До 1966 року ніхто не накладав «вину за Бабій Яр» на самих українців. Єдиний "свідок", що це припустив, була акторка Київського лялькового театру єврейка Діна Пронічєва. Вона даремно намагалася вимазати в бруді українців, людей з якими вона разом народилася і жила все своє життя. Вона просто нічого не знала про існування аерофотографій і сподівалася, що брехня має довгі ноги.

Цікаво, що жоден з так званих "свідків" не спробував притягти жодного українця до роботи міфічного "Анігіляційного німецького Інституту" у Києві, хоча, явно там не могли працювати одні німці. "Інститутові", мабуть, були б потрібні хоча б прибиральники й опалювачі. При наявності такої величезної кількості потенційних обвинувачів, якщо ці обвинувачення не висуваються або не йдуть далі пустих заяв, то це відома брехня. Просто дивують астрономічні масштаби і безапеляційність цієї брехні.

Після розвалу СРСР лідери «нової», «самостійної» України швиденько вирішили зірвати політичні вигоди від теми Бабиного Яру. Посол України в США Геннадій Удовенко, ні з того, ні з цього, раптом зробив бездоказове твердження (газета Вашингтон Таймс 5 вересня 1991 року.), що за перший тиждень Бабиного Яру було розстріляно 50 тисяч чоловік, в основному, сказав, діти. Відкіля він це бере і навіщо він це говорить?

Документально відомо, що протягом літа 1941 року влада СРСР, покинувши оборону й армію, займалися евакуацією євреїв з європейської території СРСР на схід та в далеку і теплу Середню Азію. Саме це — справжня причина панічного відступу радянської армії в перші місяці війни — єврейська влада СРСР не думали про армію й оборону, а займалися евакуацією самих себе і своїх родин з європейської частини СРСР. Вони вивезли мільйони євреїв на Схід, і зокрема в Середню Азію, що прекрасно там прижилися і не збиралися повертатися. Їх тільки один раз потривожив Ташкентський землетрус 1966 року, але вони змусили всю країну допомагати їм.

Ці євреї тільки з розвалом СРСР стали емігрувати на Захід з республік Середньої Азії. Вони вже більш 15 років емігрують по 50 тисяч чоловік у рік тільки в одні США (в одному тільки Нью-Йорку офіційно проживає близько 500 тисяч євреїв зі СРСР (два мільйони емігрувало зі СРСР тільки в Ізраїль) і їхній потік не убуває. Представляєте, скільки євреїв було евакуйовано під час війни на схід і в Середню Азію, хоча багато хто і повернулися в столиці?

Документально відомо, що з одного тільки Києва влітку 1941 року на схід було евакуйовано більш 150 тисяч євреїв. Саме тому Київ не оборонявся — єврейська влада була зайнята своєю евакуацією. Те ж саме відбувалося в Москві та інших великих містах, де, зібравши всіх неєврїв, і пославши їх в окопи, і давши їм одну гвинтівку на п’ятьох, вони тим часом евакуювалися з усіма коштовностями з Москви по Владимирській дорозі і залізниці Казанського напрямку.

150 тисяч євреїв, евакуйованих з Києва — це рівно стільки, скільки по статистиці жило в Києві перед війною — 150 тисяч чоловік. Значить: сто п’ятдесят тисяч євреїв проживало в Києві до війни, сто п’ятдесят тисяч евакуювалося з Києва на Схід, сто п’ятдесят тисяч бігло з Києва на Захід і писало мемуари. Відкіля тоді взялися додаткові 250 тисяч євреїв, приблизно знищених німцями в Бабиному Яру? З арифметикою в них завжди були не лади.

При цьому, український посол у США, стверджуючи, що вбиті в Бабиному Яру були в основному діти, припускає, що євреї, евакуювавшись, кидали своїх дітей?

Можливо нинішні єврейські керівники "самостійної" України хочуть цілеспрямовано відвернути громадськість від того, що зробив єврей Троцький (Бронштейн) з населенням України після революції, а також євреї Каганович і другий секретар ЦК ВКПБ України Хатаєвич, що був безпосереднім виконавцем, під час Голодомору на початку тридцятих років? Напевно, сьогоднішні лідери Україні могли б краще служити своєму народові, а не своїй пост-комуністичної совісті, якби вони щиро покаялись, як німці перед євреями, за злочини комунізму, зокрема у Голодоморі, що був вбивством безсумнівно величезних масштабів.

Вражає готовність євреїв допускати величезні жертви свого народу. Вони завжди кидаються цифрами в мільйони чоловік, яких, відповідно до ними же контрольованої статистики, у наявності немає. При цьому статистика жертв інших народів їх не цікавить взагалі. Вони так стараються, що їхні жертви завжди в багато разів перевищують наявну статистику єврейського населення. Іншою їхньою особливістю є те, що по сплину часу, вони самі починають щиро вірити казкам, що придумали найбільш винахідливі з них, і які, як їм здається, служать на благо єврейського народу. Як сказав Ісус Христос: "Немає нічого таємного, котре не стало б явним, і немає тієї неправди, яка б не відкрилася".

Джерело: What Happened at Babi Yar? Fact vs. Myth By Michael Nikiforuk.
"The Barnes Review" Volume ІІ Number 7 July 1996.

У 2004 році у видавництві "Дух літератури" вийшло дослідження єврейського письменника Михайла Міцеля "Євреї України в 1943–1953 рр… Нариси документальної історії". У цьому дослідженні зібрані всі реальні документи з цього питання. Так ось, в цьому дослідженні документів чомусь немає навіть словосполучення "Бабин Яр", немає навіть непрямого згадування про події в Бабиному Яру. Чому б це? Адже факт можливого розстрілу десяти (або тридцяти, або ста і більше) тисяч не лише євреїв, а й взагалі людей, повинен бути хоч якось згаданий. Це за всіма показниками надзвичайний випадок, якщо він мав місце в дійсності.

Порівняйте з Катинню, де НКВС достовірно розстріляло 15 тисяч польських офіцерів і цивільних осіб. Чому достовірно і достеменно? Тому що в Катині до цих пір не можуть звільнитися від такої кількості трупів і кісток, проводилось декілька ексгумацій, в тому числі і за участю Червоного Хреста, робилися розтини (для встановлення причини загибелі) та опізнання, створювалися ексгумаційні списки.

Такі ж самі розкопки і ексгумації проводилися поляками в 2001 та 2006 рр… у селищі Биківня під Києвом для пошуку розстріляних НКВС в 1940 році громадян Польщі. На прохання польської влади, яке у 2010 році озвучувалось під час візитів до України у вересні та жовтні Президента Польщі та під час візиту українського прем’єра до Польщі у вересні, український уряд дав дозвіл на проведення нових розкопок, які планують розпочати у квітні 2011 року. А от у Бабиному Яру, при майже в двадцятикратному числі розстріляних, не знайдено (і не намагаються шукати) жодного трупа?!?!?! А що значить відсутність трупа в слідчій практиці? Правильно — відсутність факту злочину.

Бути може, тому Михайло Міцель уникає говорити про 1941 рік і вважає за краще почати з 1943 року? «Ми досі не знаємо правдивої кількості загиблих у Бабиному Яру, — пише науковий співробітник Центру вивчення історії Голокосту Артур Фредекінд. — Не тільки євреїв — ми не знаємо кількості циган (ромів), українців, росіян та інших. Ми не знаємо їхніх прізвищ», — і це є дуже дивним, адже незрозуміло чому євреї не бажали і не бажають розшукати могилу свого дідуся або улюбленої тьоті.

Відповідно до німецького наказу «всі жиди міста Києва і його околиць повинні з’явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на кут Мельниківської (Мельникова) та Дохтуровской (Дегтярівській) біля кладовищ». Перед цим дев’ять провідних рабинів м. Києва звернулись до євреїв: «Після санобробки всі євреї і їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця…». Переважна кількість євреїв з Києва вже евакуювалася, а ті декілька тисяч, що залишилися, вже знали, що їх відвезуть до гето, а потім до Палестини. Між місцем збору і кладовищами була розташована величезна залізнична станція Лук’янівка-Товарна.

Киянин, видатний кінорежисер і сценарист Олександр Довженко у своїй книжці «Не хазяйнувати німцям на Україні», виданій на початку 1943 року, писав, що німці вивезли жидів з Києва, а не замордували: «Вивозять людей. З самого лише Києва вивезли в жовтні 1941 року 50 000 жінок».

Під час Другої світової війни німці вважали вилучення жидівського золота за воєнну контрибуцію. У липні 1941 року лише у Львові у жидів було відібрано майже 5 тонн золота. Це саме німці робили у Лодзі, Варшаві, Вільні, в кожному великому місті України. У Львові німці зробили для жидів гето, тож з міста їх не вивозили, як це робили в Києві, де створення такого гето не планували, напевно через невелику кількість жидів, що залишилися, адже в них був час щоб евакуватися.

Німці наказали роздягатися і полишити речі для того щоб провести санобробку і заодно випороти все золото з їхнього одягу та забрати коштовності з клунків. Після того повели на станцію «Товарна», де вже стояли підготовлені вагони, якими їх вивезли, мабуть, до колгоспів західної Белорусії або спустошеного Мінська.

Зайві речі, які деякі євреї привозили підводами і навіть вантажівками, поскидали в яри Бабиного Яру. Ілья Левітас згадує, що він разом із товаришами по навчанню в школі № 10 з 1945 р. неодноразово бували в Бабиному Яру, і відрами збирали все, що там можна було знайти. «В основному це були предмети побуту: портсигари, мундштуки, ложки, приколки, монети, гудзики, гребінці, шпильки та ін. Все це ми здавали в автолавки, яка стояли на самому Яру, там де він перетинається перетині з Кирилівським Яром, і нам платили за все по три-п’ять рублів», — пише він. Речі знаходили, а трупи — ні.

З 1944 р. Бабин Яр використовувався як піщаний кар’єр.

Після звільнення Києва найважливішим завданням було відновити місто. Розбирали завали, розчищали вулиці, відновлювали громадські та житлові будівлі — це вимагало великої кількості будівельних матеріалів… У жовтні 1944 р. рішенням міськвиконкому № 239/2 Київському Кар’єроуправлінню була відведена земельна ділянка в районі Бабиного Яру під розробку піщаних кар’єрів для цегельних заводів, продуктивність яких інтенсивно зростала. У рішенні говорилося: "<…>Відвести карьероуправлінню Міськкомгоспу земдільницю на території Бабиного Яру в Подільському районі під розробку пісочних кар’єрів терміном на один рік в межах та на умовах згідно проекта управління в справах архітектури при виконкомі Київської міськради". При розробці кар’єрів, жодного кістяка, певна річ, не знайшли.

Потрібно зазначити, що майже вся історія з нібито розстрілом євреїв у Бабиному Яру грунтується на книжці-вигадці жида Анатолія Кузнєцова «Бабий Яр», яку він нашвидкуруч скроїв на замовлення КДБ влітку 1964 року і яка переповнена відвертою брехнею і вимислами, які нічим не підтверджені і погано стикуються. Цей детектив містить безліч українофобських випадів, зокрема там стверджується, що розстріли в Бабиному Яру здійснювали поліцейські-українці — таким чином автор за завданням КДБ намагався заплямувати український національно-визвольний рух. На жаль, на брехливі художні фантазії Кузнецова як на першоджерело іноді посилаються навіть енциклопедичні словники, в тому числі «Wikipedia».

Безсовісну брехню агента КДБ Кузнєцова досі розвивають українські політики єврейського походження, що дозволяє зробити висновок про існування певного сценарію. Так М. Бродський, з трибуни Верховної Ради Україна стверджував, що в розстрілах євреїв у Бабиному яру в Києві брали участь УПА та українська дивізія «Галичина». Є. Червоненко, перебуваючи в 2005 р. на посаді міністра транспорту, через відомчу прес-службу поширив заяву, в якій говориться, що «в 41-му році, після відмови есесівців, українські поліцаї розстрілювали мирне населення у Бабиному Яру». У травні 2010 р. на телеканалі «Україна» міністр освіти Д. Табачник заявив про нелюдів з Буковинського куреня, які чинили злочини в Бабиному Яру і акцентував увагу на тому, що це був оунівський курінь. У червні 2010 на телеканалі «Інтер» Д. Табачник заявив, що в Бабиному Яру есесівські айнзатцкоманди нікого не розстрілювали, а все було зроблено «українською поліцією». Ми не станемо викривати відверту і зовсім не випадкову брехню цих євреїв, зауважимо тільки, що метою розробленого НКВД ще в 1943 р. сценарію є не стільки дискредитація українського національно-визвольного руху, скільки відволікання уваги від похованих у Бабиному Яру українських жертв єврейського терору 1920–1930 — х років.

Наостанок цитата з книги А. Солженіцина «Двісті років разом»:

«Багатьох і багатьох врятувала від знищення евакуація 1941 і 1942 років. Низка єврейських джерел воєнного та повоєнного часу не висловлює сумнівів в енергійності заходів з цієї евакуації. Наприклад, у збірці «Єврейський світ» 1944 року читаємо: «Радянська влада повністю давала собі звіт в тому, що євреї є найбільш загрозливою частиною населення, і, незважаючи на гостру потребу армії в рухомому складі, тисячі потягів були надані для їх евакуації… У багатьох містах… євреїв евакуювали в першу чергу», хоча автор вважає перебільшенням «твердження єврейського письменника Давида Бергельсона, ніби [загалом] 80 % євреїв були благополучно евакуйовані». — «У Чернігові до війни єврейське населення обчислювалася в 70000 чоловік, з яких до приходу німців залишилося 10000…. У Дніпропетровську з 100000 єврейського населення до приходу німців залишилося тільки 30000». У Житомирі з п’ятдесяти тисяч євреїв виїхали не менше сорока чотирьох.

У бюлетені «Хайаса» влітку 1946 року Є.М. Кулишер писав: «Не викликає сумнівів, що радянська влада вживала спеціальні заходи для евакуації єврейського населення або для полегшення його стихійної втечі. Поряд з державним персоналом і промисловими робітниками і службовцями всім євреям надавалася перевага [при евакуації]… Радянська влада надала тисячі поїздів спеціально для евакуації євреїв»; Для забезпечення безпеки при бомбардуваннях евакуювали євреїв і на багатьох тисячах підвід, що споряджалися від колгоспів і радгоспів глибше до залізничного вузла.

Б.Ц. Гольдберг, зять Шолом-Алейхема, що був кореспондентом нью-йоркської єврейської газети «Дер Тог», «після чергової поїздки в Радянський Союз взимку 1946/47 року надрукував статтю "Як під час війни евакуювали євреїв в Радянській Росії"» («Дер Тог», 21 лютого 1947): кого він про це розпитував на Україні, «євреїв і християн, військових і евакуйованих, всі відповідали, що політика влади полягала в тому, щоб надати євреям перевагу при евакуації, намагатися вирвати їх чим більше, щоб наці не могли їх знищити».

І колишній радянський партизан Моше Каганович у своїх потім (1948) закордонних спогадах підтверджує, що радянська влада надавала для евакуації євреїв всі наявні транспортні засоби, понад потягів — і возові обози, і було наказано евакуювати «з областей, яким загрожував ворог, в першу чергу громадян єврейської національності».

У матеріалах Єврейського Антифашистського Комітету міститься твердження: «В Узбекистан, Казахстан та інші середньоазіатські республіки евакуювалися на початку Вітчизняної війни близько півтора мільйона євреїв». Ця цифра — без Волги, Уралу, Сибіру. У той же час «єврейських колоністів у Криму евакуювали настільки завчасно, що вони були в змозі вивести весь худобу, і все землеробські знаряддя»; «відомо, що навесні 1942 року єврейські колоністи з Україною створили колгоспи на Волзі, за «іронією долі» на місцях німців Поволжя, висланих декретом радянського уряду від 28 серпня 1941.

… У 1943 з семи повідомлень Надзвичайної Державної Комісії з розслідування гітлерівських злодіянь (за окремими місцями, а також щодо винищення радянських військовополонених, про руйнування культурних цінностей нашої країни) тільки в одному говорилося про винищення євреїв — у Ставропольському краї, поблизу Мінеральних Вод.

А в березні 1944 Хрущов, виступаючи в Києві з промовою про страждання, перенесених жителями України під окупацією, взагалі «жодним словом не згадав про євреїв».

Національне самоусвідомлення українців зростає. Це помітно – у Києві українську мову чути дедалі частіше. Багато людей, особливо з-поміж інтелігенції, перейшло на українську. І зіткнулося з виразними труднощами. Адже творчий процес немислимий без смачного матюка. Оте саме бля та інші відшліфовані щоденним ужитком перли так стимулюють інтелектуальну діяльність! А тут раптом виявляється, що матюки – явище "істінно рускоє". Як же бути свідомому патріотові?

Наш народ, слава Богу, має доробок І в цій царині. Хоч і не такий значний, як у братів, але дещо є.

Система української лайки грунтується геть на інших засадах, аніж лайка московська.

Кацапські матюки – сексоцентричні або ж відгенітальні. В основі їх – статевий акт, часто збочений, органи, що беруть у ньому участь, та особи, які мають ті чи інші сексуальні характеристики.

Матюки українські – копроректального типу, вони пов'язані з актом дефекації, з ефекторним органом та продуктом цього акту. Цим українська лайка близька до лайки європейської. Порівняйте: французьке merde, німецьке Scheisse, Dreck, Lecken Sie mir Arsch, польське gowno. Принагідно зауважимо, що термін копроректальний не є цілковито адекватним, бо образотворчою функцією народ наділяє не rectum як такий, І не anus, а сраку в широкому розумінні цього слова, насамперед обидва Musculus gluteus maximus. На доказ цього твердження можна навести той факт, що демонстрування оголених сідничних м'язів традиційно є найефективнішим ендшпільним ходом у міжсусідському конфлікті "за межу" чи "за курку".

Одначе перейдемо від сухих дефініцій до зеленого дерева практичних настанов.

Отож, якщо вам треба дати стислу й високоемоційну оцінку якоїсь особи, предмета, ситуації чи процесу, вживайте слова: гімно, гімно собаче, срака, гімнюк (гімнючка), засранець (засранка), серун (серуха), дристун, бздюха, бздун. Іноді, для означення молодших за вас осіб, вживається позасистемне слово сцикун (сцикуха).
Для відтінення чиєїсь неправоти, як аргумент у суперечці, побажання тощо, вживаються фразеологізми: насеру його матері!, насеру твоїй матері (увага: твоїй вимовляється через два т), поцілуй мене в сраку!, поцілуй собаку в сраку!, йди ти в сраку!, щоб ти всрався!

Матеріальні збитки підсумовуються виразом собаці під хвіст.

Коли хтось перебирає харчами, йому можна дати пораду: то гімно з'їж!

Московські матюки дають можливість пунктуації усного мовлення (бля замість коми, тощо). Українська лайка, на превеликий жаль, позбавлена цієї чудової властивості. Можливе тільки позначення абзаців і знаків оклику виразом насеру його матері та редукованими формами даного фразеологізму насеру матері і серу-матері (вимовляється як одне слово). Проте застерігаємо – будьте обережні, вживаючи цей вираз, бо існує на нього нещадний контраргумент у вигляді фрази насери собі в голови, щоб м'якіше спать було!

Якщо ж на заваді вашому самовираженню через здорову українську лайку стоять якісь чинники внутрішнього (інфантилізм) чи зовнішнього (по пиці дадуть) характеру, то вживайте індеферентні вирази матері його ковінька, трясця його матері, сто копанок чортів тобі в печінку абощо. Можливе використання евфемізмів типу к чорту, к бісу, під три чорти, галицизмів холєра, шляг трафив.

Любі друзі! Оволодівайте лексичним та стилістичним багатством української лайки, несіть її в маси, пропагуйте її повсюдне вживання, широко користуйтесь нею в побуті! Пам'ятайте – ніщо так не знімає стресів, як широкий матюк, ніщо так не допомагає розкрити глибини вашої душі, як здорова лайка!

Хай тремтять наші вороги! Щоб вони повсирались! Щоб вони виздихали!

Лайливі вирази:

Джерело: marko-ta-harko.io.ua, vidomo.if.ua