Віршами кривизну душі своєї виправляю,
З буденності дивлюся в трохи інший світ,
У світ думок та почуттів і там літаю
Та сили й змісту набираюся за цей політ.

За горами море,
За радістю горе,
Зима, потім літо і знову зима...
І знову в повторі
То сонце, то зорі...
Годинник "тік-так"... й півжиття вже нема...

Хтось поміж безодні
Розставив природні
Для нас усіх межі й живемо ми в них
До всього голодні,
До інших холодні
Зависли в проблемах й бажаннях своїх.

І краю немає,
Хоч кожен вмирає,
Лишається все, як бУло завжди.
На новий виток прогрес підіймає,
Але апетиту тягар нам постійно нести...

Літній подих вітру не такий вже теплий,
Мов на крилах в вирій понесли лелеки
Частку літа. Сонце трохи зблякло
Та тепло поволі відлітає десь далеко...

Завтра буде дощ - це прийде осінь,
Так вона сльозу за літом пустить.
Одягне наряд яскравий - ненадовго в гості
Та гарячим барвам порадіти змусить.

Золотом одарить землю, мов циганку,
Щоб та щастя їй за це наворожила...
І туманом загадковості все вкриє на світанку,
А можливо, що дощем заплаче знов щосили.

Сумно їй чомусь... можливо просто так...
А можливо - бо усе в житті минає...
Все - солодке і гірке на смак.
Ну а те, що буде далі, ще вона не знає...

Ми жадібно руками ловим вічність.
Багато нам не треба, лиш чуть-чуть.
Здається, що беремо речі лиш доречні,
Які життя міняють сенс і суть.

Нам би цю модну та швидку машинку,
Ось цю хатинку світлу та простору,
Ось це вино, цукерочки і шинку.
Ось цих розваг і щоб не було горя...

Дружину ще - невредну та красиву,
Ще би дітей розумних та слухняних,
Все загорніть в один пакет, щоб був щасливим.
Щоб світ не був наче батіг, а був, як пряник.

Купили за чужі щось гроші, щось за свої,
Награлись в цьому світі досхочу,
Дійшли до краю й в двері лівою ногою:
"Пустіть у рай, я гроші маю й заплачу!".

А на межі взяли та й зупинили -
Фінансовий контроль та перевірка капіталу.
За вкрадений мільйон на довго посадили -
На цілу вічність, щоб не було мало.

       Через технічні причини в мене два дні не було інтернету. Зайшов подивитись що твориться в блогах i.ua. Відкриваю навмання замітку зі стрічки, а там замітка про вічність, чи точніше про продавця вічності. Там продавець, як і всі інші продавці вічності в інших місцях, виглядав невиразно, невідомо за скільки він продавав цю вічність і якої якості вона в нього була. В світі продавців і покупців часто недоговорюють про характеристики товару, продавці часто завищують ціну, часто намагаються переконати, що покупцю потрібний саме цей товар, навіть якщо він йому не потрібен. Те ж саме і в випадку з вічністю.
       Недавно був в храмі на поминальному богослужінні за декількома родичами, які перейшли в вічність в один місяць, але в різні роки. Чемно відслухав все богослужіння, відслухав з уст священника імена тих, хто таки відійшов в ту саму вічність і кого півтора десятка родичів та знайомих присутніх в храмі, записали на картках для поминання.
       В кінці богослужіння всією церквою заспівали "Вічная пам'ять", священик згорнув карточки з іменами людей з вічності, ніби згортав їх душі. На його лиці читалося: "Відслужив, зробив справу, справа (тобто поминальні карточки) здається в архів". Чимось він мені нагадав продавця вічності, який пропонує покращення умов в вічності, але ніяких гарантій, щодо якості і комфорту в цій вічності,  дати не може.
       Після богослужіння в мене в голові крутилися думки про пам'ять. Спочатку здалося смішним, що люди, які тимчасово перебувають в цьому світі, не здатні ввечері згадати, що вони їли на сніданок, котрі вже про свого прадіда та прабабу практично нічого не знають, замахнулися на "Вічну пам'ять".
       Потім згадалися планки пам'яті в комп'ютері,  пам'ять ДНК, властивість води зберігати інформацію і т.д.  Подумалось, що в світі є безліч носіїв інформації і що вони зберігають дуже різного роду інформацію. Подумалось, що дерево, в яке влучила блискавка, зберігає інформацію про удар блискавки, хімічний склад дерева може багато сказати про середовище, в якому перебувало дерево та навіть час, коли воно загинуло... Навіть подумалось, що через мільйон років з якоїсь точки, віддаленої від нас на відстань мільйон світлових років, буде видно те, що зараз відбувається тут. Після того, як я про це подумав, то вислів "вічна пам'ять" мені вже не видавався таким смішним. Все, що ми робимо, записується на носій пам'яті з назвою Всесвіт. І не підтерти, не переписати, все не раз дублюється, кодується різними криптографічними кодами. Наше незнання цих кодів і невміння їх читати, не говорить про те, що їх нема. Інша річ  - яка саме інформація буде циркулювати про нас в вічності і що ми записуємо на цей "папір, який все витримає"…
       Вічна пам'ять буде до того часу - поки буде існувати Всесвіт, поки він буде працювати на основі певних закономірностей, законів зміни станів, перетворення, трансформації, причинно-наслідкових зв'язків... Побажання вічної пам'яті - це як побажання, щоб Всесвіт існував завжди і зберігав інформацію про всіх. Хочеться побажати, щоб про вас він зберігав лише добру інформацію, яку буде не соромно переглядати з різних ракурсів і через мільярд років.
       Не продаю вам вічність. Вона нам вже подарована. Вляпалися ми! Навіть якщо цього не зрозуміли і не хотіли.
       А щодо продавців вічності, то всі вони звичайні халтурщики.
       Моє вам побажання  - пишіть в цьому СВІТІ лише речі добрі та змістовні! НЕ ПСУЙТЕ БОМАГУ!

Життя, ніби подих вітру -
Підносить або ж опускає,
Заносить в веселки палітру,
То в землю брудну кидає...

Летиш з нізвідки в нікУди,
В потоці невпинно мелькають
Місця, події та люди...
Щось просто мине, щось чіпляє.

У гущі летиш, буває,
Й здається, що в тебе сила,
Яка цілий світ міняє -
Це вітер дарує крила...

Але подих вітру мінливий:
Був першим - тепер останній.
Вже інші пихаті й крикливі
Вважають - вони унікальні.

Й вони прилетять, куди вітер
ПринЕсе й назАжди зупинить...
А вітру ще далі летіти...
Комусь він в лице, комусь - в спину...

Думка - найтонше місце меча.
Там, де є смисл - вогонь віри палає,
Гасить безглуздя смислу очаг.

Смисл то з'являється, то десь зникає.
Віра згасає багато у що…
Тільки любов смислом все наділяє -
Вічність без неї просто ніщо.

Смислу багато - де багато любові.
А там, де мало – там смислу катма,
Там дзвін мечів, грім гармат, море крові,
Сльози і плач та відсутність ума.

Там, де любов – там добро та турбота,
Радість і щастя, гармонія й мир,
Вигода всім та не марна робота -
Лиш доброзичливість там поводир.

навіяно http://blog.i.ua/user/8127885/1953729/
Хто страшніше

На краю історії крах.
Під ногами не ґрунт, а прірва,
Страх, що був до тепер - не страх.
Хтось майбутнє з коренем вирвав.

І летіти тепер не увись,
Тепер всюди порожній простір,
Зачепитись нема де, лиш вниз,
В глиб у себе - в минуле в гості.

А в минулому було все -
Шанс був в мирі й любові жити
Та надія, що нас пронесе,
Підвела. Вже ніщо не змінити.

Все! Догралися у війну,
У обман, лицемірство й злобу...
Всі в минуле - вперед, щоб вину
І причину знайти там хвороби.

Тепер жити б хотілось не так,
Все недобре в вогні би спалити.
Та в душі від опіків знак
Біль приносить і нема чим гасити.

На краю історії крах,
Під ногами не ґрунт, а прірва,
Страх, що був до тепер - не страх.
Хтось майбутнє з коренем вирвав.

У кожного в душі свої скарби-надбання,
Тому і фарби сприйняття у кожного свої.
І навіть коли в світі тиша та мовчання -
Ми можем чути грім гармат чи як співають солов'ї.

Буває світ весні радіє і від радості співає,
А нам проблеми стогін вуха закладає…
Буває світ реве, шумить, стріляє і вбиває
Та ми в собі і щастя у душі мелодія лунає.

З народження ми в душу тягнем різні речі -
Все, що трапляється на нашому шляху.
Складаєм, розкидаєм там доречне й недоречне,
Що нам потрібним здалось чи припало до смаку.

Там є страхи, надії, мрії, сенси і бажання,
Любові птах співучий, обпікаючий ненавистю дракон,
Там радості бальзам й колючий біль страждання -
При світу сприйнятті картина створює ця фон.