Совершенно спонтанная поездка, несмотря на то, что давно уже собирался. Но так уж у меня получается, что не умею я планировать заранее свои действия. Гораздо проще поймать случайный удобный момент, чем пытаться организовать его специально (-:

Маршрут путешествия - вообще отдельная тема. Никогда не покупаю билеты заранее, и потому, часто еду совершенно не так, как должно было б быть удобнее и быстрее. Есть прямой поезд до Гомеля, но чем-то он мне не нравился, и когда мне предложили заскочить в гости в Чернигов, оказалось, что так я могу успеть приехать в Гомель даже раньше, и в удобное время, при этом, успев погостевать у новой знакомой из интернета.

Хе-хе, вообще, прикольно. Везёт мне на разных знакомых. В разных компаниях гулял. А теперь могу похвастаться тем, что тусовался с ЭМО-кидами!  Они меня даже в гости пригласили, чтоб я посмотрел на их плакаты "Токио Хотел". Устроили мне мини-ликбез на тему ЭМО-культуры и всего прочего. А какой я был красавчеґ !!! В кросовках-суперстарах, средней спортивности костюмчеґ, истинно-гопническая кепка, оччень короткая стрижка... До полного образа гопника мне не хватало разве что семок в руках... а туповатое выражение лица - сделать не сложно . Ладно, подробности - на потом, когда будут фотографии (-:

В Гомеле хотел посмотреть салют в честь дня города, но так нагулялся, что уже просто не было сил ехать в центр города... Да и вообще, как-то забыл обо всём на свете, после того, как прямо в автобусе познакомился с одной очень милой девушкой.

Ночевал у друга из Гомеля, после чего слава о моём храпе стала просто легендарной.
А мне ведь и сказать в своё оправдание нечего - я-то не слышу как харплю, и когда храплю. Может, то всё было преувеличением.. а может и нет (-:

Встретили друга из Москвы, который тоже в последний момент умудрился закрыть все свои вопросы и приехать в Гомель, чтоб присоединиться к гуляниям  Прошлись по центральному рынку, купили мне солнцезащитные очки... всего-то за 30'000 рублёў  Классные очки-хамелеоны, почти такие, какие у меня были раньше, пока не потерял.

Потом - глобальная посиделка в пиццерии "Арлекино", которую местные жители ещё долго будут вспоминать. Уж очень бурная посиделка для компании из 5 человек... Гора пиццы, море пива и несколько графинчиков водки... (последний графин мы не допили и пришлось его украсть вместе с остатками водки )... на посиделку ушло почти четверть миллиона рублёў... хех..

Потом встреча с девочкой из автобуса... пошли прогуляться с ней по вечернему (ночному) городу.. думал, погуляли пару часиков, а оказалось, что припёрлись домой аж в 5 утра. Хорошо, что живёт она в соседнем доме от моих друзей, и провожать никого не пришлось

На следующий день был шашлык и проводы друга на поезд обратно в Москву. Не без приключений, конечно же! Шашлык без шампуров, билетов - нет... ггггг вобщем, подробности потом.

Вечером - прогулка с девушкой, просмотр и фотошопливание фотографий
(зелёные - потому что ОРКИ!)

Утром - поездка в Минск, самостоятельная экскурсия по городу, прогулка по центральному проспекту, посещение всех парков, ботанического сада, катание на колесе обзора... а потом, когда Минчане освободились после работы (это ж только у меня такие выходные, а остальные работают, пока я гуляю) - продолжение экскурсии, посещение баров и пицерий... и покупка билета домой в кассе для продажи билетов на международные направления без паспорта, и вообще без каких-либо документов... Хорошо, хоть деньги были с собой на билет

Следующий день снова в Гомеле - очень захотелось ещё раз, напоследок, встретиться с той девушкой (её Лена зовут  ). Заодно, посетил вместе с другом гомельский университет, сходили в кинотеатр, погуляли по городу... (ох уж эти прогулки... ноги до сих пор гудят... особенно - пятки... почему-то...) Конечно же, прогулка с Леночкой, и выезд из Гомеля.

Через Чернигов в Киев, чтоб узнать (просто убедиться в очевидном), что билетов нет. Из Киева - в Полтаву (просто потому что маршрутка Киев-Сумы (через Полтаву) стояла рядом, и отправлялась через 3 минуты (еле успел купить водички в дорогу).

Водитель маршрутки, хоть и не был тормозом, и приезжал в Полтаву не по расписанию, а просто как успевал - всё равно привёз меня туда на 10 минут после того, как оттуда уехал автобус в Днепропетровск. Пришлось и в Полтаве погостить аж до 11 вечера, в ожидании следующего автобуса, в котором я умудрился устроить "бандитскую разборку", чуть не перешедшую в драку, с одним типом, который умудрился вывести меня из себя... ухх... жаль, что я только 1 раз успел ногой его буцнуть ...

и вот, почти в 4 утра я дома, лёг спать, чтоб днём выйти на работу и написать всё это (%

(хмм... пересмотрел написанное... если это "вкратце", то склько займёт полное описание - страшно представить.... Так что, все вместе крепимся. Впереди у нас многа букафф и ещё больше позитива)

Люблю такие поездочки!!!

(Кстати, мне сегодня выдали премию за прошлый месяц!!! Ровно столько, сколько у меня ушло на всю мою поездку!!!!! Так что, можно считать, что зарплата осталась нетронутой, а попутешествовал я просто за счёт премии! Вот как бывает!)

P.S. Пишу по-русски, потому что Белорусы тоже читать будут (-:

Встиг побувати у Києві, Чернигіву, Гомелі, Мінську та в Полтаві...
Сьогодні детального опису подорожі не робитиму, бо не маю часу, та й фотографії слід перекинути з мобільного на комп.
Тож, сьогодні я працюю, звикаю до буденності, до Дніпропетровска, до українських грошей, то облич співробітників... (-:
А на днях обов'язково буде розповідь про найцікавіші моменти з подорожі. Їх було просто безліч (-:

Одновимірність - вимір для крапок. Декілька крапок поєднуються в відрізок прямої
Двовимірність - для прямих... Прямі можуть поєднуватись в частини площин
Трьохвимірність - для площин, які можуть утворювати частину простору.
Чотирохвимірність - дозволяє простору бути динамічним (змінним) у часі.
На цьому все? Не згодний я зовсім. Просторів може бути скільки завгодно.

Простір гравітації, простір магнитних хвиль, простір кольору, простір інтелекту, простір взаємозв'язку просторів, простір кохання, простір потенціалів, простір віроємнощів, і ще можу навигадувати багато-багато іншого... Для будь-якого вигаданого простору можна знайти нормальне логічне пояснення його дії та впливу на інші простори...

Все може змінюватись. Градації? До біса градації. Додамо простір градацій, і візьмемо ту частину цього простору, де градація мінімальна, або зовсім не існує... або має ірраціональне, або якесь умовне значення.

Навіщо замикатись в єдиному світі, обмежуючись чотирма вимірами?
Всесвіт - він єдиний, але нескінченність його зовсім не за геометричними параметрами, а просто в нескінченності саміх параметрів, за якими його можна оцінювати та досліджувати... 

Я вірю в магію.
Я вірю в будь-які несинітниці. Можливо, вони мене ніколи не торкнуться, бо я не потраплю в той перетин просторів, який необхідний для реалізації такої події, але те, що на світі існує все можливе - це для мене факт, аксиома.

До речі... про простір розмірів (-: Ми існуємо в своєму просторі. Але можна взяти простори молекул, які я сам для себе розглядаю як такі самі вселенні, як наша, просто у трішки меншому форматі. Для них - ми зовнішній необсяжний всесвіт, який вони собі не можуть уявити та обсягнути, і для них так само існують менші світі - атоми, субатоми, кварки, фотони... і для тих теж існують. Навіщо ставити себе в центр обстеження простіру масштабів? Ми не обов'язково маємо знаходитись в точці "0" (-: Та і взагалі, "нульової" позиції не може існувати ніде, ні в якому просторі. Саме розуміння похибне, і використовуютється часто не так, як потрібно...

Хмм... ось такі мої фантазії, та уявлення, стосовно складу світу, в якому я існую.
Сприймати цей текст як керівництво - не потрібно. Кожному своє. Я просто поділився своїм світоглядом (-:
Цікаво, може хтось теж так відноситься до світу?

Сколько вам нужно денег, чтобы не работать (Триникси)

Лично мне:

$ 3,986,400.00

Результаты тестирования:

1. Чтобы завтра прекратить работать и осуществить свои желания, Вам нужно прямо сейчас 3986400 долларов США.
2. Или же ваш ежемесячный доход должен составлять не менее, чем 6267 долларов США (без учета инфляции).
3. При текущей зарплате Вам понадобится копить деньги 221 лет и 5 месяцев, чтобы получить желаемые блага.

Пройти тест!

Із самого дитинства ми замислюємось про наше майбутнє.
Зпочатку ми думаємо про "дорослість", мріємо про те, як би найшвидше стати такими ж, як наші батьки, щоб мати ці можливості, яки вони мають - не спати допіздна, їсти те, що подобається, та таке інше. Потім шкільні роки, потім студентскі...

Але вперше, мабуть, починаємо замислюватись про старіння тоді, коли ми завершуємо освіта вже отримана, і починається доросле та самостійне життя. Ну... не у всіх воно доросле, не у всіх самостійне, але це дрібниці, я не стану брати приклади з тих, хто є виключенням.

Практично відразу, після усвідомлення власної дорослості, виникає думка про те, що потім має настати старість. Що це таке? Звідки береться ця думка? Чому ми боїмося старості?

Наше уявлення про доросле життя ми будуємо самостійно. Коли ми можемо робити те, що до цього було заборонено "бо ти ще малий",
ось тоді ми стаємо дорослими. Чим більше дитині забороняють - тим більше потрібно заборон порушити, перш, ніж відчути себе дорослою людиною, але, так само, ця дорослість наступає раніше та простіше, бо першими порушуються найпростіші заборони, та ті, наслідки яких найбезпечніші. До речі, саме звідси йде куріння та випивання підлітків, вживання наркотичних речовин, та інші безглуздості. Прагнення до дорослості - непереборне. Тому, краще думати заздалегідь про те, що забороняти дитині (тобто, ставити перешкодою на шляху до дорослого життя).

Зовсім не обов'язково реалізовувати все на практиці. Достатньо просто мати впевненість в тому, що ти можеш це зробити, і вже ніхто тобі цього не заборонить.

Що відбувається потім, коли мета дитинства досягнута? Знову роздивляємось навколо, бачимо своїх близьких, знайомих, батьків, друзів, дехто помічає, що вже має власних дітей... Про що тепер замислюватись? Про наступний етап - про старіння.

До старіння нас готують з самого народження. Це роблять наші дідусі та бабусі, наші батьки, дядьки, тітки... але більше за все, це робить наша держава, та ті, хто нею керує. "Подбай про свою старість змолоду!!!".

Навіщо ми навчаємось? Щоб змогли багато чого досягти в своєму житті - кажуть батьки. Щоб забезпечити собі старість, каже держава.
Навіщо ми працюємо? Щоб приносити користь собі та тим, кого кохаєш - кажуть рідні та друзі. Щоб отримати пенсію, каже держава.
Навіщо ми вступаємо у шлюби, народжуємо дітей? Щоб бути щасливими - кажуть люди, які нас оточують. Щоб були ті, хто має піклуватись про вашу старість, та матимуть офіційне право володіти вашою власністю після вашої смерті, каже держава.

Старість лякає. Вона асоціюється із немічністю, із хворобами, із жебрацьким існуванням. Хто нав'язує нам ці асоціації? Навіщо?... Нав'язують ті, кому це вигідно, хто на цьому заробляє, хто маніпулює нами, завдяки цим склавшимся стереотипам.

Але коли ж наступає цей момент старіння?

Кожного разу, святкуючи свій день народження, ми замислюємось про наближення старості... Але, коли ж вона дійсно настає?

В 20 років? Ні, ще рано - все життя попереду!
В 30 років? Та не дурійте! Це з самий розквіт!
В 40 років? Ха-ха-ха-ха! Життя сповнене можливостей - я володар цього світу у свої 40!
В 50 років? Ой, та про що це ви? Яка старість? Я спілкуюсь із дітьми та онуками - я такий самий молодий, як і вони!
В 60-70-80? Не вигадуйте! Я стільки всього досяг за своє життя - мені просто немає часу на старість. У світі ще стільки цікавого. Ось, зустрінусь із своїми друзями, понянькаюсь із правнуками, поподорожую по світу, подивлюсь на те, чого не побачив досі.

Скільки б не було років людині, вона стає старою лише тоді, коли сама із цим погодиться. І, нажаль, повернення назад вже немає. Тільки вперед - в гроб.

Я б хотів, щоб люди не поспішали накладати на себе руки, та змірятись із тим, що все життя вже позаду. Схаменіться, будь ласка! Старіти зовсім не обов'язково. Будьте молодими, дорослими, життєрадісними, не дивлячись ні на що. Краще стати божевільним, ніж старим!

Нехай всі в світі будуть щасливими!

А що там відбулось?
Шашлики із сестрою...
О! Так!!! Шашлик із моєю сестрою - це подія велика... Не кожен зможе пройти це випробування, але коли вже пройдено, то інші засоби відпочинку не визнаються (:

... Корпоративна вечірка до 8 березня... хня якась... хоча, без пригод не обійшлось... доки доїхав до самого нічного клубу, який було арендовано для проведення урочистості, встиг натрапити на жінку, якій було пагано, яка лежала і не могла підвестись самостійно. Нормально вдягнена, твереза жінка. Просто стало їй пагано. Допоміг підвестись - а вона на ногах не тримається. Викликав швидку допомогу, разом із нею поїхав, підтримав, впевнився, що все із нею, цією незнайомкою, буде гаразд, та поїхав назад на вечірку.. Запізнився на 2 години, але не шкодую. Нехай краще так буде. Відгуляти я завжди встигну, а якби ніхто окрім мене не допоміг?...

Корпоративка була не з дешевих. Арендували весь другий поверх в нічному клубі "РАЙ" до самого ранку. Випивки та їжі було стільки, що хоч завалися всим цим. Були конкурси, розваги. Запам'ятався конкурс під назвою "Квиток в один кінець".
Суть така: три конкурсантки повинні були пройти 4 "чекпоінти". На першому їм наливали текілу, на другому самбуку, на третьому абсент, після чого на останньому все це запивалось сіком. Одна з наших дівчат відіжгла - замість сіку взяла все це запила пивом... ведучій прокоментував це так: "Здається, ця дівчина придбала собі квиток в нікуди..."
Потім танці, нетверезі кружляння, виступ балету, чоловічий стриптіз... Середньостатистичне гуляння нічного клубу на честь 8 березня. Нічого особливого... Тим більше, що та жінка ніяк не зникала з моїх думок геть.

Наступний день відсинався... а ввечорі мене вихопила сестренько та потягла на чергові шашлики  жесть... стільки пити...М'ясо вийшло набагато смачнішим, ніж попереднього разу, але саме підготування вже настільки виснажило, що більше ніж по одному шматочку - ніхто з нас не посилив. Залишки просто забрали додому.



9 березня я був на роботі... не зовсім тверезий, але мені не було пагано - просто весело та байдуже.
Хотів вдома відпочити... але ж тут брат мій розгулявся. При чому настільки, що в 5 годині ранку зателефонував мені, щоб я шукав знайомих, які можуть заштопати йому розбиту бров . І все б добре, я ж все розумію... ну якби побився... ну якби штовхнув би хтось.. чи десь там в кучерях в темряві... а то ж вдома в двері не вписався
Ну, все обійшлось. Зараз лише синець невеличкий залишився, через пару діб поїде знімати шови, які йому наклали.

10 березня - вихідний. Поїхав із подругою в кіно. Дивились "Ще одну з роду Болейн". Українською мовою. Чудовий фільм. Сповнений гострих та суперечливих психологічних моментів... Не кожна драма може так зачепити. А ця саме зачепила. Хоч і не дуже люблю драми, але цю визнаю вдалою. Якщо комусь забажається полоскотати власну нервову систему - дивіться на здоров'я.
Після фільму заскочили в Якіторію, вчились користуватись паличками, поржали зі своєї незграбності, але ролети з'їли чаєм запили, вечір вдався!!!

Сьогодні ж подруга мені віддячила тим, що витащила в інший кінотеатр, подивитись "Софі"... Бля... це не фільм... це, як то кажуть - "УНЬІЛОЕ ГАВНО"... Сюжет - мило. Актери - так собі. Гра актерів - зійде... але ж сам сценарій... БЛЯЯЯЯ.... ну я не знаю, кому таке дивитись... кого переконають такі діалогі? Коротше кажучі, ми довго плювались на цей фільм, попиваючи пивко в барі кінотеатру після перегляду.
Потім трішки пройшлись через парк, до проспекту де її відразу забрала маршрутка, і я почапав додому. Вечір вдався.

Та що там вечір? Життя у мене вдалось! Всі події відбуваються в сіні позитивного настрою. Друзі радують добрими новинами. У всіх все чудово незважаючи ні на що.

І у мене   

P.S. В думках постійно одна дівчина... прокидаючись та засинаючи думаю про неї... але вона каже що зайнята, та що їй зараз не до романтичних розваг... хех... скоріш би її думка змінилась  

Ніхто з моїх знайомих не дав мені нормальну, точну, впевнену відповідь на звичайне запитання:

"Якщо у Володимира Ілліча Леніна була дружина, Надія Крупська, то чому нічого не відомо про їх нащадків?"

...

Довго лазіти по інтернету неохоче... знайшов лише ось це:
http://www.pseudology.org/Bolsheviki_lenintsy/Lenin_deti.htm

Скільки вже часу минуло, для когось він тягнувся мов жуйка, а я і не помітив...
Стільки подій відбулось різних - свята, дні народжень друзів, нові знайомства, зустрічі, хвилювання, радощі. Багато всього.

І це все при тому, що я намагався якнайменш з'являтись на людях, хотів взяти трішки відпочинку від сторонніх турбот... ан ні.. не можу. Як покличуть - не можу відмовити нікому. Завжди вислухаю, підтримаю, допоможу. Я можу тисячі разів розповідати, що мені начхати, та зверху ще й насрати на весь всесвіт.. але коли доходить до справи, то мої дії йдуть всупереч словам...

Справа в тім, що мені подобається допомагати іншим. Будь-кому... навіть якщо це незнайома мені людина. Якщо до мене звернулись - я вже присвячую себе цій людині. Це невиправно... і добре, бо звідки ще можна отримати стільки позитиву та доброти, як не від вдячної людини? ... А бувають і не вдячні... але мені байдуже на їх чорствість. Все-одно я знаю, що зробив людині добро, і мені від цього приємно.

Вчора грався із сином... він такий лапунька.. обожнюю його.. Чисте, відверте створіння, яке вміє радіти всьому на світі, не зважаючи на обмеження та заборони. Сподіваюсь, він не втратить цю свою здібність ніколи... принаймні, я спробую допомогти йому зберегти любов до життя, до усього існуючого. Адже лише через таку любов людина може бути щасливою на всі 100%.

На роботі фігня твориться. Треба щось змінювати, бо ніякого прогресу не відбувається... Зарплата начебто не мала... але вже не в зарплаті справа. Набридло. Нема того колективу, в якому я почувався комфортно. Більшість погрузли в інтригах, підозрах, заздрощах та такому іншому... жуть...

Збираємось святкувати 8 березня. Мені є кого привітати... Ох, скількох хочеться привітати!!! Як би все встигнути!!! Знаю, що встигну. Просто хвилююсь трішки. Кожна людина має право на щастя, і в мене його є достатньо. Головне - поквапитись, та поділитись з усіма.

До речі, вже теплішає... скоро у мене розпочнеться період неперервних гулянь в будь-який час доби... шашлики, вилазки на природу, поїздки в інші міста та країни... майже рік вже нікуди не їздив. То через стан здоров'я, то через невеличку фінансову кризу... потім святковий завал на роботі... Ой... що це я? Сам перед собою виправдовуюсь? Мабуть... Добре, забули. Просто не їздив, не ходив, не виповзав, не висувався. Так сталось. Але чую, що незабаром все зміниться та я знов буду завжди та повсюди одночасно (-:

Дивлюсь, на блогах у мене зменшилась кількість постійних читачів... І то є добре. Все-одно моя писанина мало кому потрібна. 
Взагалі не вірю, що у мене можуть бути постійні читачі. 
Не такий у мене блог, щоб постійно читати.

Мабуть, це і все, що хотілось написати.
Буде час - ще загляну.
Бажаю вам усім щастя та тепла.
Ваш ЖЬІВОТНАЄ.