Завжди любив ходити на Водохрестя на нічне богослужіння. Вночі тихо, ніщо не відволікає від слухання і від підняття духу десь у вись. Але цього року так сталося, що з нічним богослужінням не вийшло і пішов на ранкове. Стояв, слухав, люди то виходили з церкви, то заходили, священик і хор собі щось співали. Дехто з прихожан слухав уважно, дехто навіть співав, дехто просто собі стояв і чекав освячення води. Я напевно...

Читати далі...

Кліщами стискають спокуси,Нав’язують волю своЮ,Шепочуть: "Зробити це мусишІ будеш ти, наче в раю".В самісіньке пекло штовхають,Кидають на дно твою волюТа спокій твій забирають,Формують в душі вир із болю.А далі за вітром погоняКрізь жорна тугИ і печалі,Непотріб якийсь у долонях Й питання: «Навіщо?», «Що далі?»……………………………………………………..Лиш Тиша душу лікуєЙ туман безнадії розвіє,Гармонії світ подарує,Освітить, що темне… зігріє…Джерела, які засмітили,Очистять в душі собі путь, Відновлять...

Читати далі...

Зачаровані тим, чого нема.Повні віри в те, чого не буде.Тепла прагнуть ті, в кого зимаУ душі й шматок льоду у грудях.Про тверезість говорить алкаш,Брехун правду оспівує вічно,Все життя, як якийсь єралаш:Десь абсурдно, десь смішно й трагічно.Вище всього любов до речей,Вже давно їм приносимо жертви:Біль, сум, кров та сльози з очей…Наша жадність безжалісно вперта.На деревах сніг схожий на цвіт,Може здатись очам - це весна!Та в серцях і на вулиці лід…Тепло все ж від омани вина.PSНу і ліричний ...

Читати далі...

Наше життя – це щось швидкоминучеВсе, що булО, неначе мить одна,Розділена на радісне й болюче,Що обійшли чи випили до дна.Наше життя - це цятка темносвітлаНа тлі мутного моря цього світу,Мізерна й зовсім-зовсім непомітна -Всього у кілька спалахів прожита.Наше життя – це вкрай щось нестабільне, Як листя танець у повітрі в день осінній,Котрого рухи визначає вітер божевільний,Що бавитись листками, мов дитина, схильний.Наше життя – це щось… ніщо практично.Іде за грань «тепер» в минуле, в нікуди...

Читати далі...

Вражає білий аркуш своєю чистотою,Псувати білизнУ не підіймається рука.Не надто чисті почуття й думки на ньому своїЧи варто залишати у незграбненьких рядках?В папір так легко свою душу витирати,Він стерпить все і промовчить смиренно… Та носієм прекрасного у нього шансів статиВ цьому житті не буде вже напевно.Папір не псуйте й залишіть йому надію Нести на собі щось чудове та прекрасне:Для когось радість, а для когось й мрію -Не відправляйте у смітник його дочасно.Неоднозначна й непроста в паперу ...

Читати далі...

Хтось поспішає жити, ніби завтра вже не будеЙ у поспіху бере усе до рота і до рук.Залізе скрізь й загадить все та всюдиІ не встигає розпізнати суть ні радості, ні мук.Так швидко їсть, що не встигає розжувати,Ковтає все кусками чим побільше,Себе, немов мішок бездонний, напихає,Не розуміючи, що ліпше, а що гірше.Так поспішає й часу зовсім так не має,Що засоби і методи йому усі підходять:Як бореться за правду, то брехнею він обирає,У боротьбі за користь – робить те, що шкодить.Дров наламає...

Читати далі...

В німому мовчанні ночіЛише голос тиші чути.Засліплює темрява очі,Приховує контури суті.Всі почуття притихли,Іскрою собі дотлівають.Думки поріділи... Принишкли...В країну снів відлітають...порився на компі і знайшов цей віршик. раніше його ніде не показував... напевно хотів дописати... чомусь не дописав, напевно заснув і забув про нього

На темну ніч – світанок новий бУдеЗ ніжно-рожевим сонячним промінням.На звичне «ну і що» - прийде звичайне чудо,Десь в серця глибині живе його насіння.Лише б не остудити у собі тепло любові,Світло надії у собі не загаситиІ віри силу зберегти в буденності махровій,Щоб диво проросло й змогло вродити.Світанок перейде у день можливостей і шансів,Які важливо віднайти й не розгубитиУ безлічі дрібниць деталей і нюансів,Щоб без важливого чогось себе не залишити…На день важкий – прийде спокійний вечір,У ...

Читати далі...

Дорогі машини, вілли і квартири,Дорогі курорти, шмотки та покорм...Ноцник золотий у свому сортирі - Там можна втопити більшість людських норм.В золоті ікони, хрест із діамантів,Без модних девайсів ну зовсім ніяк.Тільки найдорожче брати з прейскурантів,З заздрості щоб інших зразу трафив шляк.Люди просто м’ясо, влада для забави,І мораль подвійна, й розрахунки теж.Жлобство максимальне – це вершина слави,Це двигун постійний – рухає прогрес.Танцуют всє

Є мелодії, які звучать, немов молитвиТа підносять душу в небеса,Десь подалі від щоденної гонитви,В казку, де є добрі чудеса…З кожним звуком набираєш легкість,Розчиняються земні всі тягарі,На плечАх які нелегко нести,Й десь літаєш поміж ангелів вгорі.І барвистою стає буденність сіра,Нові барви додаються й кольори.Відновляються любов, надія й віра,Вириваються з оман та мішури.