Наш рідний край Закарпаття розташований на межі між Карпатськими горами та Середньодунайською низовиною, у самому серці Європи. Його точні координати — на заході: 22°09' схiдної довготи; 48°27' пiвнiчної широти (1,5 км вiд с. Соломоново, Ужгородського району), на сході: 24°38' схiдної довготи; 48°04' пiвнiчної широти (хребет Чорногора, 12 км вiд с. Луги, Рахiвського району), на пiвночі: 22°35'схiдної довготи; 49°06'пiвнiчної широти ( с. Стужиця, Великоберезнянського району, хребет Схiднi Бескиди (бiосферний заповідник)), на пiвдні: 24°18' схiдної довготи; 47°53' пiвнiчної широти (район Довгорунської мармурової копальнi, 6 км від с. Дiлове, Рахiвського району). Цікаво, що найбільша ширина (по прямій лінії) з півночі на південь — до 135 кілометрів, а найбільша довжина (по прямій лінії) зі сходу на захід — близько 205 кілометрів. У гарній місцевості поблизу гори Кук, знаходиться геометричний географічний центр Закарпаття.   Загальна площа краю складає 12.800 кв. км. Закарпаття має 13 районiв, 10 мiст, 28 містечок, 561 сільське поселення. Мiстами обласного пiдпорядкування є Ужгород, Берегово, Мукачево, Хуст, а мiстами районного пiдпорядкування — Свалява, Іршава, Тячів, Виноградово, Рахів, Чоп. У природно-географічному відношенні край поділяється на два географічні райони — гірський (Карпатські гори) і рівнинний (Закарпатська низовина). Більшість території займають гори, а найвищою точкою Закарпаття є вершина Говерли, в гірському масиві Чорногора, що підіймається на 2.061 метр. А ось найнижча точка (101 м над рівнем моря) розташована у протилежному кінці регіону в районі села Руські Геєвці Ужгородського району. Значну роль у формуванні рельєфу відіграє річка Тиса (вона починається злиттям Бiлої i Чорної Тиси, а загальна довжина її, в межах Закарпаття, становить 223 км, впадає Тиса поблизу сербської столиці Белграда у річку Дунай). До басейну Тиси належать всі річки краю. Гідросистема Закарпаття вiддiлена вiд прикарпатських рiчок Водороздiльним хребтом. Досить значною є загальна кількість рiчок, струмкiв, потiчкiв Закарпаття — 9.429, з них 9.277 — малi потоки до 10 км, 152 рiчки мають довжину бiльше 10 км (Рiка, Теребля, Шопурка, Тересва, Iршавка, Синявка, Тячiвець, Середня Рiка, Косiвська, Богдан, Лазещина, Турбат, Озерянка, Бертянка, Брустурянка, Репинка, Лужанка, Мокрянка, Апшиця, Велика Уголька, Васькова, Тур'я, Жденiвка, Визниця, Стара, Серне, Чаронда, Цигань, Виля, Туричка, Ломованя, Пиня, Вича, Свинка, Коропець, Сухар, Уличка, Ярок, Боронява, Вільшанка, Яблуниця, Вільхівчик, Вербовець, Квасний, Чеховець, Бабичка, Гнилий, Воловець, Мошка і т.д.) та 4 річки, що мають довжину понад 100 км (Уж, Латориця, Боржава, Тиса). На відміну від швидких гірських річок, загальна кількість тихих озер Закарпаття невелика — 137, з них лише 32 водойми — це постiйнi озера. Найбiльше озеро Закарпаття — Синевир, воно утворене 10 тис. рокiв тому на висотi 989 м і має площу 7 га, де найбiльша глибина 27 м, а температура від +12° до +18°, тут водиться райдужна, струмкова й озерна форель. Закарпатські озера поділяються на кілька типів, серед яких виділяються льодовиково-каровi озера: Апшинець, Марiчейка, Несамовите, Бребенескул, Брескул, Ворожеска, Герашаське, Драгобратське Озерце, Нижнє, Верхнє, Мала Гропа; загатнi озера: Солене, Тереблянськi озера, Синевир; антропогенні озера:Чорні озера, Солотвинськi озера; вулканічні озера: Липчанське, Ворочівське, Синє. Зі страхітливими легендами повязані закарпатські болота: Чорнi Багна, Чорний Мочар, Соленi Млаки, Заросляк, Трофанець. Ще у 1878 р. почалося осушення болота Чорна Мочар, що займало понад 14 тисяч гектарів. На сьогодні воно осушене майже повністю, на його місці тепер — каскад водосховищ і ставків, де розводять коропа, карася, білого амура. А ось улюбленим місцем відпочинку туристів стали гірські водоспади: Войводинський (найбiльший), Трофанець (найвищий), Шипот, Городилівський, Скакало, Липовецький, Лумшорський, Мокрянський, Чортів Млин. Крім того на низовинних територіях є багато штучних каналiв: Ужгородський, рiчки-канали Берегiвського, Виноградівського, Ужгородського, Мукачівського районів, а також нараховується близько 50 ставкiв i водосховищ, загальною площею 173 кв. км: Вільшанське, Залужанське, Горбківське. Карпатські гори, біля підніжжя яких знаходяться наші міста, є однією з відомих європейських географічних зон. Є кілька версій походження назви Карпати: 1) У першiй половинi I тисячолiття до нашої ери, дану територiю населяло гето-дакiйське плем'я карпи (карпiани); 2) Iз санскритської мови, де слово "Карпати" має декiлька значень —"нерiвний", "необроблений", "прикриття", "притулок"; 3) Iз давньогрецької мови, де слово "Карпат" означає "горб"; 4) Із фракійської мови слово "карпо" означає "скеля"; 5) Існує народна легенда про доброго велетня Карпа; 6) Народна легенда про чорта який покорпав землю. Карпатські гори займають 80% території Закарпаття. Вони перетинають область від північного заходу до південного сходу. Довжина — 240 км, ширина — 110 км. Гори Карпати мають вік 1,2 мільярда років. Карпатські гори ростуть щороку на 1-2 см і дуже повільно зсуваються на Схід. Гірські лiси складають 45% усіх лісів Закарпаття, а гірські полонини Закарпаття займають територію 40.000 га. Найвищі гори нашого краю: Говерла (2.061 м), Бребенескул — 2.035 м, Пiп-Iван — 2.022 м, Петрос — 2.020 м, Гутин-Томнатик — 2.017м, Ребра — 2.007 м, Тупкул — 1.932 м, Брескул — 1.910 м, Близниця — 1.881 м, Дземброня — 1.877 м, Стримческа — 1.872 м, Драгобрат — 1.786 м. Високо до неба тут підіймаються гірські хребти: Маковиця, Красна, Великий Дiл, Свидовець, Боржава, Чорногора, Рiвна, Анталовська Поляна, Синяк, Вигорлат, Полонина-Руна. А через Водороздільний хребет до нас ведуть важливі транспортні перевали, що віками слугували людям: Ужоцький (889 м), Середнiй Верецький (Ворiтський — 839 м), Воловецький (Скотарський — 1.014 м), Вишкiвський (Торунський — 931 м), Легiонiв (1.110 м), Яблунецький (Татарський — 931 м). Великі таємниці природи ще дотепер зберігають печери нашого краю: солянi (Солотвинські копальні), карстовi (Камяні ворота, Діравий камінь, Ведмеже ікло, Прозорих стін, Білих стін, Романія, Вів, Чурь, Княгиня, Дружба, Гребінь, Перлина, Синаторій, Чертіж, Молочний камінь, Термокса мала), мармуровi (Дiлове, Грабово, Княгиня). Вже на південному заході територія до самого кордону називається Закарпатською низовиною. Вона прилягає до Середньодунайської низовини (Панонії) і займає 20% територiї краю (близько 2.000 кв. км). 50% земель розорано пiд сiльськогосподарськi угiддя, лiси низовин займають — 15%. Сiльськогосподарськi землi низовини складають 39.600 га, рiлля — 188.000 га, пасовища — 102.400 га, сiножатi — 73.400 га. Між горами знаходяться улоговини: Перечинська, Ясiньська, Ужанська, Кушницька, Богданська, Мiжгiрська, Свалявська, Усть-Чорнянська, Колочавська, Хустська, Воротньо-Воловецька. Клімат Закарпаття визначається тим, що воно знаходиться у самісінькім серці Європи. Високі гори захищають край від холодних північних вітрів, а вологий помірно-континентальний клімат сприяє тому, що літо тепле, а зима м'яка. Власне, той, хто приїжджає до нашого краю із півночі, знаходить тут теплий південь, а люди з півдня — прохолодну північ. Туристи зі східних країн шукають захід, а західні туристи — характерні східні риси. Максимальна температура (влітку) +40°, мiнiмальна (взимку) - 32°. Опади становлять: мiнімум — 642 мм (м. Берегово), максимум — 1.411 мм (смт.Усть-Чорна, Тячівський р-н). Найдовший закарпатський день — 22 червня, найкоротший день — 22 грудня, а середня тривалість дня — 8,5 год. (зимою), та — 15,5 год. (влітку). Максимальна швидкість вітру у нашій місцевості — 40 м/с. Не менш важливою є і загальна протяжність кордонів Закарпаття, що становить 460 км, тут проходять державні кордони: з Польщею — 33,4 км на північному заході (Великоберезнянський район); зі Словаччиною — 98,5 км на заході (Ужгородський, Перечинський райони); з Угорщиною — 130 км на півдні (Ужгородський, Берегiвський, Виноградівський райони); з Румунiєю — 205,4 км на південному сході (Рахівський, Тячівський, Хустський райони). На півночі та північному сході (Великоберезнянський, Воловецький, Міжгірський, Тячівський, Рахівський райони) проходить адміністративна межа з Львівською областю (85 км) та Івано-Франківською областю (180 км). Налагоджена також у нашому регіоні і прикордонна інфраструктура: 18 пунктів пропуску (7 залізничних – Угорщина: Чоп-Загонь, Саловка-Еперешке; Словаччина: Чоп-Черна-над-Тісов, Ужгород-Матівці; Румунія: Дяково-Халмеу, Тересва-Кимполунг, Рахів-Сигот; 7 міжнародних автомобільних, 1 міжнародний повітряний, 3 пункти спрощеного переходу).

У кожного краю є щось таке, чого немає ніде інде і чим можна
гордитися навіть за межами своєї держави. Такою гордістю для Закарпаття є
унікальні в своєму роді деревяні церкви, збудовані народними майстрами
без жодного гвіздка у специфічних архітектурних стилях, притаманних лише
певній місцевості. Серед яких можна виділити "бойківський" тип церков,
який безперечно є початковим варіантом дерев'яних храмів у Карпатах:
храм тризрубний, триверхий з шатровими верхами, з кількома заломами. До
нефа із заходу і сходу прилягають більш вузькі прямокутники зрубів
бабинця та вівтарної частини. кутові сполучення зроблені вирубкою "в
ластівчин хвіст". А ось головною стилістичною відмінністю "лемківських"
церков є усунення центричності будови шляхом переміщення висотної
домінанти з центрального зрубу, нефу на високу дзвіницю, зведену над
бабинцем або поряд з ним. Навіть якщо у "лемківської" церкви немає
шатрового покриття над якимось із її зрубів, заміненого двоскатною
стріхою, у неї обов'язково є розвинута барокова маківка. План же
“гуцульської” церкви має хрестоподібну форму і складається з п'яти
зрубів. Центральний зруб ширше бічних (північною та південною), довжина
яких трохи менша довжини західного та східного зрубів. Центральний зруб
на середині своєї висоти переходить з прямокутної форми у восьмигранну,
внаслідок чого і шатрове перекриття його приймає таку ж форму.
Однокупольний п'ятизрубний “гуцульський” храм відрізняється своєю
компактністю і стрункістю. “Бойківські”, “лемківські” “гуцульські” храми
дістали свою умовну назву від етнографічних груп, які населяють
Карпатський регіон:
ДЕРЕВ'ЯНI ЦЕРКВИ ЗАКАРПАТТЯ: Вишка, Ужок, Сухий,
Тишiв, Буковець, Прислiп, Пилипець, Данилово, Крайниково, Верхнiй
Студений, Гусний, Колочава-Горб, Колочава-Iмшадь, Середнє Водяне (нижня i
верхня церкви), Синевирська Поляна, Торунь, Свалява-Бистрий,
Подобовець, Гукливий, Ялове, Колодне, Сiль, Кострино, Лазіщина, Ясiня,
Нересниця, Вiльховиця, Дiлове, Локiть, Дешковиця, Сокирниця, Лiкiцари,
Домашин, Стужиця, Iзки, Репинне, Нижнiй Студений, Олександрiвка, Ужгород
(музей), В. Грабiвниця, Задiльське, Келечин.
На Закарпатті
представлено майже всі європейські архітектурні стилі від
пізньовізантійського, романського, готичного, трохи ренесансного,
барокового, класичного, романтичного — і до стилів кінця ХІХ-початку ХХ
ст. — сецесіону, еклектики, функціоналізму, конструктивізму. Саме в
епоху середньовіччя, коли панували готика і бароко, з’явилися важкі
кам’яні масивні церкви, що символізували силу релігії. Характерними
рисами їх є вертикальність композиції, поєднання в архітектурі
релігійності з любов'ю до життя, більш короткий поперечний неф,
стрільчаті вікна, досить складна каркасна система опор.
ДРЕВНІ
КАМ'ЯНI ЦЕРКВИ ЗАКАРПАТТЯ: Кiдьош, Горяни, Вишково, Ужгород, Берегово,
Бобове, Чепа, Липово, Виноградово, Тячево, Хуст, Четово, Мужiєво, Вари,
Мукачево, Деренковцi, Струмкiвка, Паладь Комарiвцi,

Якби була політична воля, економічна доцільність та не внутрішні чвари,то ми,Українці могли б мати свою Українську імперію. Якщо вважати Київську Русь, давньою українською державою то саме в 10-11 століттях за часів найвищого розквіту вона мала неозори простори.Русь простягалася  від південної Фінляднії,племена

якої платили данину і аж до майже полярного кола, а в окремі часи засічна лінія була мало не до Уральських гір.

На півдні належали землі Русі аж до Тамані,де на березі Азовського моря стояла фортеця Тмутаракань, що входила

до Чернігівського князівства. Далі володіння починалися від Куликового поля/Тульська область/ і закінчувалися

перед самісіньким Краковом.

     За князювання Володимира Великого були збудовані нові міста на південь від Києва.Він же долучив до своїх

володінь землі сучасної Західної України,в тому числі і Закарпаття.Обшир земель вражав! У походах за дани-

ною, в змаганні опанувати торговельні шляхи до далеких країн князі з дружинами менш ніж за сто років створили

величезне і могутнє об"єднання-Київську Русь.Саме Володимир змусив ятвягів визнати його верховенство.

Завдяки його надбанню Київська Русь стала найбільшою Європейською державою. На початку 11-го століття її

територія становила 1,1 мільйона квадратних кілометрів.Доки на престоі сиділи Володимир Великий, Ярослав

Мудрий та Володимир Мономах землі від Уралу до Чорного моря,від Волги до Закарпаття були цілісними.

     Після низки братовбивчих міжусобних воєн, наприкінці 12-го століття галицькі і чернігівські князі, які хотіли

будь-що бути на вищому троні,розкололи Русь на два центри Галич і Чернігів.Ця їхня боротьба за владу призвела

 до розвалу Русі й втрати обширних володінь.Якраз напередодні татарської навали, коли вже палали і в стогоні

падали давньорускі міста, чернігівський князь Михайло та волинський князь Данило,все ще воювали за право

бути зверхником всієї Русі.

   Тричі було втрачено нагоду мати величезну державу ; один раз після смерті Ярослава, коли його сини почубили-

ся  і через те Русь з централізованної держави, стала федерацією напівзалежних князів.Удруге-коли після мерті

Володимира Мономаха почалися чвари між православними і католиками, а втретє, як сказано вище,після змагань

Михайла і Данила напередодні татарської навали.

     Коли Велике Князівство Литовське звільнило українські і білоруські землі,частину західно-російських земель

 від татарської залежності,то ці землі увійшли до князівства.Литва,що становила ледь 10-ть відсотків території, а

90-о відсотків територій становили українські і білоруські землі.Невідомо як склалася б територіальна карта Європи

якби під тиском хрестоносців не уклалася унія Литві і Польші і Литва з православної держави стало католицькою.

Почалося окатоличення українських земель;частина їх прийнала унію ,а інші -ні.Чернігівські землі ,а потім і інші

переходили під владу Москви.Кінець кінцем це призвело до національно визвольного бунту під проводом Богдана

Хмельницького,пізніше до розподілу земель між Москвою , Варшавою і Стамбулом.От так знову українські землі

були розірвані і в черговий раз було втрачено шанс створити національну державу.

 Наступний  крок був після того, як розвалилися Російська та Австро-Угорська імперіївідбулася злука українських

земель.До складу України просилися  /це замовчується/ представники війська Донського, депутати з Курської,

Білгородської і Гомельської земель. Але знову жовті,блакитні, чорні,зелені й червоні прапори не дали збудувати

власну національну державу, незважаючи на те, що від Сянуд до Дону-це територія етнічних українських земель,

які свого часу входили до складу Київської Русі, а потім були заселені так званим південно-руським етносом з

українським менталітетом.

   Ось так,кожного разу, можучи утвердити державність українці втрачали її через внутрішні чвари, які вічні і не

припиняються донині.Недарма кажуть;де два українці там три гетьмани, і ніхто зараз не скаже, чим можуть закін-

читися усі ці нинішні суперечки за те, якою бути Україні і на кого рівнятися;на захід чи на схід?

   То чи не пора вже нашим кермувальникам вчитися на помилка минулого- не претендувати на чуже, але й

свого не втрачати.

ЦІКАВО ЗНАТИ, ЩО: Найпівнічніша місцевість у світі, де вирощують чай — гора Красна Горка, біля міста Мукачева. На Закарпатті знаходиться єдиний у світі памятник листоноші (памятник Федору Фекете, Тур’я Ремети, Перечинський р-н). У нашому краї знаходиться найдовша в Європі липова алея (набережна Незалежності, Ужгород). Географiчний Центр континентальної Європи знаходиться біля села Дiлове, Рахiвського району (4830’ пн.широти – 2323’ сх.довготи). Перші захисні укріплення з'являються на території нашого краю у бронзовому віці. Це були просто городища-гради, укріплені земляним валом та. До прикладу Арданівське, Стремтура (Іршава), Галіш-Ловачка (Мукачево). Та найбільш завершену форму форму оборонної споруди представляють замки ХІ-ХVІІ ст. На Закарпатті відомо 12 середньовічних замків. Власне, феодальний замок — це специфічний архітектурний жанр, притаманний лише середньовіччю. Він настільки пов'язаний із своєю епохою, що в ній народившись, в ній же і помирає. Існують два типи замків: один замок-паразит, який слугував для нагляду і збору данини з підвладної території та для здійснення набігів на контрольовану територію, другий — замок-охоронець підвладної землі. Здебільшого класичні середньовічні замки мають дві стандартні форми: чотирибічну, в якої по боках кілька оборонних редутів, та восьмибічну, форма якої часто змінюється, але у випадку із закарпатськими замками архітектурний стиль дещо змінився в залежності від географічного положення у гірській місцевості. 1. УЖГОРОДСЬКИЙ (м. Ужгород) — ХI ст., нині музей 2. МУКАЧIВСЬКИЙ (м. Мукачево) — ХI ст., нині музей 3. НЕВИЦЬКИЙ (с. Невицьке, Ужгородський район) — руїни, ХIII-ХVII ст., об'єкт туризму 4. СЕРЕДНЯНСЬКИЙ (смт. Середнє, Ужгородський район) — руїни, ХII-XVIII ст. 5. КВАСIВСЬКИЙ (с. Квасово, Берегiвський район) — руїни, ХII-XVI ст. 6. ЧИНАДIЇВСЬКИЙ (смт. Чинадiєво, Мукачiвський район) — паркова споруда, XV ст. 7. КОРОЛЕВСЬКИЙ (смт. Королево, Виноградiвський район) — руїни, ХII-XVII ст. 8. ХУСТСЬКИЙ (м. Хуст) — руїни, ХI-XVIII ст., об'єкт туризму 9. ВИНОГРАДIВСЬКИЙ (м. Виноградiв) — руїни, ХI-XVI ст. 10. БРОНЕЦЬКИЙ (с. Бронька, Iршавський район) — залишки, ХIII-XIV ст. 11. БОРЖАВСЬКИЙ (с. Варієво, Берегiвський район) — залишки, ХI-XVII ст. 12. ВИШКIВСЬКИЙ (смт. Вишково, Хустський район) — залишки, ХIII-XIV ст. Якщо замки необхідні були для ведення війн, то для спокійного світського життя відомі феодальні родини намагалися будувати більш спокійні, але водночас грандіозні будинки-палаци. Великі розміри, розмах, розкіш в інтер’єрі внутрішніх приміщень, оригінальність та різноманітність архітектурних стилів при зовнішньому оздоблені — все це притаманно закарпатським дворянським палацам: 1. ЗАМОК-ВІЛЛА ШЕНБОРН (санаторiй "Карпати", Мукачiвський район) 2. ПАЛАЦ ПЕРЕНI (Виноградiв) 3. ПАЛАЦ ДОВГАЇ (Довге, Iршавський район) 4. ПАЛАЦ РАКОЦI (Мукачево) 5. ПАЛАЦ ДРУГЕТІ (руїни, Ужгород-Горяни) 6. ПАЛАЦ БЕТЛЕНІ (Берегово) 7. ПАЛАЦ ПЛОТЕНІ (Великі Лази, Ужгородський район) ЦІКАВО ЗНАТИ, ЩО: За територiєю закарпатський регiон бiльший вiд таких країн свiту: Андора, Ватикан, Лiхтенштейн, Люксембург, Мальта, Монако, Сан-Марiно, Бахрейн, Бруней, Катар, Кiпр, Лiван, Мальдiви, Сингапур, Гамбiя, Кабо-Верде, Комори, Маврикiй, Сан-Томе i Прiнсiпi, Сейшели, Вануату, Гуам, Захiдне Самоа, Кiрiбатi, Маршали, Мікронезія, Науру, Палау, Тонга, Тувалу, Антiгуа i Барбуда, Багами, Барбадос, Гренада, Домiнiка, Трiнiдад i Тобаго, Сент-Крiстофер i Невiс, Сент-Вiсент i Гренадiни, Сент-Люсiя, Ямайка. За населенням наш регіон бiльший вiд Iсландiї, Гвiнеї-Бiсау, Джiбуттi, Захiдної Сахари, Екваторiальної Гвiнеї, Свазiленда, Белiза, Гайани, Сурiнама, Вануату, Соломонових островiв, Фiджi. Закарпаття — край, де стикаються різні культури, народи, релігії. Тут змішалися не лише різні етноси, а й географічні і кліматичні пояси. А все ж таки майже всі війни і нещастя не змогли розірвати дружніх стосунків між народами, релігіями, культурами, країнами. Навіть грізні Карпатські гори захищають Закарпатську низовину від холодних вітрів. Тому не дивно, що у цій мішанині всього і всіх виникли такі оригінальні назви населених пунктів Закарпаття, які мають цікаві версії свого походження: 1. Ужгород: місто-город над рікою Уж. Староболгарські слова "уголь", як вугілля, та "угол", як кут, а також від слова "узок", як вузький, маючи на увазі вузьку долину річки Уж, або від турецьких слів "унг","онг", що перекладається, як "правий". 2. Мукачево: від слова «мука», як мучитися при будівництві могутнього замку «Паланок». Від слова «мука», як старословянське слово «борошно», на річці Латориця стояв величезний на той час зерновий млин. Від слова «земля пана Мункачі», угорський варіант назви міста. 3. Хуст: від угорського слова «земля воєводи Густі». 4. Берегово: словянська назва «місце на березі-суші». 5. Тячів: старонімецька назва «Дойч-ау», «Тийч-ау», «Тийчо», перекладається як «німецька поляна». 6. Виноградово: «місце, де вирощуюють виноград». 7. Свалява: від староугорського і старословянського «сольва», тобто «місце, де тече солена (мінеральна) вода». 8. Рахів: назва від слів «рахувати», або ж «земля господаря Раха». 9. Іршава: старослов’янська назва від слова «іржава». Річка Іршавка чи Іржавка несла в собі велику кількість оксидів заліза, через що мала відповідний іржавий колір. Стара назва «Ілошва» від прізвища володарів даної території. 10. Перечин: назва від слів «перетин», тобто перетин доріг, або ж має значення «земля пана Перечі». 11. Великий Березний: назва означає «великий березовий ліс». 12. Міжгіря: новітня назва «місце між горами». 13. Воловець: назва означає «місце, де зимувала велика рогата худоба (воли) з полонин». Назви інших населених пунктів: Розтоки, Гать, Гребля, Вирь, Зарiччя, Ужок, Синяк, Кальник, Кам'янка — (від слів-гідронімів: рiчка, вода, потоки, болота). Холм, Діл, Дiлок, Дiлове, Копинівці, Прислоп, Берег, Запереділля, Вертеп, Кут — ( походження від слів-оронімів: гори, гора). Тисянка, Березний, Сокирниця, Чертiж, Горiнчово, Яблунево, Калини, Оріховиця, Липово, Лоза, Лозянське, Смереково, Вербовець, Грушево, Терново, Ольшавка, Грабово, Дуби, Дубове, Діброва, Дубрівка, Ясiня, Тросник, Тростяниця, Колодне, Лісковець, Лiсарня, Драчино, Коропець, Стройно, Березове, Барвінок, Бобовище, Буковець, Каштаново, Тополин, Лопушанка, Репинка, Вільховатий, Вiльхiвцi, Вільшани — ( походження від слів, що означають: лiс, дерево, сорти дерев і рослин). Кам'яниця, Цегольня, Углиця, Копашнево, Копаня, Берег, Плоска, Майдан, Косино, Лази, Поляна, Луг, Луги, Лазищина — (походження від слів, що означають земля, поле). Нове село, Свобода, Новоселиця, Пасіка, Перелаз, Ворота — (походження від слів, що означають село і господарські будови). Туря-Поляна, Туря Ремета, Турічки, Вовкове, Комарівці, Кобилецька Поляна, Кідьош, Білки, Жуково, Медвежий, Оленево, Коропець, Чоп, Осава, Голубине, Ракошино, Раково, Лисичево, Кобилинець, Клячаново, Кучава, Плоскановиця, Волосянка, Воловець, Воловоє, Бичково, Дравці, Верецьки, Керецьки, Баранинцi, Стригальня, Скотарське — (походження від слів з тваринним значенням).

 

Посібник "Обличчя Закарпаття" (Федір Шандор, Дмитро Данилюк, Сергiй Федака, Iгор Лiхтей)

---

"ВОЛК ПРЫГНУЛ СВЕРХУ НА АЛЕНУ И ХОТЕЛ ПЕРЕКУСИТЬ ЕЙ ГОРЛО. ХОРОШО, ЧТО МНЕ ПОД РУКУ ПОПАЛСЯ ТОПОР..." - ВСПОМИНАЕТ 80-ЛЕТНЯЯ ЖИТЕЛЬНИЦА СУМСКОЙ ОБЛАСТИ АННА БАБИЧ, КОТОРОЙ УДАЛОСЬ ВЫРВАТЬ ИЗ ПАСТИ БЕШЕНОГО ЖИВОТНОГО СВОЮ СЕСТРУ После нападения хищника две пожилые женщины, взобравшись на погреб, сутки взывали о помощи

Оказывается, перед тем как напасть на старушек, хищник несколько часов спокойно бродил по сельским улицам, абсолютно не пугаясь ни работающих во дворах людей, ни собак. Однако, почувствовав запах крови, зверь обезумел и еще почти сутки терроризировал жителей соседнего села, пока его, наконец, не застрелили охотники.

"Волк бесновался внизу: выл, рычал, грыз деревья"

Хутор Савойский в Конотопском районе (Сумская область) расположен вдалеке от многолюдных трасс и оживленных сел. Добраться до него можно лишь пешком или на подводе - никакая машина не проедет по таким дорогам. Домик двух сестер Анны и Елены Бабич расположен на окраине, почти возле самого леса. Однако сражаться с бешеным зверем бабушкам, разменявшим девятый десяток, довелось впервые...

В котором часу волк появился на их хуторе, Анна Яковлевна не может вспомнить до сих пор.

- Даже не знаю, когда он забрел к нам во двор, - рассказывала журналистам восьмидесятилетняя бабушка. - Помню, что Алена (сестра. - Авт.) пошла к погребу. Только она собралась залезть туда, как ей сверху на спину прыгнул волк, начал рвать на ней одежду и хотел перекусить горло. Повалил ее на землю, а она кричит: "Спасай меня!" Я и не помню, как схватила топор, который попался под руку. Потом как тресну волка по голове!

После неожиданного удара оглушенное животное на несколько секунд отпустило свою жертву. Этого времени Анне Яковлевне хватило на то, чтобы затащить сестру на веранду и закрыться в доме. Затем обезумевший зверь загрыз несколько кур и убежал в соседнее село. А испуганные бабушки до самого утра просидели в запертой хате. Только на следующий день они отважились открыть двери и попытались хоть кого-нибудь позвать на помощь. Однако на безлюдных улицах не было ни одного человека. Старушки, взобравшись на погреб, кричали: "Спасите нас! Помогите!" Соседи услышали крики лишь на следующий день. Тогда и вызвали своего сына, который отвез пострадавших в больницу...

Тем временем волк, попробовав вкус крови, побежал в соседнее село Бондари. Там первыми с хищником довелось столкнуться мальчишкам-рыбакам.

- Мы вместе с пацанами собрались на рыбалку и еще не успели выйти из села, как друзья закричали мне: "Волк!" - вспоминает 16-летний Алексей. - Сначала я, конечно же, не поверил им, подумал, что прикалываются. Но потом обернулся и... не помню, как оказался на дереве. А мои друзья залезли на соседнее. Волк бесновался внизу: выл, рычал, грыз деревья. Страшно было. Мы сидели так долго, минут 30, пока не увидели, что зверь побежал по селу. Тогда сразу же бросились по домам.

Бешеное животное почти сутки хозяйничало в селе Бондари - волк бегал по дворам, нападал на собак, загрызал кур. Сельчане почти весь день провели за закрытыми дверями, созваниваясь друг с другом по мобильным телефонам. А когда стало ясно, что хищник так просто не уйдет, решили его застрелить. Облаву на волка провели ранним утром, как только рассвело. Смертельный выстрел был такой силы, что просто размозжил зверю голову.

Тем временем пострадавшие от нападения бешеного зверя бабушки уже идут на поправку.

- Благодаря тому, что на женщинах была верхняя одежда, волку не

удалось причинить им существенного вреда, - сообщил "ФАКТАМ" Вячеслав Ленчик, заведующий хирургическим отделением Конотопской центральной районной больницы, - поэтому основное наше внимание направлено сейчас на проведение профилактических прививок. Одна из пострадавших, у которой оказалась совсем незначительная царапина руки, от госпитализации категорически отказалась, и медики проводят ей амбулаторный курс прививок. Вторая пациентка чувствует себя удовлетворительно, укушенные раны мы не зашивали, а просто провели их обработку. В ближайшие дни бабушка будет готовиться к выписке домой.

<!-- /HeadDate -->



Коли святкуватимуть випускний?



Заступник начальника управління освіти і науки Галина
Майборська наголосила, що цьогоріч випускний у школах відбудеться 29
травня.
— Це буде урочисте вручення атестатів, до святкування навчальні заклади
не мають жодного відношення, — зауважила пані Майборська. — Спочатку ми
планували це зробити 28 травня, адже 30-го мали відбутися вибори, а у
багатьох навчальних закладах мали бути розміщені виборчі дільниці. Втім,
оскільки вибори перенесли, вирішили, що випускні у школах відбудуться
29 травня. А останні дзвоники відповідно до рекомендацій з Міносвіти
пройдуть 27-28 травня.
  Урочисте вручення атестатів у школах відбудеться 29 травня.
Начальник міського управління освіти Віталій Новак розповів, що цього ж
дня планують і проведення загальноміського свята випускника.
— Усе, на цьому місія школи закінчується. І жодного відношення навчальні
заклади до святкування випускного не матимуть, — наголосив пан Новак. —
У школах заборонено проводити святкування випускних вечорів і збір
грошей на їх проведення. Ми рекомендуємо, якщо батьки та учні хочуть
святкувати випускні, зробити це після проведення ЗНО. Бо воно
розпочнеться другого червня і це відповідальний період у житті
випускників — вони мають думати про вступ до вищих навчальних закладів.
До цього часу, на нашу думку, не варто святкувати.

Цьогоріч, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України, у
додатку до атестата вказуватиметься і середній бал атестата, повідомив
начальник міського управління освіти Віталій Новак.
— Він враховуватиметься і при вступі до вищих навчальних закладів, —
зауважує пан Новак. — Відповідно до наказу, середній бал атестата
розраховується як середнє арифметичне річних оцінок з предметів та
оцінок, отриманих за державну підсумкову атестацію, яка цього року
проводитиметься у вигляді контрольних підсумкових робіт. Бали
округляються до десятих частин бала за 12-бальною шкалою. І цей
результат буде виставлений у додатку до атестата.

Так сталося,що в одному із сіл Сарненського Полісся жінка змушена була народити від чоловікового брата.Чотири
роки вона не могла завагітніти.
      Після весілля Марія,невисока худорлява білявка попала в заможну сім"ю.До весілля дже хвилювалася,чи приймуть
її у чоловікову сім"ю, бо з дитинства надивилася на батьків "алконавтів".Пройшло декілька місяців і свекруха сказала,
що кращої невістки, чим ця,їй непотрібно.Та час йшов,плинув рікою, а діточок все небуло і небуло.За чотири роки,
відколи жила з Іваном так і не змогла завагітніти.Як ведеться,спочатку перший рік замужжя, хотіла для себе пожити,
а потім нічого не виходило.А Іван дуже дитину хотів.
    Звернулася до лікарів.Заплатили немалі гроші за тести.Хоча Іван на це дивився дуже скептично,ледь вмовила
його Марія його їздити з нею в Рівне до лікарів.Свекруха радила чужу дитину взяти, однак Іван дуже сердився, бо
прийдеться переїхати в інше село,мовляв сусіди ж розпатякають,що ми не рідні.Після чергового обслідування
в області,сказали. що у її чоловіка якась хвороба,через яку не виробляються сперматозоїди.
-Свекруха порадила мовчати.Іван же тихенько підсміювався над жінкою; давай лікуйся,лікуйся-побачимо, що з того
вийде.Про себе і по
думати не міг, що безплідний.І як би взнав, Бог зна як склалося б, може й розвелися б.
  

   У Івана є молодший на роки рідний брат Василь,що дуже невдало женився.Побачив гарну дівку і влип пр самі вуха.
Гулящою виявилася,їй ні до хозяйства, ні до хати душа не лежить-аби "нафуфиритись" і погуляти добре.Іван дивитись
не міг;які непутящі брат з жінкою, Бог дав їм аж трьох діточок, ми ж могли б доглянути в любові дитятко-не дає Господь.
Як завжди.знайшла вихід з положення свекруха, яка стала казати Марії-може б вона з Василем переспала, адже вони
з Іваном рідні брати, отже кров буде своя.Запропонувала напоїти Василя, але Марії страшно стало.Все ж дитину зачати
треба.А на п"яну голову може хто зна,що получитися, не дай Бог каліка якась.
     Спала Марія з Василем двічі.Свекруха молодець-сама постелила постіль і з хати пішла.Порадила підійти до Василя,
як жінка,по душевному поговори, а потім прямо веди в ліжко.Не бійся,ти молода,ладна і він від тебе не відмовиться.
Як ти повернеш так і буде.
Через встановленний природою час на Марії появились ознаки вагітності.Та трапилась оказія.Братова жінка в чер-
говий раз загуляла,він прийшов до батьків вилити душу-п"яний,як чіп.Іван почав його вичитувати,а він до нього
сп"яну- а я з твоєю жінкою спав. Але Іван посміявся і питає в матері:-"Ти віриш,що моя Марія з ним спала?"
Вона ж каже:-"Чого п"яний не ляпне".
    Плине  сільське життя,подружжя виховує доньку Василинку.Брат розвівся і помаленьку спивається, а дітей їхніх
мабуть заберуть Іван з Марійкою.

Закінчувався квітень 1986 року, самий мінливий і нестабільний місяць року- на Закарпатті його називають "дурним
апрелем." 25-го квітня разом з донькою Людмилою приїхав на Батьківщину, в моє рідне поліське, що знаходиться по прямій від Чорнобиля десь за 150 км. Якось так склалося, що в день нашого приїзду,нікого не виявилось на обійсті,
а на городі лежав недорозкиданий гній.Я,щоб якось допомогти батьку відразу ж взявся за роботу, а моя донька знайшла березовий віник і якось там замітала двір. Знайшлась,ще якась невеличка робота, якої в селі безліч що не переробиш ніколи.Так, в маленьких клопотах прийшов вечір. Скільки щастя світилося в очах батьків, коли вони побачили зроблене нами.Мама тільки бідкалась,що дуже жаль роботи моєї доньки, бо завтра будемо саджати картоплю, і всі її старання будуть зведені нанівець.Донька задоволена, що її хвалять, пообіцяла:-"Нічого бабусю, я ще раз замету..."
     Наступного дня встали ранесенько, бо орачів обмаль-до обіду необхідно засадити картоплею ділянку площею 1га.
Здивувало,що ранок якийсь незвичайний, не такий, якийсь не по весінньому задушливий, з якимось незрозумілим
маревом з боку Києва.
    До обіду саджали картоплю.Діти були біля нас.А після такої тяжкої роботи помились в річечці, яка протікає в сотні
метрів від обійстя.
     Прийшов Першотравень. Відсвяткували його на маївці. Хто гуляв. а хто займався городом, не знаючи , який страш-
ний, невидимий ворог панував вже над ними.
       4-го травня  всі поїзди,що поверталися з Києва на Закарпаття перевірялись на вміст радіації /це ми зараз знаємо,
а тоді.../.Тільки-но ми зійшли з поїзда,як до нас підійшли двоє незнайомих людей і без пояснень відвезли в місцеву
лікарню на обслідування.Нічого не пояснювали, але мене тоді дуже здивувало, що на приладі, яким щось міряли стрілка
зашкалювала і чогось дуже пищав.В лікарні сказали,що все нормально,а от одяг необхідно спалити. Більш-менш зрозумів,чого ж то нас з донькою забрали прямо з поїзда в лікарню,коли подивився Новини-на Чорнобильській АЕС
сталася аварія.
     На слідуючий рік село здивувало мене асфальтованими вулицями і наявністю дозиметрів "Прип"ять" в кожній хаті.
Поїхали з братом подивитись ліс,на в"їздах до якого були встановлені попередження "Заборонено".Не передати словами мого здивування від побаченого-ожина була у два рази більша від звичайної,ягоди /чорниці/, як сливи,а папо-
роть сягнула під два метри.На лісовій доріжці натрапили на вбитого вужа товщиною чут-чуть меншою від пожежного
шланга.Багато дерев,особливо листяних,були неприродньо скривлені.
А щож люди в селі? Ніхто із селян не звертав належної увага на небезпеку,адже її не видно-українці не повірять,
поки не пощупають.За радянського часу давали сяку-таку допомогу продуктовими пайками та платили "гробові"При
черговому приїзді в село спостерігав таку кумедну сцену; діти поверталися зі школи,котили ногами,як футбольні
м"ячі,кавуни, бо руки були зайняті мішочками з лимонами,апельсинами і іншою всячиною.
    Зараз же,скоро через 25-років після Чорної біди, переважної більшості тих Поліщуків, які хотіли пощупати, цю
біду,давно немає в живих.І що найстрашніше-біда косить молодих, чим до корення нищить поліський генофонд.

Через некоректне присвоєння звань Героя України Ющенком,який керувався лише "віртуальним", моральним правом,
керуючись принципом "бо так мені хочеться", крім політиків можуть втратити це найвище звання пожежники-чорнобильці і
люди зі справді великими заслугами перед українським народом.
    Донецький окружний апеляційний суд відчинив скриньку Пандори.Створив абсолютну легітимну можливість будь-якій
людині  в судовому порядку визнання незаконними президентських указів стосовно нагородження
осіб,що так само, я і Провідник ОУН С.Бандера "померли до 1991р. і за цією логікою, не були громадянами України.
Якщо комусь закортить позбавити цього найвищого звання чорнобильців,матиме на те повне право.Бо закон для всіх
однаковий. Інша річ, чи стоїть цим займатися, хоча тенденція вже появилась-відповідну заяву про позбавлення звання
Героя до Донецького окружного суду подано щодо Радянського офіцера українця О.Береста, котрий  30квітня 1945р.
допоміг встановити прапор Перемоги на Рейхстагу. Аргументи ті ж самі, що й у справі нагородження С.Бандери: особи,
які померли до 1991р. не можуть бути громадянами України, відповідно Героями держави.