Вони любили,
Недолю били,
Не долю били.

Шукали сили
В тому, що миле -
Знайшли там крила.

Літали, жили,
Щастя відкрили,
Зла не будили.

Тягар впівсили
На двох носили,
Зовсім не нили.

Життя прожили.
Недолюбили…

Важко добрим ангелам з нами людьми -
Нам так легко падати щодня, щохвилини,
Легковажно стрибати в глибини тьми
Від подоби Бога-Творця до подоби тварини.

Вони тягнуть, як можуть, нас догори,
Витягають з багна безглуздя та злоби
І показують світло добра та його кольори.
Та не все помічаємо ми рятівні їхні спроби.

Життя, зараз виразно я розумію,
Що тратитись я на тебе не вмію:
Мої розрахунки ти легко ламаєш,
Душевні пориви не все ти сприймаєш.

Давало, Життя, ти звичайно багато.
Мою прямоту виправляло горбато.
Ти завжди робило усе, як хотіло.
Плетусь за тобою кудись я невміло.

Мене то за руку ведеш, то штовхаєш,
Вперед відпускаєш, то чомусь зупиняєш,
То змушуєш з всім мене примиритись,
То з світом цілим за правду сваритись...

У тебе мотиви свої - їх нелегко пізнати.
Щось хочеш навчити чи просто погратись?
Кудись ти ведеш чи просто минаєш?
Ти цього не кажеш і я цього не знаю...

Та все ж я до тебе щодня прислухаюсь,
Пізнати, навчитися щось намагаюсь.
Ти можеш казати, а я можу не чути.
Моя глухота-глупота сестра рідна отрути.

Клац-клац-клац по буквах і з'являються слова.
Ті, яких сокирою не подолати,
В них свої обов'язки й свої права -
Щось з одного розуму і серця в інше передати.

Й залишитись там - в умах й серцях
І своїми стати або ж пролетіти
Повз, далеко, ніби перелітний птах,
Та кудись в незнаний вирій відлетіти...

Дуже різними бувають ці слова:
Є - мов ліки, є - немов хвороба,
Є - наче вогонь, є ніби злива дощова,
Є - як мотлох, а буває на якихось проба,

Девальвовані бувають, як купон,
Є такі, яким ціни немає,
Є як класика, бувають, як шансон,
Є зі змістом і без нього є буває...

Коли слово в інше серце-розум попадає,
Ніби у котел з мільйоном інших слів,
Поварившись, смак інакший набуває.
Має у мільйонах страв - мільйон смаків.

В сурогаті слово стане сурогатом,
Хоч би і перлиною булО.
У такі котли шкода слова кидати -
Ці котли готують тільки зло.

Та буває кудись кинеш сире слово,
А виходить з нього смакота.
Слово це ж з чудовим смаком новим -
Вариться в умах-серцях тих доброта.

Я щасливий, коли смисл знайшов,
Мов перлину, серед мотлоху абсурду -
Це надію, віру, щирість та любов,
Ясний розум й все без фальші, бруду.

Я щасливий, коли пошук недаремний,
Хоч потратив силу, час, пройшов крізь терни,
Коли кожен крок щоденний і буденний
Завдяки змістовній цілі не такий мізерний.

Я щасливий, коли все не просто так,
А для чогось, що приносить щастя.
Коли радість на шляху, мов добрий знак,
Що у відчаї не дасть зблудити та пропасти.

Я щасливий, коли поруч навкруги
Доброзичливі, щасливі друзі-люди,
Ну а заздрісні та злобні звірі-вороги
Розчинились у ніде й пішли в нікуди...

Я щасливий? Так! Бо я живу
І нехай буває щастя лиш місцями,
Вдячний я йому за рандеву -
Кожній зустрічі я радий до нестями.

Якби останньою з усіх була ця осінь
З останніми птахами, що у вирій полетіли,
З листком останнім, що тримався досі
За дерево життя свого та втратив силу...

Якби останніми з усіх були слова ці
Із мокрим залишком сирої суті,
З теплом останнім в цьому році
У порожнечу звернені та не почуті...

Якби останніми були всі справи
Й зосталось лиш курчат порахувати,
Щоб потім з них зробити смачні страви
Та шлунок ними свій напакувати...

Хотілося б курчатам дати волю,
Щоби летіли вони з іншими птахами
Та, як листок із деревом, розстались з роллю
І долею бути в чиємусь шлунку потрохами.

А замість слів хотілося би просто помовчати...
Три крапки... Далі знов три крапки-краплі буде...
Шумом дощу несказані слова так зможуть стати,
Не розібрати їх, лиш мокрий залишок залишать всюди...

Якби останні... Але далі ще зима, весна і літо...
Мовчання мокрий залишок знов задзюрчить струмками,
Поможе прорости з землі траві та квітам.
Планети танець ще не раз повторить все це з нами...

І чому ти, душе, от так взяла й втомилась?
Може ти недоспала і снів не дивилась?
Там, мов в казці, у небі ти не літала
Й для намиста зірки собі не збирала?

Може зранку сьогодні ти кави не пила?
Чи бадьорість свою десь взяла й розгубила?
А можливо тобі щось для щастя бракує?
Чи осіння погода тобі не смакує?

Зараз шеф на роботі роботи підкине.
Замахаєшся так, що копита відкинеш.

Відпустка у жовтні - класно!
Тоді коли дощ за вікном...
Як тратити час не ясно
І думати навіть в облом...

Широкий екран вікна
Показує сірі хмари
Й як осінь-лисиця сумна
Втрачає поволі чари...

Капель дощу струмки
Повільно собі сповзають
По склі, немов слимаки,
І мокрі сліди залишають...



Зникає кудись суєта
І градус життя спадає.
Цей подих сирий неспроста -
Природа перед сном позіхає...)))

Відпустка в природи пізніше.
Роботу вона ще має -
Все те, що вдягла раніше,
Дощем, ніби душем, змиває...



І поки писав ці рядки
Я зміг таки відпочити.
Відпустка у час будь-який -
Це класно й нема чого нити)))

Щастя - є. Та воно десь блукає

В лабіринтах наших бажань.

Ми його то в тупик заштовхаєм,

То ганяєм по колу вагань.

Не під силу йому розв'язати

Нескінченну систему рівнянь,

Де іксів нескінченно багато

І бракує часу та знань.

Та й бажання (ікси) динамічно

Знов з'являються, наче гриби

Від дощу, хаотично й циклічно -

Вперемішку сміття та скарби.

Щастя – є! І частенько говорить,

Що потрібно добро цінувати,

Щоби жити в мирі, без горя

Та його - птаху вільну спіймати.

І наскільки все добре цінуєм -

Ми є рівно на стільки щасливі.

А якщо добра нам бракує -

Ми сліпі або просто ліниві.