Чуєш  тишу?  Це  ніжна  весна
У  сльозах  і  усмішках  тріпоче.
Знаєш,  серце  у  неї  без  дна,
В  неї  руки  п’янкіші  вина,
В  неї  виткані  зорями  очі.

Віриш,  мрії  –  це  пісня  її,
Сонця  блиск  –  це  душа  її  ніжна,
Ти  віддай  їй  думки  всі  свої,
Від  бажань  і  натхнення  хмілій
І  цілуй  її  палко  і  грішно!

Задихалося  поле  грозою,
Спрагло  кожну  краплину  п’ючи.
Ліс  в  полон  віддавався  без  бою
Тій  весні,  що  у  грозах  звучить.

Небо  наскрізь  немов  розривалось,
Спалах  блискавок  землю  сліпив.
І  у  цілому  світі,  здавалось,
Не  лишилось  нічого  крім  злив.

Вітер  подихом  віти  крислаті
Гнув  додолу,  то  кликав  в  політ…
Я  стояла  в  промоклому  платті
І  дивилась  в  нікуди,  крізь  світ.

Я  стояла  із  серцем  промоклим,
Із  сльозою  на  мокрих  губах
Й  задихалась  грозою,  що  поки
Шаленіла  в  весняних  руках.

Побудую замок із весни,
Де безкрайньої любові море.
Замість стін у ньому будуть сни,
Замість даху – зоряні простори.

Побудую замок із дощу
На п’янкому острові бажання,
Позову тебе й не відпущу
Із його полону без вагання.

Сонячним мереживом думок
Від лихих очей його сховаю,
Напою нектаром тих зірок,
Що від щастя й пристрасті згоряють.

Місячним сіянням обіллю
Всі алеї, що його леліють…
Побудую замок із «люблю»
З казки про весну та нашу мрію.

Не шукай ти, будь ласка, пусті й непотрібні слова
І не трать на них митті такі дорогі й швидкоплинні.
Лиш очима скажи, що іще наша казка жива
І що наші серця її подихом б’ються донині.

Ніжним поглядом ти доторкнись до повік, до плечей,
До волосся мого… Лиш устами торкатись не треба,
Зустріч – мить. Ти підеш, а я буду знов сотні ночей
Лиш на тебе чекати, згоряючи зоряним небом.

Подаруй мені світ веселкових і райдужних снів,
У яких тобі йти більш від мене не буде причини.
Лиш не треба прояснень – німих, не важливих тих слів.
Просто поруч побудь… Зацілуй мене ніжно очима…

Лунають дзвінко дзвони Великодні,
Співають ангели величнії пісні,
Ясніше квіти зацвіли сьогодні
І пташечки співають голосніш.

Христос Воскрес! Смерть подолав назавжди,
Принісши людям в дар свою любов,
Своє прощення, милість, сонце правди,
Звільнивши світ від зла страшних оков.

Христос Воскрес! Зі святом, Україно!
Величні піснеспіви скрізь луна.
Хай в кожен дім, у кожную родину
Несе Великдень пригорщу добра,

Мішок здоров’я, злагоди і ласки,
Благословення Божого з небес,
Міцнющих крашанок, смачної паски…
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!!!

Розп’ятий.
Холодна тьма. Холодні краплі крові.
Вінок терновий. Оцет на губах.
А мати…
Сльозами серце, виткане з любові,
Вмиває… Стільки розпачу в очах…

Розп’ятий.
Вже тисячу разів ми розпинаєм
Його своєю жадністю і злом.
Прощати
Не вмієм, а його про це благаєм,
Порушуючи обіцянки свої знов…

Сьогодні,
В цей переддень святого Воскресіння
Нехай молитва щира і свята
У кожній
Душі зародить доброти насіння
На многі і щасливії літа!

Я залишала безліч слів
                               на чистому папері неба,
Придумувала сотні рим
                              й вкладала в них весь світ душі,
Я малювала стільки снів
                              і стільки мрій лише для тебе,
А ти знайшов мільйон причин
                              сказати, що ми все ж чужі…



Я не повірила. Та все ж
                              тебе тримати прав не маю,
Не буду красти твого сну, –
                              я лиш вкраду цілунок твій
І погляд, сповнений без меж
                              такої, як блаженство раю,
Спокуси й ніжності… Вкраду
                              І малюватиму світ мрій…

Я до тебе писала віршами,
Малювала тобі серця крик
І чекала тебе вечорами,
Зігріваючи в небі зірки.

Я тебе серед всіх перехожих
Безупинно шукала щодня…
І ночей не злічити тривожних,
Коли кликала в сні тебе я…

Якщо мрії всі наші забув ти,
То чекання моє, мрії й сни,
І всі вкрадені вірші й малюнки
Ти, буль ласка, мені поверни!

Я б до нього приходила в сни,
                             берегла їх від смутку й печалі,
Я б летіла до нього в піснях,
                             що дарує весна й солов’ї,
Та чи буде він шепіт весни,
                             серцем слухати, дивлячись в далі,
Чи шукатиме він в її снах
                             мої очі і вірші мої?

Чи мене він покличе в політ,
                             викладаючи зорями стежку,
І чи буде любити мене,
                             не любив як нікого ніхто?
Хто ж мені, підкажіть, відповість
                             на питань нескінчену мережку?..
Я ж люблю його… Серце лише
                             розбивати не хочу я знов…