Під куполом. Глава 11

Степан Семенович та Оксана одночасно повернули голову в напрямку кроків. Хрустальов, а спускався саме він, поспіхом звернувся до Оксани:

-      Пересядь ось сюди – він рухом показав їй на металевий стілець прикручений до підлоги.

Оксана розгублено подивилась на Степана Семеновича, потім на Хрустальова, який вже не міг приховувати свій поспіх.

-      Чи мені позвати Гєну, щоб він допоміг? - Оксана сіла на металевий стілець і Хрустальов одним рухом зв’язав за спиною її руки пластиковою кабельною стяжкою. Потім такими стяжками прив’язав ноги дівчини до ніжок стільця. – Ви, лікар залишайтесь на місці, я лиш зафіксую вам ноги.

Хрустальов звів та стягнув стяжкою до купи ступні Степана Семеновича.

-      Ось так. – Прокоментував та продовжив, мов розмовляв сам до себе – Сигнал з пункту пропуску пролунав п’ять хвилин тому. З його темпом тут буде через хвилин десять. – Прислонився щокою до вуха Оксани – Через три сходинки помітить дівчину, ще через п’ять буде поряд, на все про все дві три секунди…

Його розмірковування перервала Оксана:

-      Чому ти впевнений, що Ігор відразу кинеться рятувати мене? Здається ти тут прорахувався, хм – Оксана придала обличчю насмішкуватого вигляду, а Степан Семенович вирішив підтримати дівчину

-      Я бачу, молодий чоловіче, ви непогано підготувались до зустрічі Ігоря. Але його дії прорахувати непросто, я б сказав взагалі неможливо…

-      Тихо, цить – сказав Хрустальов і ввімкнув монітор на стіні. На екрані Ігор, в акробатичному стрибку, долав ворота подвір’я – Почалось – сказав Хрустальов і перепригуючи через три сходинки вискочив з підвалу.

А на екрані тим часом Ігор уже був біля ганку. Заглянув в одне вікно, в інше. Притуливсь до дверей – послухав, взявся за ручку. Відкрив двері. На моніторі вже транслювалась запис іншої камери. Ігор перекатом увірвавсь до кімнати. Роздививсь стоячи на одному коліні. Підскочив до сходинок на верх, прислухавсь. Навшпиньках пішов кімнатою, вздовж стін. Помітив двері в підвал, відчинив.

 Оксана перевела погляд з екрану на східці та загорлала:

-      Ігор біжи, це пастка! – Але хлопець замість того, щоб втікати одним стрибком зіскочив до дівчини та спробував розв’язати її руки.

Це виявилось непросто, і дівчина скрізь стиснуті зуби гучно втягнула повітря від болю. Ігор роззирнувсь в пошуку чогось, чим можна розрізати пластикові стяжки. В цю мить брязнувши залізом, закрились двері. Десь вгорі почувся шурхіт повітря. Віки стали важкими, хвилювання зникли, дівчина занурилась в тягучу темряву…

Крізь бетонну тишу пробились спочатку незрозумілі звуки, які поступово складались в слова.

-      Ч…с, не … ак, лий на голову

Металевий присмак в роті танув. Оксана здогадалась, що це наслідки дії севофлурана – інгаляційного наркозу, що ймовірно, був розпилений в повітрі. Дівчина повільно відкрила очі. Ігор лежав біля стіни сповитий подвійними стяжками на руках і ногах. Він спокійно спостерігав за діями Хрустальова та його помічника Гєни. Ті ж саме намагались привести до тями Степана Семеновича. Перша пляшка води, що вони вилили йому на голову не справила бажаної дії. Лікар дуже повільно виходив з-під дії наркозу, тому друга вилита на голову пляшка розщепила йому повіки, але свідомість повернулась лиш частково.

-      Хто ви? Що? Де я? – поки лікар нерозбірливо задавав свої питання, Хрустальов знайшов та вийняв одне кільце з поміж трьох, які були зняти з непритомних бранців, та простягнув його Степану Семеновичу.

-      Степан Семенович, ми розблокували зв’язок. Ви, як то кажуть, маєте право на один дзвінок. Щоб вам легше було зробити вибір з багатьох ваших контактів, я підкажу кому. Набирайте Альберни Ольбермана.

Степан Семенович обвів безпомічним поглядом прикуту Оксану, зв’язаного Ігоря, Хрустальова, що нетерпляче мусолив в долоні комунікатори, зупинився на Гєні. Приречено нап’ялив на палець кільце та набрав номер Ольбермана.

-      Поки ви, емм, відпочивали, я під’єднав ваш комунікатор до монітора – Хрустальов кивнув на екран, що висів на стіні - тож ми будемо бачити вашого співрозмовника.

Тим часом на моніторі з’явилось обличчя чоловіка з глибокими зморшками, та темними кучерями густо оздобленими сідиною. Чоловік сліпувато мружив очі вдивляюсь, хто телефонує, потім сказав:

-      О, Степане, вітаю. Сподіваюсь ти з добрими новинами? Знайшли Ігоря?

Читати попередню главу

Читати наступну главу