Як же добре блукати улітку
Досхочу лісовими стежками.
Я знайду запашну семи квітку,
З різнобарвними що пелюстками.
Поцілую пелюстки зірчасті
Й сім бажань я у них загадаю:
У БЛАКИТНОЇ – радості й щастя,
В ТЕМНО-СИНЬОЇ – снів небокраю.,
В БІЛОСНІЖНОЇ ніжності й ласки
І незгасних надій я попрошу,
У БУЗКОВОЇ – справжньої казки,
Де в житті море друзів хороших,
У ЧЕРВОНОЇ – звісно любов’ю
Щоб палало щасливе серденько,
У ЗЕЛЕНОЇ миру й здоров’я,
А у ЖОВТОЇ – усмішок жменьку!
Я б пелюстки пустила за вітром,
Але все ж не посмію їх рвати,–
Раптом ще хтось знайде семиквітку
Й сім бажань схоче теж загадати.
Заблукало літо у колоссі
Золотих не стиглих ще пшениць.
Потонуло в гомінкому стоголоссі,
Що чарує краще чарівниць.
Я стояла на краєчку мрії,
Де межі не було небесам,
Де не було горизонту жодних ліній,
А лиш світу літнього краса.
Я дивилась поглядом волошки
Вздовж хмарин невидимих доріг,
Небо, тому погляду під колір трошки,
Тоді падало дощем мені до ніг.
Я стояла. Вітер гнув колосся…
Спраглі губи… блиск очей мов свіч…
Руки-крила і розпатлане волосся…
Як же добре з літом віч-на-віч!..
