Незабутня ніч

Тиха ніч. На небі горять зорі. Яскраві, мінливі - вони прикрашають небосхил, обрамляють Місяць - білий, великі - значно більший ніж завжди.
Частину цієї краси закривають верхівки дерев - великих, струнки сосни, які гойдаються від вітерця.
Під всією цією величчю природи сидить пара людей біля невеликого і яркого костерця. Вони сидять обійнявшись - відчуваючи тіла, кожний подих один одного. В їх очах відбиваються сполохи вогню, але їх мерехтіння не може сховати те кохання, ту тягу яку вони відчувають один до одного. Їх серця стукають дуже швидко, але вони цього не відчувають, бо зараз їм непотрібно нічого на світі. Вони зливаються у палкому поцілунку, їх обійми стають міцніші.....
Верхівки дерев погойдувалися від легкого вітерця, а Місяць і зорі світили неймовірно яскраво . Це особлива ніч - вона приходить до всіх закоханих  і вона залишається незабутньою, неповторною для кожного.....


Бажаю усім відчути це!!!!
Дівчата я вас усіх люблю!!!!

Сурове кохання...

Ти сонячний зайчик,
Ти краплинка дощику,
Ти легкий вітерець,
Ти рідна земля.
Я люблю тебе за все:
За твою красу,
За твій розум,
За те що ти є.
Та твоє серце не зі мною,
Ти кохаєш не мене,
І я в своїй любові
Пливу на самоті.
Та не буду горювати,
І волосся рвати на чолі,
Бо дівчат красивих так багато,
Та для мене ти єдина на землі...


Дівчата я вас усіх люблю!!!!
Вірш посвящаеться усім вам!!!!

....початок дня....

..... на вулиці було приємо, торохи прохолодно, сиро, але так прекрасно в порівнняні з душною кватрирою. Звісно майже все вигладало сірим, безрадісним, але легкй догик, що крапав з неба, якось підіймав настрій, вселяв надію, можливо навіть поєднував з природою. На газонах починала зеленіти трава - молода, зелена, весняна. Поряд пройшла дівчина - одягнена в усе борне і з червоними пасмами волосся, вона була заспана, але така прекрасна.....
Мені захотілося зупинитися - підставити лице краплинам дощу  і стояти так довго як тільки зможу... Та нажаль ці думки прийшли до мене вже біля метро - поїздка на роботу, і реальність знову зайняла своє місце....
Але ж як прекрасно починається день....

Вітаю!!!!!!!!

Я знаю що сьгодні кожен другий блог, не враховуючи першого, буде з привітанням, але мені так хочеться привітати вас!!!!!

Я неуявляю світу без Вас, бо він стане сірим, негарним і лиш Ви своєю красою вносите в ного такі гарні барви. Дівчата я буже Вас усіх люблю. Зі святом!!!!

Вечірня прогулянка

    Я вийшов з метро. Передімною вийло небагато людей - була вже пізня година і більшість з них вже була вдома з рідними, чи просто друлями.
    Подув легкий вітерець. На небі не було зірок - воно було затянуто хмарами, та навкруги було багато світла: вітрини магазинів і ларьків, гірлянди у виді сердець і великі надписи казино. В навушниках грала легка музика і настрій в мене був дуже добрий, та все одно я хотів трохи спати.
    Я йшов нікуди непоспішаючи. Повз мене проходили люди: хлопець з дівчною, які тримались за куки, пробіг палий хлопець, група людей різного віку, явно після якогось свята. Вони були мені незнайомі, та їх посмішки, вогнику у очах говорили про них дуже багато, мрожливо навіть більше ніж вони могли розказати про себе самі.
    Я звернув у двори - тихі, з, поки, голими деревами. Горіло багато вікон: яркі, завішані шторами, беякі були темні, але в них, час від часу, були помітні блакитні сполохи - там дивиль телевізор. За кожним з цих світлих прямокутників було своє життя, свій всесвіт - там розігрувалися сцени спектаклів, бушували бурі, зароджувалося нове життя.
    Я підійшов до свого будинку. В квартирі горіло вікно - мої рідні були на кухні. І вся прогулянка для мене була неважлива, бо я знав, що в кінці шляху мене чекають люди для яких я щось означаю - не з вигодою, а від того що я є. Це гріло серце, наповнювало його щястям.
    Кінець дня, проведений у шаленій круговерті, закінчувався тут - в колі найцініших мені людей....

Хочу...

...опинитися в лісі, після теплого, легкого весіннього дощя. Притулитися до велетенського стовбура дерева з його шершавою шкірою. Відчути запах дерева, весняного вітру, вологості в повітрі, а ноги по щиколотку тонуть в папороті на якій поблискують краплинки води. Я дивлюсь в блакитне небо в якому пропливають маленькі хмаринки і вітер качає крони дерев, легкий і тихий. До мене підходить дівчина, я не дивлюсь на неї і нічого не кажу - бо слова зруйнують красу, що навкруги. Вона це теж розуміє і не кажучи ні слова обнімає мене і кладе голову на плече, я теж її обнімаю - ми відчуваємо один одного, наші серця б’ються в унісон. Я закриваю очі і чую лише тихий вітер, який гойдає крони дерев...........

Кохання і біль

  • 29.02.08, 18:34
В багатьох коментах і просто блогах я помітив, що багато людей вважають що кохання неможливе без болю.... А як важаете ви???