Знову про закарпатські голубці  . Я вже описувала приготування "літніх" голубців   http://blog.i.ua/user/2780480/782774/. Сьогодні розкажу про  секрети приготування не пісних "зимових" голубців. 

     В чому їх основна відмінність від літніх, їх готують, в основному,  з квашеної капусти, і крім звичайних інгредієнтів( рису, мяса, спецій) неодмінно має бути присутнє копчене мясо, або ковбаса, вони мають бути іще пікантніші, масніші і дрібніші. Мої голубці не найдрібніші. Кухарки гонорують коли накрутять голубці розміром з мізинець, таких на долоню влізе штук 20

.

 Не буду вдаватися в опис обробки квашеного листа  капусти. Хтось просто довго відмочує, я швидко полощу і відмочую в декількох водах розібрані листки, а потім хвилин 5-10 проварюю, щоб вони були м'якші і швидше зварилися в голубцях. Листок ділю на 2,3 або 4частини в залежності від розміру листка, адже голубець має бути маленький. Думаю, що про те як правильно роздирати на шматки листок знає кожна господиня але, про всяк випадок, нагадаю - від  краю листка до основи.

  Головною відмінністю начинки для таких голубців від начинки для літніх голубців є те, що його  роблять з незапареного рису. Рис просто промиваю в декількох водах, а потім заливаю водою і залишаю на годинку щоб трохи набух. Інші складники начинки можуть бути такі ж як у літніх а може бути лише: піджарка з цибулі і паприки, сіль перець, мясний фарш. В фарш можна змолоти трохи будженини.

       Приблизно на одну велику головку капусти піде 350 гр рису, 300 гр фаршу, 2ложки олії, цибулина, 1ч.л. паприки,1 ч.л.солі, трохи менше перцю.

 Начинки в листочок накладати небагато, чайну ложечку. Листок скручувати не туго, щоб рис міг набухнути, але після скручування голубець необхідно трохи стиснути  в кулаці, витискаючи лишню начинку, і для того  щоб краще укладався в каструлю.

 Перед укладкою голубців на дно посуди покладіть декілька листочків капусти, копчене реберце, або шкірку від копченого сала, або домашню ковбаску, або вього по трохи. Голубців в кастрюлі має бути трохи більше як на половину обєму, щоб був запас для набухання.Залийваємо голубці водичкою, щоб покрила їх на 3-4 см, добавляємо зверху 2-3 ложки томатного соусу, пригружуємо голубці зверху тарілочкою, щоб не розварилися і тоді ставимо на 3,5 - 4 години варити легкім вогні. Зрештою час варки залежить від твердості капустяного листа.

     Чому я про це блюдо розказую напередодні посту ? З вредності, щоб слюнка текла.

 Цей матеріал  наповнений світлом і любовю, про родину  в якій росте восьмеро дітей, надибала в facebook,   Я надіюся він і вам принесе море позитиву. http://www.facebook.com/photo.php?fbid=244634485612671&set=a.244632118946241.58130.109943939081727&type=1&theater

«Горы стирки, полный бак грязных подгузников, куча еды, которую нужно приготовить, пора отвозить детей туда или сюда, и так далее, и тому подобное – стоят каждой минуты этого удивительного времени. Справляюсь ли я со всем? Ничуть. Пытаюсь ли? Да…» – это честное признание самой себе читают тысячи женщин и узнают себя.

Автор этих строк – Алиса Уэлч, 33-летняя американка. Она замужем уже 14 лет. У нее восемь детей – от 0 до 13 лет, четыре мальчика и четыре девочки. Она ведет хозяйство, фотографирует, шьет, с огромным вкусом и за небольшие деньги обустраивает дом, а точнее – череду съемных помещений.

Читати далі тут http://flymama.info/about-me/dnevnik-mamy/

Я думаю, що кожному з нас тут можна повчитися і любові, і терпінню, і життєлюбству. 

       А це про іншу багатодітну ношу. Моя прабабка народила 18-теро дітей, вижило 13-ть На той час це був звичайний показник смертності . Жили в звичайній сільській хаті з двох кімнат розділених сіньми (коридором). Одна кімната - то світлиця, де ніхто не жив, бо тримали її завжди гарно прибраною для свят і всяких сімейних подій. Все життя багатодітної родини відбувалося в сінях та іншій меншій кімнаті - там їли, спали, народжувалися. Моя мама пригадує як охайно було всюди в тій хаті, як бабка все встигала і всім розпоряджалася в господарстві, де все трималося на залізній дисципліні і дуже жорсткому вихованні. Мені на згадку про цю родину залишився великий казан на 40 літрів в якому кожен день зранку прабабка варила  гуцульський "хліб" (кулешу з кукурудзяної муки) для родини на цілий день. Для мене, розніженої сучасністю, це було десь за межею розуміння.

Р.S Одного разу,  високо в горах, натрапила на маленький новий незакінчений будинок з отакою сімейкою. Родина мала необережність збудувати хатку за межами населеного пункту (та вільна. дідівська і поки безплатна земля) і тепер всі служби "допомагають" родині  оформити документи. Архітектура  взяла штуку  за "Будівельний  паспорт", але не робить його, тому, що родина не має "Держакту на землю". Держакт родина не може оформити тому, що ділянка  за межами населеного пункту. Електрику родина мусить красти тому , що не може прийняти будинок в експлуатацію, бо немає "Будівельного паспорту". Родину вже другий рік водять по колу. А тепер зазирніть в очі цієї пари і порівняйте

Про Венецію Багато написано і сказано. Так чи інакше, Венеція це романтика, незбагненне місце куди хочеться поїхати.  Венеція це місто де час не має сенсу - я провела там лише три години, а, здавалось, проминула вічність.Тут вулички пахнуть ваніллю і мигдалем, тут по бруківці шарудять тисячі ніг, але не чути шуму машин, не має агресії, голосних криків, тут люди, немов у картинній галереї, тихо здивовано снують лабіринтами вулиць розглядаючи живі пейзажі. Кожен крок - це зустріч з історією і мистецтвом. Тут не дратують обшарпані фасади,  вони тут органічно вписуються в загальний пейзаж. Тут дощ не заважає - він доповнює картину, він домальовує кольорові п'ятна на сірих камяних доріжках і фасадах.Тут чоловіки забувають про своє природнє жлобство і дарують жінкам квіти та милі подарунки - їх переповнюють почуття. Коментарі архітектора тут зайві тому, що більшість всього, що тут є заперечує здоровий глузд. Отож просто дивіться і насолоджуйтесь. 

Закарпатська ДАІ обіцяє прояснити ситуацію з п’яним ДАІшником за кермом

http://zakarpattya.net.ua/News/91124-Zakarpatska-DAI-obitsiaie-proiasnyty-sytuatsiiu-z-p’ianym-DAIshnykom-za-kermom-VIDEO

   Якщо на Закарпатті вам запропонують скуштувати (покушьити) блюдо з дивною назвою ґомбовці не відмовляйтесь, це смачно. Чомусь сьогодні захотілося солодкого і згадала про  мої любимі ґомбовці. Ще в осени заготувала фотографії для того, щоб почастувати  ними  моїх друзів, але, як то кажуть, вміла наварити.....

    Що таке ґомбовці, якщо просто, це пісні дріжджові пончики з начинкою із сливки або густого варення. Весь прикол блюда в тому, що воно готується на паровій бані і подається присипаним горіхами з цукром, або спеціальною піджаркою з манки. Смакові якості описати не беруся, бо це справа індивідуальна. Скажу лише, що гомбовці люблять не тільки солодкоїжки, а й суворі чоловіки смакують ними так, що лиш встигай накладати. Я тестувала це блюдо на незакарпатцях -  штук 5-10 зїдають під кліп ока.

        Робимо звичайне дріжджове тісто,  з розрахунку 25-30гр дріжджів на 500-600 гр муки. Замішуємо тісто на воді,  в кінці добавляємо трохи олії  або розтопленого маргарину. Тісто не повинно бути занадто туге, але і не рідке. Тісту даємо підрости. Після того як вон підросте розпластуємо його на дошці до товщини приблизно 1 см. Нарізаємо стаканом колечка і кладемо начинку. Якщо б це було восени то обовязково кладіть венгерочку(сливку). Із сливою вони найсмачніші. В свої я кладу половинку сливи, тому що люблю  маленькі ґомбовці, на один укус. За звичай, у нас їх роблять більшими і кладуть всеридину цілу сливу без кістки.

              А тепер стулюємо тісто, зіщипнувши кінчики до купки і скручуємо гарненьку кульку.

        Кладем на дошку зліпленим униз і знову даємо трохи підрости. Поки наші гомбовці підростають готуємо посуду для запарювання і спеціальну присипку. Я  варитиму на марлі, можна і на сітці. До марлі вони менше  пристають. Отож закріпляю марлю на кастрюлі з водою і кладу на вогонь щоб закипіло.

       Викладаємо на марлю  підрослі гомбовці, накриваємо кришкою  через 8-10 хвилин ( в залежності від роміру) гомбовець готовий. Якщо недоварений сяде, якщо переварений - зморщиться. 

Знімаємо в миску, поливаємо олією або  маслом, посипаємо манкою (або молотими горіхами) цукром  і кличемо челядь. Зазвичай порожні миски обступають газдиню на кухні швидше ніж готуються порції. 

Отож готуйте і смакуйте поки мене не буде.

Слухаючи новини все частіше приходять аналогії з сатиричного доробку Фелікса Крівіна.

НИЧТО ЧЕЛОВЕЧЕСКОЕ В основополагающей формуле: «Кто был ничем, тот станет всем» — заключена вековая мечта всех нищих, голодных, бесправных, бездарных, безмозглых, бесчестных, бесстыжих и бессовестных. Государство победившего люмпен-пролетариата было рассчитано именно на них. Говоря, что ничто человеческое им не чуждо, древние вряд ли могли предположить, что это ничто, отделившись от человека, возьмет над ним власть и начнет его перелепливать по своему образу и подобию. Что возникнет государство, в котором на всех руководящих постах будет восседать ничто человеческое. А если пост окажется не руководящим, то ничто человеческое все силы приложит, чтобы сделать его руководящим, — будет ли это пост чиновника, дворника, сантехника или просто мальчика на побегушках. Потому что в стране победившего люмпен-пролетариата каждый, кто был ничем, должен непременно стать всем, чтобы подняться над другими из своего ничтожества. Конечно, это ничто, придя к власти, прежде всего постаралось избавиться от тех, кто представлял собой что-то. Сначала оно избавилось от богатых, национализировав чужое добро, затем от недостаточно нищих (коллективизация и раскулачивание) и, наконец, от умных, талантливых, с царем в голове, потому что царь в голове опасен для любой власти. Эссе, сэр! Время, однако, шло, и ничто, которое стало всем, все больше тревожилось: а вдруг оно снова станет ничем? И тогда оно отменило диктатуру люмпен-пролетариата и объявило, что отныне мы все будем жить по-человечески, поскольку ничто человеческое нам не чуждо. И пока население соображало, как это нужно жить по-человечески, ничто человеческое уже стало так жить. Но от этого, сэр, оно не стало более человеческим. Ничто есть ничто, в нем всегда нечеловеческого больше, чем человеческого, хотя в чем-то оно человеческому не чуждо.

ВЛАСТЬ И ОППОЗИЦИЯ  Пришли бандиты к власти, а разбойники ушли в оппозицию. То есть стали следить со стороны, что бандиты делают неправильно, и критиковать их за эти неправильные действия. Например, в бюджете на текущий год пятнадцать процентов было выделено на грабежи и всего лишь восемь процентов на квартирные кражи. Как же при этом развивать экономику? А на вооруженные нападения с целью причинения телесного и другого ущерба и вовсе выделено пять процентов. А ведь сюда входит и любовь. Не с первого взгляда, а с первого действия. Бандиты много чего делали неправильно, поэтому народ все чаще вспоминал благородных разбойников, которые у богатых отнимали, а бедным обещали раздать. Правда, прошли только первый этап: отнять отняли, а раздать не успели. Ничего, когда снова придут к власти, раздадут. Теперь, когда половина дела фактически сделана, остальное будет не так трудно. Что касается бандитов, то они были в принципе против того, чтобы у богатых отнимать, потому что сами очень быстро становились богатыми. Как же им было у себя отнимать, а тем более допустить, чтоб у них отнимали другие? За это разбойники тоже критиковали бандитов, упирая на то. что, когда они, разбойники, придут к власти, они будут только раздавать, ничего ни у кого не отнимая. Конечно, народу это нравилось. Кому не понравится, когда ему дают? Это намного приятнее, чем когда отнимают. Так и случилось, что разбойники пришли к власти, а бандиты ушли в оппозицию. Народ затаил дыхание: ну, сейчас будут раздавать. Но никто ничего не раздает. Потому что эти бандиты все разграбили, и теперь нечего раздавать народу. — Нужно еще немного поотнимать, — говорят разбойники. — Поотнимаем, поотнимаем, а потом уже будем раздавать. Возмущается народ. И оппозиция возмущается вместе с народом. А благородные разбойники начинают отнимать у богатых, чтобы потом, конечно, бедным раздать, но у богатых богатство в таких местах, что его не отнимешь, — надежно спрятано. Приходится отнимать у бедных. У этих все их добро на виду. С одной зарплаты отнимешь, с другой отнимешь, так оно постепенно и собирается. Отнимают разбойники, а как время приходит раздавать, уходят в оппозицию, чтоб возмущаться вместе с народом. Бандиты придут, награбят — и уходят в оппозицию, чтоб возмущаться вместе с народом. Не поймешь, кто грабит, кто возмущается. Ясно только, что все с народом, все за народ. Грабители и ограбленные — едины.  

ЧИНГИЗ — ДЕМОКРАТИЯ Когда татаро-монголы уходили с русской земли, им хотелось оставить по себе какую-то память. Чтоб потом о них говорили: — А помните, как у нас было при иге? Эх, золотая была орда! Смотря с чем сравнивать. По сравнению с нынешними, орда была действительно золотая. Хан Ахмат, большой души человек, высказался в том смысле, что оставить надо не какую-то мелочь, а что-то большое, может быть, даже великое. И тут он вспомнил, что великое по-монгольски — чингиз, и очень обрадовался: — Оставим-ка мы им на память наше великое чингиз. Пусть у них отныне все будет с нашим великим акцентом. Так оно и случилось. Уже первый русский царь был не просто Иван, а Чингиз Иван (Иван Великий). И первый русский император был не просто император Петр, а Чингиз Петр (Петр Великий). А когда наступила Чингиз-революция (Великая революция) и в стране стали строить Чингиз-социализм (Великий социализм), тут уже что ни чин, то чингиз, хоть и малый чин, а чингизом себя воображает. И все, что в стране делалось, было чингиз, то есть с акцентом не то ига, не то нашествия. А потом грянула Чингиз-демократия. Тут уже и чином быть не надо. Кто ни пожелает, тот и чингиз. И была бы эта орда золотая, но все золото исчезло неизвестно куда. И тогда началось нашествие на другие страны. Чингиз-нашествие. Но теперь уже ничего не завоевывая, а просто завывая: — Мы стары, как татары, мы голы, как монголы… Подайте сколько не жалко на наше светлое будущее, на нашу великую орду!

    Цього року квасоля учудила і замість того, щоб інтенсивно в'язатися влітку, а в осени дозрівати, вона почала в'язатися аж при кінці літа. Тому  в мене на тичках і досі висять молоді, м"ясисті стучки квасолі. На Закарпатті квасоля (фасоля,пасуля) - один з основних продуктів харчування і тут з квасолі різного виду і стану готують багато різних бдюд. Зараз заперезентую одне з них, яке згодиться для любителів простої, здорової їжі, котрі не люблять довго стояти біля плити. 

        Отож, якщо ви не поспішаєте на романтичну або ділову зустріч, готуємо нашвидкоруч  молоду стручкову квасолю з часником. Як провірити що вона молода - просто, при ламанні вона не повинна утворювати ликоватих волокон. Кладемо кип'ятити приблизно 1,5 літра води в трилітрову каструлю. Поки грітється вода беремо  300-400 гр квасолі (дві добрі жмені) обтинаємо (обламуємо) "хвостик " і гострий кінець квасолі. Краще обламувати, тому що приобламування квасолі разом з кінчиками  витягнемо тверді жилки, що знаходяться по обидва боки стручка. Якщо стручок довгий ламаємо на двоє. У нас говорять "пукаємо квасолю", тому що при ламанні молода квасоля пукає. Промиваємо стручки  і кидаємо у підсолений кип'яток. Важливо кидати в кип'яток, а не в холодну воду-швидше звариться. Варимо 10-15 хвилин. Стручок має бути м'ягким, але не розпадатися. Відціжуємо воду. Заправляємо кваасолю трьома - п'ятьмя великими зернинами часнику (кому як дозволяє шлунок) досолюємо і перчимо до смаку, заправляємо  олією, маслом або смальцем в залежності від вподобань . Блюдо на дві-три порції готове.

Маленькі гуцульські секрети поширеного блюда.

         Виріша скористатися пропозицією нашого друга  ДІДУ і спробувати поділитися з друзями кулінарним рецептом

     Голубці - як багато в цьому слові для кожного закарпаттця. Хоч це блюдо готують по всій Україні, на Закарпатті  до нього відносяться по особливому, без нього не обходиться жодне  велике  релігійне та сімейне свято. Попри те, що навіть  велика книга-книг Вікіпедія вділила голубцям  цілу статтю, де в  основних рисах описала  способи їх приготування в різних регіонах та їх відмінності, але і вона  не здатна охопити всієї гами різновидів цього поширеного блюда, хоча  слушно зауважила основну відмінність голубців, які готують в Карпатах, від усіх інших голубців (тут господиня, яка робить великі голубці, вважається  поганою господинею). Тільки в регіоні, де живу я, є як мінімум чотири різновиди голубців з квашеної капусти та чотири різновиди з свіжої капусти та солодкого болгарського перцю або рутунди (місцевий сорт солодкого перуцю) які готують в основнму влітку. 

       Сьогодні поділюся деякими секретами приготування літніх голубців, які перейняла від мами. Почну з головного секрету - голубець має бути масний і пікантний. Не пікатний голубець, то все рівно, що жінка без макіяжу - все на місці, але чогось бракує. Не масний голубець - погана закуска та і в душу не лізе. При цьому для пісного (приготованого без мяса) голубця бути масним і пікатним важливіше, ніж для не пісного. Як цього досягається, розкажу далі.

       Отож завтра в мене мають бути гості і тому я приготую шестилітрову каструлю голубців. Для цього беремо середню головку капусти, кілограм солодкого перцю (бажано невеликого), дві середні цибулини, одну велику моркву, три –чотири помідори або томат, пів кілограма фаршу , 600 грам  рису, потрібна буде ложка паприки, ложечка перцю, трохи зелені пертрушки, чибрику.Тут хочу зауважити про паприку. Паприка це не одне і те ж, що молотий солодкий болгарський перець. Купуйте її або угорського виробництва або на ринках Закарпаття. Вона тут інакша і додає блюду не тільки смак але і колір.

Так от запарюємо капусту. І тут знову маленький серет.  В воду, де запарюється  головка не квашеної капусти слід добавити трохи оцту ( хоча б 1 ст. ложку) , тоді капустяний лист не розвариться, навіть якщо ви його ненароком перетримали в катсрулі для запарювання. Особливо це важливо для молодої весняної капусти.

     На дворі літо і тому частину голубців я виготовлю з фаршированого перцю. По -перше, це смачно, а по -друге перець в голубцях це і є одна з тих складових, що додає йому пікантного смаку.  Навіть якщо це  голубці приготовані з капусти – декілька тертих перців, або ложка запраки з тертого перцю зробить їх сачнішими. Коли варяться такі голубці, домашня челядь в нетерпляці забігає на кухню і періодично заглядає під кришку. Особливо важливим цей інгредієнт для голубців приготовлених у піст. 

      Далі необхідно вичистити перець.Як правильно вичистити болгарський перець від серцевини. Знову маленький секрет. Не зрізайте весь верх перцю ножем, з такої великої діри втече весь фарш, і не мучте перець ножем в спробі вирізати серцевину. Для  того, щоб без проблем видалити серцевину,  великим пальцем легенько надавлюємо по колу довкола плодоніжки протискаючи шкірку перцю. Проломлену серцевину легко виймаємо за плодоніжку а  зерна витрясаємо, вибиваючи зсередини.

      Тепер беремось за рис. Він не має бути довгий, бо в голубцях він пісний. Круглий рис промиваємо в двох- трьох водах. За той час  в глубоку сковорідку січем цибулю і жаримо на олії чи на смальцю. Далі знову маленький секрет. Рис ми паримо не сам, а разом з піджаркою, так він не буде злипатися, тому що вбере жир і отримає кращий аромат від піджарки. Сама ж піджарка також специфічна. Коли цибулька піджарилася до золотистого кольору, добавляємо до неї  паприку. Як тільки всипали  і розмішали паприку тут же добавляємо промитий рис, інакше паприка згорить, втратить і колір і смак. В рис доливаємо води стільки, щоб вона лише трохи накрила рис, інакше рис перевариться  і голубці вийдуть рідкими. Я туди ж кладу паритися помідори, які далі згодяться.

       Ідем далі. Капуста запарена, очищена від хрящиків, поділена на двоє чи четверо ( ми не любимо великих голубців) перець очищений від сім’яника. Готуємо начинку. Змішуємо запарений рис, фарш, ошпарені в кипятку, очищені  і потовчені помідори, натираємо туди моркву, добавляємо чорний перець, солимо.

         Хоч я ніколи не зустрічала чоловіків, які крутять голубці,  і все таки вони нам згодяться в процесі приготування. Даємо чоловікові  дегустувати начинку - якщо він з’їв ложку начинки, а потім їсть напівсиру начинку далі із словами „Щось я не розсмакував” значить ваша начинка хороша. Якщо серйозно - то начинка має бути трохи пересоленою (бо перець і капуста заберуть лишню сіль), пікантною (гострою) і масною ( якщо фарш не свинний  або і зовсім немає фаршу, треба додати молотого сала або олії, не шкодуючи, або просто покласти в каструлю, де варяться голубці,  кусок жирного м’яса чи сала). На Закарпатті чатенько в голубці добавляють чибрик або майоран. У нас це одна з любимих приправ до багатьох блюд.

       Набиваю начинку  в перчики, залишаю зверху трохи порожнього місця і завиваємо начинку в листки. Завивати можна по різному . Я люблю конусом. Складаємо тісненько все це  в кастрюлю, добавляємо зверху дві -три ложки томату. Заливаємо водою так, щоб на сантиметр - два накрила голубці, прикладаємо голубці тяжкою тарілкою, закриваємо кришкою і ставимо на годинки дві-три на слабий вогонь. В процесі приготування можемо попробувати водичку, в якій варяться голубці - якщо не досолена, досоліть до смаку. Недосолені голубці не смачні. Слідкуйте, щоб вода не википіла повністю. Вона нам буде потрібна для приготування спеціального соусу.

            Голубці зварилися  і пахнуть так, що недовитримання. Тепер приступимо до другого важливого етапу-приготування секретного закарпатсього соусу. Для цього відціжуємо з голубців жирну водичку, яка пахне перцем, томатом, капустою, щоб вона трохи вистила. Ставимо на вогонь  невелику посудину  для соусу, в якій можна підсмажити муку.Смажимо дві -три ложки муки на олії, аж поки вона не порозовіє і отримає специфічний мускатний запах. Розводимо її остившою рідиною з голубців, доводим до кипіння помішуючи, добавляємо  ложку цукру, томатної пасти, три- чотири ложки сметани, лавровий листок, досолюємо і доперчуємо якщо це необхідно і дорозводимо водою якщо загусте. Кипятимо дві три хвилини і соус готовий. Такий соус готують в основному до літніх голубців, оскільки там головним компонентом є запах перцю. А тепер, якщо стало терпіння, смакуйте на здоров’я друзі.

       Р.S. І наостаток комічна згадка з дитиства про перець. Чомусь, не знаю чому, солодкий перець який раніше вирощували на Закарпатті, не завжди був солодкий, між ним  попадава страшенно лютий,  а тому для приготування леча або голубців доводилося пробувати кожну перчину, щоб не спортити ціле блюдо (ми ж не мексіканці). Це було справжнє виробування на витривалість