Як Бог парує (притча)

Цю притчу розказав мені в дитинстві батько, вона врізалась у память.
  
   Чоловік вирішив знайти пару собі, та запитав у Бога- як він парує людей. Бог сказав: "давай покажу, пішли зі мною"
От вони йдуть, бачать : біля дороги дерево, під деревом спить-відпочиває жінка, чоловік копає землю, саджає дерева, працює.
   Йдуть далі, під іншим деревом спить чоловік, а жінка копає землю, засіває зерном.
   Чоловік спитав у Бога : "А навіщо ти так паруєш? От якби того першого чоловіка, що працював, та до цієї другої жінки, вони обоє працюють, і вдвох досягнули б більшого і вдвічі швидше все зробили б!"
     "Е ні, -каже Бог,- а про  других двох ти подумав? Вони ж пропадуть...якщо обоє будуть спати..."
lol lol lol

Когда не работает правило "не проходите мимо"

Соседка на прогулке с племянником, ему 4 года .В свои 4 мальчик вообще не разговаривает, врачи ставили разные диагнозы, начиная от «аутизм» и заканчивая «тяжелые нарушения речи», проводили курс в спец санатории. Много о мальчике уже слышала, но увидела впервые…Нет, вроде на аутиста  не похож…Взгляд осмыслен, участвует в ситуациях, изьясняется жестами и звуками, играет с другими детьми. Причиной такого состояния соседка называет психотравмирующий фактор: ссоры между родителями, в которых отец вел себя неуправляемо и постоянно психовал, кричал, бросал вещи. Испугали ребенка, развелись. Походил некоторое время в обычный  садик, там воспитатель предьявила требование : «забирайте его из нашего садика, он у вас дебил, он не понимает ничего, он отсталый и ему нужен спец садик» (мальчик не драчливый, по словам родителей). Весь садик уже знал, что здесь Саша- «дебил», а он ведь все понимает и слышит.

           

"НДС" дитячими очима :)

  • 29.04.12, 23:00
Син ( 4 роки) сьогодні сказав:
-Я буду бігати швидко як НДС.
Вражена, перепитую:"Як хто?Як НДС?"
-Да.Це дуже швидко!
Я знов питаю :" Я хто такий НДС і де ти його бачив?"
-Це такий білий олень...В мультику...

Как ВЗБОДРИТЬ человека))))))

  • 21.09.11, 20:09
Вчера в детском саду рассказали историю.
Одна девочка из младшей группы назвала другую "Дура", за что была наказана, пожаловались родителям.
Родители дома конечно же устроили разбор полетов."Зачем ты так ее назвала?"-спросили.
Ответ был шикарный: "Понимаешь, надо было эту девочку как-то ВЗБОДРИТЬ"...))
дети атомного века за словом в карман не полезут...

Мужчины, помогите!

Когда нам было 14-16, мы придирчиво оглядывали себя в зеркале и все время хотели что-то поменять в своей внешности, там например отбелить веснушки или вообще изменить цвет глаз- что оказалось проблематично...
То время давно кануло в Лету и вспоминается не иначе как с улыбкой.
И просто нет слов от изумления, когда слышу от мужчины которому в принципе давно не 15, а уже и 30, что у него фигура НЕ ТАКАЯ, и ноги как у женщины, и на пляж потому не пойдет, потому что живот, и т.д. Ээээээ...странно что я как-то  не замечала у него то что было вышеперечислено как недостатки и вообще думала что мужчины также выходят из возраста когда 14-16...и не это главное.
А когда выяснилось что он не один такой ( еще один сложил в углу шкафа все футболки, заботливо купленные ему женой, и обьяснил что его фигура не позволяет ему их носить, блин класнючие футболки!..., и тоже не купается на пляже) - я уже ничему не удивляюсь, тока вот не пойму, мужчины, помогите разобраться в тонкостях мужской психологии.
(ведь в принципе не важна особо сама внешность мужчины,  а любим мы или не любим,и воспринимаем все то что исходит из поведения мужчины и общения с ним, мелкие недостатки прощаем как недостойные  внимания)...

И снова про "Интернов"

  • 08.09.11, 19:04
Сыну 3,5 года сейчас.Смотрит "Интернов" вместе с нами, знает всех по именам, фамилиям.
Знает и узнает.
Проходя по рынку, кого-то увидел и как закричит (возбужденно) во весь голос: "Мама, смотри, Лобанов!!! Мама, там Лобанов!"
увидеть там Лобанова мне не удалось...)))))

Сповідь Софії

  • 11.09.10, 23:00
Сонце котилося додолу стиглим яблуком,розбризкуючи навкруги своє гаряче проміння. Спека спадала. Замариновані спекотним днем у своїх квартирах багатоповерхівок, міські жителі поспішали на вулицю. Дитячий майданчик, безлюдний вдень, помалу оживав. Посередині його височіє незграбно будиночок з нефарбованих дощечок, споруджений нещодавно батьками власноруч. Ось на лавці поступовозбирається колектив із мам з дитячими  візочками, дітлахи зграйками перебігають з кутка в куток майданчика. Така-сяка в’яжетьсярозмова. Люди повертаються з роботи, зморені спекою та службовими обов’язками.           На лавці, єдиній намайданчику, зібралися мами і спілкуються на тему педіатрії.   Та ось до лавки прямує бабуся, накульгуючи. На ногах у неї стоптані чорні черевики, на яких від старості та вжитку пооблазилашкіра, від чого вони стали нагадувати панцир черепахи. Повнувата та кремезна,бабуся має ще досить міцну статуру. Ще півтора року тому назад, коли вона заходила в магазин поблизубудинку, люди вибігали з магазину одразу, такий дух  йшов від неї. Її часто можна було побачити біля будинкового підвалу, в дивному одязі, який колись, очевидно, був розкішним, алетепер виглядав просто смішно і жалюгідно, як от капелюх з крислатими полями і чорною вуаллю на ньому. 

            І ось тепер, коли ця бабуся підійшла, і  з словами «Трохи перепочину» вмостилась скраю лавки, виникло бажання за звичкою  відійти від неї якомога далі. Та от, не чути того запаху бруду та мочі, який раніше був виразно відчутний та свідчив про близькі, майже родинні стосунки цієї людини з алкоголем.  Літня ситцева кофтина, чиста спідниця, а з-під хустки вибивається сиве хвилясте волосся. Очі дивляться добродушно та насмішкувато, а повнуваті губи самі складаються в посмішку.

-Ой, дівчатка,-каже бабуся,- як гарно, коли є  у вас от такі дітки, родина. Я колись не розуміла того, зловживала горілкою, хоч тепер вам посповідаюсь, кажуть, легше вмирати буде , як  людям розказати,покаятись. Знаєте, як було, поїхав чоловік на заробітки, пів-року не приїзджав, а  тоді приїхав, ніби вже інший, не такий як був. Тоді ще раз поїхав, уже рік не приїзджав, а вернувся- ще більш нетакий. А я вдома з двома дітьми, все в хатніх клопотах, приїхав  і кругом хати вже ганяти почав. А тоді знов як поїхав на півтора року, то як вернувся, чужий зовсім, і каже, що там сім’я внього є вже. І  поїхав від нас. А я руки опустила та й запила тоді. Діти вже підросли, все вмовляли мене покинути, родичіказали «Не пий, Софіє», а я вже не могла спинитися. То хвороба, дітки. А зараз вирішила що не буду, закодувалася, в церкву ходжу, там гарно так. Як на світ заново народилася. І дивлюся, от Люба, що тут прибирає під’їзд, яка була гарна жінка, чоловік був військовий, вона ходила така завжди вбрана модно, зачіска, у відділі кадрів працювала. А як чоловік загинув, запила. Де там вже та краса, от під’їзд  прибирала, та запиває, люди поскаржились, із цієї роботи її звільняють вже. То не від доброго життя. А Марина ота, на пекарні при  нашому магазині пекла  пироги, теж, голубка, запила. Де вона тепер, і й не видно ніде, еге ж? Звільнили, і не видно й не чути її. Так і я колись, чоловік іншу знайшов, я побігла туди, вікна там побила, скандалила, вигнали мене, соромно так, потім вернувся все ж, але не змогла його пробачити, і запила...В цьому моя помилка була - не змогла його простити. Ой, як же важко було, дівчата. Та тепер от дітки мої хоч тепер допомагають,підтримують. А тоді  не розуміла що роблю. Таку вину перед ними відчуваю, це ж вони таке терпіли,і тепер здоров’я не мають, бо тоді не наварено було їм, не випрано, голодні,  

і не дбала я за них тоді. А як напивалася, то так їх обзивала і проклинала – то за те мені тепер кара. От хоч перед вами посповідаюсь, дівчатка, не робіть ніколи моїх помилок. Треба просити прощення в близьких, не тримати тягар на душі, а як винні – то покаятися щиро, я так каюся за своє минуле, та хіба то життя було? Хоч би дітки мої простили мене та чоловік, я така винна перед ними…Зараз би все віддала щоб той час вернувся і почати все заново, ні за що не пила б уже. А тепер тільки хочу щоб простили мене. Тоді б легше вмирати було, камінь би спав з душі. Які дітки у вас славні, нехай щасливі ростуть.У вас все добре, квартири, чоловіки хороші, машина от, бачу. Хтось за вас молиться, мабуть. Коли за вас моляться, ваше життя буде дуже хорошим. Піду я, відпочила трохи.І бабуся пошкандибала до магазину. Через деякий час вона поверталася, у сітці в її руках виднілося морозиво, дрібні солодощі  та хліб.

-Ось, порозкошую трохи, морозива взяла.-сміялася очима бабуся.-Що та горілка, добра від неї немає. Не пийте, дівчатка, як би вам важко не було, бо буде ще важче.Бабуся  посиділа трохи на лавці, підвелася і побрела з двору, а 

дітвора проводжала її очима здивовано.

Снова- про "Интернов", дети говорят :)))

  • 10.09.10, 15:49
Идем с сыном (ему 2,5 года) по территории поликлиники, между корпусами.Тут и там снуют люди в белых халатах, попадаясь нам навстречу.Сын показывает на них рукой :" Мама, смотри, Лобановы! Багато Лобановых". Молча с улыбкой киваю.

Через пару недель - следующий момент: непослушание сына. Папа ребенку выговаривает: "Ты непослушный, грыз ногти, выгнал маму, разбросал игрушки". Ответ ребенка (тихо) : " То Лобанов..." Переспрашиваю, он отвечает уверенно уже : "То Лобанов грыз ногти, выгнал маму и разбросал игрушки"... :))))) Теперь у нас чуть что- Лобанов виноват... :))))

Устами детей - про "Интернов"

  • 07.07.10, 11:38
Просмотр сериала "Интерны" всей семьей не прошел даром : сын (ему 2 года 4 мес) взял ложку для обуви на веревке, одел ее на голову так, что ложка была на лбу, и сказал:"Мама, смотри! я врач"(имитация лор-врача)
На вопрос какой ты врач? - он отвечает: "Писькин!" (хохочет хитро прищурившись) - намек на Купитмана:)
Еще бывает так:
"Включай Быкова! Не, Лобанова нет, не хочу смотреть Лобанова!"- кричит малой...Я спрашиваю:"Ты что, боишься Лобанова?"в ответ тихо:"Да..."

Про кохання ...

Я не чекала.Він з’явивсь негадано
І моє серце обпалив вогнем.
Давно уже про себе не нагадував,
Давно вже не запрошував в Едем.

Він у вікно постукав обережно
І мої руки ніжно цілував
І тихим шепотом мене бентежив,
Він всі думки мої як павутину рвав.

Сьогодні він прийшов, як завжди, нерозгаданий,
І так ніхто мені ще не співав,
Так не тривожив серце серенадами,
І так ніхто мене ще не кохав.

А я не знала, що йому сказати,
Він моє серце запалив вогнем...
І так запрошував в свої палати,
Він звався теплим весняним Дощем!..