його опрацюють реставратори та історики і згодом оприлюднять он-лайн в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua. Інший, на жаль, не підлягає навіть реставрації, відтак реставраторка Національного музею "Тюрма на Лонцького" Олена Папевська законсервує архів та відреставрує німецьку мінометну скриньку, в якій він зберігався.
На лінії зіткнення, там, куди потенційно щохвилини може прилетіти куля чи снаряд – за 10 кілометрів від фронту, – живе близько 100 тисяч дітей. Про те, як війна впливає на психіку дітей, як відображається на їхньому сприйнятті світу – репортаж воєнного кореспондента Радіо Свобода Андрія Дубчака.
Зробити репортаж про дітей на лінії фронту я задумав давно. Як до цієї теми підступитися, не знав – надто важко це… Та цього так сталося, що на початку відрядження – у першому ж інтерв’ю – психолог із Попасної Людмила Романенко почала про це говорити. За її спостереженнями, наслідком війни й бойових дій стала «замороженість» дітей, батьків, та й усього суспільства в цілому.
Якщо коротко, то «замороженість» – це психологічне уникання наявної проблеми на підсвідомому рівні. Таке уникання, за словами психолога, є однією із основних ознак посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
Цей стан надпотужно впливає на психосоматику і здоров’я загалом. Медики у Попасній останнім часом реєструють різкий сплеск онкозахворювань і психосоматичних розладів, як у дітей, так і у дорослих.
«Замороженість» також характеризується відсутністю емоцій, як у дітей, так і у батьків. У такому стані батьки не можуть повноцінно давати дітям любов, тепло й відчуття захищеності, а діти не можуть на повну радіти, гратися, відчувати себе у безпеці. Все це позначається і позначатиметься надалі на психіці й здоров’ї дітей не лише у прифронтових зонах, а й у решті країни.
Спостерігаючи за дітьми, які живуть біля лінії фронту, я для себе відзначив, що старші діти, які застали бойові дії вже у свідомому віці, сприймають війну більш травматично, аніж діти, які народилися або усвідомили себе вже під час війни.
У старших одні стреси і страхи, у молодших інші.

Діти в реабілітаційному центрі «Лелека», що у фронтовому місті Попасна
Ось лише кілька історій дітей, які живуть біля лінії конфлікту. Про деяких із них ми зробимо більш розгорнуті матеріали. Це дуже велика і важлива тема, що потребує широкого висвітлення.
Золоте-4. ЖораЖорі – 4 роки. Його разом із матір’ю я зустрів біля магазину в центрі селища Золоте-4 – потенційній точці розведення військ. За рогом цього магазину видно «дім Павлова», а це вже передова.
Жорина домівка – на околиці селища. Ліс за городами заміновано. Мати розповіла, що в тому лісі на «розтяжках» іноді підриваються собаки, і їхні нутрощі потім довго висять на гіллі дерев і кущів.
Жора – зосереджений. Його очі не посміхаються. Він дивиться так, ніби оцінює.

Георгій, 4 роки. Селище Золоте-4. Потенційна точка розведення військ, «сіра зона». 19 вересня 2019 року
Прямо зі мною говорити він не захотів. Промовив кілька слів і все. Тому його мама була між нами «перемовником»:
– Жорику, а як в собачку нашого влучили два осколки, пам’ятаєш?
– Так.
– Не вижила собачка, – каже мати, – три місяці пожила і померла… Жоро, а розкажи дяді, коли стріляли. Розкажи.
– Коли було темно, вони стріляли.
– А з чого стріляли?
Жора зосереджено і точно імітує звуки, що супроводжують «виходи», політ і «приходи» від різних видів зброї.
Родина живе тут із самого початку конфлікту. Під час найгарячіших боїв 2015 року вони ненадовго виїздили в Харків, але потім повернулися, бо тут все – комбайн, трактор, поля, господарство, собаки, коти. Їхня хата стоїть прямо на околиці селища, далі блокпост, і за ним вже передові позиції ЗСУ.
Стріляють тут регулярно. Іноді «прилітає» просто поруч.

Десятирічний Давид катається на купленому для них батьком дитячому квадроциклі, а малий Степан намагається його наздогнати, щоб теж покататися. За шлагбаум – не можна. Там передова. Селище Луганське, 20 вересня 2019 року
Хлопці дуже рухливі й невгамовні. Увесь час бігали, ловили то собаку, то кота, чи каталися на квадроциклі. Старші багато допомагають батькам по господарству. Навіть водять комбайн і трактор.

Розговорилися. Запитуємо у Давида, що тут цікавого у селі:
– Іноді, ввечері, коли ми їмо кавун, чути, як стріляють і з тієї сторони, і з іншої. Одні стріляють із БМП, а інші з міномета.
– А ти розрізняєш зброю?
– Трішки. Коли стріляє БМП, снаряд свистить і світиться. А з міномета сильно стріляє, трішки просвистіло і його не видно.
– Страшно?
– Ні. Вже звикли. А було таке, що ми дев’ять місяців без світла сиділи. Домашнє завдання під свічкою робив. У підвал ховалися.

Семирічний Вова і малий Степан граються з песиком, селище Луганське, 20 вересня 2019 року
Із розмови з Вовою:
– Коли стріляли – ми бігли в підвал. Навіть у трусах. Бо боялися, що капєц. Я хочу, щоб війна закінчилася і ніколи не було її.

Малий Степан дуже переконливо імітує ходу зомбі. Мати каже, що це його улюблені серіали. Селище Луганське, 20 вересня 2019 року
Хлопці дуже комунікабельні й допитливі. Війну сприймають як звичну частину довколишнього світу.
На жаль на сайті є обмеження і не всі історії помістились в замітку, та й відео не дублюються, тому, якщо цікаво, то прошу на сторінку www.radiosvoboda.org/a/frozen-children-war-ukraine/30189600.html
Але повз це фото я не можу пройти...

Ну, і що ж, що прийдеться умерти
У похідній шинелі в житах
Ми у вічі сміємося смерті
А вмирати прийдеться лиш раз
Ну, і що ж, що хтось буде ридати
На воротах даремно ждучи
Будуть нам маршової співати
До атаки гранати, рвучись
Сотня наша ударна залізна
Сотня наша в боях - богатир
Нас Тризуба веде знам`я грізне
І завзятий наш друг командир
За потоптану честь України
За поганьблену землю святу
Ми ідем, щоб підняти з руїни
Українську державу нову
2 жовтня 1913 у с.Голоско Велике (тепер частина Львова) народився Святослав Мотало – поет, прозаїк, діяч ОУН, більше відомий за літературним псевдонімом “Святослав Ольшенко-Вільха” (скорочено – “С.В.-В.”, “С.О.-В.”, “Св.О.-В.”)
Твори Святослава Мотала публікувалися у львівській та краківській пресі, а в 1941–1942 світ побачили збірки “Червона корчма” (прозова) і “Чужа весна” (поетична).
Під час війни працював у Головному осередку пропаганди ОУН, зокрема, в 1943 виконував обов’язки крайового референта пропаганди Західних українських земель (ЗУЗ – територія Галичини) під псевдонімом “Оляф”. За твердженням одного із його знайомих, навесні 1944 він заявив: “Іду в підпілля до УПА, вдруге на еміграцію не піду”.
За невідомих обставин у грудні 1944 С.Мотало мобілізований до Червоної армії військовим комісаріатом Боринського р-ну Дрогобицької обл. Ймовірно, потрапив в руки чекістів, які в випадках, коли не мали матеріалів для арешту затриманих в облавах на нелегалів військовозобов’язаних, відправляли їх на фронт.
Загинув у квітні 1945 на південь від Кракова.
Найвідомішим твором Святослава Ольшенка-Вільхи є вірш “Похідна” (“Ми у вічі сміємося смерті”), який став популярною повстанською піснею. Вперше він, ймовірно, опублікований в часописі “Наша боротьба" (ч.4 за 1941), згодом, дещо змінений, у журналі “Повстанець” (ч.5-6 за 1945)
Автор - Володимир Мороз

