Моє життя проходить через мене:
Вітру подихом, сонця променем,
Небом зоряним, лугом зеленим,
Почуттів і думок живим струменем…

Моє життя проходить через мене:
У завтра незнане новими кроками,
Стуком серця, теплом у венах,
Страв смаками, подій уроками.

Моє життя проходить через мене
Вдихом, видихом, квітів запахом,
Тиші спокоєм, ритмом шаленим,
Цінним скарбом та різним мотлохом.

Життя іде крізь мене в нікудИ:
Часом правдою, десь оманами;
Десь в душі залишивши сліди
Пекла, раю; чи просто  ранами.

Безмежний простір і безмежний час,
Якщо тобі здається, що це все твоє,
Що ти завжди, усюди та у всьому ас -
Загрався ти і винен не круп’є.

Високі ставки робиш, але світ не казино
Та сподіваєшся на те, що пощастить.
П’янить тебе зухвалість, як вино,
Здається твій джек-пот - ще тільки мить…

Забув ти зовсім, що ти просто гість.
Квиток у світ - це не на власність акт.
І незалежно від видовища, ролей чи місць
Нам доведеться вийти звідси і це факт.

Тут на короткий досить час усі і все:
Прийшли, пішли, нічого не забрали.
Якщо хтось звідси щось і понесЕ,
То тільки пам’ять, совість і за вчинки бали.

Нічна дорога і вогні машин
Мов вогняна ріка, яка тече кудись:
Комусь додому, а комусь у Рим -
Є думка, що дороги всі туди зійшлись.

А завтра знову бУде день новий
І подарує сонце світла та тепла потік,
А може дощ із хмари проливний
Всім подарує воду – життєдайний сік.

Потік новин розкаже правду і брехню,
Потік людей знов поспішати кудись буде,
Багате та обмежене в чомусь меню
Потоки ззовні знов запропонують людям.

Відкриється вухам нова доріжка звукова
І новий кінофільм покаже очам світ…
Вночі у снах сама сформує все це голова:
Свідоме, підсвідоме, трафік в сотні гігабіт .

Потік любові зсередини буде зігрівати,
Можливо потік гніву обпече чуть-чуть,
Потік надії буде мрії дарувати,

PS Замітка напевно тимчасова... слухав музику і написалося...

На сайті я тут давно, але недавно мені попався мій ніковий близнюк, який тут ще давніше за мене. R_

А Вам тут траплялися близнюки з ніками схожими на Ваш?

PS ну на всякий випадок скажу, що це не я, якщо хтось не зрозумів

Таке складне питання віри і побожності
У тих, що все робили по уставу фарисеїв,
У книжників, що знали Тори усі тонкощі,
В знавців Законів Мойсея садукеїв.
 
Для них Бог у рядках Святої книги розчинився
І став таким, що не відчути й не торкнутися,
Десь зник… та статус слуги божого лишився -
Він прибутковий і його би не позбутися…
 
Чому б грошей собі не заробити,
Якщо є попит - мить не можна упускати
І тридцять срібників в кишеню положити…
Бог все влаштує, гроші Юда і за зраду може взяти…

Таке велике прагнення зрівнятися із Богом,
Місця від Нього справа й зліва заказати б
І там сидіти би й судити усіх строго…
Що до таємної вечері ще апостолам бажати?

Десь загубився Бог серед Писання,
Його не видно зовсім із людської висоти,
Якщо Його прикрили слави і грошей бажання…
Він учням ноги вмив, а далі на Голгофу хрест нести…

Ми часом в свого віримо  божка чи Бога,
Як фарисеї, садукеї, книжники чи Юди,
Нам ближче до престолу би і більш нічого -
Буваєм часто, як людиська… деколи, як Люди…


PS Навіяно різними тут замітками

Коли мені сумно, то щось не так...
Можливо не в мене... Можливо в інших...
Це серце моє дає мені знак,
Що щось має бути інакше та ліпше.

Не вистачить часу все змінити мені,
Не все під силу повиправляти…
Та знаю я, що думки сумні -
Це привід на краще щось поміняти

Сум – це мотив не псувати світ,
Щоб в глибший сум себе не загнати,
Бо сум, мов пекучий на серці лід,
Котрий теплом можна тільки здолати.
 

Серед бажань і різних почуттів,
Котрі живуть в наших серцях і душах,
Є ті, котрі мов шум й такі, мов спів,
Є ті, котрі будують і є ті, що рушать.

Серед війни,  де кожен проти всіх
І всі проти одного ради себе,
Щоб кинути весь світ собі до ніг
Й ні більшого, ні меншого не треба…

Серед зруйнованих розбитих доль,
Котрі поклали на поталу жлобству,
Де майже кожен зводить свою роль
До себелюбства й іншихфобства…

Десь в нетрях цих у людях й між людей
Жевріє тихе світло від Творця:
Любов, надія, віра і перелік цей -
Дар Доброго та Мудрого Отця.

Цей Дар підносить вище суєти,
І хаос впорядковує у душах та у світі,
Дає можливість всім і кожному рости,
Йти до гармонії, поповній щоб життю радіти…

Не нарікаю зовсім на погоду,
Хоча надвОрі березень зимовий
Заллє дощем чи заморозить воду,
Засипле снігом і насупить хмари-брови.

Не поспішають поки розквітати квіти,
Чекають вони справжньої весни,
Щоби поповній сонцю і теплу радіти...
Ще сплять і дивляться весняні сни.

Нехай вони ще нікуди не поспішають,
Нехай морозом їх не обпече,
Хай сили бережуть, а розквітають,
Коли підставить теплий день своє плече.

Нехай весна - зима... Я поки почекаю
Під спраглий за весною спів птахів.
Весна вже поруч, на порозі - я це знаю.
БудЕ теплО, все зацвіте - ще пару днів.