Українська мова є однією з найстаріших мов світу.
- 10.12.14, 15:55
Українська мова є однією з найстаріших мов світу. Російський язік з'явився недавно з понівеченої української мови та азійських матюків .....
У світі з невеликого числа мов-основ виникло близько п'яти тисяч мов. Так індоєвропейська мова стала основою для латинської.
Вона, у свою чергу, в результаті її поширення римлянами-завойовниками на інші території стала основою для романських мов.
Вчені мовознавці відзначають одну чітко виражену тенденцію: нові вторинні мови спрощуються. Це можна пояснити - колонізовані народи, змушені приймати принесений колонізаторами мову, не могли освоїти всі її нюанси.
Часто просто мовний апарат аборигенів не був у змозі відтворити деякі звуки. У японців, наприклад, відсутній звук "л", тому всі іноземні слова, що мають цей звук, вони замінюють звуком "р" і на лимон говорять "Ремон".
Фіни не розрізняють звуків "ц" і "ч". Звук "ф", який не є рідною для української мови, часто замінюється на "п" (Пилип, а не Филип), або "т" (Таддеї, а не Фаддей), або "х" (Хома, а не Фома) .
Не почувши відтінків у вимові тих чи інших слів, аборигени вимовляли все на свій манер. Так стерлися багато наголосів у словах. Чехи всі наголоси роблять на першому складі, італійці та поляки на передостанньому, а французи - на останньому.
Всі романські мови, крім румунської, втратили кличний відмінок. У російській мові цей відмінок також відсутній, й російськомовним часто навіть важко зрозуміти, що це таке взагалі.
Українська мова стійко зберігає цей відмінок, тому йдеться "мамо" а не просто "мама", "отче", а не "отець", Боже, а не просто Бог. Ось в російській мові, мабуть, тільки при зверненні до Бога вживається кличний відмінок "Боже".
Що стосується взаємин російської та української мов, то тут застосовується загальне правило спрощення мови при його поширенні на чужі землі.
Те, що "Київ - мати міст руських", аргумент настільки побитий, що якось навіть ніяково його використовувати.
А ось те, що Юрій Долгорукий був київським князем, якось призабулося. Ніхто не згадує, що засновник Москви похований у Києві, і його тіло покоїться там донині.
У його сина Андрія не було настільки трепетного ставлення до великого Києву. Тому й почав переносити центр ваги далі на північ, разом з візантійською іконою Богоматері, мощами Бориса і Гліба, багатьма своїми однодумцями і, природно, російською мовою київського зразка.
Угро-фінські народи сприймали російську мову в міру своєї фізичної здатності його спіткати. Цілком закономірним було
її потворення. Виникали помилки з часом закріплювалися як норма і входили у мову самих колонізаторів.
Виникаючі помилки російської мови надавали їй якусь особливу своєрідність.
Великий російський поет Олександр Пушкін у поемі "Євгеній Онєгін" з цього приводу навіть зауважив: "Без грамматической ошибки я русской речи не люблю". Самого поета зворушували "неправильный, небрежный лепет, неточный выговор речей".
Він геніально підмітив:
"Не все ли, русским языком
Владея слабо и с трудом,
Его так мило искажали,
И в их устах язык чужой
Не обратился ли в родной?"
Владея слабо и с трудом,
Его так мило искажали,
И в их устах язык чужой
Не обратился ли в родной?"
Високоосвічені верстви населення вважали його мову, мовою простого народу і вважали за краще порозумітися на престижному французькому. Та ж пушкінська Тетяна свій лист Онєгіну писала по-французьки.
Виправдовуючи свою героїню, автор пояснював:
"Она по-русски плохо знала,
Журналов наших не читала
И выражалася с трудом
На языке своем родном,
Итак, писала по-французски...
Что делать! повторяю вновь:
Доныне дамская любовь
Не изъснялася по-русски,
Доныне гордый наш язык
К почтовой прозе не привык".
Журналов наших не читала
И выражалася с трудом
На языке своем родном,
Итак, писала по-французски...
Что делать! повторяю вновь:
Доныне дамская любовь
Не изъснялася по-русски,
Доныне гордый наш язык
К почтовой прозе не привык".
Прищепити любов до рідної мови російської знаті і відвернутися від французького допоміг агресивний Наполеон.
Напевно, першим високопоставленим чиновником, не посоромився відкрито, на найвищому рівні говорити російською був князь Потьомкін. Хоча дехто з придворних ще пробували його соромити за це.
Серед безлічі спотворень, які зазнавав на північних землях київський мову, найпоширенішим було нечітке вимова слів.
Більше за всіх постраждав ненаголошений звук "о", замінений на нечітке "а" або взагалі виключений з мови.
Скажімо слово "рушник" стало вимовлятися як "плтенце", "говорити", як "гварі" або взагалі "грит" і т.п. З часом звук "а" настільки зміцнився в московській мові, що навіть виник термін "акання".
Михайло Ломоносов цьому явищу присвятив такі рядки:
"Великая Москва в языке толь нежна,
Что "А" произносить за "О" велит она"Інший великий російський учений - історик Василь Ключевський теж відзначав, що московський говір деякими рисами значно відійшов від того, як говорили в Київській Русі.
На його думку "гаварим па-масковскі" (так і написано у Ключевського) означало порушувати правила стародавньої фонетики.
Слід зазначити, що спотворення стосуються тільки вимови. На листі ж утримується старе правило.
А ось в білоруській мові спотворення вимови закріпилися і в правописі. Тому, наприклад, українське "користуватись" у них пишеться і вимовляється як "каристацца", а російське "жінки", як "жанчини".
Перенесення вимови в написання трапляється, хоч і рідко, і в російській мові. Слово "козак" перетворилося в "казак", "робота" в "работа", "зоря" в "заря".
Спрощення стало нормою настільки заразливою, що зараз "чесна людина" вимовляється як "чеснчек". Нерідко те, що на листі розрізняється, в усній російської мови вимовляється однаково.
Дієслова у фразах "отворить дверь" і "отварить вермишель" звучать однаково. Ця особливість російської мови стає ґрунтом для анекдотів. Почувши фразу "І не соромно під люком?", Можна вирішити, що мова йде про якісь нескромних суб'єктах, названих нехорошим словом.
В українській мові не виходить "поприкалываться" так, як в російській на подобу "я иду по ковру, ты идешь, пока врешь".
Коли порівнюють російську та українську мови, в першу чергу приводять в приклад знамените українське "Будьмо!". Наказовий спосіб для першого числа множини в російській зникло.
Для цього там використовують додаткове слово "давайте" (давайте есть!), Або до майбутнього часу приєднують частку "те" (пойдёмте!), Або взагалі користуються формою майбутнього часу (пойдём!).
В українській мові наказовий спосіб для першого числа множини збереглося: жиймо, піймо, їжмо, будьмо.
Відрізняє дві мови наявність кличного відмінка в українській і її відсутність в російській. Кличний відмінок, як згадувалося, в російській зберігся хіба що в слові Бог (Боже!) І в простонародному (не літературної) зверненні на ім'я: Вася-Вась, Валя-Валь.
Згадайте популярну до нині пісню Висоцького - "Где деньги Зин?".
В "Слові о полку Ігоря" використовується кличний відмінок: "Княже Ігорю!", А от у перекладах, навіть самому ранньому, ця форма вже відсутня. В українській мові кличний відмінок вживається досі до будь, в тому числі і до не натхненим предметів (Ой, жалю мій, жалю!).
Спрощення мови призвело до того, що до різним поняттям застосовують одне й те ж слово. У російській мові болеют і болезнью й болеют за футбольную команду. Тоді як в українському існує два дієслова - "хворіти" і "вболіваті".
Вершкове масло в українському теж "масло", а от для подсолнечного масла є спеціальне слово "олія".
Для машинного масла в українській мові існує навіть два синоніма - "мастило" і "олива". Від імені іменника "громада" в українській мові утворено прикметник "громадський", а від "громадянин" - "громадянський".
У російській мові ці нюанси відсутні, і використовується в обох випадках слово "гражданский. Точно також від українського "музика" утворено "музичний", а від "музикант" - "музикальний". Тому "інструмент музичний", а "слух музикальний".
Природно, можна навести приклади, коли в російській мові більше слів, ніж в українському. Наприклад, два слова "туча" й "облако" в російській, і одне "хмара" в українському.
Однак це не можна назвати різноманіттям слів, що позначають різні поняття. Це різноманіття синонімів, що позначають одне і те ж.
Українська мова багатша в тому сенсі, що для більшої кількості предметів, явищ і дій використовуються різні, несхожі слова, в той час як в російській значно частіше для різних понять є тільки одне слово.
Можливо, ця особливість і послужила широкому розповсюдженню російського мату, в якому мінімумом слів можна висловити максимум вражень, побажань і переживань.
Одне і те ж матюк, вимовлене з різною інтонацією або вжите в різних контекстах, може означати протилежні поняття.
При всьому багатстві російської мови на суфікси, тим не менш, український просто б'є всі рекорди по суфіксальному словотвору.
Українці навіть від слова "вороги" ("враги") примудрилися зробити уменшітельно-пестливе "воріженьки", які згадуються в Гімні України. Суфікси нерідко вживають з дієсловами: їсточки, спатулькати, ходітоньки, лежатунькати.
Слід зазначити, що кожне нове покоління теж спрощує мову предків. Це добре видно на прикладі молодіжного сленгу: "велик" замість велосипеда, "відік" замість відеомагнітофона, "вінт" замість вінчестера. Англійське e-mail називають "милом", клавіатуру "клавой".
Однак процес спрощення мови на своїй території відбувається значно повільніше і не так істотно, як на чужих.
Італійська мова, що виникла з латинської та розвивається в Італії, відрізняється від "батька" значно менше, ніж іспанська, португальська або іспанська.
Точно так й, українська мова, що розвивалася на своїй рідній території, залишилася набагато ближче до первісного оригіналу й зберіг у недоторканності багато його якості. Тому, на мій погляд, ця мова заслуговує набагато більшого до себе уваги і поваги, ніж вона має сьогодні.
На закінчення хочу зауважити, що на моє глибоке переконання, можна знайти різні логічні пояснення того, чому і як сформувалася російська мова, чому вона стала настільки масовою.
Можна аргументовано довести, що українська мова більш давніша, ніж російська. Якщо хтось не згоден з цими аргументами, можна знайти інші не менш переконливі.
Але пояснити, чому не загинула українська мова, звичайною людською логікою не можна.
Як не міг пояснити, наприклад, сам Тарас Шевченко, чому, будучи талановитим художником, учнем великого Брюллова, добре заробляють живописом на хліб насущний, він, замість того, щоб робити собі професійну кар'єру, писав вірші рідною українською мовою, за яку, за його словами, йому ніхто ні копійки не заплатив, й за яку, нарешті, позбавили його волі.
Напевно, це велика таємниця, розгадка якої лежить за межами того, що може спіткати людський розум.
16
Коментарі
Гість: Пётр Фёдорови
110.12.14, 17:32
і взагалі Українці найстарша нація ...
vilga
210.12.14, 18:19
познавательно
Mykolaj_58
310.12.14, 19:06
росіяни самі часто не розуміють власних перекручених слів, наприклад:
(рос.): "гололёд", "гололедица" -- по українськи більш зрозуміло: "гололід", "ожеледиця" (корінь слова "желе"
(рос.): "очко-втирательство" (змінило смисл....) -- по українськи зрозуміло: "око-замилювання" (після чого нічого не бачиш...)
(рос.): "спички" (де корінь слова?) -- по українськи зрозуміло: "сірники" (корінь слова "сірка"
Недурка
410.12.14, 19:25
то є так....
Гість: Man-O-War
510.12.14, 20:33
http://photo.i.ua/user/6343277/395605/12712192/
Гість: sanya110
615.05.16, 15:34
Добра стаття, але прикро, що навіть у ній не обійшлося без граматичних помилок:
"У його сина Андрія не було настільки трепетного ставлення до великого КиєвУ"
"Як не міг пояснити, наприклад, сам Тарас Шевченко, чому, будучи талановитим художником, учнем великого Брюллова, добре ЗАРОБЛЯЮТЬ живописом на хліб насущний..."
Не тішмо москалів власною неуважністю!