Профіль

_R

_R

Мальдівські о-ви, Мале

Рейтинг в розділі:

Останні статті

_R

_R

Погожі жовтневі дні

  • 27.10.19, 11:27
Погожі жовтневі дні
Тішать літнім теплом,
Мов сонце у вишині
Знайшло ще тепла джерело.

У синьому небі без хмар
І дощ не спішить поливати,
Прекрасну погоду в дар
Природа захтіла нам дати.

Дерева листочки скидають
Поволі та по одному,
Легенько їх відпускають
На волю із рідного дому.

Листки нікуди не спішать ,
В польоті  витають, кружляють,
Мов в килимі листяному
Собі своє місце шукають…

Погожі жовтневі дні
Бальзамом на душу лягають
І барви свої чарівні
На згадку там залишають.

_R

_R

тік-так, тік-так...

Нещадно час мете все у минуле.
Роки і пори року, години та хвилини,
Перетворившись в пам’ять, промайнули.
Лишились  біль та радість, заслуги і провини.
Вони крізь час із нами крок за кроком йдуть:
Десь служать якорем, а десь крильми,
Вводять в омани, відкривають суть,
Ховають світло чи виводять із пітьми.

Час рівномірно йде – тік-так, тік-так...
А нас постійно десь, кудись заносить:
Направо, вліво, уперед, назад і так, і сяк,
Частіше кажем: «мало»... рідше: «досить»...
Слабенькі часто в нас любов, надія, віра, міра,
Куди ми доростем, куди впадем не знаєм,
Нелегко нам латати в своїх душах діри,
Сліпі настільки, що ми плутаємо ад із раєм…

Все справедлива вічність розставить по місцях,
Розділить пекло й рай, погане й добре,
Відділить вічні душі й тлінний прах…
Колись нам доведеться глянути за часу обрій.

PS Просто роздуми під музику

_R

_R

Я точно знаю

Я точно знаю, що не маю права вчити
Когось, як жити, поступати, що робити…
Я знаю точно, що вестИ не маю права
Когось, кудись, на ліво чи на право…
Я точно знаю накладати тягарі
Комусь не маю права взагалі…
Я вчитель нікудишній, сам не вмію
Багато, зовсім мало розумію…
Можливо, що в житті сам заблукав
Між тим, що я знаходив і шукав…
А тягарі хай кожен собі сам
Бере на смак та колір. Я свої не дам!
А читачі… Хто хоче – хай читає,
А хоче – ні, мені не заважає
Їх згода чи незгода, відгук чи мовчання…
Може хтось відповідь знайде тут чи питання,
Чи настрій, чи відлуння відчуттів...
Хіба б на краще щось змінилося в житті.

_R

_R

Ги... (трагікомічне)

  • 14.09.19, 08:40
Її душа для нього все була відкрита,
У свому серці він завжди її тримав,
Але не вміли спільну мову знаходити,
Їм краще б вдвох та в самоті їх час минав…))

Вона була йому цілком байдужа,
Її він не цікавив ні краплини,
Та домовлятись вони вміли дуже!
І жили разом в самоті так дві людини. ))

_R

_R

Лабіринт

  • 11.09.19, 20:45
Вхід у життя, вже перші двері за спиною,
Перед очима кімнатка невелика,
Здається все пізнав та не дає спокою
інших дверей непізнаність безлика.

Всі зразу двері хочеться відкрити,
Щоби пізнати, що за ними усіма,
Свою цікавість би задовольнити -
Без цього спокою ніякого нема.

Ти відкриваєш двері - нова там кімната,
В якій також дверей непізнаних багато
І знову хочеться усі повідкривати,
Розширити світогляд, досвіду набрати...

Кімната за кімнатою та двері за дверми...
За кожними дверима новий лабіринт
Із новими умовами та новими людьми,
Десь наче марафон, десь ніби спринт.

У цьому лабіринті до різних поворотів
Готовим треба бути будь-коли й будь-де,
Щоби себе не загубити, не забути хто ти,
Куди ідеш й що по житті тебе веде.

Шукати треба силу, щоби далі йти,
Щось пізнавати, нові двері відчиняти,
Можливо вихід десь, кудись, якийсь знайти
Чи місце щастя, істини, де схочеться зостатись.

)Навіяно заміткою з топу... може не з сьогоднішнього топу...

_R

_R

Як добре

  • 31.08.19, 20:24
Як добре навчитись складати
Після бурі душу по крупинах,
Все недобре вітру віддавати,
Добру зберегти її частину.

Як добре черпати силу
Із щирих правдивих слів,
Із того, що добре та миле,
Із світлих погожих днів.

Як добре свій стержень мати,
Ніби канат до Неба,
Щоб впавши, знову піднятись,
Без нього нічого не треба.

_R

_R

На вітер..

Можна багато писати,
Можна щось говорити,
Можна задуми мати,
Хтіти мрії здійснити…

Для цього треба бажання,
Час, силу, волю, натхнення,
Віру, розум, старання
І сенсу хоча би жменю…

Щоб було воно потрібне,
Не виглядало нікчемно,
Чи навіть душі чиїйсь рідне…
Щоб було все недаремно!

Незавжди, не все так виходить
Й немає на це все ради,
Є корисне й те, що шкодить,
Все має плюси і вади.

Потрібні на все затрати:
Час, сила, воля, наснага…
На вітер їх легко кидати
Та потім душа пуста й нага.

PS Карочє. Роздягаюся і спати)))

_R

_R

Якби не омани...

Якби не омани, де були би ми?
Якби не омани, що було би з нами?
Якби не блукали в полоні пітьми,
Куди б ми ішли та якими шляхами?

Омани заводять в не ті нас місця -
Рідше до щастя, частіше до горя,
Початок їм був та немає кінця,
Це їм завдяки - то шиєм, то порем…

Вони забирають частину життя
І ставлять на щасті вони знак мінус,
Далеке від доброго з ними буття,
Омана напевно найгірший вірус.

Ми ним інфіковані поголовно усі,
Десь добровільно, десь всупереч волі
І в кожному з нас є омани носій.
Будуючи щастя – псуємо долі.

Куди нас омани ще заведуть,
Які нам ще пастки вони приготують,
Як викривлять наш життєвий путь,
Скількох ще зведуть так, що їх не врятують?

Якби не омани, де були би ми?
Якби не омани, що було би з нами?
Якби не блукали в полоні пітьми,
Куди б ми ішли та якими шляхами?

_R

_R

Перша спокуса

       Ця історія була колись дуже-дуже давно, коли перші люди ще жили в раю, тішилися його красою, смакували плодами райського саду та раділи життю. Все було добре. Шість днів вони трохи працювали і давали імена всьому, що бачили, а також трохи відпочивали, ніжилися на сонці купалися під теплити чи прохолодними водоспадами, яких в раю було дуже багато. Сьомого дня відпочивали від роботи взагалі. Роботи в них було дуже багато і її вистачило б на цілу вічність, адже Творець не зупинявся, створював нові види рослин, тварин, запалював нові зірки…  Робота Ідаму і Іві дуже подобалась. Деколи вони і самі щось пробували творити і все їм вдавалось. Сам Творець водив їх по Едему і показував дива, які створив. Все в раю було прекрасно і досконало. Все було ДОБРЕ, все йшло так і ніщо не йшло не так. Кожен день Ідам і Іва з радістю розглядали нові квіти, трави, дерева та дива рельєфного дизайну. Гори, пагорби, парки, галявини з приємними на запах травами, квітучі та плодоносні сади, з чистою водою озера, струмки та водоспади, на берегах яких милувалися різноманітні квіти, лунав співучий передзвін пташок, порхали метелики – все це було їхнє. Вся ця краса тішила їхній погляд, любувала їх слух та веселила душу. Кожного дня вони пробували на смак нові плоди різних дерев, всі вони були прекрасні на смак, запах та залишали після куштування приємний та тривалий післясмак. Роботи та насолоди їм вистачило б на цілу вічність. Так і мало бути…

       Але був в саду один стильний чувак, принаймні він себе таким вважав. Йому не все подобалося в новоствореному світі. Особливо йому не подобалися люди. Занадто задоволений, вдячний Творцю та щасливий в них був вигляд. І це його бісило. Як то кажуть: біс він і в Едемі біс. Тому він таки вирішив, що треба, щоб щось пішло не так. Що саме мало піти не так він ще не знав, але точно знав, що не так мало піти в цих поки щасливих людей. Було серед Едему одне дерево, до якого і він разом з Творцем приклав руку. Саме на цьому дереві любив зависати змій. Звичайно, що все те, до чого прикладав руку біс, якось раптово починало йти не так. Тому це дерево, яке росло в райському саду назвали «Дерево пізнання добра і зла». Після куштування його плодів, в того, хто його скуштував щось починало йти не так, дерево подій в нього розвивалося якось не так, як це би мало бути. Біс (він же змій) сам любив їсти ці плоди. Після їх споживання в біса все йшло не так, тому йому не подобався Творець і люди, які чомусь, на відміну від нього, були щасливі та задоволені. «Щось з цим треба робити», - подумав біс…

       Одного разу в день відпочинку Ідам і Іва не мали особливо чим зайнятися і вони просто прогулювалися по Едему і кожен розглядав, що хтів. Ідам приліг на шовковисту траву на березі озера і дивився, як в ньому відображаються квітучі сади, хмарки, та сонце… дивився, любувався і здрімнув… Все, коли він спить, в його житті стається щось важливе… Колись під час сну з його ребра зробили йому Іву, яка прикрашала його життя, робила його веселішим, щасливішим… Цього разу знову Іва… Іва прогулювалася по Едему і звернула увагу на «дерево пізнання добра і зла». Не було в ньому нічого надзвичайного Хіба що плоди в нього якісь не такі і схожі на червиві, місцями прив’яле листя, хоча на всіх інших деревах листя було здорове. «Щось з цим деревом не так», - подумала Іва. Не так – то не так, як то кажуть -  біс з тим деревом. Подивилася і вже вирішила піти подалі від нього. Змій зрадів такій зустрічі і вирішив спитати:

-         -  Чи не хочеш спробувати плоди з цього дерева?

-         -  Вони якісь не такі і Творець заборонив їх їсти, бо після їх куштування можна померти,  - відповіла Іва.

-         - То може вам взагалі нічого не їсти і з голоду подохнути? – продовжував змій.

-        -  Ні, ми достатньо непогано харчуємося і нам вистачає… А що таке подохнути? – з цікавістю уточнила Іва.

-        -  Подохнути -  це померти, це те, що обіцяв вам Творець, коли ви скуштуєте плід цього дерева. Не помрете ви, але пізнаєте нові обрії. Ви постійно щасливі, задоволені, все у вас йде так… Воно вам треба?

       Іва призадумалась. Вона не знала треба чи не треба. Змій побачив, що Іва таки перейшла у стан невизначеності і йому треба діяти. Він продовжував:

-        -  Тобі треба мені повірити. Я стильний, в мене красива луска, подивися, які гарні ромбики.

       Іва подивилася на ромбики і їх вони здалися симпатичними.

--      -   Нічого такі ромбики… - сказала Іва.

-        -  Ну ось. Ти мені довіряєш і це добре. Значить продовжимо розмову. Якщо ти скуштуєш плоди цього дерева, то зможеш пісяти стоячи…

       Іва засміялась.

-        -  Мені і сидячи непогано пісяється. Нащо мені пісяти стоячи? Я лінива, мені краще сидіти, хай Ідам собі так пісяє.

       Змій не здавався. «Нє, то нє, цілюй конє», - подумав змій.

-        -  Ще скажи, що ти не хочеш бути, як Ідам… Дивись, який він високий, м’язистий, сильний..

-        -  Хай він собі такий буде, а мені і так непогано. Моя фігура Ідаму подобається і мені це подобається, що все саме так.

-        -  То тебе все влаштовує?

-         - Так.

-        -  А як тобі ландшафтний дизайн? Хіба ті гори, за якими заходить сонце, не могли бути трохи нижчими, щоб день був трохи довший, Хіба те озеро, над яким сходить сонце, не могло бути трохи глибшим і вода в ньому трохи прохолодніша? Хіба ті гори, за якими заходить сонце, не могли бути трохи вищими, щоб ніч була трохи довшою... - заплутував Іву змій.

-        -  Не знаю…

-        -  Ось! Бачиш!!! Ти не знаєш! А могла б знати, могла б відчути смак прохолоди трохи холоднішого озера, могла б зробити гори вищими, а озеро глибшим одним помахом руки, як це робить Творець. Скуштуй плід і в твоєму житті все піде не так.

       Змій дуже хотів, щоб в житті людей все пішло не так.

       Іва задумалась… їй здалося, що може б і не погано було, якби щось пішло не так…

-        -  Так! ТАК!!! Ти станеш всемогутня, як Творець і зробиш все не так, – сказав змій.

       Іві не хотілося бути, як Ідам, але як Творець… Змій їй навіював картини, як вона стане всемогутньою, буде керувати Ідамом і одним помахом повік зможе створювати нові світи… Їй би так хотілося…

       Іва несміливо протягнула руку до дерева пізнання добра і зла, взяла в руку  його плід, надкусила і відчула, що щось пішло не так, що саме вона ще не знала… Якось їй стало лячно і вона покликала Ідама.

-        -  З’їж цей плід і в нас все піде не так. – сказала Іва Ідаму.

-        -  Нащо мені не так? Мені і так добре. – відповів Ідам.

-        -  Ну ось. Тобі добре. І що з того? Яка тобі з того користь, якщо ти не знаєш, що таке погано?  Їж! Я з’їла і мені таки погано, а ти не знаєш що це таке. Ти зі мною чи ні? Хіба Творець тобі не казав завжди бути зі мною? - продовжувала Іва.

-        -  Казав. Я і є з тобою. Поруч стою, розмовляю…

-        -  Так стоїш. І що з того? Ти мене не розумієш. Їж і не говори! - наполягала Іва.

       Ідам не встояв під таким натиском Іви і таки вирішив спробувати…

       Тепер вони двоє зрозуміли, що щось пішло не так, зрозуміли, що крім правильних рішень ще бувають і помилкові… Вигнали їх разом зі змієм з раю, щоб вони не псували там ідилію та гармонійну атмосферу, як це робив змій.

       Іва народила не такого сина, невдячного і зарозумілого, народила другого чемного і доброго… Щось йшло так, щось не так… Таке воно дерево пізнання добра і зла - дерево пізнання в придачу до добра ще і зла… Щоб глибше пізнати зло - дерево пускало коріння зла в душі, щоб глибше пізнати добро – пускало коріння добра. А кожен сам вирощував, що йому до вподоби.  Проросло злом воно в Кііні, який хотів бути кращим за Івіля, кращим бути не вдавалося, оскільки зло в душі не давало, а добро в душі він знищував. Тоді Кіін прийняв просте рішення і вирішив вбити Івіля… А далі пішло і поїхало... щось так, щось не так… Було б весело, якби не було часом дуже сумно… Процес пізнання триває. Доки він буде? Поки зовсім все піде не так і люди не знищать самі себе…

       А може поки люди таки не зрозуміють, що з душі треба виривати корінь зла і тоді його добро звідти витіснить й тоді людина знову опиниться в Едемі…

 

       Ось і казочці…. казочка дуже довга… майже нескінченна…

       Всі персонажі вигадані. Частина сюжету вкрадена.

 навіяно цим http://blog.i.ua/user/10946368/2295236/

_R

_R

Не спинити руками час

Не спинити руками час,
Не торкнутися пальцем до нього,
Кажуть, він просто йде від нас.
Йде без цілі і без дороги.

Ще не бачив його ніхто.
Може просто його немає?
Може він, мов 3D решето,
Що крізь себе все пропускає?

Ми проходим крізь нього лиш мить
І у пам’яті щось залишаєм.
Він собі непорушно стоїть,
Ну а ми… Ну а ми відлітаєм.

У змарнованому він житті,
У важливих зроблених справах,
Поруч з кимось чи в самоті,
У ганьбі в когось, в когось в славі.

Поки в світі щось є - то він є...
А не буде нічого – він зникне?
Всім приносить час щось своє…
Й забирає…  до втрат його звикли...