Головна умова щасливого шлюбу — це,
звичайно, любов. Але є й інші, більш прозаїчні реалії впливають на
благополуччя молодої сім’ї. Одна з таких реалій — наше соціальне
становище.

Воно впливає на поведінку в 95 відсотках випадків. Це
тільки спочатку закохані не надають значення тому, що один з них кавуна
їсть руками, шумно випльовуючи насіння, а другий — тільки з допомогою
ножа. Ви скажете, що сезон кавунів не вічний? Але і зимою, й літом
«кавунник» буде ігнорувати виделку і ніж, бо в його батьківській сім’ї
це вважали пережитками буржуазного минулого. Він не зрозуміє й того, що
його обраниця звикла декілька разів на тиждень ходити в музеї, театри,
оскільки сам за вихід у світ вважає відвідання найближчого кафе.
Звичайно, в період апофеозу пристрасті ми готові з коханим ходити куди
завгодно, аби бути разом. Тому претензії, які будуть пред’явлені до
звичок одне одного, випливуть пізніше.
     А спілкування з друзями?
«Нерідного» відразу вирахують, над його міркуваннями будуть сміятися. В
свою чергу, його друзі навряд чи допустять вас у свою компанію,
оскільки ви не зможете повноцінно брати участь у розвагах, які
називаються, наприклад, «розкажи анекдот по колу».
     Проте
проблеми соціальної нерівності подружжя — ніщо в порівнянні з тими
бідами, які несе з собою нерівність матеріальна. Уявіть собі дівчину,
яка до моменту заміжжя жодного разу не побувала на речовому ринку, тому,
що одягалась завжди за кордоном (спідничку вартістю 100 у.о. вважає
вигідною, недорогою покупкою). Природньо, що її наречений, син одинокої
матері з «простих», буде просто шокований запитами коханої. За умови, що
обидва партнери будуть твердо стояти на позиціях сімей їх батьків, рано
чи пізно пристрасть згасне, нерозуміння переросте в озлобленість.
     А
кого з нас не запитувала мати з приводу того, який навчальний заклад
закінчив коханий? Звичайно, немає прямої залежності від одержаною
освітою й інтелектуальним розвитком. Мається на увазі загальний рівень
освіченості. Як можуть розвиватися події, якщо ваш обранець «інститутів
не закінчував», а ви, навпаки, маєте дві вищі освіти? Засліплені його
зовнішнім виглядом, голосом, що зачаровує, чи сексуальними можливостями,
ви втрачаєте голову в прямому розумінні цього слова. Спочатку не
звертаєте уваги на те, що ваше спілкування — це ваш монолог, який іноді
перебивається сполучниками партнера. А потім він почне влаштовувати
скандали з приводу вашої звички залишати частину зарплати в книжкових
магазинах. Одиниці з мужчин визнають, що не дотягують до коханої. А якщо
до нього це дійде, то вже тримайся: уражене чоловіче самолюбство — це бомба широкого радіусу дії.

Не знаю, чи можна мене пробачити


Не
знаю, чи можна мене пробачити. Напевно,що так. Кажуть, що серце материнське може вибачити все, будь-яку витівку та образу рідної дитини.Я вже в літах,маю внучок і дуже добре розумію батьківські
почуття. Я всього-на всього один із трьох твоїх рідних синів, який загубився у вирі життя. І вже не зможете Ви, мамо мене вивести з цієї круговерті,бо Ви предстали перед Богом на останній суд.
Вже тільки в моїй пам"яті залишиться, як я ,маленький хлопчик з Немович, загубився в
Сарнах серед великого,базарного, гомінкого натовпу? Я тоді почувався таким безпомічним та самотнім. Довкола мене проходили такі ж самі хлопчики, як я. Вони тримались за руку матері чи батька, а в іншій несли нові іграшки. До мене підходили люди та цікавились, чому я сам. Хтось жалів, хтось пригостив цукеркою, хтось пішов шукати Вас з батьком. Ще тоді, у дитинстві, Ви казали мені, що я вже великий, а великі хлопчики не плачуть. Я стояв серед людей, стиснувши кулачки, на очі наверталися сльози. Та я не заплакав. Я пам’ятав Ваші слова і проніс їх через усе життя.
Тепер я вже дорослий. Тільки, на відміну від дитинства, зараз,вперше за багато років, я плачу. Ніхто не підходить до мене, щоб пожаліти, ніхто не спішить на допомогу. Проходять, як і колись повз мене, такі ж самі, як і я, дорослі дядьки. З подивом посміхаються та ідуть далі. Що їм до мене? Хто для них я? Ніхто. І лише для тебе я щось
таки значив, більше, ніж просто зустрічний, знайомий,добрий друг.
Вибачте і простіть мене Мамо,що я намагався замінити Вас... Нове місце проживання, полонило мене своєю новизною, красою, розвагами, людьми. У мене з’явилось чимало нових знайомих та друзів. Я не тільки з головою поринув у цю новизну сім"ї, а й став частиною неї. З часом мої поїздки в село і зустрічі з Вами стали все рідшими та рідшими. І якось почали стиратись образи рідної домівки...
І от ранесесенько 14 липня якось тривожно і надривисто задзвонив телефон-в трубці голосом меншого брата страшна
звістка прорізала свідомість-нашої мами вже нема,годину назад померла...

На залізничному Львівському вокзалі гомоніла юрба.З підсвідомості не зникав образ мами,такої,з якою попрощався минулого разу,вмить постарілої і згорбленої від перенесеного інсульту.
Раптом побачив маленького хлопчика, який самотньо стояв у цій людській круговерті. Маленький, безпомічний... Адже це я!..
Взявши маленького на руки,і заспокоюючи його і себе, сказав: «Зараз прийде наша мама».
Вперше за довгий час я промовив таке просте слово: «Мама». Але чому так раптово стислось горло та на очах почали з’являтись сльози? Чому тоді тремтять руки і так захотілось знову стати маленьким-маленьким? «Дядю,
не плач, – почув я голос малюка, який повторив мої слова. – Зараз прийде наша мама».
Мама... Так, вона завжди приходила. Ось і зараз прийде, приголубить, заспокоїть, поцікавиться моїм життям, пожаліє.... Саме в ту  мить я зрозумів, скільки часу я не приїздив до неї, не цікавився її здоров’ям, справами. Не чув такого дорогого та рідного голосу. Як давно не бачив ніжного погляду її трішки сумних очей...
«Мамо! Мамо!» – зірвавшись із моїх рук, малюк побіг до своєї матері, назустріч рідним обіймам. «Спасибі вам», – сказала вона мені. Я гірко посміхнувся. «А твоя мама прийде? – поцікавився малюк. – Маму треба любити, бо вона
одна. А ти свою любиш? Як сильно? Я свою – ось так!» – і він обійняв її за шию.
А я стояв зі сльозами на очах,із страшенним щемінням в серці,по своєму. зрозумівши весь сенс сказаного хлопчиком-не вічні наші батькі,не вічні і їх треба любити поки вони живі, бо вони одні...Прикро й
гірко визнавати, що на Землі стало однією матір’ю менше. Всепрацюючою, люблячою, котра сповна виконала тільки їй начертане зверху в страдницькому житті.

Прощайте і простіть  мене мамо. Царство Вам небесне...

Поки підприємці,які працюють на спрощеній системі оподаткування раділи,що влада пообіцяла обговорити з народом
Податковий кодекс, тим часом ця ж влада уже вдвічі підвищила податок.Рада ухвалила зміни до Закону " Про загальнообов"язкове пенсійне страхування". Тепер згідно з його новою редакцією, фізичні особи,які працюють за спрощеною оподаткування та фіксованому патенті будуть платити мінімальний страховий внесок до пенсійного фонду-33,2 відсотки "мінімалки",на сьогодні -це 294 гривні.В даний час "спрощенці" платять фіксований податок 200 гривень,куди входить збір на пенсійне страхування 84 гривні.Навіть якщо,їх відняти від 294, то одержимо 210 грн.Плюс єдина ставка податку 200 грн,якої ніхто не скасовував.Отже доведеться платити удвічі більше ніж тепер-/410 грн/.Закон уже прийнято і надіятись на диво,що Президент його не підпише, марно.Ось така політика називається-поліпшення умов для ведення бізнесу.
  Мабуть вступить цей закон в дію після нового року, бо за чинним законодавством податки можна підвищувати лише з
нового року.До того ж, якщо закон прийнято не пізніше ніж за шість місяців до нового року.Це правило порушено, бо закон був прийнятий 8-го липня,тобто просрочено на 8-м днів.
   Обурює лицемірство, з яким усе це зроблено: з одного боку "обговорюється" Податковий кодекс, а з другого попри таку "народну демократію" розпочату справу гноблення малого бізнесу доводять до кінця.Це все до добра не приведе. Частина малого бізнесу припинить роботу,а хто зможе, той перейде в тінь.
   Слід нагадати Президентові,що ніде у світі соціальні платежі не накладаються на самозайнятих осіб.

Декорація чи Декларація

2010-06-27 08:39:38

Конституції Україні вже 14 років.Але чи стала вона справді Основним Законом,нині навіть професійні правники не можуть сказати. Бо на жаль з дня в день кожен з нас відчуває на собі, що його честь, гідність, недоторканість справді з декларованих перетворилися на декоровані. Нікому  не є секретом, що в медичних закладах повсюдно порушується право на охорону здоров”я, яке відповідно статті 49 Конституції забезпечене державним фінансуванням. І це людей обурює найбільше.Чи можливо хоч якось підлікуватися, не заплативши, може останні свої копієчки лікарю,що тебе лікує,медсестрі,що виконує призна- ченя лікаря і навіть прибиральниці,яка прибирає в палаті. Ще й змушені купляти дорогі ліки в тій аптеці,куди направить лікар-замість рецепта,з запискою. Найстрашніше те,що призначається оперативне втручання тільки тому, щоб заробити, бо операції коштують значно дорожче ніж терапія. Платять всі і за все;чиновникам мовби за вирішене питання, вчителям мовби за надані учням знання, лікарям мовби за лікування, а Держава платить мов би за гарантоване нам Конституцією життя. І ніяка нова Конституція нам не допоможе, потрібні нові політики, треба передусім змінити образ мислення всієї влади, а це наша найбільша проблема…

		КАМАСУТРА ПО-УКРАЇНСЬКИ Обряд "подарування дівкою" - це коли всі чоловіки роду, у який іде молода дівчина, кохаються з нею. А колись могло бути у сім’ї по 12 братів!                 Так, принаймні, стверджує Олександр Виженко, який дослідив сексуальне життя наших предків і нещодавно видав книгу "Україна кохання", яку вже охрестили "українською камасутрою". "Це наукове дослідження, якому я присвятив 15 років життя", - каже автор. Найбільше про інтимну сторону наших пращурів розповідають стародавні пісні, стверджує письменник. Він вивчив 20 пісенних збірників, у кожному з яких є по 400-500 пісень.       От щоб по-вашому могла означати така пісня:      "Ой нема у світі кращого над Івана понад нашого.       Причепив жорна та й до пояса. А сам полетів аж під небеса.      І крупу мелить, і кашу варить,      І кашу варить, і живіт парить,      І живіт парить, і живіт гоїть..."      Насправді у пісні йдеться про здорованя Івана. "Причепити жорна" означає взяти вагу або підняти жіночі ноги. "Молоти крупу", місити та варити кашу означає добре збуджувати жінку (горщик з кашею - жіночий статевий орган, а ложка - це чоловічий пестун). "Живіт парити" означає, що зверху повинно бути ще одне тіло (українське прислів’я переповідає: "живіт на живіт - і голова не болить").      — Ви думаєте, що я божевільний. Я просто добре знаю українські символи, — заявляє автор.      У книзі письменник згадує аж 36 назв статевого акту: "везти дуба", "гнути санки", "дати джмеля", "забити рибу", "спіймати бобра"...      Чоловічий дітородний орган наші багаті на уяву предки називали: квітуча оздоба, яринець, бомко, бандура, вабик, варган, малий бог, свистілка, соромок, хабальник, цюцюрка. Жіночі статеві органи звалися бандурка, блягузниця, вістя, дзюндзя, живиця, кітка, навка, намистина.      Олександр Виженко переконаний, що українська "камасутра", себто народна творчість, краща за індійську. Насамперед - неповторними образами і великою кількістю алегорій та метафор.

                  
                                 

Пройшов рівно місяць після призначення Головою Воловецької РДА п.Ковбаска В.В. Нарешті цетральна селищна
вулиця Карпатська позбавляється ям /в народі її називали-японська вулиця самаяма/.Минула влада планувала
багато,а результатів щось  замітно не було.То асфальту не давали то хотіння не було.Минулий імідж і авторитет
жорсткої руки своє діло робить на пользу громаді.

ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ МОНСТР
Про унікальний факт повідомив одній з газет киянин Микола Бучко.
“Повірити в це важко,— розповів він. — Я б і сам не повірив, якби не
побачив усе своїми очима...”.
Сталося це минулого літа, в серпні. Спочатку 32-річний Бучко під
час походу за грибами помітив загадкову “птаху”. Якусь мить він
почманів, а потім вирішив спостерігати за ним. За словами очевидця,
“птах”, більше подібний на “крокодила з крилами й хвостом щура”,
проживає (можливо, там у нього гніздо?) в “чорнобильському напрямі”,
десь на дні досить глибокого яру.
Житло монстра Бучко шукати не наважився, позаяк встиг побачити в
пащі чудовиська досить гострі зуби, до того ж воно було великих
розмірів: за припущенням очевидця, розмах крил — метра півтора. “А
взагалі,— ділиться враженнями Бучко,— пір’я в нього нема, запах від
нього, як від помийної ями, і, наскільки я розумію, саме так виглядали
доісторичні птеродактилі. Тому я так довго і думав, повідомляти вам про
це чи ні, адже все це виглядає нереально: звідки тут, в українському
лісі, міг з’явитися птеродактиль?”.