Чи можемо ми вирішити всі проблеми?
Не ми придумали і вирішим не ми.
Ми можемо лише складати різні схеми,
Щоб стати вільними від всіх проблем людьми.

Складаємо, проблеми вирішенням б'ємо,
Але вже інші створюєм натомість.
Десь щось покращуємо, ще десь щось псуємо,
Пріоритети коригуєм, змінюєм вагомість...

Оптимізуємо процеси, час, видатки і свої закони,
Ще трохи і не стане вже проблем!
Ще трохи й ми поставимо крапкИ, де були коми...
Та чим тоді займатися будЕм?

Будемо обслуговувати схеми свОї,
І підлаштовувати все під подих вітру випадковий,
А подих вітру не буде давати нам спокОю
Та зможе страх в нас викликАти нездоровий.
.......................................................
Ускладнюючи - спрощуєм, спростивши - робимо складнішим...
Лише б у своїх нетрях нам усім не заблукати.
Нам би зробити розум свій трохи яснішим,
Щоби навчитись ЖИТИ, а не в схемах існувати.

ми, не ми - геть заплутані
у своє і чуже суб'єктивне...
і невчасністю, як отрутою,
із  приємного робим противне…
поміж розумом й нерозумністю
вибираємо навмання,
любим жарти з своєю совістю...
наша зверхність для нас, мов броня.

Приснився сон.... Там музика звучить,
На її крилах я лечу в майбутнє,
Нота за нотою, за миттю мить -
Я бачу те, що буде... Я вже там присутній...

Я бачу, що проб'ється правда крізь брехню,
Брехні не стане - буде правда всюди.
Колись у нашому щоденному меню
Будуть лиш добрі справи - ми згадаєм, що ми люди.

ненависть стане недоречною й Любов тоді
Серця відкриє й поведе до нових звершень -
До досконалості у відпочинку та труді.
В гармонії зітреться грань поміж останнім й першим.

На свому місці буде кожен й зазвучить весь світ,
Мов мелодійна музика, мов люди - ноти.
Не буде фальші помилок, із серця зникне лід,
На зміну егоїзму прийде людяність й турбота.

Короткий сон і музика відкрили те,
До чого людство йде із болем, мов по терні
Оман. То відкидає, то приймає добре та святе,
То дасть назад, то дуже важко знов вперед поверне...

Сьогодні ми за мир  воюєм
І дух війни дає боротись сили,
Сьогодні ми лише руйнуєм
Та сієм по землі могили...

Сьогодні ворогів вбиваєм...
І вороги вбивають нас...
Хто завтра виживе не знаєм
Та вірим в перемоги час.

Сьогодні ми безумством хворі -
Вмираєм і вбиваєм правди ради.
Ми віримо у обіцянки непрозорі,
Забули, що війна - це час інтриг, брехні та зради.

Сьогодні хворий лідер для нас ідол,
Сьогодні біс його вбиває нашими руками,
Йому все рівно, як й коли ми з світу підем -
Він пуп землі і не рахується він з нами.

............................................................................

Що буде завтра? Завтра може вже не бути...
А може завтра час прозріння буде...
А може завтра схочемо ми все забути...
А може завтра ми згадаєм, що ми люди?...

.............................................................................

Можливо час прийде колись гармонії і миру,
Можливо час прийде не руйнувати – будувати,
Можливо час прийде бути з собою щирим
І зможемо в собі добром й любов'ю бісів подолати...

Маленькі душею хочуть рости:
Вбивають, крадуть, обдирають...
Їм важко самим свою ношу нести -
На інших тягар свій скидають.
Вони дуже легко руйнують мости,
Якщо щось своє досягають.
Папір туалетний для них я і ти -
Підтерлись і вмить викидають...
Гребуть все під себе... за ними хрести,
На кого вони не зважають.

Великі душею просто ростуть:
Дають, помагають, рятують.
Чужі тягарі, ніби свої несуть,
Як треба підкажуть, почують...

Час минає, відходить життя,
Непомітно зі світу хтось йде
І проживши життя без тертя,
Навіть сліду не лишить ніде...

Хтось мов в бубен щосили лупив -
Так, без ритму, лише голосніше б.
Всіх і все своїм шумом глушив,
А пішов - зразу стало тихіше...

Хтось із шуму мелодії звуки
Витягав своїм серцем й душею.
Де він зараз знають лиш круки...
Звучить пісня його над землею.

Хтось, як хмара темна з дощем
Із грозою пронісся над світом,
Наробив всюди море проблем...
Пролетів - сонце тішить всіх світлом...

Хтось дощем цілющим пролився,
Давши силу всьому, що зів'яло.
Не тримався за світ, поступився...
Щоб тепліше й світліше всім стало...

Хтось мов сонце світив, світлом грів -
Підніматись й рости давав силу.
А хтось пік від душі, догорів,
Разом з ним все, що було згоріло.

Хтось багато від світу не брав,
Щоби більше лишилося нам.
Хтось, що бачив, усе надгризав,
Ніби в цілому світі він сам.

Хтось чужі життя забирав,
Упиваючись жадібно кров'ю.
Хтось, що мав усе віддавав:
Життям своїм ділився з любов'ю...

Всі підемо, щось в світі змінивши,
Залишивши сліди своїх справ:
Хтось дорогу до пекла відкривши,
Хтось до раю як йти показав...

Ми розпинаєм, як завжди, Христа
І кожен почувається невинним:
Когось дратує, що Людина ця Свята,
Тому на Нього ллє свій бруд невпинно;
Хтось просто слухає і вірить у брехню,
Її розносить іншим - "благо" робить;
А хтось, можливо, і не вірить в маячню -
Підтакне, посміється і його це не коробить;
Під враженням хтось каже, що Христос -
злочинець, що не має в цьому світі жити;
Хтось доказів зі слів готовий скласти стос;
Хтось смертний вирок легко може присудити;
Хтось ніби друг та зрадити готовий,
За плату невелику і продасть, і поцілує;
Хтось тричі переконливо зречеться словом,
Себе картає потім, плаче і сумує…
Виконувати вироки - лише робота:
Побити, катувати чи розп'яти...
У всіх своя в розп'ятті цьому квота.
"Невинні" ми і право маємо кричати:
"Якщо від Бога Він, Хай Бог Йому поможе!
Хай лікар оздоровить себе сам!"...
З хреста почулось: "Ти прости їм, Боже,
Ціни не знають діям і словам"

Ми розпинаємо й дивуємося часом
Звідки беруться ті, хто розпинає нас.
Зі зла невтомно в світі робимо прикраси
І умудряємося вірити в щасливий час...

У барвах світу кожен бачить те, що хоче:
Хтось кольори природи, хтось асфальту сірість,
Хтось темряву німу, хтось спокій ночі,
Хтось непросвітність дня, хтось в світло його вірить,

Хтось бачить речі, а хтось настрій помічає,
Хтось бачить те, що є, а хтось - що може бути,
Хтось дивиться очима, а хтось серце й розум підключає -
З побаченого кожен щось своє може збагнути...

У кожного своє життя, свій світ і бачення своє,
Своя мета, свої бажання, плани, мрії...
А світ один, вміщає все і є такий, як є.
Тримає нас, годує, поїть, гріє...

Ми ділимо його, ділитися не любим,
Шматок чим більший кожен хоче врвати -
Ми апетитом своїм життя інших губим...
Вриваєм... та приходить час життя віддати...

Лишаєм все, що наскладали і за що чіплялись.
Відкриється в нас бачення нове з небес...
Лише б себе з цієї висоти ми не злякались,
Щоб вдруге нас не вбив від власної огиди стрес.

Колись тут в себе блозі ставив до одного віршика різну музику, але це було щось випадкове.
А тут почув мелодію з пісні Dumka na dwa serca і прозрів. Таке враження, що я під неї писав цей текст:
Моя люба, моя мила,
Ніч зірками небо вкрила,
Вже сплять гори, сплять діброви - вже заснуло все.
Моя люба, моя мила,
Нехай ніч дарує крила
І нехай в краї чарівні тебе сон несе.

Моя люба, моя мила,
Ти за день важкий втомилась
Й твоїм ручкам, ніжкам й очкам відпочити слід…
Моя люба, моя мила,
Хочу щоб ти відпочила -
Завтра буде світ інакший й вже не буде бід.

Нехай сняться цьої ночі
Ті, що люблять, рідні очі -
Ти не будеш, моя люба, у ночі одна.
І любов тебе зігріє
Та все буде так, як мрієш.
Знай, все збудеться, кохана… і не тільки в снах...

Слухаємо музику і лягаємо спати
Вечірня казка вже давно закінчилася)))

В світі торгівлі спробуй знайти
Щось таке, що безцінно-цінне
Те, що в серці зможе цвісти,
Зробить від зла його вільним...

Що не можна купити й продати,
Що твоє у цю мить і завждИ,
Що у стужі будЕ зігрівати,
Вище хмар зможе ввись піднести...

Серед війн та ненависті злої,
Там, де легко калічать й вбивають,
Де ніхто вже не знає спокою
Віднайди в душі мир - шматок раю...

В суєті швидкоплинній, у часу потоці
Щось незмінно важливе знайди,
Добрий сенс щоб був в кожному кроці,
Не по трупах до щастя дійди.

Серед помилок спробуй збагнути,
Що є те, що з них виведе зАвжди -
Не дасть в морі оман потонути
Човен розуму, сила гребти й маяк правди.