2014-2015 роки
- 08.06.20, 00:00
Це спомин... Гіркий, але правдивий. Пишу щоб не забулось.
Мій рід із Західного Донбасу. Це на межі трьох областей, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької. Майдан. Подальші події. Що вразило і згадується.
Перше. Серпень 20-х чисел 2014-го. Дім моєї бабусі за 100 метрів від траси Запоріжжя-Донецьк. Виходжу вранці близько 9 ранку. У нас там лісок поблизу села Гаврилівка. Поблизу у Дібрівському лісі стояв Правий сектор. Життя йшло своїм чередом. Півтори кілометри від траси, пташки співають, річка переді мною Кам'янка. І тут бах-бах... Піднімаю голову - в небі ні хмаринки... Стій... це ж за спиною на сході... До Донецька 80 км, а до зони бойових дій 40-50 км. Грім гримів. А тоді дізналась, що гинули люди. Це був Іловайськ. Розстрілювали впритул наших хлопців війська сусідньої російської федерації, тільки за те, що ми розмовляємо українською мовою. Вони, начебто, перетнули кордон і прийшли захищати російськомовних, яким на моєму Донбасі загрожувала небезпека. 80% людей, що розмовляють російською, злякались після втечі Януковича якоїсь помсти проти себе. Казкові дебіли. Чого російськомовні міста східної України, такі, як Дніпро, Харків, Запоріжжя ніхто там не бомбардує літаками до сих пір, і язики не відрізають за те, що лунає російська мова?
Згадую своє дитинство. Хто якою мовою говорив, для нас не мало ніякого значення. Та все ж відчувалося ставлення дончан до нас, людей із навколишніх сіл, недобре ставлення, як до люду меньшовартісного. Нас всіх, хто говорив українською мовою, вважали за "бендерівців", а більшість з наших то ні разу в Западній і не були... Гріх вам, дончани, упрікать, нас в якомусь предательстві рідної козацької землі наших предків.
Тут, в цій землі, лежать мої бабусі і діди-прадіди, які обробляли її своїм потом, а коли і кров'ю. Не гідні ви люди, щоб ходити зі мною по одній землі. Моя бабуся вам курочок возила домашніх, а не якусь гемеошну Нашу Рябу в Донецьк на базар за 80 км, бо до Дніпра було 150 км. Негодні ви люди, російськомовні. Невдячні і неблагодарні. Мене не тішить, що ви тепер там голодуєте і страждаєте. У мене там лишилась купа рідні, з якою втрачено зв'язок. Та це вам плата за Голодомор 1932-1933 років, який влаштувала Росія на Донбасі. Дві сестри моєї бабусі померли з голоду, а вона вціліла, бо відправили до дядька воєнного в Маріуполь, у якого був пайок.
Смерті вам, росіяни, тихої і спокійної в своєму безумстві, яку ви нам влаштовували і влаштовуєте зараз. Прокляття вам, кати українського народу, і не до сьомого, а до сорокового коліна!
Амінь!
Мій рід із Західного Донбасу. Це на межі трьох областей, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької. Майдан. Подальші події. Що вразило і згадується.
Перше. Серпень 20-х чисел 2014-го. Дім моєї бабусі за 100 метрів від траси Запоріжжя-Донецьк. Виходжу вранці близько 9 ранку. У нас там лісок поблизу села Гаврилівка. Поблизу у Дібрівському лісі стояв Правий сектор. Життя йшло своїм чередом. Півтори кілометри від траси, пташки співають, річка переді мною Кам'янка. І тут бах-бах... Піднімаю голову - в небі ні хмаринки... Стій... це ж за спиною на сході... До Донецька 80 км, а до зони бойових дій 40-50 км. Грім гримів. А тоді дізналась, що гинули люди. Це був Іловайськ. Розстрілювали впритул наших хлопців війська сусідньої російської федерації, тільки за те, що ми розмовляємо українською мовою. Вони, начебто, перетнули кордон і прийшли захищати російськомовних, яким на моєму Донбасі загрожувала небезпека. 80% людей, що розмовляють російською, злякались після втечі Януковича якоїсь помсти проти себе. Казкові дебіли. Чого російськомовні міста східної України, такі, як Дніпро, Харків, Запоріжжя ніхто там не бомбардує літаками до сих пір, і язики не відрізають за те, що лунає російська мова?
Згадую своє дитинство. Хто якою мовою говорив, для нас не мало ніякого значення. Та все ж відчувалося ставлення дончан до нас, людей із навколишніх сіл, недобре ставлення, як до люду меньшовартісного. Нас всіх, хто говорив українською мовою, вважали за "бендерівців", а більшість з наших то ні разу в Западній і не були... Гріх вам, дончани, упрікать, нас в якомусь предательстві рідної козацької землі наших предків.
Тут, в цій землі, лежать мої бабусі і діди-прадіди, які обробляли її своїм потом, а коли і кров'ю. Не гідні ви люди, щоб ходити зі мною по одній землі. Моя бабуся вам курочок возила домашніх, а не якусь гемеошну Нашу Рябу в Донецьк на базар за 80 км, бо до Дніпра було 150 км. Негодні ви люди, російськомовні. Невдячні і неблагодарні. Мене не тішить, що ви тепер там голодуєте і страждаєте. У мене там лишилась купа рідні, з якою втрачено зв'язок. Та це вам плата за Голодомор 1932-1933 років, який влаштувала Росія на Донбасі. Дві сестри моєї бабусі померли з голоду, а вона вціліла, бо відправили до дядька воєнного в Маріуполь, у якого був пайок.
Смерті вам, росіяни, тихої і спокійної в своєму безумстві, яку ви нам влаштовували і влаштовуєте зараз. Прокляття вам, кати українського народу, і не до сьомого, а до сорокового коліна!
Амінь!
9
Коментарі
Акварель
18.06.20, 01:26
Переважна більшість населення шахтарського краю історично ділиться на російськомовних понаєхавших, і україномовних "бендерівців", депортованих туди після війни цілими селами. І вже меншість - місцеве україномовне населення.
А понаєхавшим завжди місцеві муляють, а вже розбиратись чи то ви тут з діда-прадіда, чи з отих депортованих...
Полина_Я
28.06.20, 01:35Відповідь на 1 від Акварель
У мене в паспорті місто народження Ясинувата, це 30 км від Донецька, але ж я не претендую на приєднання до України Воронеж, звідкіля мій дід по лінії батька.
Акварель
38.06.20, 02:07Відповідь на 2 від Полина_Я
Це тому, що ви слов'янка, гостинна й толерантна, а московіти угро-фіни, з монголами, в них живе завжди бажання не працювати, а отримувати. Це внутрішні речі, коли в сусіда й теща краща, не те що яблука
kampan
48.06.20, 07:42
Шлеш проклятия а сама не понимаешь почему все так сложилось и где корень зла и раздора и кто тот что так умело сделал врагами два братских ннарода
Полина_Я
58.06.20, 08:08Відповідь на 4 від kampan
Сама понимает) мышебрат
Южный Соус
68.06.20, 12:50
с одной стороны мне не нужна ихняя жизнь. Я хочу чтобы они убрались с моей земли.Не знаю ,как ты, но у нас тут принято "гнать" на евреев. А,.с другой стороны,я жалею, что у нас нет такой службы,как Моссад, у которой нет понятия - срок давности...
Леонід
79.06.20, 03:17Відповідь на 6 від Южный Соус
Мені подобається Ваша думка!
Але в Україні, нажаль, керівництво СБУ та МВС складається переважно з затятих націоналістів...
Московських націоналістів!!!!!
Пошукайте по Ютубах бесіди з цікавим аналітиком, звати його: Сан Санич Скіпальський.
Ось Вам на "затравку":
https://www.youtube.com/watch?v=DVQ6JBUz-Fc
https://www.youtube.com/watch?v=7yFMzj58BUw
https://www.youtube.com/watch?v=GFDp4e3AgpQ
Смачного !!!
Гість: alt-code
814.06.20, 00:43
Теж там лишилась рідня, яка приймає закони тої "влади" раз живе там. Хоча ми пропонували допомогу їм, коли вони вирішать лишити ту "дивовижну" країну, не хотять. Там же ж роками нажите добро. Добро цінніше за людське життя.
Не було їх там, коли розстрілювали людей тільки за те, що українською говорять, може тоді б щось зрозуміли. Хоча... Там напевно залишились "сліпогоухонімі", чи ті кому по справжньому нікуди їхати. Але не всі ж такі, кому нікуди їхати. Ким керуватиме місцева влада, якщо ніким буде помикати? Мені легко судити зі своєї колокольні з бейліз-сити, але коли б на моїх очах розтрілювали людей, хотіла би я там жити?
Є і такі, які мігрували в Росію на мирну територію. Мирну. Звичайна людина хоче жити в мирі, розумна - в рідній країні, де ніколи не буде війни, але хіба то можливо?
Гість: alt-code
914.06.20, 00:47Відповідь на 8 від Гість: alt-code
Війна вчить український народ, так чи інакше він робить висновки.
Так дуже хочеться позбавитися цієї "монгольської орди", але ще не всі в Україні зробили висновки і ще не скоро то закінчиться.