Останні статті
- "В концтаборах товстих не буває"
16.10.2026, 22:50 - Усвідомила про себе таааке....
10.09.2026, 22:10 - Платять мільйони щоб красти унітази
13.08.2026, 13:50
Свіжі фотографії
Свіже відео
Свіжі шпалери
Унікальний архів УПА ледь не продали за кордон
- 15.12.20, 15:30
- Бандерівці
Унікальний повстанський архів знайшли на території Дубенського району, між селами Майдан та Соснівка. Досі про нього було мало відомо, інформація поширювалася лише у колі обізнаних у темі людей. Більше того, архів ледь не потрапив до рук приватних колекціонерів.
Спеціально для ІА «Теза» дослідник Анатолій Василюк розповів про долю особливої знахідки, як вона потрапила до його рук та інформацію, вміщену в архіві
Геніальна примітивістка
- 07.12.20, 07:55
- Бандерівці
Геніальна художниця Катерина Білокур побачила світ 7 грудня 1901 р. на день Св. Катерини. Було це у далекому с. Богданівка Яготинського району.
Ні про яке навчання єдиної донечки батьки й чути не хотіли. Не тому, що треба платити, вони були заможними: борони Боже, тоді може й заміж не вийти! Букви дівчинка вивчила сама на печі. А ще вчилася, коли молодший брат робив уроки. Хлопець – не дівчина, її місце за прялкою, а його наука не зіпсує, тільки в люди виведе. Гриць дуже любив коней і одного разу Катря намалювала в його зошиті коней. З цього часу навіть брати в руки братові зошити, книги було заборонено. Катрі так горіло малювати але на чому? чим? От і вкрала дівчинка у матері шмат білого полотна і вуглиною намалювала. Так і повелося: намалює Катря квіти на полотні, потім випере – і знову намалює. Ховалася вона з малюнками, але селом пішла чутка, що дочка Білокурі причинна. І благали її, і лякали, що жоден парубок її заміж не візьме, але їй і не кортіло. Тоді батьки почали так завантажувати дочку роботою, щоб ніколи було й гадати про малювання.
1234567
Якось до їхнього села приїхала жити родина вчителів. Прийшла до них Катря, побачила збірник Шевченка – і наче хто дання дав, наче дроком напоїв. Ходила Катря до родини Куликів, брала у них уроки читання, малювання.
Двічі тікала з дому до художньої школи Миргорода, Києва, але кому потрібна людина без довідки про освіту?
Пізньої осені 1934 року Катерина заявила батькам: «Буду художником!» «З роду віку у нашому селі художників не було, а ти ж ще й баба!» – пролунало майже дуетом. Від обурення батько чоботом кілька разів копнув дочку – та побігла топитися. Із крижаної води мати її ледве витягла, довго відволодувала. Після цього інвалідність: ноги пухли, крутили, відмовлялись ходити.
А як же без ходіння? Катря ж все життя квіти малювала, але жодної не зірвала. Ходила у байраки за 20 кілометрів, аби змалювати чар-зілля. Катерина працювала олійними фарбами. Сама робила пензлі, вибираючи з котячого хвоста волосини однакової довжини. Для кожної фарби — свій пензлик. Самотужки опанувала техніку ґрунтування полотна.
«Роби, як знаєш!» – махнув рукою батько.Якось по радіо почула Катря, як Оксана Петрусенко виводила «Чи я в лузі не калина була?» Написала вона листа співачці. Оксана ж нікому не могла відмовити: звернулася до закоханого в неї Павла Тичини, аби допомогти Білокур. З цього часу почалися виставки полотен художниці, яка жодного дня ніде не вчилася.
Її картини – осанна квітам.Коли в 1954 р. у Парижі їх побачив Пікассо, він сказав: «Якби у нас була такого рівня майстерності художниця, ми б змусили про неї заговорити весь світ!»
Російська книжка
- 02.12.20, 20:00
Чергове розчарування в Росії, хоча здавалось, що далі нікуди. На цей раз книжка за 2007 рік від російського видавництва, де серед загальної тематики, про психологію страху, вилізла політика, автор вирішив виправдати події 1991 року в Литві, коли людей танками давили, тим, що литовці, "буржуазные литовские националисты", вбивали людей в Другій світовій. Якщо російською вже й читати не виходить, то нащо вона взагалі? Як тепер реагувати на книги російських видавництв, навіть з своєї бібліотеки і старі видання? І звісно промайнуло питання до себе "А те я тоді, в 2007, була?"
Вірші Василя Вишиваного
- 22.11.20, 14:05
- Бандерівці
Минають дні…
Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…
Одна по них у нас луна остане
Із тих минулих днів,
Що в серце наше мов весна загляне,
Мов привид майських снів.
Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…
Ніч надходить…
Зоря за горами блідніє,
Снуються долом мрачні смуги,
Надходить ніч — кругом темніє
І линуть сни на крилах туги…
Ступає ніч тихоньким кроком,
Щоб квіти, гори — всі заснули,
На небі зорі срібним оком
Мигтять собі. Про нас забули.
Мовчить потік і ліс — ні звуку,
І в пітьмі хвилі все сховаєш:
Надії, мрії та розпуку
Усе, що ти кохаєш…
Чорногора
Сріблом сяє сніг в Карпатах,
А під захід червоніє…
У долині хліб на нивах
Перед жнивом золотіє.
Жар на заході сумерку
Гомін праці в день несеться:
Мовчки нічка вже надходить
Пісня пташки ще не рветься.
В яснім світлі місяченька
Черемош внизу сріблиться,
Піп-Іван високий, білий
На сторожі там держиться…
Досвітня заграва на поляні
Високо ген лежить поляна.
Кругом суворий, темний бір;
Лежить забута і незнана,
Куток тихенький серед гір.
Як вечір тіни там спускає,
Як присмерк там прислонить все,
То місяць срібним світлом ткає
І серед гиль вінок плете.
І запах квітів, мов кадило,
В гору до неба тихо йде.
У лісі темному світило —
Блищак в повітрі десь гуде…
Мягонький легіт в лісі грає…
І срібний сон поляни тає.
Зоря на сході вже блистить.
І чари ночі мов померли…
Квітки збудились і тремтять.
В очах роса мереже перли,
Що в сонці граються, блистять.
Вмирає ніч; останні тіни
З поляни теж кудись ідуть
І в лісі срібним руном піни
Мов океаном йдуть, пливуть…
На полонині
З далека чую згуки тихі.
Несуться тужно і поволі.
Звучать вони, як рідна пісня,
Якої ще не чув ніколи…
З верхів далеких ген несеться
Глибоко в серце заглядає,
Все рідний край у ній я бачу.
Вона весь біль мій проганяє.
Солодко так звучить і мило
В краю Гуцулів, в полонині,
І повна радощів для тебе
Звучить у серці, в батьківщині…
Осінній вітер
Осінній вітер жалісно скиглить.
Журливу вістку він несе
З риданням вітру вістка мчить:
Природа мре! Природа мре!
І там і тут,
І по дорозі
Листки падуть,
Мов сльози…
По горах, по яругах — скрізь гуде,
Мов дикий лютий звір.
«Природа мре! Природа мре!» —
Несеться гомін гір…
І там і тут
І по дорозі
Листки падуть,
Мов сльози…
В горах
Ліси шумлять, немов колишуть нас,
Думки летять кудись далеко, ген…
А соловейко тьохка раз-у-раз —
Прощає гарний теплий день.
Проміння соняшне цілує полонину,
Зоря розмріяна за горами біліє,
Отарою по небі хмарки линуть,
А вітер в лісі легко шевеліє.
Надходить ніч — і чуда розкриє.
Роса паде і квітоньки цілує,
І соловейко в лісі не вмовкає.
Ніч — чарівниченька задумалась — банує…
Ноктюрн
Далеко ген дрімають шпилі.
Над ними срібні зорі…
І дивний чар нічної хвилі
Розносить сум в просторі..
Проснулась туга серед ночі…
І я пристав в дорозі,
Згадав твої вдумливі очі
І сплив мій сум у сльозі.
Далеко ген, падучі зорі
З безкраю поринають;
В безмежному нічному морі
Мов перли сліз зникають…
Рання хвиля
Зіронька рання вже мліє,
Збудились берези, тремтять;
Вітер в листках шевеліє
І хмари кудись-то летять.
Квіти пахущі збудились
І личко вмивають своє;
Сяєвом щастя займились,
Бо сонце їм радість дає.
Птахи збудились, співають
І вітер шепоче гей в сні:
«Дні насолоди минають,
Минають і мрії твої!»
Осінь в горах
Осінній вітер в просторах сіє
І жаль по горах ростилає.
Буковий ліс заржавів, червоніє,
І журиться, зітхає і конає…
Леґінь стоїть задумався і мріє.
І меркнуть перед ним осінні чари;
А вітер плаче і по дебрах мліє
По небосхилі тужать сірі хмари…
І сум холодний з хмар на гори кане
А син Карпат склонився і ридає…
Бо жаль йому, що вся краса зів’яне,
Що все, чим жив, минається, вмирає.
Такой антифашизм...
- 18.11.20, 09:40
- Бандерівці
Известный донецкий бар «Ганджубас» решил провести концерт хитов украинского рока. Без политики, просто песни на украинском языке.
Боевики пригрозили закрыть бар или сжечь его вместе с посетителями. В итоге концерт отменили.
Такой антифашизм...
Из ФБ Дениса Казанского
