Із-за  гаю  сонце  сходить,  
За  гай  і  заходить.  
По  долині  увечері  
Козак  смутний  ходить.  
Ходить  він  годину,  
Ходить  він  і  другу.  
Не  виходить  чорнобрива  
Із  темного  лугу,  
Не  виходить  зрадливая...  
А  з  яру  та  з  лісу  
З  собаками  та  псарями  
Іде  пан  гульвіса.  
Цькують  його  собаками,  
Крутять  назад  руки  
І  завдають  козакові  
Смертельної  муки;  
У  льох  його,  молодого,  
Той  пан  замикає...  
А  дівчину  покриткою  
По  світу  пускає.  

(Друга  половина  1848)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать. *

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей. **
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Цілу ніч до зорі я не спала,
Прислухалась, як море шуміло,
Як таємная хвиля зітхала –
І як серце моє стукотіло.
Ночі темної дивні почвари
Заглядали в безсоннії очі,
І страшніші, ніж сонні кошмари,
Ті привиддя безсонної ночі.
Думки-гадки, мов птахи нічнії,
Налетіли, тяжкі та суворі,
Ох, непевні ті думи страшнії,
Наче хвилі у північ на морі!
Хто одважиться в північ на море
Своє хибке човенце зіпхнути?
Хто поважиться людськеє горе
Світовеє серденьком збагнути?
Той у північ на море поплине,
Хто не думає ранку діждати…
Хай же думка моя вільно лине, –
Я не буду на ранок чекати.
Серед мороку, бурі-негоди
Цілу ніч буде човен блукати;
Як зійде сонце правди та згоди,
Я тоді вічним сном буду спати.
Буде шарпати буря вітрила,
Пожене геть по темному морю.
Ох, коли б мені доля судила
Хоч побачити раннюю зорю!

Євпаторія, 1891 р.


http://vk.com/lesya_ukrainka

І заквітне наше поле,
І зазеленіє, –
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.

Что русский человек подразумевает под словом «гуляш»?
Тушеное мясо в овощном соусе. А ведь в действительности настоящий
венгерский гуляш, или, точнее, гуйяш – это густой суп с картофелем!
Венгерские пастухи варили его в огромных котлах в степи.

Рецепты
гуляша в Венгрии на каждом шагу. Каждый городок, каждая провинция
предлагают свой оригинальный рецепт, но незыблемая триада любого гуляша –
мясо, картофель и паприка. Классика жанра – полтора килограмма мяса
обжаривается на сале с 300 граммами лука, 1 столовой ложкой паприки,
заливается мясным бульоном, дополняется 1 килограммом крупно порезанного
картофеля – и тушится в толстостенной посуде под крышкой. Это и есть
тот самый настоящий пастушеский гуляш, гордость Венгрии.

Самый
знаменитый венгерский кулинар Карой Гундель предложил современный,
модифицированный рецепт гуляша, добавив в него томатную пасту, свежие
помидоры, болгарский перец и грибы.

http://vk.com/lunchtime

Виктор Люстиг считается одним из самых талантливых мошенников из
когда-либо живших на свете. Он бесконечно изобретал аферы, имел 45
псевдонимов и свободно владел пятью языками. Только в США Люстига
арестовывали 50 раз, однако за недоказанностью всякий раз отпускали на
свободу. До начала Первой мировой войны Люстиг специализировался на
организации мошеннических лотерей в трансатлантических круизах. В 1920-х
годах переехал в США, и всего за пару лет обманул на десятки тысяч
долларов банки и частных лиц.
Самой грандиозной аферой Люстига была
продажа Эйфелевой башни. В мае 1925 года Люстиг в поисках приключений
прибыл в Париж. В одной из французских газет Люстиг прочитал, что
знаменитая башня порядком обветшала и нуждается в ремонте. Люстиг решил
воспользоваться этим. Мошенник составил поддельную верительную грамоту, в
которой назвал себя заместителем главы Министерства почты и телеграфа,
после чего разослал официальные письма шести дилерам вторчермета. Люстиг
пригласил бизнесменов в дорогой отель, где он остановился, и рассказал,
что поскольку расходы на башню неоправданно огромны, правительство
решило снести ее и продать на металлолом на закрытом аукционе. Якобы
чтобы не вызвать возмущение общественности, успевшей полюбить башню,
Люстиг уговорил дельцов держать все в секрете. Через некоторое время он
продал право на утилизацию башни Андре Пуассону и бежал в Вену с
чемоданом переданных им наличных денег. Пуассон, не желая выглядеть
дураком в деловых кругах, скрыл факт обмана. Благодаря этому спустя
некоторое время Люстиг вернулся в Париж и еще раз продал башню по той же
схеме. Однако на этот раз ему не повезло, поскольку обманутый бизнесмен
заявил в полицию. Люстиг был вынужден срочно бежать в США. В декабре
1935 года Люстиг был арестован и предан суду. Он получил 15 лет тюрьмы
за подделку долларов, а также еще 5 лет за побег из другой тюрьмы за
месяц до вынесения приговора. Он умер от пневмонии в 1947 году в
знаменитой тюрьме Алькатрас возле Сан-Франциско.

http://vk.com/vesti.nauka

Я йду шляхом, пісні свої співаю; Та не шукайте в них пророчої науки, – Ні, голосу я гучного не маю! Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, –        Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!»         З його плачем я спів з’єднаю свій, Бо не такі вже гіркі сльози – спільні. Коли ж на довгому шляху прийдеться Мені почути співи гучні, вільні, – В моїй душі для них луна знайдеться.        Сховаю я тоді журбу свою        І пісні вільної жалем не отрую. Коли я погляд свій на небо зводжу, – Нових зірок на йому не шукаю, Я там братерство, рівність, волю гожу Крізь чорні хмари вглядіти бажаю, –        Тих три величні золоті зорі,        Що людям сяють безліч літ вгорі… Чи тільки терни на шляху знайду, Чи стріну, може, де і квіт барвистий? Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –        Бажаю так скінчити я свій шлях,        Як починала: з співом на устах!

[22 травня 1890]

http://www.l-ukrainka.name  - Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки

В Древней Руси калачи выпекали в форме замка
с круглой дужкой. Горожане нередко покупали калачи и ели их прямо на
улице, держа за эту дужку, или ручку. Из соображений гигиены саму ручку в
пищу не употребляли, а отдавали её нищим либо бросали на съедение
собакам. По одной из версий, про тех, кто не брезговал её съесть,
говорили: дошёл до ручки. И сегодня выражение «дойти до ручки» значит
совсем опуститься, потерять человеческий облик.

(Коханій мамі)

Уже скотилось із неба сонце,

Заглянув місяць в моє віконце.

Вже засвітились у небі зорі,

Усе заснуло, заснуло й горе.

Вийду в садочок та погуляю, При місяченьку та й заспіваю. Як же тут гарно, як же тут тихо, В таку годину забудеш лихо! Кругом садочки, біленькі хати, І соловейка в гаю чувати. Ой, чи так красно в якій країні, Як тут, на нашій рідній Волині! Ніч обгорнула біленькі хати, Немов маленьких діточок мати, Вітрець весняний тихенько дише, Немов діток тих до сну колише. (1889)

Когда Леонардо да Винчи писал «Тайную вечерю», он
придавал особое значение двум фигурам: Христа и Иуды. Он очень долго не
мог найти натурщиков, с которых можно было написать эти фигуры. Наконец,
ему удалось найти модель для образа Христа среди юных певчих. Подобрать
натурщика для Иуды Леонардо не удавалось в течение трех лет. Пока
однажды он не наткнулся на улице на пьяницу, который валялся в сточной
канаве. Это был молодой мужчина, которого состарило беспробудное
пьянство. Леонардо пригласил его в трактир, где сразу же начал писать с
него Иуду. Когда пьяница пришел в себя, он сказал художнику, что однажды
уже позировал ему. Это было несколько лет назад, когда он пел в
церковном хоре, Леонардо писал с него Христа.