Коли неба краї волошкові зацвіли з росянистих дзеркал, коли сипались сни вечорові, ви мене запросили на бал. Переливом зірки проводжали урочистих мелодій політ, ви за руку мене ніжно взяли і відкрили небачений світ. Мов грайливий небесний посланець вітер хмарки віночком заплів, ви мене запросили на танець під оркестр дощу й солов’їв. Я відмовити вам не посміла під овацій двіночковий шквал, ви ж мене тоді ще раз не сміло запросили на ще один бал…

Перший крок, перше слово і перша усмішка, вперто тягнуться так рученята до тебе… Зупинити би час… Хоч на мить, хоч би трішки, щоб голівки малі пригорнути до себе… Пам’ятаєш усе. Наче вчора з порогу проводжала у школу, ночами не спала, вчила ревно і щиро молитись до Бога, заплітала косички, росою вмивала… Вже дорослі. Давно. У світлиці так тихо, тільки серце болить і тривога ще досі – чи здорові, чи в дім не постукало лихо. І плетуться сріблясті стрічки у волоссі… Вже дорослі. ...

Читати далі...

Торкнулось сонце напівсонних трав, цілує, пестить, променем лоскоче. Чи ти кого так трепетно кохав, як сонце раннє трав шовкові очі? Чи ти приносив стільки насолод, як пелюсткам холодні роси в спеку і чи сягав таких стрімких висот, як гордовитий молодий лелека? Чи ти кому так ніжно говорив слова любові, вірності і ласки, як вітер теплий після літніх злив шепоче травам вечорову казку? Біжу босоніж росами дібров. дивлюсь у волошкові очі неба, п’ю жадібно усю живу любов і...

Читати далі...

Засумувала холодом весна Заплакала дощами знову й знову… Немає дна, немає смутку дна І навіть сни не сняться кольорово. Зсіріле небо в тіні сліз тремтить, Хмаринками закуталися зорі, А дощ кудись біжить, біжить, біжить, А дощ кричить… шепоче… щось говорить… Старі будинки дивляться у слід Струмочкам, що спішать якось невміло. Вони ж стоять. Незмінно. Стільки літ. А їм би так побігати хотілось! Весна. Сумує. Плаче. Та невже?! Її ж так всі вимолювали ревно… Ти в сум не вір –...

Читати далі...

Самотній вітер скиглив попід тином, набрякло небо в сірому манто, а холод, вовком виючи невпинно, весну вдягав у снігове пальто. Пронизливо і жалібно скрипіла стара верба над заспаним струмком і лиш підсніжник боязко, та сміло прощався із нудним зимовим сном. Поблідло сонце в хмарному галуззі, так й не напившись усмішок сповна, та все ж… один промінчик посміхнувся. Тобі. Від мене. Це прийшла весна…

І ніби сон як сон – не раз ти снив любов’ю, не раз горіла ніч від пристрасті й тремтінь, та тільки так як я, ніхто іще з тобою наївно не блукав у нетрях сновидінь. Не бійся, простягни мені на зустріч руку, з тобою так давно ми снили в унісон… Ти обніми мене й сердець незвичним стуком розбудимо весну квітчасту за вікном. Не раз тебе крізь сон п’янили аромати, не раз тобі у снах здійсняла мрії ніч, та лиш ніхто тебе не смів так цілувати, як я слізьми роси, торкнувшись твоїх пліч...

Читати далі...

Не залишай мене як гаснуть зорі в мереживі, що сутінки снують. Оті зірки в моєму небі-морі, без тебе сірим попелом стають. Не залишай мене як вітер в шибку мете сніги, а разом з вітром тим душа ридає, мов самотня скрипка, думки німіють від холодних зим. Не залишай мене як сніжний ранок уста-крижини тулить до грудей. Я так зігріти хочу той світанок, та леденію без твоїх очей. Не залишай мене як по краплині доплаче воском втомлена свіча, бо так важливо саме в ці...

Читати далі...

Дозволь помріяти про тебе як колись, Торкнутись поглядом плечей твоїх, обличчя, Відчути ноти осені незвичні, Що у волоссі кружевом сплелись І манять в вись… Дозволь піти по краї неба-скла, Осколки мрій мозаїкою скласти І не боятись вижити чи впасти, А догоряти всім єством до тла Від рук тепла. Дозволь мені не бачити. Візьму Й помчу всліпу тебе до зір гарячих… В коханні, віриш, не буває зрячих, Тож в ньому легко звабити пітьму Й лишить саму. Дозволь любити! Так, як ще...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Дай мені напитись із очей бездонних Лагідних усмішок, ніжності тремтінь. Вже давно відкриті мріям всі кордони, Ти прийшов до мене з трепетних ведінь. Дай мені відчути солод поцілунків, Я сп'янію вкотре і у них втоплюсь, А тоді воскресну відгомоном лунким Й по твоєму тілу морем розіллюсь. Ти вдихни у мене снів цілющу силу, Ангелом я стану сновидінь твоїх, І щоночі будуть лоскотати крила Лебединим пухом руки снів-доріг. Дай мені напитись із очей любові...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Самотній дощ в осіннім переливі На щемних віях зустрічі гойдався… Скажи, прошу, ти потім був щасливий, Чи так, як я – лиш тільки прикидався? Скажи, прошу, ти все забув, чи, може, Як я щоночі з’єднуєш серпанком Тенета мрій, щоб в зоряній пороші Хоча б у сні любити до останку? Та ні, мовчи… Не треба, слів не треба, Я слів тих – віриш? – перевчила сотні! А дощ тремтів в обіймах свого неба. В обіймах… але все ж, як я, самотній…