Шукачі легких шляхів.
- 13.10.14, 13:26
Інформаційна
політика України в часі російсько-української війни увійде до історії,
як хаотичний, некерований процес. У якому спікерами виступатиме хто
завгодно, оскільки є запит на оперативну інформацію, а також бачення
майбутнього України для суспільств Європи та США. Для прикладу
безвідповідального і голослівного підходу можна навести інтерв`ю
Олександра Мотиля (політолога, постійного автора “Foreign Affairs”,
професора Рутгерського університету, а також викладача Гарварду та
Колумбійського університету), яке він дав для «Газети виборчої», а
точніше для її друкованого суботньо-недільного випуску 20-21 вересня
2014 року.
У статті під претензійним заголовком «Нехай собі росіяни забирають
Донбас» і не менш голосним підзаголовком «Позбутися сепаратистів,
російської церкви, Партії Регіонів, комуністів та олігархів з Ахметовим
на чолі - це зняття кулі з ноги України», американський оглядач
українського походження висловлює свої позиції щодо майбутнього країни, а
також ділиться своїми міркуваннями про те, що слід робити з Донбасом.
Найперше, що впадає в око – це спроби переконати читача в тому, що всі
проблеми зовнішньої політики України, демократичного устрою і панування
олігархів полягають виключно у наявності Донбасу в складі країни.
«Найліпше, - виголошує пан Мотиль, - якби українці оголосили: не
потребуємо територій, що контролюється терористами, можете забирати їх
собі. Незалежно хто – сепаратисти чи Росія. Таке «зречення» можна
зробити в різний спосіб, визнати за Донбасом величезну автономію або
залишити конфлікт в замороженому вигляді, так як залишено конфлікт
Придністров’я у Молдавії».
Такою тезою не тільки підривається курс Президента України Петра
Порошенка, який неодноразово наголошував на цілісності країни і
неможливості порушення державного суверенітету, а й робиться вигляд,
ніби українські території Донбасу є виключно топографічним знаком,
позбавленого людності.
Щодо місцевого суспільства, то пан Мотиль виголошує наступне: «Це є
регіон найбільше проросійський, просовєцький, антизахідний та
антиукраїнський». Якби пан Мотиль відвідав зону АТО, як сором’язливо
називають окуповані та визволені від російського окупанта території
Донбасу, він би дізнався про багато цікавих для себе речей. По-перше, з
першого дня перебування там українських військ, які прямували до
російсько-українського кордону, були активними не тільки місцеві
мешканці, які перепиняли рух українських військових. Діяли й ті, що
купували білизну та готували їжу, возили форму та взуття нашим
військовим. По-друге, в складі добровольчих батальйонів є чимало
вихідців з Донбасу, які, не чекаючи на мобілізацію, вирушили на оборону
України. По-третє, навіть на окупованих територіях, де діють терористи
спільно з російськими військовими (останнім часом навіть не приховуючи
своє приналежності до Збройних сил РФ), існують також групи місцевих
українців, які регулярно, ризикуючи власним життям, збирають інформацію
про пересування окупантів та місцевих колаборантів, рух техніки,
розташування вогневих точок тощо. Багато з них не тільки інформують про
це Збройні сили України, а й, за можливості, переховують у себе
поранених та утікачів з полону.
Тобто, говорячи про те, яким наразі є регіон Донбасу, варто звертати
увагу, таким шанованим експертам як пан Мотиль, не тільки на російську
пропаганду, в рамках якої він мислить вихід з війни за рахунок зламаних
доль мільйонів українських громадян і сотень кілометрів території, а й
на реалії сучасної російсько-української війни. Так, чимало мешканців
Донбасу стали колаборантами та діють спільно з російським агресором.
Однак не менша частина мешканців Донбасу чинить відчайдушний опір
спробам захопити місто і водночас важливий порт Маріуполь на березі
Азовського моря. Якщо аналітики не будуть лінуватися, то вони
дізнаються, що Маріуполь став прихистком для численних мешканців з
різних міст Донецької області та про те, що в підготовці оборони міста
перед наступом російських міст брали участь вихідці з Донецька,
Макіївки, Горлівки. Варто також звернути увагу на те, що навіть
переміщені особи з Донецької та Луганської області, що були змушені
покинути власні домівки, переказують кошти на програму підтримки
Збройних сил Україні, попри те, що перебувають не у найкращому
фінансовому становищі.
Наступним важливим пунктом бачення Олександра Мотиля щодо Донбасу є
неприйняття тези про необхідність його відбудови. «Запитувався серед
урядовців у Києві: для чого відбудовувати регіон, який залишився
знищеним у війні з росіянами? Нехай собі росіяни забирають Донбас, як
весною Крим. Нехай опікуються ним, провадять його відбудову». Поза
сумнівами, питання важливе і доволі дражливе. Але пан Мотиль чудово
розуміє, як політичний аналітик, що Росія не буде здійснювати офіційної
анексії окупованих територій Донбасу і навпаки докладає максимум зусиль
для знищення промислової та урбаністичної інфраструктури Донецької та
Луганської області. Отже в разі, якщо Україна відмовиться від відбудови
Донбасу, то фактично залишить власних громадян заручниками
терористів-колаборантів і російської окупаційної армії. Наскільки це
вкладається в демократичний дискурс пана Мотиля? Звичайно, призначення Андрія Ніколаєнка
(екс-губернатора Кіровоградської області та протеже донецької мафії) на
посаду голови урядового Комітету по відновленню Донбасу аж ніяк не
посилює віри у те, що відбудова визволених територій не стане черговою
корупційною схемою, однак прагнути перетворення навіть сантиметру
української території на руїну, як мінімум, неадекватно. Враховуючи
досвід, наприклад, Косово, де досі частина замінованих та зруйнованих
територій очікує на відновлення, це питання десятиліть, а не скорого
часу.
В ТЕМУ:
Патриот из Донецка: мир любой ценой нам не нужен
Навіть польський журналіст Маріуш Завадскі, який провадив розмову з
Олександром Мотилем, висловлює сумнів у тому, що в Києві можливе
визнання відокремлення Донбасу, оскільки межує з самогубством для
політичної влади України. Натомість пан Мотиль наголошує, що варто
допустити до публічного обговорення тезу про непотрібність Донбасу,
підкреслюючи, що це, мовляв, не є зрадою суспільства, а одна з
можливостей. Порівняння Донбасу з новотвором, раковим утворенням, яке,
за словами Юрія Луценка (в переказі Олександра Мотиля) треба ізолювати,
доволі влучне. Як риторична форма. Але такому спеціалісту з
геополітичних студій варто було б зазначити, що ізоляції має підлягати
Російська Федерація, як головне джерело міжнародного тероризму на
європейському просторі. Більше того, визнання окупованих територій Криму
та Донбасу як зони остаточно російського впливу – це найкращий
подарунок імперським амбіціям та загарбницькій практиці Путіна на
пострадянському просторі. З кожною новою анексованою територією за
участі російських військ загроза безпеці для країн Прибалтики та Польщі
тільки зростатиме.
Але пан Олександр Мотиль вперто не помічає хибності свого підходу,
вбачаючи вихід з нинішньої ситуації лише в одному: «На мою думку,
Україна стоїть перед наступним вибором: незалежність або територіальна
цілісність. Без Донбасу Україна має значно кращі шанси на реформи, стати
незалежною, прозахідною і демократичною, ніж з Донбасом». Тобто
інституційна неспроможність українського бюрократичного чиновницького
апарату, корупційна система відносин, яка панує практично в усіх
кабінетах влади, відсутність відданих Україні технократів, а
найголовніше - політиків, готових ризикнути власними посадами заради
реформ, – це все через існування Донбасу в складі України? Відсутність
призначених послів держави в більшості країн ЄС аж ніяк не є провиною
Донбасу, це питання до сучасного керівництва МЗС України та очільника
зовнішньої політики України Президента Петра Порошенка. Було би дуже
наївним вважати, що Рінат Ахметов, як один з провідних олігархів, пов’язаних
з терористами, що колаборують з російськими окупантами, відправиться у
сіру зону небезпеки і перестане впливати на політичну карту України.
Більше того, крім Ріната Ахметова в Україні добре почувається чимало
олігархів, напряму пов’язаних з кримінальним режимом родини Януковичів,
які успішно інвестують у купівлю власних політичних проектів.
Але найбільшою неправдою, озвученою експертом Олександром Мотилем, є
створення опінії, що мовляв, мусимо дякувати Путінові за реанімацію НАТО
і настановлення України на прозахідний шлях (немовби не було
Євромайдану і його боротьби за цей вектор розвитку) і дивись, не за
горами вступ України до Півноатлантичного Альянсу. По-перше, жодна з
країн пострадянського світу, яка має окуповані території так і не стала
членом НАТО (Молдавія, Грузія), попри чималі зусилля дипломатії і
продемонстровані реформи. По-друге, перебуваючи під загрозою російського
вторгнення жодна країна не може сподіватися на швидкий вступ до
Європейського Союзу. Тому робити вигляд, що вступ до євроатлантичних
структур та ЄС вимагає відмови від українських територій та громадян,
це, як мінімум, видавання бажаного за дійсне.
З іншого боку, успішна модель реформ, в тому числі для Донбасу, втілена
для визволених від російських окупантів та їх поплічників, буде
найкращою антипропагандою антизахідним або проросійським настроям на
Сході України. Адже згідно піраміди потреб Маслоу, перше – це аж ніяк не
картинка в телевізорі.
Як висновок, для західного, демократичного шляху України потрібна
докорінна реформа економічних та політичних відносин в суспільстві, чого
неможливо досягти арифметичним додаванням чи від’єднанням Донбасу.
Пропаганда пропутінського плану сепарації Донбасу та Криму від України,
тим більше, розміщена в провідному ЗМІ Республіки Польща, це
антиукраїнська позиція, камуфльована під прагматизм.
Коли мені випадає запитувати у своїх знайомих та друзів, які воюють в
складі Збройних сил України або добровольчих батальйонів МВС чи Правого
Сектору, за що вони змагаються на Сході, майже завжди вони відповідають,
що воюють не за територію, а за тих українських громадян, які там
мешкають або мешкали. І я схильний їм вірити.
P.S. Коли відбувалася битва за Слов’янськ, мої
друзі-волонтери, які допомагали Збройним силам, дізналися про історію
старої жінки, яка телефоном зв’язалася з штабом АТО і корегувала вогонь
української артилерії по позиціям терористів у окупованому місті. За
свою допомогу вона заплатила життям.
Станіслав ФЕДОРЧУК, спецiально для PRO-TEST
