Профіль

Oliviya

Oliviya

Україна, Тернопіль

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Як скучила!

Ну привіт, мій хороший… Нічними шляхами
Ось і знову зустрілися ми на папері…
Відчуваєш – знов запах дощів в атмосфері…
Я вже скучила так за твоїми словами…

Відчуваєш? Знов літніх ночей аромати

Чебрецями, волошками, маками п’яні…
Як же добре тонути в твоєму бажанні,
Що в гармонії звуків зуміла я вкрасти…

Як живеш? Чи блукаєш як я серед неба
,
Коли місяць палаючий зваблює зорі,
Коли пристрасті стільки в нічному просторі,
Що у полум’ї топиться стежка до тебе?!

Як же скучила я за твоїми устами,

Що веселково-срібними нотами ллються…
Напівсказаним подихом в серце ввірвуться
Твої ніжні обійми і димом розтануть…

Розкажи… помовчи… – не важливо… З жагою

Буду тишу твою чи слова спрагло пити,
Так як я не посміє ніхто вже любити…
Мій хороший, як скучила я за тобою!..

Без надій і у прірву…

Без  надій  і  у  прірву…  А  може Вдасться  вижити  навіть  у  ній?.. Раптом  серце  ще  битися  зможе, Якщо навіть  немає  надій?! Почорніли думки, вкравши спокій, І від сліз очі тьмяні давно… Знов рахуєш приречені кроки: До останнього – миті дано… Ти хвилини життя, його миті Відвойовуєш в сотень смертей, А в цей час себе губить хтось в світі, А хтось інших вбиває людей… Страхітливі реалії зірвуть Мить життя й опиратись дарма… Із бажанням любити… і в прірву, Порятунку з якої нема…

P.S. Щороку від раку в світі помирає близько 7,6 млн. людей, від туберкульозу 2 млн. Від пневмонії у світі помирає 1,8 млн. дітей... Лікарі боряться за кожну хвилину життя хворих, а вбивці просто так забирають  життя у здорових людей за лічені секунди...

Так хочу

Так хочу в небо пташкою злетіти
І розігнати сумерки крильми,
Щоб тільки радість щиру залишити,
Без тої заздрості, що стільки між людьми.

Так хочу піснею у вись піднятись

І залишити там любові слід,
Щоб потім в усмішках ясних купатись
І сонцем умиватися як слід

Хоча… я так хотіла б поміняти

Це сонечко на блиск твоїх очей…
Так хочу іноді тебе обняти
Крізь сірість днів і сутінки ночей…

Із чашки долі хочу, все змінивши,

Отруту, що так знищує цей світ,
Розлити в прірви – може, отруївшись,
Вони йому збудують щастя міст?!

К той звездочке ты приходи


Хочешь, тебе напишу о любви
Страстной и нежной, иль, может, безумной…
Или о том как все звезды больны
Магией света луны полоумной.

Как они плачут, но только внутри –
Ведь улыбаться им жизнь приказала,
Но они мертвые… Все их лучи –
Свет охладевшего только метала.

Ты поищи в ночном небе звезду
Ту, что совсем на другой точке мира
Я отыскала! И словно мечту
Крыльями счастья от фальши укрыла.

Если мы вместе с надеждою встреч
Будем смотреть ей в глаза осторожно,
То ее пламенем жизни зажечь
Вместе тогда мы сумеем возможно...

Хочешь, тебе напишу я стихи…
Иль о любви, иль о звездах… Но знаешь
Лучше к той звездочке ты приходи –
Мысли мои без стихов прочитаешь.


***

Від любові залишився тільки дим,
Він розвіється – й по почутті усьому.
Ти мене від цього диму укради,
Бо інакше задихнуся я у ньому.

Ти мене від цього світу заховай,

Бо інакше збожеволію від болі.
Не прошу я дарувати мені рай,
Просто зрад щоб не було на видноколі.

Ти не бійся, в тебе я не попрошу

Ні кохання, ані вічної любові,
Я тебе як вільний вітер відпущу,
Я не стану, ні, твоєї пити крові.

Ти мені лиш покажи що в тім диму

Ще є очі, що навчать мене сміятись.
В тебе я лиш крапельку надій візьму,
Моя Доле, й відпущу тебе літати.

Ті, заради кого варто жити

У житті багато так образ,
Біль не раз пече несамовито…
Тільки є у кожного із нас
Ті, заради кого варто жити.

Тільки є у кожного такі

Найбажаніші у всьому світі очі,
Що цей світ і ще мільйон світів
Лиш для них ми підкорити хочем.

А усмішка! – меркнуть небеса

Від такої ніжності і ласки,
Що дарують щиро нам уста,
Залишивши в серці дотик казки.

Все в житті біжить… Ми пізнаєм

То невдачі, то приємні миті,
Лиш не забувайте, що в нас є
Ті, заради кого варто жити!!!

Люблю

Я страшенно люблю так тебе,

моє Сонце,

Я несу тобі серце своє

на долоньці,

Я несу тобі мрій вечори

і світання,

Зорепадами всі свої сни

і бажання.

Я тебе поцілую дощем

чи вітрами

І попрошу у райдуги ще

щастя гами,

Фарб попрошу для тебе в гаїв

веселкових,

В мелодійних пісень солов’їв –

нот любові,

Я для тебе засвічу зорю

у віконці…

Просто дуже тебе я люблю,

моє Сонце!

Ну що слова?

Ну що слова? – набір якихось літер, Набір якихось звуків лиш, а втім За мить одну безжально можуть вбити, З мелодій перетворюючись в грім. Слова, слова… Такі прості неначе, А повертають до життя не раз, А дивом серце, що невтішно плаче, Зціляють, ставши сонцем щирих фраз. Ну що слова? – набір якихось літер… Але у них є магія життя! Тож не кидайте слів, прошу, на вітер, Не перетворюйте цю магію в сміття.

Попросила


Коли сумно дощами гіркими

Плаче сіре зажурене небо,
Ти згадай, що за хмарами тими
Десь є сонця промінчик для тебе.

Ти подумай, як гарно сміється

Там, у небі, для тебе зорею
Синє літо з веселковим серцем,
Теплий вітер з палкою душею.

Ти відчуй подих літа у злеті,

Шепіт вітру і посмішку неба…
Ти відчуй, бо це я цілий Всесвіт
Попросила всміхатись для тебе

***---___---***


Такі прості, здавалося б, питання

І стільки в них мелодій світлих, чистих,
Та знов забракне слів , щоб без вагання
На запитання долі відповісти.

Так мало нам для щастя, ніби, треба,

Твоя зоря одна лиш – що шукати?!
Та враз мільйон засвічується в небі
І всі зливаються, і спробуй тут вгадати…

Так легко, наче, досягти до сонця,

Бо линуть журавлями мрії-крила,
Та раптом біль дощами у віконце
Постукає і втопить всі вітрила.

Так просто й легко, складно так і важко…

Усе проходить, все це в порівнянні.
Не ранило б лиш серце й душу-пташку
Смертельно від невдач розчарування.