Я пишу безкоштовно вірші
І не хочу їх продавати.
Це частина моєї душі,
Їх продати - це душу за ґрати.

Я пишу не на конкурси їх -
Вони там будуть задніх пасти.
Вони проза - смуток і сміх,
Нагороди їм важко нести.

Їм за розум бал не поставлять,
Помилки в них в розумне вплелись,
Вони в поспіху, ніби равлик,
На землі вони дивляться ввись...

Може з ними щось і не так,
Десь глибоко, десь дуже мілко -
Їх писав же ж трохи дивак.
А йому вони, мов у холод грілка.

Ну як тобі, Єво, діти?
Як Каїн тобі, як Авель?
Чи плакати, чи радіти,
Що маєш родити право?

Чи хочеш ти пізнавати
Зло і добро у дітях,
Як вміють вони вбивати,
Брат брату ставити сіті?

Ну як тобі, Єво, війни,
Де діти мільйонами гинуть?
Хтось зайвий їм є постійно
І ділять щось безупинно.

І Сетові з шляху збились,
І Ною не всі відрада...
Любові чомусь слабо вчились,
Ненависть для них не вада.

Любити так мало хочуть,
А більше чомусь розпинати…
Ну як твої, Єво, очі?
Чи маєш ще силу ридати?

Не легко дітей родити,
Ще важче, людьми щоб стали.
Та любиш напевно радіти
Всім добрим і їх немало…

Можливо десь країна є,
Де без війни дається мир,
Де життя ближніх, мов своє,
А сенсу не з’їдає ахінеї вир.

Де перемоги – не поразки інших,
Одного успіх – перемога всіх,
Де поділу нема на кращих й гірших,
Де вища цінність - щирість, щастя, сміх…

Туди б на вихідні хотілося зганяти,
Там тілом та душею відпочити,
А може навіть там попрацювати -
На благо іншим і собі добро робити.

Бо мало сил на власні перемоги
Й зовсім нема бажання воювати,
А ще втомили пошуки й дороги,
Безглузді суперечки та дебати.

Доказувати щось нема бажання
Й дивитися, як кожен ад плекає,
Набридло це безглуздя смакування
Й що час між пальців просто так втікає.

Відлітають у вирій птахи

Якщо світ душею убогий
Чи поможуть  йому статки?
Чи поможуть лінивому ноги
Шлях почати новий спочатку?

Якщо світ душею хворий
Чи поможе здоров’я фізичне
Жити так, щоб без біди і горя?
Чи не в душі щастя та муки вічні?

Якщо світ душею незрячий
Чи поможуть йому очі зрячі
Розпізнати від чого хтось плаче:
Чи від щастя, чи від невдачі?

Якщо світ душею мертвий,
То для чого він тіло годує
І приносить собі все в жертву
Й піраміди з відходів будує?

Чи не краще душею жити,
Від недуг її берегти різних,
Зрячим бути душею та багатіти,

Світ ненаситний по природі -
Ми всі одні для інших корм,
Тут кожен може стати при нагоді
Поживою|їдцем для різних форм.

Тут, щоби жити - треба їсти,
Спочатку ми, а потім нас з’їдять.
"Все безвідходно!" – кажуть оптимісти.
А песимісти невдоволено триндять.

Давно не бачились з тобою,
Хоча я зовсім не скучаю
За прохолодою сирою,
Назустріч ще не поспішаю.

Та знаю ти вже недалеко,
Скоро зустрінемося знову
На території без спеки,
Під монотонну злив промову.

Ти запалаєш знов багрянцем,
Світ в жовті фарби розмалюєш,
Потішиш листопаду танцем,
З листям і вітром потанцюєш.

Аж до не хочу покружлявши,
Все вкриєш килимом яскравим,
Знесилена від танцю впавши,
Зимі віддаш кружляти право.