Можливо десь країна є,
Де без війни дається мир,
Де життя ближніх, мов своє,
А сенсу не з’їдає ахінеї вир.

Де перемоги – не поразки інших,
Одного успіх – перемога всіх,
Де поділу нема на кращих й гірших,
Де вища цінність - щирість, щастя, сміх…

Туди б на вихідні хотілося зганяти,
Там тілом та душею відпочити,
А може навіть там попрацювати -
На благо іншим і собі добро робити.

Бо мало сил на власні перемоги
Й зовсім нема бажання воювати,
А ще втомили пошуки й дороги,
Безглузді суперечки та дебати.

Доказувати щось нема бажання
Й дивитися, як кожен ад плекає,
Набридло це безглуздя смакування
Й що час між пальців просто так втікає.

Відлітають у вирій птахи

Якщо світ душею убогий
Чи поможуть  йому статки?
Чи поможуть лінивому ноги
Шлях почати новий спочатку?

Якщо світ душею хворий
Чи поможе здоров’я фізичне
Жити так, щоб без біди і горя?
Чи не в душі щастя та муки вічні?

Якщо світ душею незрячий
Чи поможуть йому очі зрячі
Розпізнати від чого хтось плаче:
Чи від щастя, чи від невдачі?

Якщо світ душею мертвий,
То для чого він тіло годує
І приносить собі все в жертву
Й піраміди з відходів будує?

Чи не краще душею жити,
Від недуг її берегти різних,
Зрячим бути душею та багатіти,

Світ ненаситний по природі -
Ми всі одні для інших корм,
Тут кожен може стати при нагоді
Поживою|їдцем для різних форм.

Тут, щоби жити - треба їсти,
Спочатку ми, а потім нас з’їдять.
"Все безвідходно!" – кажуть оптимісти.
А песимісти невдоволено триндять.

Давно не бачились з тобою,
Хоча я зовсім не скучаю
За прохолодою сирою,
Назустріч ще не поспішаю.

Та знаю ти вже недалеко,
Скоро зустрінемося знову
На території без спеки,
Під монотонну злив промову.

Ти запалаєш знов багрянцем,
Світ в жовті фарби розмалюєш,
Потішиш листопаду танцем,
З листям і вітром потанцюєш.

Аж до не хочу покружлявши,
Все вкриєш килимом яскравим,
Знесилена від танцю впавши,
Зимі віддаш кружляти право.

Я прожив до літ дев’яносто
І напевно пора сповідатись,
У житті не бУло так все просто,
Як могло дуже часто здаватись.

Я хотів би не помилятись,
Не робити синців собі й іншим,
Але часто не міг розібратись,
Що є краще, а що є гірше.

Наробив я помИлок багато,
Суть хотів би їх розібрати,
Вони десь поміж тим, що хтів мати
Й поміж тим, що було слід бажати.

Я просив для дітей достатку
І здоров’я просив для них в Тебе  -
Так і є, у них з цим все в порядку.
Та, на жаль… це не все, що їм треба.

Із достатком, здорові й бездушні,
Знати більше нікого не хочуть,
У чужій біді незворушні,
Лицемірні і брешуть в очі…

Я просив здоров’я для хворих,
Ти дав знов, а вони його гроблять,
Перетворюють світло на порох,
Я просив для бідних достатку,
Але він зіпсував їх сильно,
Вони гірші, ніж були спочатку,
Коли були від нього вільні.

Я просив й для себе багато
І ніколи Ти не скупився,
А от я не те міг прохати,
Об бажання свої забруднився.

Зараз соромно щось просити,
Нехай буде на все Твоя Воля,
Може вийде нас всіх простити,
Що нерівна така у нас доля.

Щоб сенсу більше та щасливих більше днів.