Профіль

Рафлезія Арно

Рафлезія Арно

Україна, Івано-Франківськ

Рейтинг в розділі:

стара моя стаття 2 частина

Зниклий край Отже, нарешті ви на фестивалі. Як і на всіх фольклорних імпрезах, побачите тут народні танці, почуєте пісні та вірші. Коли на небі спалахнуть зорі, а на ватряному полі заіскряться вогнища, почнеться молодіжна забава. Але танцювати підуть усі. Бо всі лемки тут чуються молодими. І — аж до ранку! Буде багато жартів та веселощів — у цьому лемки чимось нагадують габровців: не можуть вони жити без дотепного слова. Та на лемківських акціях завжди є хвилина мовчання, завжди поруч з радістю присутні сум, туга. І цим лемківські культурні акції відмінні від інших фольклорних свят. Щоби зрозуміти, у чому річ, треба зважити на те, що лемки дуже відрізняються від інших українських етнічних груп, також і від гірських сусідів — бойків та гуцулів. Відмінності у мові, культурі, ментальності такі суттєві, що це навіть давало привід деяким науковцям виокремлювати субетнос у самостійний народ, а то й помилково зараховувати до польських чи й словацьких етногруп. І ця «несхожість» часто спричинялася до непорозуміння, серйозних проблем.

Історія лемків — історія багатьох малих етнічних спільнот. Їх протягом століть утискали могутніші сусіди. Але сорокові роки ХХ століття взагалі заледве не поставили в житті цього етносу велику крапку. В 1944 році понад 200 тисяч лемків не просто депортували з рідної землі, а дрібками розкидали, розсіяли по всій Україні, щоб якнайшвидше асимілювати. У 1947 році польський уряд продовжив справу Сталіна, але вже на своїй території. Ще 140 тисяч лемків було розкидано (по дві родини на село) північним заходом Польщі. Чехословацький уряд вирішив учинити інакше: асимілювати лемків «на місцях», поступово перетворюючи їх на словаків, бо країна маленька — депортувати нікуди. Що ж, тут безвідмовно спрацював принцип «розділяй і владарюй». Саме геополітичне положення надто вже «міжкордонне»: 48 відсотків Лемківщини знаходиться в Польщі, 41 відсоток — у Словаччині й 11 відсотків — в Україні. Та сьогодні всі ці три частини об’єднуються для співпраці, збереженнязникаючої мови, культури, відновлення пам’яток історії, культури, архітектури. Творяться лемківські товариства, як-от Всеукраїнське товариство «Лемківщина», яке вже всьоме організувало фестиваль у Монастириську. Багато що відновити неможливо. Але лемківські ентузіасти збирають вцілілі крихти скарбів народної культури, фіксують, консервують все для прийдешніх поколінь. Тому лемківські культурні акції — не просто розвага, зустріч з давніми піснями чи обрядами. Наче казкове затонуле місто, що раз на рік піднімається із дна моря, Лемківщина — по суті, зниклий край — піднімається та постає в усій красі перед тими, хто хоче її пізнати. Назад у майбутнє

Є ще одна особливість лемківських свят. Це завжди (а може, й передусім) місце зустрічі. Концерт концертом, вистава виставою, пісні піснями, але головне — побачитися й поговорити з розкиданими по всіх усюдах односельцями, родичами, друзями та знайомими. Депортація розділила родини й села, і це особливо болісно діткнуло лемків, для яких спільнота, громада, гурт означає дуже багато. Лемки — землероби і мандрівники. Колись вони фірманили по всій Європі, потім їздили на заробітки за океан. Але водночас понад усе цінували малу батьківщину і завжди поверталися у свою сільську громаду, з якою були пов’язані міцною сув’яззю. Без неї себе не мислили. Дуже любили лемки приймати гостей, ходити в гості. Після повернення з будь-якої подорожі зазвичай у себе в хаті мандрівники влаштовували «прес-конференцію» для цілого села. Після «офіційної» інформації лемки — чудові оповідачі — поступово переходили до різних дотепів, історій та курйозів у стилі барона Мюнхгаузена. Любили спілкуватись, оповідати і слухати, особливо довгими зимовими вечорами. Такі зустрічі були важливим компонентом життя лемків. От і тепер вони, зустрівшись, не можуть наговоритися. Бо ж питають не лише про найближчих — питають співрозмовника, як маються (поіменно !) цілі села, роди й родини, численні знайомі по всьому світу. А ще на лемківських фестивалях всі легко знайомляться. І надовго. Скажімо, на найбільшому такому заході, фестивалі у Ждині (Польща), багато гостей не тільки перезнайомились, але й згодом одружилися...

Монастириськ не випадково став центром проведення фольклорного свята. Це одне з місць компактного проживання лемківських переселенців, а отже, і невеличкий центр лемківської культури. Гордість містечка — створений ентузіастами народний Музей лемківської культури і, звичайно, фестиваль, що збирає до 80 мистецьких гуртів та п’ять-сім тисяч (а цьогоріч було більше) глядачів. Притягальністю фестиваль завдячує й гарно дібраному місцю: похила лісова галявина так нагадує краєвиди Лемківщини.

Того, хто хоч раз побував на лемківському фольклорному святі, знову і знову буде тягнути на ці імпрези. Радимо поїхати чи на український «окраєць» Лемківщини, що на Закарпатті, чи ж далі у Західні Карпати — на північні схили, що у Польщі, або на південні, що у Словаччині. Не має значення, які двері ви відчините. Бо з якого боку б не увійшли — відкриєте для себе новий незвіданий світ, котрий, виявляється, існував так близько.

 

 

стара моя стаття 1 частина

Серцю близький Бескид Низький Часом навіть дивно, як багато всього ми знаємо. Знаємо, як правильно курити кальян, як танцювати танець живота, їсти паличками, драпірувати індійське сарі... Стільки цікавого можемо розповісти одне одному про бушменів, мексиканців, чукчів, папуасів. Значно важче доводиться, коли розмова заходить про те, що поряд. Наприклад, про Лемківщину. Що не кажіть, а про Китай ми знаємо значно більше. Але починати ніколи не пізно. Для початку можна податись у містечко Монастириськ, що на Тернопільщині. Там щороку у перші вихідні червня відбувається лемківський фольклорний фестиваль. Але не в самому місті, а на лісовій галявині, кілометри за два від райцентру. Спробуй вдати з себе лемка

Офіційна назва цього свята — Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини». Жодних посвідок а чи квитків для гостей не потрібно. Достатньо самого факту, що ви приїхали. Форма одягу — довільна, хоча добре приїхати у лемківському народному строї — це одразу підніме ваш статус в очах фестивального люду. Одяг варто готувати заздалегідь. Для дами: сорочка, плісирована в дрібну складку спідниця, приталена безрукавка з «пелюстками». Лемківська сорочка не так щедро прикрашена вишивкою, як народний одяг інших регіонів України. Увесь акцент робиться на елегантну жилетку, намисто, спідницю з нашитими барвистими стрічками і такий же фартух. Краса костюму по-справжньому відкривається в танці — жінка у цій спідниці перетворюється на барвисту дзиґу. Чоловічий костюм виготовити легше. Це сорочка, світлі штани й безрукавка. Якщо нема традиційної сорочки із застібкою ззаду, підійде і звичайна вишиванка. Лемки — справжні металісти: сукняні безрукавки густо всіяні заклепками. Коли ви одягнете народну ношу, зразу ж відчуєте себе іншою людиною. Трішечки стрункішою, гарнішою, витонченішою... (Разюча відмінність від перебування у тренувальному костюмі).

Щоб почуватися на фестивалі ще органічніше, варто вивчити хоч півдесятка лемківських слів. Скажімо, родак (земляк, співвітчизник), гушлі (скрипка), барз (дуже), лем (лише, тільки), гев (тут), фраірка (коханка), фрас (чорт). Але попереджаємо: говорити, як справжній лемко, зможете далеко не відразу. Бо ж треба постійно пам’ятати, що наголос завжди падає на передостанній склад від кінця слова, а також правильно вимовляти напівм’яке «л», тверде «ы» (окрім «і» та «и», тут є ще й «ы»). Тож, якби, не дай Боже, вам довелося між лемками шпигувати, то через акцент вас би тут же ж і розсекретили.

нотатки з конференції

Наукова конференція на Лемківщині (себто в Польщі). Автор Б, Гук, журналіст найбільшої україномовної польської газети "Наше слово" критично відгукується... зрештою, самі прочитайте, про що... http://www.facebook.com/note.php?note_id=151927244851741&id=100000002682287

про отця-агента

Публікація про притчу во язицех ---- отця Сидора, русинського діяча на Закарпатті. На мою думку, одне із завдань отця --- дискредитувати русинів, інше --- внести розбрат, заколот, нестабільність. Мені дуже шкода, що так є.http://www.umoloda.kiev.ua/number/1285/180/45461/

Про лемків --- стара публікація

Цю мою статтю пролемків було опубліковано у журналі „Terra Ukrainiana”.Журнал протягнув недовго, здається, вийшло лише два чи три номери. 

У 1904 р. ІванФранко писав про лемків: “Ця стійка історично і етнографічно група досізалишається загадкою. Повне дослідження її території є настійною вимогоюетнографічної науки…”. Проминулі сто років нічого не змінили в цих словах. Найзахіднішаукраїнська етногрупа – лемки – і далі залишається загадкою. Пересічнийукраїнець часто нічогісінько не знає про лемків, тим більше не може показати намапі обриси Лемківщини. Щонайбільше пригадає з шкільного підручника, що лемки,як і бойки та гуцули – мешканці Карпат.

Причин, щотак мало знаємо про лемків, є декілька. Перша – географічна: Лемківщиназнаходиться на околиці українського материка. Друга  – історична. Територія Лемківщини ніколи повністю не належала ані до Київської Русі,ні до Галицько-Волинського князівства, зрештою і сьогодні в межах сучасноїУкраїнської держави є лиш окрайчик Лемківщини (захід Закарпатської області).Третя причина – ідеологічна. Радянська ідеологія спрямовувала до тотальноїасиміляції і народи, і етногрупи. “Гомо сов’єтікус” не мав занадто цікавитисьнаціональними питаннями. А “лемківське питання” тоді взагалі ніколи широко невисвітлювалось, бо мало свої “темні сторінки”; про які мова піде далі.

Тому сьогодні спостерігаємо таке щирезацікавлення Лемківщиною, а особливо лемківською культурою.

Познайомимось і ми ближче з цією своєрідною етногрупою.

Які вони, лемки?

Ось як відповів на це запитання ЮліянТарнович у книзі “ілюстрована історія Лемківщиин”, що вийшла у Львівськомувидавництві “На сторожі” у 1936 р.: “Ростом лемко стрункий, кремезної будови,добре розвинений та сильний. Він круглоголовий, його очі і волосся здебільшоготемні; хоч у деяких селах (…) переважають ясноволосі типи та синьоокі. Жінкистрункі, веселі, мрійливої, деколи, вдачі, гарні, здорові і напрочудпрацьовиті. Переважають красуні чорноброві, кучеряві, зі смаглявим личком(Великий Вислік), синьоокі-білолиці біля Риманова, русяві на Дуклянщині.

Лемко до всього здібний, зрозуміло, доброго:що очі бачать – руки роблять; він підприємливий, хвацький та чесний. В бідірятують себе взаємно, помагають собі, поважають і шанують себе та своюокремість.

Вдача лемка загартована, тверда, рішуча тастатечно-розважна. Лемко любить довго терпіти, але біда тому, хто його утискавби; не дарує ні п’яді землі; він зрісся з горами, полюбив їх, як рідну матір,дорожить ними. Тут і його світ.”

                           Звідки це ім’я?

Лемки ніколи… не були лемками. Як і всіукраїнці колись, лемки називали себе русинами. І тим не відрізнялись від іншихгаличан, що і на початку ХХ ст. користувалися словом “русин”. Не буду повторювати загальновідому історію, як росіянивкрали в українців їхнє ім’я – і слово “Русь” стосувалось вже чомусь лишеМосковщини. Скажу лише, що слово “русин” зіграло з лемком поганий жарт.Російські агітатори, послані у лемківські села, активно переконувалинеосвічених селян, що вони – росіяни, і найкраще їм буде під російськимсамодержавцем.

Зрештою, по всій Галичині перед світовоювійною поширювався москвофільський рух, з’являлись все нові й нові товаристваім. Качковського. Австрійська влада жорстоко покарала задурених селян: багато зних були “за симпатії до росіян” відправлені у концтабір Талергоф, цілі селабули вивезені під час війни в Австрію. Ці люди не лише не знали жодногоросійського слова, але навіть суто географічно неясно уявляли собі, що такеРосія і де вона знаходиться…

Варто сказати, що й інші навколишні народи врізний час зачисляли лемків “до своїх” та вели кампанію за онімечення,пословачення, ополячення лемків.

Щодо самого слова “лемко”, це, властиво,прізвисько. Воно означає – “той, хто вживає слово “лем”. “Лем” – це “лише”,“тільки”. Не дивно, що лемки ніколи так себе не називали, а то і ображалися натаке прізвисько. Але тепер довелось змиритися…

А як говорять лемки?

Так, що їх не зразу зрозуміють навітькарпатські сусіди – бойки, гуцули, – не кажучи вже про українцівНаддніпрянщини. Справа тут передусім у наголошенні слів: у лемків наголосзавжди падає на передостанній склад, змінючи знайомі слова до невпізнаності. Незразу здогадуєшся, що таке дерево, молоко.

Відрізняється не лише мелодія, але ізвучання лемківського діалекту. Лемки не мають звуку “ї”, що є родзинкоюукраїнської мови, а також апострофа. Натомість зберегли ознаки праукраїнськоїмови, зокрема і т.з. “тверде “и” – на письмі воно позначається літерою “ы”,твердий знак.  Мова лемківська збереглачимало архаїзмів, а також більш давні граматичні форми. Вона значнопоступається в милозвучності літературній українській мові, але має зате цікавуінтонацію завдяки сталому наголосу. Він і задає оригінальний ритм лемківськимпісням. Сказати, що лемківські пісні гарні – це нічого не сказати. Тому я кращепромовчу. А скажу, що слухаю лише пісні у автентичному звучанні. Обробкимелодії і обробки тексту (з наближенням до літературної мови) абсолютноруйнують чар лемківської пісні. Хто ж чув автентичний спів – не забуде йогоніколи.

Де живуть лемки?

Двісті, триста, п’ятсот років тому було бдуже легко відповісти на це запитання: лемки живуть у Карпатах, по обох схилахСхідних Бескидів, між річками Сяном і Попрадом, на захід від річки Уж. Сьогодніна землях Лемківщини проживає лише частина лемків. Перша добре відома намеміграція – це виїзд лемків у сер. 18 ст. до місцевості Бачка (Воєводіна). Звісімдесятих років 19 ст. лемки масово виїжджають на заробітки у США, Канаду, країниЛатинської Америки.

Але ці міграційні рухи, як і всі попереднівійни та лихоліття не змінили самої Лемківщини. Лише в середині 20 століттялемкам було завдано нищівного удару, після якого Лемківщина повністю вже невідновилася. Лемків з території Польщі (біля 200 тисяч) було насильнодепортовано у Радянську Україну у 1944-1947 роках. Тих 140 тисяч, щозалишились, у 1947 р. було депортовано і розсіяно по дві родини на село попівночі та заході Польщі (сумнозвісна акція “Вісла”). На території Чехословаччинипісля ІІ світової війни асиміляція лемків здійснювалась м’якшими, але не меншпідступники методами: тихо, поступово, але невпинно.

Де живуть лемки сьогодні?Звичайно, на Лемківщині: небагато – на південному сході Польщі, більше – напівнічному сході Словаччини,  в Україні –на Закарпатті. Окрім того, поза Лемківщиною: по всій Україні від Львова доДонецька, на північному заході Польщі, розсіяні по країнах західної Європи, пообох Америках.

Але можна інакше поставити питання. Де живутьсьогодні лемки? Справжні лемки, які не піддалисьасиміляції… Мені важко відповісти на це запитання. Справжніх лемків, які й даліговорять по-лемківськи, тримаються лемківських звичаїв, залишилось надзвичайномало. Принаймні депортовані в Україну лемки асимільовані радянським режимомдуже сильно. А жаль…

                   Краса Лемківщини…

В чому вона? Передусім – у красі природи. Ценадзвичайно мальовничі краєвиди передгір’я, плавні обриси невисоких гір. Цянеродюча, кам’яниста земля виганяла своїх убогих синів на заробітки за океан,бо ніяк не могла їх прогодувавати. Але яка ж вона гарна! Це твердять усітуристи, що побували на Лемківщині.

Гармонійно пов’язана з краєвидом народнадерев’яна архітектура: довгі й високі хати та стрункі, вигадливої форми, храми.Лемківська хата (“хижа”) – дуже давнє житло. Під одним дахом тут знаходились ісаме житло, і всі господарські будівлі. Ці хати часто смугасті – щілини міжколодами замазані глиною і побілені.

Краса Лемківщини – в пісні, у танці, внародному одязі. Народна ноша гарно оздоблена вишивкою, шнурками, металевимиґудзиками. Дуже оригінальне лемківське дорожнє пальто – чуганя. Воно носитьсялише наопашки, зашиті знизу рукави виконують функцію кишень. Велетенськийвідкладний комір, що звисає на спину, має дуже довгі тороки – “свічки”. Унегоду цей комір стає капюшоном; його накидають на голову, зав’язуючи торочки.Кольори народного одягу завжди стримані, переважає коричневе, синє, біле сукно;декору небагато, все в міру.

З народного мистецтва скажу лише про двіречі: скульптуру та писанки. Хоч всім відомі лемківські прекрасні ікони, талемки більше мають хист до скульптури, аніж до малярства.

Тут було розвинуте каменярство – виробництвомлинових коліс, коліс до маленьких домашніх жорен, а також мистецьких речей:хрестів, придорожніх фігур. У Музеї лемківської культури в с.Зиндранова(Дуклянщина, Польща) є прегарна статуя Марії з маленьким Ісусом, витесана зкаменю народним майстром. Також було розвинуте й сніцарство. Воно й не дивно,адже дерево було найдоступнішим матеріалом, а мальовнича природа давала стількиідей та натхнення…

Щодо писанок, то їм годі сперечатись ізгуцульськими шедеврами, але мають і свою красу. Візерунок складається звигадково розкиданих по яйці крапок та ком. Рисунок найчастіше білий наоднорідному фоні, але є і писанки в кілька кольорів. Хто зна, чи не ті писанки  вночі снились на американській землі лемківському емігранту Андрію Вархолі, що вдень малював консервовані супи, пиво, обличчя Мерилін Монро і називав себе  Енді Варголом… 

  

 


Які любите сайти?

Які ваші улюблені лемківські сайти? Ось один з тих, який я люблю часом дивитись http://www.lemkowyna.net/

Згадаймо літо, ватру лемківську!

4-5 серпня 2010 р. Фото з фестивалю в Монастириську. Робила фото я і Володимир Максимович. http://www.facebook.com/album.php?aid=19265&id=100000399231769&l=757cf9f816

лемки на Закарпатті зробили фестиваль

Невеличкий фестиваль лемківської культури на Закарпатті вперше провели 5 вересня 2010 року. Село Забрідь, Великоберезнянський район. Є охота --- дивіться фото! http://www.facebook.com/album.php?aid=28126&id=100000399231769&l=edce8d43bf