Як латентні сепаратисти Донбасу псували бюлетені: "Україну на нож"і, "слава КПРС і Вітю, повернися"

Толерастно обітремось?

час публікації: 27 жовтня 2014 р., 09:04 останнє оновлення: 27 жовтня 2014 р., 09:53

Кожні вибори в Україні вирізняються не тільки їхніми результатами, а й "креативом" зіпсованих бюлетенів для голосування. На нинішніх парламентських виборах основним приводом до псування бюлетенів стали події на сході України, передає НБН.

Навмисне псування бюлетенів позначено підтримкою терористичних самопроголошених "республік" на Донбасі та їхніх лідерів.

Зазначимо, що в Донецьку бойовики відкрили вогонь по виборцях, які прийшли голосувати на позачергових виборах!!! 

Кінець червоної епохи
Вибори воєнного часу: вперше в історії незалежної України в парламент не потрапили комуністи , пройшло багато «нових облич» і... представників колишньої злочинної влади!!!!

Катерина БАЧИНСЬКА   Леся ШОВКУН   

Позачергові вибори до Верховної Ради, без перебільшення, можна назвати історичними. Ні, не завдяки тому, що наш народ, як про це так багато розповідали напередодні голосування політики і у що так хотілося вірити всім небайдужим громадянам, після кривавого Майдану кардинально змінився. На жаль, кардинальних змін так і не відбулося. Так, у парламенті буде багато «нових облич», і це безумовний позитив. Так, чимало одіозних фігур залишилися за межами Верховної Ради (або й узагалі «в бігах» десь по росіях та «деенерах»). Але чимало й повернулося. Незважаючи на трагічні події, які вирують в Україні вже 11 місяців, виборці досі не навчилися голосувати розумом і «ведуться» на популістські обіцянки, красиві слова та, хоч як це прикро, стару-добру «гречку»... Та щонайменше один момент у підсумках цих виборів є справді переламним: уперше за 23 роки Незалежності в українському парламенті не буде фракції комуністів. Як довго ми до цього йшли... 32% Визначалися в останній момент

Як і передбачали соціологи, результат голосування значною мірою визначили ті виборці, хто до останнього не знав, за кого віддати свій голос. Тож оголошення результатів екзит-полів для деяких політичних сил та кандидатів стало холодним (або й приємно теплим) душем: далеко за межею прохідного бар’єра опинилася «Сильна Україна» Сергія Тігіпка, якій опитування пророкували проходження у ВР, майже вдвічі вищим від прогнозованого виявився результат «Народного фронту» Арсенія Яценюка та «Самопомочі» Андрія Садового... а також Опозиційного блоку, в якому зібралися колишні «регіонали» та їхні сателіти. Прагнучи сподобатися опозиційному електорату й водночас не спалити всі мости на шляху до ймовірної співпраці з владою, лідер «Сильної України» сам себе перехитрував: «регіональні» виборці або сприймали його команду як єдину з Опозиційним блоком, або вважали не надто жорстким.

Не дуже вдало приховували розчарування своїм результатом і представники Блоку Порошенка — там розраховували щонайменше на 30%, а отримають 22-23%, та ще й не факт, що випередять «Народний фронт» (який учора за підсумками підрахунку 61% бюлетенів вирвався в лідери).

«Ми неодноразово повторювали, що серед українців є 32% тих, хто не визначився з вибором. Але це попередження пройшло повз людей, і вони вирішили опиратися саме на результати досліджень, не враховуючи значного відсотку невизначених, — зазначила в коментарі «УМ» директор фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна. — Ці 32% зрештою визначилися непропорційно, і в більшості проголосували на користь «Народного фронту». У мене для цього є лише одне пояснення: вони хотіли, щоб Прем’єр-міністром залишався Арсеній Яценюк, а Президент цього не обіцяв. Більше того, були пропозиції, що новим керівником Кабміну стане Володимир Гройсман. Очевидно, люди були проти цього. В опитуваннях 34% відповіли, що вони хочуть бачити Прем’єром саме Яценюка.

Результат Опозиційного блоку, вважаю, був передбачуваний. Звісно, в опитуваннях їм давали менший відсоток, але їхня популярність зростала набагато швидше. Не варто забувати, що це колишній електорат Партії регіонів, яка мала 30%».

І про сумне — «мажоритарників»

Ще один головний результат цих виборів — хоч би яким строкатим був склад ВР VIII скликання, більшість у ній просто зобов’язана бути проєвропейською. Склад коаліції може бути різним, але до неї майже напевне ввійдуть БПП, «НФ», «Самопоміч», «Свобода» (якщо вона взагалі потрапить у ВР)... Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко також заявила, що її сила, результат якої виявився найменшим в історії партії, «допомагатиме владі», принаймні в частині європейського вибору.

Навряд чи підуть у відверту опозицію й «радикали» Олега Ляшка.

Але є одна проблема. Попри всі намагання громадських рухів та свідомих політиків змінити виборчу систему, ці позачергові вибори зносу відбулися на пропорційно-мажоритарній основі. А отже, погоду в сесійному залі формуватимуть не лише партії, а й депутати, що перемогли в одномандатних округах.

І там, на жаль, ситуація переважно сумна. Хоча кричущих порушень, які могли б суттєво вплинути на результат виборів, ні Центрвиборчком, ні Комітет виборців не зафіксували, на деяких округах не обійшлося без «каруселей», «тітушок», несподіваної заміни й навіть викрадення голів виборчих комісій тощо. Та головне — як голосували люди.

На Харківщині майже в усіх округах перемагають представники колишньої влади — Писаренко, Святаш, Хомутинник, Фельдман, Добкін, Грицак... У Донецькій області (що й не дивно) лідирують Сергій Клюєв, Шкіря, Єфімов... А присягу під час урочистого відкриття сесії народним депутатам зачитуватиме «регіональний» аксакал Юхим Звягільський, який через махінації в окрузі, де змогло проголосувати всього з півтори тисячі людей (!), упевнено обійшов усіх суперників. Хоча всі патріоти сподівалися, що цю місію візьме на себе син покійного командира УПА Юрій Шухевич, який пройшов до ВР у першій п’ятірці Радикальної партії Ляшка. Вони зі Звягільським ровесники — по 81 року, але «донбасівець» на місяць старший.

Одним із найскандальніших став 102-й округ на Кіровоградщині, де, попри активну роботу активістів Майдану на користь об’єднаного кандидата від опозиції Андрія Лавруся, перемагає член «молодої команди» екс-мера Києва Олесь Довгий. На його опонентів нападали, журналістам-кандидатам Сергію Лещенку та Мустафі Найєму навіть побили машину, але сам Олесик заявив, що це підступи ворогів. Тепер КВУ вимагає визнати вибори в цьому окрузі недійсними.

Із хорошого — в Києві майже в усіх округах лідирують кандидати від національно-патріотичних сил. Навіть Віктор Пилипишин після екзит-полів визнав свою поразку затятому супернику Юрієві Левченку. На одному з найскандальніших округів — 217-му — екс-«регіонала» Вадима Столара переміг командир батальйону «Азов» Андрій Білецький.

На Львівщині аж третє місце у своєму окрузі посіла «свободівка» Ірина Фаріон, зате до ВР по Західній Україні пройшла ціла когорта «родичів» — одразу троє братів Балог, їхній кузен Петьовка та двоє братів-олігархів Дубневичів.

А явка на цих виборах була дуже низькою — 52,42%.

БУКВА ЗАКОНУ

У Раді VIIІ скликання бракуватиме 27 депутатів,але вона буде цілком легітимною

Відсотки голосів, набраних партіями на позачергових парламентських виборах, рахували тільки від тих округів, де вибори відбулися. А ще напередодні 26 жовтня було відомо, що неможливо провести голосування у 9 з 21 округу Донецької області, у 6 з 11 округів Луганської області, в усіх 10 округах анексованої Росією Автономної Республіки Крим та в 2 округах Севастополя.

Загалом із 225 округів вибори не відбулися в 27 округах, де не змогли проголосувати майже 4,5 млн. виборців. Тобто до парламенту за «мажоритаркою» може бути обрано щонайбільше 198 депутатів. З урахуванням пропорційної складової (225 місць) у Верховній Раді VIII скликання буде щонайбільше 423 депутати замість 450.

«Це не означає, що склад парламенту є нелегітимним, — пояснив заступник голови Центрвиборчкому Андрій Магера. — Згідно з Конституцією України, Верховна Рада вважається легітимною, якщо обрано не менш як 2/3 її конституційного складу (хоча б 300 осіб. — Ред.). Тож розмови про нелегітимність новообраної Ради мають бути раз і назавжди припинені».

Магера нагадав, що «рівно 20 років тому, в 1994-му, Верховна Рада ІІ скликання була обрана в кількості 388 осіб. Але ніхто її не вважав нелегітимною. Та Верховна Рада прийняла Конституцію, а в 1997 році ратифікувала великий договір між Україною та Росією. Тому і нова Верховна Рада України є обраною. Вона відбулася. Восьме скликання чекає на початок своєї роботи. І це, я думаю, буде досить скоро».

 

ЕКЗИТ-ПОЛИ

Політичні партії	Національний екзит-пол	«Україна. Парламентські вибори-2014»	Міжнародний екзит-пол	Екзит-пол «Студії Савіка Шустера»
Блок Петра Порошенка	23%	23,1%	22,2%	23,2%
«Народний фронт»	21,3%	19,7%	21,8%	20,7%
«Самопоміч»	13,2%	11%	14,2%	13%
Опозиційний блок	7,6%	9,9%	7,8%	8%
Радикальна партія Олега Ляшка	6,4%	6,6%	6,4%	6,8%
ВО «Свобода»	6,3%	5,8%	5,8%	5,8%
ВО «Батьківщина»	5,6%	5,7%	5,6%	5,5%
«Громадянська позиція»	3,5%	-	3,2%	3,1%
КПУ	2,9%	-	2,9%	2,9%
«Сильна Україна»	2,6%	-	2,7%	2,8%
«Правий сектор»	2,4%	-	-	-
ЗАСТУП	1,8%	-	-	-

 

Національний екзит-пол був проведений Фондом «Демократичні ініціативи ім. І.Кучеріва», Київським міжнародним інститутом соціології та Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова.

Екзит-пол «Україна. Парламентські вибори-2014» проводили Центр «Соцмоніторинг» та Український інститут соцдосліджень ім. Яременка.

Проведення Міжнародного екзит-полу організували уряд Канади, соціологічна група «Рейтинг» (Україна) та Baltic Surveys/The Gallup Organization (Литва) за підтримки Міжнародного республіканського інституту .

 

МІЖНАРОДНА РЕАКЦІЯ

Парламентські вибори в Україні пройшли у відповідності до демократичних стандартів.

Про це заявив учора на прес-конференції голова місії спостерігачів ОБСЄ Кент Харштедт, якого цитує «Інтерфакс-Україна». «Влада змогла провести вибори на значній частині території України. Це означає новий крок для України у проведенні виборів відповідно до демократичних зобов’язань», — наголосив голова місії, зазначивши, що «процес голосування та підрахунку голосів був організований належним чином».

Європейська мережа організацій зі спостереження за виборами (ENEMO) також оцінила голосування на парламентських виборах в Україні як прозоре і таке, що відповідає міжнародним стандартам. «Певні порушення, які не мали значного впливу на результати, були помічені переважно під час передвиборчої кампанії», — зауважив голова місії Серджан Павличич.

Не виявила серйозних порушень під час виборів і спостережна місія Сенату Польщі. «Це найкращі вибори, які будь-коли проходили в Україні. Практично ніяких зауважень ні по закінченні виборчої кампанії, ні до «дня тиші», — сказав учора на прес-конференції в Харкові голова місії Лукаш Абгарович.

«Позачергові парламентські вибори, незважаючи на окупацію частини Донбасу й анексію Криму, — це продемократичні, проєвропейські вибори», — наголосив представник комітету «За відкриту демократію» Брайан Меффорд, зауваживши, що деякі складнощі, «в тому числі технічного характеру», таки було зафіксовано: на 6% дільниць були проблеми зі списками виборців, на 3% помічено «карусельне» голосування, на 20% дільниць, де перебували спостерігачі від комітету, «був високий запит на мобільні скриньки для голосування». «Але, незважаючи на війну і загрози з боку Росії, реальних проблем було мало», — наголосив Меффорд.

Депутат парламенту Литви Мантас Адоменос розповів, що в Донецькій області спостерігачі відвідали близько 60 дільниць і «побачили дуже поляризовану атмосферу». «Мені цікаво було побачити, як люди реагували на мій шарф у кольорах українського прапора. З боку деяких було визнання, вони усміхалися, деякі шепотілися, деякі реагували досить голосно. Тобто тільки кольори України, прапора вже викликали певну реакцію. І це символ атмосфери, в якій проводилися вибори на Донеччині», — зазначив Адоменос.

Загалом, держави Заходу привітали Україну з «демократичними виборами» та їх «проєвропейським результатом». Зокрема, привітання опублікували у своїх блогах президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу, єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле. «Іще одним кроком на демократичному шляху України» назвали голосування 26 жовтня американці. Як сказано у спільній заяві посла США в Україні Джеффрі Пайєтта й посла США при ОБСЄ Деніела Беєра, які відвідали десять виборчих дільниць Києва, «атмосфера в цей історичний день була оптимістичною і позитивною».

 

КОМЕНТАР ПОЛІТОЛОГА

Володимир Фесенко,

голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

— Найбільшою несподіванкою цих виборів, однозначно, є такий високий результат «Народного фронту». Але мені здається, що це пов’язано з розподілом симпатій серед виборців, які одночасно довіряють як Президенту, так і Прем’єр-міністрові. Тут спрацювала реклама «голосуй за збереження Яценюка як Прем’єра».

Ще один сюрприз, який я б назвав локальним, — це третє місце «Самопомочі». На те, що вони піднімуться так високо, мало хто розраховував.

І третій такий факт — досить упевнене проходження Опозиційного блоку. Очевидно, що на фініші кампанії відбувся перерозподіл голосів між «Сильною Україною» і колишніми «регіоналами».

Думаю, з цього результату треба зробити правильні висновки насамперед владі. Як для нинішніх умов, результат Опозиційного блоку є достатньо високим. Це відповідь частини виборців на сході на закон про люстрацію та «народну люстрацію», «сміттєву». Політика влади має бути більш гнучкою. Скажу відверто, такий вибір не дуже добрий для країни, це тривожний дзвінок, оскільки, зважаючи на такі результати, знову відновлюється протистояння на регіональному рівні.

Проблема команди Сергія Тігіпка була в тому, що вони мали стратегію поміркованої опозиції, яка не спрацювала. Опозиційний блок виявився радикальнішим, і спрацювала «антимайданна мобілізація». Окрім того, в ОБ був дуже хороший місцевий ресурс. Третина виборців Харківщини проголосувала саме за них. У Тігіпка такого ресурсу не було.

А от партія Президента, безумовно, розраховувала на більший результат, аніж той, який отримала. Але й Арсенієві Яценюку не варто впадати в ейфорію. Кредит довіри від народу може швидко розвіятися, адже найближчі півроку будуть дуже важким іспитом для уряду. Зараз люди проголосували за збереження тандему Порошенко — Президент, Яценюк — Прем’єр. Це та частина виборців, яка довіряє їм обом. Хоч, думаю, підвищенню рейтингу Яценюка сприяло й критичне ставлення виборців до Мінських домовленостей та гнучкої лінії Петра Порошенка у стосунках із Росією.

Наскільки я знаю, у Блоці Порошенка були прихильники того, щоб поставити й свого Прем’єр-міністра, і свого спікера парламенту. Але для партії Президента це було б помилкою. Вже зрозуміло, що без Прем’єра Яценюка коаліція буде неможливою.

Елена Васильева: Российских войск в Украине нет, многих уже нет... 24-10-2014 20:47 

Я, наверное, немножечко схамлю… Нельзя быть изнасилованной наполовину, как говорят, “на пол-шишечки”. “Российских войск в Украине нет” – взахлеб утверждают сторонники Путина. А мотострелковые, танковые части с Градами есть.
Понятное дело, что не вся армия введена в Украину. Большая часть продолжает оставаться как бы на учениях. И устраивает вылазки вглубь Донбасса.
Если бы просто периодически заблуждались – это одно. Но они умудряются еще и погибать на той же украинской территории.
Ой, я опять слышу в ответ вой ватников и тролей… И теперь ничего доказывать не собираюсь. Я озвучивала цифры почти в 4,5 тысячи погибших с российской стороны – по родам войск. Не поверили. Зря, я существенно занизила цифры.

В дома россиян под заунывный вой тролей о том, что я тварь, врывается горе. Не я это горе породила. А те, кто поверил в войска НАТО, которые и не думали размещаться в Украине.

Я только пытаюсь матерям и женам отыскать их погибших и раненых детей. И обратить внимание всех на масштабы трагедии.Как на жертвенное заклание отправляют наших российских солдат. Ни тебе тактики, ни стратегии. Решили взять Украину измором? Так ведь не выходит. Говорите, что ее как государства нет? Есть, дорогие мои, еще как есть. Единая и неделимая. А теперь еще и сплоченная перед лицом российской угрозы.

Вы думаете мне нравится все это писать? Мотаться по окопам Донбасса в поисках правды, спать, где придется?

Но я мотаюсь, потому что в ужасе от того, как обманут российский народ. В ужасе от того, что лучшие сыны нашей Родины, которые были готовы защищать ее рубежи, теперь отправляются на прямое уничтожение, желая уничтожать мифических укрофашистов, которых нет в природе! Ради чего? Ради мифической Новороссии, на территории которой до прихода наших “ополченцев” и “миротворцев” была спокойная жизнь? Там были и свет, и газ, и вода. И дети ходили в детские сады и школы. И все говорили на русском языке. И даже запись в паспорте у каждого украинца на русском…

В деревнях ухоженные дома, пышные сады, на пастбищах коровы, козы, овцы…А есть ли такие деревни в российской глубинке? Нет, вымирают. Вы хотите такой же “русский мир” посеять и в Донбассе? Вы добились этого. Там, где прошли “ополченцы” с “миротворцами” – там сплошная разруха, выжженная, развороченная снарядами земля с неубранным урожаем, поскольку заминировано; с разрушенными садиками и школами, потому что российские Грады палят с расстояния до 80 км – на кого упадет… Вы послушайте, что рассказывает вот эта русскоязычная девочка:

https://www.youtube.com/watch?v=CcvjRQOFW_s

Это ведь для таких, как она вы несете “русский мир”!
Не нужна эта война. Ни кому не нужна. Особенно она не нужна маленьким детям.

Но война – это всегда огромные прибыли для толстосумов-олигархов нападающей стороны. А нападающие мы – россияне.

Нашему народу каким-то непостижимым образом внушили, что Украина – враг. Я уже побывала в Донецкой области, Киеве, Днепропетровске, Запорожье, Мариуполе, Харькове. Вот теперь во Львове. И нигде! поверьте, нигде не встречала фашистов, злых бандеровцев. Украина как была доброй и певучей, так и осталась.Никогда она не была врагом. Даже армии своей толком не имела, зная, что Россия – друг.

Но именно мы, россияне, заставили “злобных укров” в кратчайший срок стать единым народом и мощной нацией.
В каждом городе волонтеры собирают помощь любимой армии под лозунгом: всё для фронта, всё для Победы!

И я нашла одно важное отличие. Наши “ополченцы” и “миротворцы” без конца слушают блатные песни и тюремный шлягер в свободное время, в то время, как украинские солдаты слушают и поют украинские народные песни и читают стихи, типа “Жди меня”.

Наши развешивают вокруг себя фото с оружием и боевыми трофеями, а украинские солдаты – детские рисунки, доставленные им волонтерами…

Так вот, дорогие мои россияне, украинским бойцам, которых вы пренебрежительно зовете укропами, есть кого и что защищать: своих детей, и свободу и независимость своей страны.
А что защищают российские “”миротворцы”? – НИЧЕГО…

Отсюда и результат. Вы обвиняли меня в том, что я озвучила цифры – 4 500 погибших российских солдат? Так вот вам правда (информация из Минобороны РФ), которую я иллюстрирую ссылками на интернет-издания:

Крупные разовые потери
6 июня
В результате авиа удара был уничтожен базовый лагерь 25-того отдельного полка специального назначения ГРУ …суммарные потери около 400 убитыми…

13 августа
…в районе Снежного ударом Точка У был уничтожен базовый лагерь:
205-ой отдельной мотострелковой бригады
1-ой гвардейской ракетной  бригады
8-ой отдельно мотострелковой бригады…
…Потери 700-900 человек личного состава. Около 230 единиц техники.

Полностью уничтожены 2 склада боеприпасов.  Официально признанно 400 человек, чьи чела удалось опознать остальные числятся пропавшими без вести…
Так же в результате ракетного удара  31-й инженерно-саперный полк, который занимался укреплением позиций в Снежном потерял 200 человек личного состава и 30 единиц техники.  …Официально признанно 68 человек остальные идут с пометкой текущее местоположение неизвестно.

15 августа
…была уничтожена сводная группировка …
32-я отдельной мотострелковой бригады
35-я отдельной гвардейской мотострелковой бригады
74-я отдельной гвардейской мотострелковой бригады
…400 единиц техники 1500-1700 человек личного состава… Точные потери не посчитать… от 700 до 1200 человек. Плюс множество раненых, техника уничтожена почти вся.

23 августа
Был уничтожен базовый лагерь 
67-ой зенитно-ракетной бригады и 10-ой отдельной бригады специального назначения
Официально признаются потери  320 человек личного состава и больше 300 человек пропавших без вести

Потери в результате наступления в августе…
…76-я гвардейская десантно-штурмовая дивизия 
Суммарные потери более 900 человек личного состава. Официально признанно 577 человек.
…31-я гвардейская отдельная десантно-штурмовая бригада 
Участвовали в боях в Ясиноватой и Иловайске суммарный потери более 500 человек личного состава и 47 единиц техники.Официально признается 264 человек уже составлены списки.

7-я гвардейская десантно-штурмовая (горная) дивизия
Участвовали в боях за Луганский Аэропорт и Лутугино
Суммарные потери более 700 человек личного состава и более 90 единиц техники. Официально по спискам признается 463 человек.

346-я отдельная бригада специального назначения
Луганский аэропорт, Лутугино, Металлист и Славяносербск
Оценочные потери до 350 человек личного состава. Списков до сих пор нет…

3-я бригада специального назначения
Ясиноватая, село Комсомольское и Шахтерск
Потери согласно спискам 206 человек. На деле скорее всего больше, т.к. много 300-тых.
106-я гвардейская воздушно-десантная дивизия
суммарные потери около тысячи челвек личного состава и более 90 единиц техники. Официально признается 484 200-тых и более 362 без вести пропавших.
Сюда так же входят потери в результате штурма донецкого Аэропорта в начале октября.

сентябрь – октябрь
5 сентября 2014 г

727-го отдельного батальона морской пехоты
Бои под Дебальцево  
29 сентября По информации 11-го батальона, силами АТО было уничтожено элитное подразделение морской пехоты России, говорится в сюжете программы “Подробности недели” на телеканале “Интер”.
Суммарные потери около 270 человек личного состава и 50 единиц техники. На данный момент отведены на границу, списки составляются.

И это еще не всё.
В бригадах и воинских частях вывешены списки погибших и пропавших без вести, видимо, для поднятия боевого духа российских “миротворцев”.

А теперь берите калькулятор и считайте.
Не пора ли прекратить эту вакханалию? Война должна быть немедленно прекращена…
А те, кто еще шипит мне в спину, поднимите свои чудные зады, и езжайте в Донбасс, соберите грузы 200 вокруг донецкого аэропорта, и доставьте погибших матерям и женам…Иначе весной ваша “Новороссия” погибнет от элементарной чумы.
Или только я одна из российских женщин озабочена тем, чтобы перестали гибнуть люди, а погибшие российские военнослужащие были достойно похоронены?

https://www.youtube.com/watch?v=3vo02-OgsGw

А вам, матери погибших и пропавших без вести, не стыдно молчать? Денег ждете? Своим молчанием вы преумножаете тотальную ложь и увеличиваете количество погибших… Остановите это безумие! Вы можете!!! ЕСЛИ ЗАХОТИТЕ!!!

На початку 2006 року я відчув те, що найкраще висловити фразою «розрив шаблону» - коли за рік після Майдану більшістю в новообраній Верховній Раді стала ще нещодавно з таким трудом відсунута від влади Партія Регіонів. Сам факт – мало здивував. Помаранчеві за рік наробили таку масу помилок, не помітити яку міг би тільки сліпий та глухий. Регіонали всі їх збирали, тиражували, плакалися про них на всіх кутках. Капали на мозок кожному виборцеві, мовляв «за нас було краще, стабільніше». Результат не забарився.
 
Але дзвоном в голові по тих виборах дзвеніла думка – чому їх досі не судять? Хіба не бачили ми у 2004-му спроби фальсифікації виборів, незаконну агітацію, адмінресурс що працював мов кріпак на ниві? Чому?
 
Я часто ставив це питання. Я почув цілу збірку «правильних» відповідей – від «не можна опускатися до політичної помсти», до «в інтересах економіки ми мусимо закрити очі на те й те…» Практика показала – не мусимо. Безкарність розбещує. Саме безкарність зразка 2005 р. створила банду Януковича зразка року 2014, за усування якої довелося платити життям Небесної сотні.
 
Але все ж таки, чому так сталося?
 
Відповідь очевидна. Люди які ще в вчора з представниками колишньої влади сиділи за одним столом та гуляли в одних генделиках, не здатні влаштувати їй повномірну чистку. З багатьох причин, які чудово знає кожен читач. Не здатні. Ці люди можуть очолити громадський протест. Так, вони можуть виглядати привабливо для зажирілої в своїй ганебній толерантності Європи. Але вони не здатні за порадою Лі Куан Ю посадити трьох своїх друзів. Хай ті корупціонери і клептократи, але «нинішнім» «попередніх» шкода. Вони бояться зіпсувати стосунки. Їх страшать наслідки. Вони не здатні жертвувати. По-справжньому жертвувати. Для своїх. Для Нації. Для Держави. Не здатні.
 
То чому ж ми їх обираємо? Чому ж вони – влада?
 
Я знаю людей які з перших днів протестів закинули бізнес та кар’єру і почимчикували на Майдан, аби охороняти, лікувати, облаштовувати, ремонтувати, боротися. Чому не вони – влада?
 
Я знаю журналістів яких за їхню діяльність під час Майдану обшукували менти і били тітушки. Чому не вони – влада?
 
Я знаю молодих хлопців які під час розстрілу Небесної сотні лізли на кулі, аби примусити замовкнути снайперів. Чому не вони – влада?
 
Я знаю активістів, які наполегливо вже багато років примушують ДАІшників дотримуватися закону і правил і за це неодноразово були биті і переслідувані. Чому не вони – влада?
 
Я знаю людей які ціною неймовірних зусиль по суду примушували забудовників відмінити забудову їхніх дворів і тим показували приклад іншим. Чому не вони – влада?
 
Я знаю громадських активістів які на свій страх і ризик дослідували справи вже закриті міліцією і прокуратурою і рятували людей уже кинутих незаконно за грати. Чому не вони – влада?
 
Я знаю пацанів, які хильнувши лиха в Самообороні Майдану, за умов ворожої навали пішли до Національної гвардії і без нормального постачання та забезпечення заблокували просування російських найманців зі Слов’янська. Саме об цих пацанів, об перших розбилися хвалені чеченські горлорізи Кадирова. Чому не ці пацани – влада?
 
Я знаю людей які покинули роботу і кар’єру, аби зайнятися забезпеченням діючої армії в Зоні АТО. Без перебільшення – без волонтерів ми б зараз армії не мали. Чому не ці люди – влада?
 
Я знаю людей які на передовій перебувають з квітня без ротацій і ясної відповіді коли цей жах закінчиться, і яка доля їх спіткає в мирному житті, проте продовжують чесно захищати свою країну…
 
Я знаю до чорта інших людей, які працюють на свою країну і яких усіх об’єднує одна і та сама риса – заради країни їм довелося фундаментально жертвувати. Добробутом, здоров’ям, спокоєм, життям. Про друзів та родичів – я вже мовчу.
 
Я довго думав – за кого ж, трясця, мені голосувати на цих виборах? І от зваживши всі «за» та «проти» я зрозумів, що я робитиму. За добу до виборів я сяду, візьму списки головних політичних сил, полічу скільки там активістів Майдану, громадських активістів, волонтерів та ветеранів АТО і проголосую за ту силу, де їх більше.
 
Я далекий від безумовної критики нинішньої влади і не можу сказати, що взагалі не вірю політикам. Але віра політикам не витримує порівняння з вірою у здатність людини до самопожертви та у всеочищаючу властивість куль і гарматного вогню.
 
Я хочу аби владою в країні стали люди, здатні за нашу країну жертвувати особистим.
 
Вони мусять стати владою.
 
(с) Дмитро Калинчук

Вам надходять ось такі замітки:
http://blog.i.ua/community/5846/1545812/
????????????????????????????????????
..................................................................
"...Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..

І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві... Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарські сини,
А препоганії пани
Жидам, братам своїм хорошим,
Останні продають штани...
Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать — і мовчать!..."
Цитата із вірша Тараса Шевченка "І виріс я на чужині",а як досі звучить актуально?...І нині ХХІ століття!...
Любуйтесь:
http://blog.i.ua/community/5846/1545777/?p=1#p1
Що скажете? Тупо плюсите щоб не викликати гнів афтара? "Єднаймося!"??? З ким??? Краще єб@ймося, бо нас вже мало і з кожним днем все менше!!!
Вибачте, наболіло.

Роман Чайка: У «кущах»унас несидітиме Шуфрич...
Чому досвідченому ведучому комфортно працювати у чорній студії і як обізнаність людей впливає на реформування комунального господарства, медицини і міжнародної політики Валентина САМЧЕНКО   

Серед нових телепроектів, які змушують думати й аналізувати, один із найпомітніших — «Клуб реформ» на 5 каналі. Ведучий Роман Чайка у прямому ефірі — без масовки, оплесків і завивання вітру у студії — спілкується з експертами. Для розуміння досить складних тем на екрані періодично з’являються додаткові роз’яснювальні сюжети чи просто інфографіка. Про програму, яка поєднує мінімалізм і лаконізм студійного оформлення та об’ємні й конкретні теми довгоочікуваних реформ в Україні, говоримо з Романом Чайкою.

 

— Романе, у студії «5 копійок» ви працювали ведучим одноосібно. Потім був період модерування виступів гостей у студії іншої програми — ще з трьома співведучими. Зараз ви — знову сам собі господар. Працювати самому в якості ведучого телепрограми простіше чи складніше?

— Усі названі проекти — абсолютно різні. Ми працювали парами, коли придумали щоденне ток-шоу «Час. Підсумки дня». Там у студії було багато гостей — тому по дві пари ведучих кожного разу були ніби двома центрами словесного обстрілу. Часто обговорювали ключові події з полярно протилежних позицій.

«Час реформ» за форматом — це ніби «круглий стіл»: усі разом збираємося, щоб обговорити одну тему. Я — своєрідний «тамада» за цим віртуальним круглим столом.

Складніше чи простіше працювати ведучому з іншими — залежить від уміння «грати в ансамблі». Не більше. Можна зробити, наприклад, фантастичну програму з трьома ведучими. Але для цього потрібно, щоб люди органічно доповнювали одне одного, підходили один одному за темпераментом, приблизно з однаковою швидкістю реагували на те, що відбувається у студії. Я — холерик, зі мною не так легко працювати іншим через мій темпоритм.

— Назва програми дає зрозуміти, що темами випусків будуть і приземлене комунальне господарство, і міжнародна політика. На вашу думку, чи вдасться утримувати рейтинги на відносно однаковому рівні? Раніше, коли у розкручених ток-шоу на так званих великих каналах говорили, скажімо, про медицину, — кількість глядачів помітно зменшувалася.

— У «Клубі реформ» ми дійсно збираємося говорити про все, що стосується України: про напрямки потрібних перетворень, галузеві реформи, закони і підзаконні акти, які потрібні для їх втілення, тощо. Тем у нас уже — на два роки! Це стосовно обсягів.

Стосовно рейтингів. Звичайно, вони вищі, якщо у нібито суспільно-політичному ток-шоу розважати глядачів. Ми не збираємося робити ток-шоу у форматі ентертейменту. Ми не хочемо відволікати глядача від змісту: у нас немає блимаючих лампочок, кольорових декорацій... Нас не цікавить шоу. Ми зосереджуємося на темі. У «кущах» у нас не сидітиме Шуфрич, а з-під «кущів» у нас не вилазитиме Ляшко.

Ми обрали клубний підхід до підбору гостей студії: один iз них розробляє реформу, інший — знає, як успішно провели подібну в інших країнах, третій — вивчав невдалі спроби запровадження подібних змін десь за кордоном, четвертий — страждає від того, що цю реформу ще не ввели, п’ятий — громадський активіст, який напрацьовує альтернативні чи паралельні до законотворця нормативи. Кожен з експертів висвітлюватиме свій аспект. Дискусії мають бути предметні. Щоразу заповнюватимемо названих п’ять ніш. Від початку ми формуємо у глядача розуміння того, що він бачитиме кожної середи. Досвід перших програм показав, що немає нецікавих тем. Усе залежить від якості учасників дискусії.

Наприклад, тема децентралізації влади. Це словосполучення у всіх на слуху. Але далеко не всі розуміють, що за ним стоїть у цивілізованому світі. Якщо суспільство не має розуміння суспільних реформ — воно приречене. Які б гарні закони хто не писав і не приймав. Ми намагаємося розшифрувати глядачам загальні слова і допомогти усебічно вникнути у проблему, щоб у людей виник запит на реформування їхнього життя.

— Чи є бажання щось змінити після перших випусків?

— Ми збільшуємо кількість візуального довідкового матеріалу для наших глядачів, щоб полегшити людям розуміння тем. Але ми не дрейфуємо у бік ток-шоу, де 20-30 відсотків розважальних елементів.

— Наскільки вам комфортно працювати у чорній студії?

— Ідеально. Чорна студія — не велосипед, який ми вигадали. Чорну матрицю ми вже використовували у перших сезонах «5 копійок». Ми вдруге увійшли в одну й ту ж саму річку, з іншою «картинкою». І це найліпше тло, на якому на перший план виходить сенс.

— Чи будете ви особисто надалі задіяні в інших проектах 5 каналу?

— Це поки що важко передбачити. Я зараз із головою — у «Клубі реформ». Бо дуже важливо на старті виробити алгоритми. До речі, уже запрацювала інтернет-сторінка програми у «Фейсбуці», хочемо бачити її ґрунтовно наповненою. Ми хочемо паралельно існувати і в інтерактивному світі, бо реформи потрібні і для телеглядачів, і для користувачів iнтернету. Ми хочемо, щоб нам писали, як відбуваються реформи і в Кіровограді, і у Львові, і у Харкові. Бо якщо реформи існуватимуть лише у приміщеннях адміністративних будівель столиці — то це не реформи, а профанація.

— Яка команда робить «Клуб реформ»?

— На 5-му каналі запроваджена оптимізація виробництва. Своєрідна об’єднана редакція працює на новини, підсумковий проект і частково— на інші. Безпосередньо «Клубом реформ» займаються четверо людей: я, редактор Руслан Поліщук і журналіст-аналітик Олег Криштопа, які перейшли з проекту «Час. Підсумки дня», режисер Реґіна Сєрих, з якою ми робили «5 копійок». Разом ми вже не один пуд солі з’їли...

— Із деяких пір уже традиційне питання до журналістів 5 каналу: як сприймаєте те, що тепер канал багато хто вважає пропрезидентським?

— Звичка — це друга натура, кажуть у народі. Щоразу з обранням нового Президента в Україні якийсь зі ЗМІ вважають його рупором. Ми кожним рухом, жестом і словом доводимо, що лишаємося незалежними. Я працюю над тим, щоб сумнівів у глядачів, принаймні нашої програми, щодо цього не виникало.

Прошу поширити цю статтю:

Терористичний «маскарад»
Бойовики готують на Донбасі низку провокацій напередодні виборів, замовляючи собі українські шеврони та перефарбовуючи «Гради» у розпізнавальні знаки ЗСУ Іван ЛЕОНОВ   

За даними РНБО, напередодні парламентських виборів терористи готуються до низки провокацій на Донбасі. Зокрема, бойовики планують обстріляти житлові квартали з мирним населенням та цивільні об’єкти для дискредитації військових підрозділів України. Для цього на свою військову техніку терористи наносять білою фарбою дві лінії, що є розпізнавальними знаками приналежності бойової техніки до складу ЗСУ. Перефарбовані під українські системи «Град» та БТР уже були помічені на околицях Суходольська, що на Луганщині. А на одному з підприємств Луганська терористи замовили виготовлення військових шевронів з українською символікою. «Ми просимо мешканців населених пунктів, які перебувають на захопленій бойовиками території, у найближчі дні бути особливо пильними», — закликає речник РНБО Андрій Лисенко.

Зауважимо, що паралельно російська сторона заважає розширенню місії ОБСЄ в зоні АТО. Днями саме РФ заблокувала рішення про виконання пункту мінських домовленостей щодо контролю спостерігачів ОБСЄ над всією ділянкою українсько-російського кордону. З огляду на вето РФ постійна рада ОБСЄ 22 жовтня змогла лише на місяць продовжити термін роботи діючої спостережної місії, до складу якої входять 16 спостерігачів, які працюють тільки на двох контрольно-пропускних пунктах (iдеться лише про 1 км контролю, тоді як терористи контролюють понад 100 км ділянки російсько-українського кордону).

Усім зрозуміло, що для припинення війни на Донбасі потрібно лише закриття кордону з РФ. Без російських постачань зброї, техніки та найманців терористична діяльність зрадників держави швидко зійде нанівець. Саме тому в Кремлі так затято впираються відновленню українського контролю над всією смугою кордону. Тим більше що саме зараз на окупованій території Донбасу російські фахівці активно вдосконалюють систему радіотехнічної розвідки (РТР) і радіоелектронної боротьби (РЕБ). Елементи систем ретельно маскують і охороняють лише бійцi російського спецназу ГРУ.

Не дивно, що бойовики, як і раніше, не бажають ніякого припинення вогню або встановлення режиму тиші. Окрiм цього, відчуття військової підтримки Москви народжує на Донбасі своїх «наполеонів». Не встигли луганські терористи та донські козаки похизуватися власними планами походу на Київ, як власні «п’ять копійок» у войовничу риторику поспішив вставити самопроголошений лідер сусідньої «ДНР» Олександр Захарченко. Щоправда, у ватажка донецьких бойовиків плани скромніші: «відбити» і забрати в України Слов’янськ, Маріуполь і Краматорськ. Для початку, а далі, «як карта ляже»...

До можливого відновлення активних бойових дій, зокрема взимку, готуються і сили антитерору. За словами міністра оборони Степана Полторака, 80% особового складу готові до виконання бойових завдань у зимових умовах. Йдеться не лише про забезпечення військовослужбовців зимовою формою, а й про підготовку техніки і озброєння.

А тим часом локальні бойові дії не припиняються. У штабі АТО фіксують зниження активності терористів на Луганщині та пожвавлення і передислокацію російсько-терористичних угруповань на півдні Донеччини. Позаминулої доби загинув ще один українській воїн, ще двох було поранено. Сталося це під час спроби російських диверсантів форсувати річку Кальміус, у чому їм завадили українські розвідники, які дали ворогу бій. Окупанти втекли.

У цей же час їхні співвітчизники — російські солдати у Луганську дали інтерв’ю журналісту британської Financial Times Кортні Уіверу, в якому заявили, що поїхали в Україну добровольцями, але за наказом командування...

У Донецьку бойовики знову невдало штурмували аеропорт. Їхня спроба захопити диспетчерську вежу була відбита українськими «кіборгами». Загалом позаминулої доби бойовики понад 30 разів обстріляли позиції сил АТО. Найбільша активність терористів зафіксована у напрямках Дебальцевого, Донецька та Маріуполя.

http://umoloda.kiev.ua/number/116/0/90103/

Справжній господар партії "Cвобода"

Архівні документи: права рука Тягнибока — бригадир банди громил і кидал * Фатальна помилка Пупса, "касира" партії "Свобода" * Керівник фракції Тягнибока — екс-зек, що приховав від виборців свою судимість * Чому Тягнибок так наполегливо переконував Майдан у тому, що треба негайно розійтися? Даємо відповідь, пише газета "Експрес".

Під впливом певних фактів ця людина за останні декілька місяців у вузьких колах набула гучної слави "господаря партії" "Свобода".

Господар — це людина, яка тримає партію у кишені. Господар — це, іншими словами, власник політичного капіталу, впливовості партії. Себто людина, котра може продати зацікавленим голосування у парламенті, забезпечити потрібні кадрові призначення у міністерствах, відомствах, органах місцевого самоврядування і т.д. Господар партії використовує її для захисту своїх інтересів чи нападу на позиції конкурентів у бізнесі та політиці. Господар — це бос найвищого рівня. Це, якщо хочете, в українських реаліях Дон Корлеоне, зверхник групи мафіозного типу, що використовує політичний вплив для примноження своїх капіталів у будь-який спосіб.

І якщо, до прикладу, Тягнибок є лише номінальним керівником партії, її фасадом у вишиванці, то господар партії — не він. Господарем "Свободи" з певного часу, зокрема, під впливом фактів, оприлюднених у нашому попередньому розслідуванні, усі почали вважати кримінального авторитета Пупса, що завжди сидить у парламенті за спиною Тягнибока. У неофіційній розмові з журналістами генеральний прокурор Віталій Ярема якось визнав, що кримінальний авторитет Пупс і народний депутат партії "Свобода" Ігор Кривецький — одна й та сама особа. Він підтвердив, що Пупс перебував свого часу на оперативному обліку спецслужб.

У те, що саме Пупс — господар партії Тягнибока, повірити досить легко. Пупс уміло грає у гру, яка повинна переконати, що він і є головним у "Свободі". Він живе у багатстві й розкоші, яка вразила б кожного, хто думає, що депутат, член партії, яка роками перебувала в опозиції, мусить бути гнаним і бідним. Це — не про Пупса. Найдорожчі авто преміум-класу, елітна нерухомість, літаки, десятки мільйонів доходу — усе це мало би справляти враження. Якби не одне "але"... Пупс ще ніде й нікому не зміг пояснити походження контрольованих ним капіталів. У нього немає офіційного бізнесу, який міг би генерувати прибуток у такому масштабі, і йому неймовірно важко чи, скажемо відверто, неможливо пояснити походження свого багатства. І коли Пупса пошепки називають хранителем "каси" вже покійних кримінальних авторитетів 1990-х, йому, мабуть, дуже складно заперечити, що це не так.

Можливо, саме цей факт найкраще пояснює, чому навіть у парламенті за ним ходить охорона з навушниками. Навіть тут, в установі, яку оберігають десятки працівників міліції, депутат Кривецький чомусь не почувається у безпеці.

— А за рахунок чого ви кошти акумулювали? — намагався дізнатись у нього відомий журналіст Сергій Лещенко.

— Ви побачите, коли буде оприлюднена [декларація] на слідуючий рік. Я багато чого продавав.

— Ми ж зараз говоримо, навіщо чекати декларації?

— Чесно вам скажу, згадувати і розказувати, коли я загружений питаннями то¬го, що відбувається в країні, — оці питання коштів зараз на задньому плані.

— Завдяки чому ви отримали свої гроші? Це ж таке просте питання.

— У мене відкритий бізнес.

— Який?

— Готелі, ресторани, нерухомість. Я багато задекларував.

Ми відкрили декларацію депутата. Звісно, там — жодних деталей. Ні готелів, ні ресторанів, навіть дорогі авто та літак перед виборами щезли. З усіх деталей — лише те, що депутат-мільйонер не погребував узяти з кишені платників податків "матеріальну допомогу" — 35 тисяч гривень.

Чому народний депутат Кривецький такий розгублений, коли мова заходить про деталі? Адже він — начебто "господар" партії, хоч і неофіційний, мав би бути впевненим у собі і конкретним. Але річ у тім, що Пупсу дуже важко грати роль "господаря" партії. Хоча б тому, що він ним не є. Нові факти нашого розслідування про тіньові аспекти функціонування українських партій це підтверджують.

Пупс — не господар партії "Свобода". Він, якщо хочете, — Гетсбі. Людина-підставка, людина-кур’єр когось дуже впливового, людина-іграшка в чужих руках, якій, утім, дають можливість бавитися у "господаря". Людина, котра живе в розкоші, що їй здебільшого не належить. Людина, котра має частку у справі, але дуже незначну.

Отже, Пупс — насправді не господар партії "Свобода"? Так, не господар. Він, назвемо речі своїми іменами та близькою йому мовою, — лише "смотрящий" партії. Людина, яка повинна стежити за тим, щоб у потрібні моменти партія, наче слухняний собака на повідку, йшла задля інтересів справжнього господаря у правильному напрямку.

Так, для багатьох таке може бути приголомшливою новиною, але це правда: Пупс — не господар партії "Свобода". Або, якщо точніше, підставний господар, віце-господар. Він може керувати кухарем Кошулинським чи екс-комуністкою Фаріон, але він, хлопець із невеликого гірського села Мохнатого, у силу багатьох обставин не може бути гравцем, він здатен бути лише пішаком у руках більш серйозних людей.

Хто ж тоді справжній господар партії "Свобода"? Хто її бос? Може, правда у тому, що це мільярдер Коломойський, як про те багато сказано і написано? А от і ні, це не Коломойський, до його честі, він досить перебірливий у стосунках і не дозволяє собі мати справу зі шпанюками.

Хто ж тоді? Хто та людина, котра змогла змусити навіть начебто націоналістичну і начебто ще донедавна опозиційну партію частіше за інших, навіть за комуністів, голосувати в парламенті в унісон, в єдиному пориві з партією Януковича, з Партією регіонів?

Хто і що могло змусити цю партію дуже часто несподівано чітко лягати у фарватері інтересів Путіна в Україні — як у питанні сланцевого газу чи дискредитації опозиційного руху, відомих громадських активістів, журналістів? Досить згадати тут, наприклад, марш людей у білих балахонах із нацистськими гаслами у перші дні Євромайдану у Львові.
Хто змушував Тягнибока у дні Майдану тричі запопадливо тиснути руку Януковичу на закритих зустрічах, а потім із піною біля рота переконувати людей розійтися з Майдану? Хто ця людина, що домоглася призначення генпрокурором Махніцького, членів "Свободи" із числа колишніх працівників КГБ і членів КПРС — на посади у важливі інституції? Хто та впли¬вова людина, якщо це не Пупс і не Тягнибок?

Відкриємо таємницю: прізвище цієї людини — Фірташ. Так, саме він, Дмитро Фірташ, опора режиму Януковича, партнер режиму Путіна в Україні, і є справжнім господарем партії "Свобода". Партії, як уже сьогодні можна точно сказати, псевдонаціоналістичної і псевдопатріотичної. Партії, що стала лише інструментом російських спецслужб в українській політиці, що використана для боротьби з опозицією в часи режиму Януковича і яка сьогодні нарешті має усі шанси опинитися там, де заслуговує, — на смітнику політичної історії.

Але це емоції. А для кращого розуміння ситуації нам неминуче слід заглибитися у площину юридичних фактів. Отже, ми тепер розуміємо вже краще, що у Пупса є дві великі проблеми: пояснити деякі факти зі свого минулого та походження капіталів, які він декларує. З одного боку, начебто безнадійно загублене в часі минуле — це його плюс. Пупс повірив, що ніхто й ніколи нічого не зможе знайти в його минулому. Роки, гроші та люди, які зачищали спецархіви, мали б вселити у Пупса впевненість, що сторінку з його кримінальним минулим можна сміливо забути. І справді, спочатку здавалося, що фактів, які б свідчили про його кримінальну діяльність, уже не лишилося.

Пупс помилився. Майже два роки ми витратили на те, щоб ретельно проаналізувати 20 останніх років життя Пупса. Підсумок простий: Пупсе, архіви не горять. Настав час дати прості відповіді на складні запитання. Отже, коли Пупс потрапив на гачок спецслужб або, як каже генпрокурор Ярема, "в оперативний облік"? У 1993-му. У той час його бригада потрапила в халепу.

Переді мною — матеріали кримінальної справи 1-214/94, що у 1994-му слухали у Дніпровському районному суді. Зокрема, вирок, у якому фігурують Гутник Андріан, Ткачук Сергій, "невстановлена особа". Вирок у цій справі детально описує, якими справами займалася бригада Пупса. Якщо коротко — грабунком людей у Київській області (деталі ми опублікуємо згодом).

Андріан Гутник

Аж три адвокати в цій справі не зуміли нічим допомогти членам бригади. Вони отримали майже по три роки і шість місяців суворого режиму у виправно-трудовій колонії, з конфіскацією майна. Але дечого вони таки домоглися — врятували від тюрми Пупса. Пупс залишився "невстановленою особою". Але став людиною "із папок спецслужб", "з оперативного обліку".

З формального боку, врятувати Пупса від тюрми допомогли свідчення на суді Гутника Андріана, члена його бригади, особи вже нам відомої із попередньої частини розслідування. Саме його керівництво партії "Свобода" довший час публічно називало "головним спонсором партії". Ми вже довели, що Гутник — дрібний крадій із підробленим дипломом, пройдисвіт, який має стосунок суто до підприємств-банкрутів. Пупс послуги не забув. Сьогодні Гутник — права рука Пупса на Львівщині, він один із керівників фракції "Свободи" на Львівщині. А ще він — людина, що приховала свою судимість від виборців.

Врятувавшись від баланди за гратами, Пупс набирає ваги у кримінальному світі. Один за одним відходять кримінальні "бригадири". Перед Пупсом, який має підтримку спецслужб, територія розчищається. Його апетити зростають. Пупс і кримінальне оточення почали шукати виходів у політику. Саме тоді, коли стало зрозуміло, що політика Україні перетворюється на один із найбільш прибуткових тіньових бізнесів — із дохідністю вищою, аніж наркотор¬гівля, викрадання ав¬то, контрабанда чи проституція, таких ключових сфер криміналу.

Пупса з Тягнибоком звів такий собі Василь Павлюк. Свого часу він позичив у криміналітету гроші на підприємницьку діяльність, та у період кризи 1998-го прогорів, певний час навіть був "у бігах". А розрахувався, коли увів Пупса в партійне оточення.

http://vidomosti-ua.com/newspaper/40440

Пупс у партії стає личинкою, що чекає свого часу.

Ніхто і ніколи, мабуть, не встановив би юридичного зв’язку між Пупсом та ще кимось більш впливовим, якби не одна його фатальна помилка. 20 листопада 2010 ро¬ку він записує свою маму, стареньку фельдшерку з Богом забутого карпатського села Мохнате, співвласником ТзОВ "Кан", у власності якого елітна нерухомість у самісінькому центрі Києва. Це підприємство у ланцюжку інших випливло на поверх¬ню у справі хабара у розмірі 450 мільйонів доларів, який запро-понували заплатити американцям за право видобувати сланцевий газ у Західній Україні.

Так-от, щоб знайти іншого справжнього співвласника ТзОВ "Кан", нам довелося докласти певних зусиль, бо його ім’я ретельно було сховане за громіздкими юридичними схемами. Бо, за паперами, другий співвласник — ТзОВ "Передові технології плюс". А їх власник — ще одна компанія, цього разу із сонячного Кіпру з назвою "Bovalon invesments limited". Така собі "російська матрьошка": що далі копаєш, то більше дізнаєшся. І ось сюрприз на фініші: співвласники "Бовалона" — дві компанії Дмитра Фірташа, зареєстровані на Британських Віргінських островах, одна з них ключова компанія олігарха — "DF Group".

Чи хтось повірить, що фельдшерка із села Мохнатого справді стала партнером Фірташа? Що мільярдерові захотілося зміцнити свій бізнес, і він не знайшов для цього іншого способу, аніж запросити партнером стареньку жіночку, котра, мабуть, за своє життя і в Києві ніколи не була? Зрозуміло, що це — дурня. А отже, правда у тому, що Пупс, намагаючись приховати ті зв’язки, оформив своє молодше партнерство в одній з компаній Фірташа на маму. І це симптоматично, бо в багатьох інших компаніях Пупс вписував своє прізвище. Винятком стала лише спільна з Фірташем компанія.

Отже, факт доведений: Фірташ, рука Путіна в Україні, один із головних спонсорів режиму Януковича, дозволив Пупсу стати молодшим партнером в одній із своїх компаній. Чи могло б таке статися, якби Пупс чи "Свобода" були в часи Януковича справді опозиційними? Ніколи. Якщо не вірите, ознайомтеся з біографіями Тимошенко і всіх її бізнес-партнерів за 2010 — 2013 роки. Пупс, навпаки, саме в цей час стає молодшим партнером Фірташа. Коли це стається? А саме тоді, коли люди режиму Януковича, уособленням якого є саме команда Фірташа і Льовочкіна, вирішують, як розправитися із Тимошенко після перемоги Януковича у 2010-му, — Фірташ прагне помсти за 11 мільярдів кубів газу, який Тимошенко вилучила на користь держави.

Ось саме Фірташ і Хорошковський вирішують зіграти картою з назвою "Свобода". Хто розкладає пасьянс? Валера Хорошковський, на той час керівник СБУ і партнер Фірташа та Льовочкіна. Людина, котра має доступ до "оперативного обліку" спецслужби. Саме він розробляє спецоперацію, яка має вибити політичний грунт з-під ніг Тимошенко у ключовому опозиційному регіоні, на заході країни. Ключова роль у спецоперації Фірташа — Хорошковського відводиться "личинці" Пупсу і ще вчора нікому не потрібній партії "Свобода". Фірташ і Хорошковський ставлять на "Свободу", бо мають повний контроль над керівництвом цієї партії. І не лише над Пупсом. Сьогодні вже можна сказати, що у керівництві "Свободи" — у центральному апараті на місцях — колишні комуністи, кадрові офіцери КГБ або просто криміналітет, що свого часу був під "оперативним контролем". Партія "Свобода" стає зручним інст¬ру¬ментом для режиму Януковича, йо¬го неофіційною опорою. У результаті спецоперації — партію Тимошенко у західних регіонах усувають від виборів, дозволяють перемогти "Свободі".

Фірташ і Хорошковський виводять "Свободу" на політичний олімп, дозволяючи на публіці певну політичну свободу, але вимагаючи абсолютної покори у принципових питаннях.

Ось лише факти. "Свобода" у 62% випадків голосує у парламенті спільно з партією Януковича. Це — залізний факт. Це — найвищий відсоток збігів серед усіх інших партій. Чому? Тепер ми знаємо відповідь — інтереси Фірташа.
"Свобода" до останнього бореться з американською компанією, що хоче видобувати сланцевий газ в Україні. Чому? Відповідь — Фірташ. Він представляє в Україні інтереси "Газпрому" Путіна. Американці — потенційний конкурент Фірташа на газовому ринку. Фірташ має борг перед Газпромбанком більш як на 1,4 мільярда доларів. І тепер зрозуміло, чому Фірташ і партія "Свобода" так уперто боролися зі сланцевим газом. Усе вказує на те, що у такий спосіб вони відпрацьовували гроші "Газпрому".

...Початок Майдану. Що робить "Свобода"? Епіцентр початку протестів — Львів. "Перед "Свободою" ставлять питання: чому ситуація вийшла з-під вашого контролю? І от провідні члени "Свободи" активно починають компрометувати лідерів студентського руху, що організовують перші протести. Делегація з київської "Свободи" організовує "марш презервативів" у білих балахонах і з криками "зіг хайль!", щоб відлякати людей від протестів. А протести наростають. Тягнибок ходить на прийоми до Януковича, тисне йому руку. І потім його люди виходять на Майдан та пробують переконати всіх розійтися. Мовляв, іншого виходу не¬має, ми домовилися, що усім "буде амністія — і це вже добре". Чому Тягнибок і його партія йдуть на таке? Відповідь очевидна: революція вкрай невигідна Фірташу, вона б’є по його інтересах. Тому "Свобода" змушена брати участь у протестах, щоб спро¬бувати контролювати їх, а з іншого боку — її керівництво робить усе, щоб ці протести загасити. Назавжди залишиться риторичним питання, чому на Майдані загинули десятки простих людей, але серед них не виявилось жодного високопоставленого члена із керівництва партії "Свобода". Чому всі начебто народні депутати у вирішальні миті завчасно полишали місце протестів? Тепер відповідь очевидна — спецслужби у своїх не стріляють.

"Свобода" не змогла приборкати революцію. Але навіть після неї Фірташ за допомогою "Свободи" зробив усе, щоб пом’якшити для себе її можливі негативні наслідки.

Чому першим післяреволюційним генпрокурором став Махніцький зі "Свободи"? Та з тієї причини, чому після Помаранчевої революції "регіонали" домоглися від Ющенка — як компроміс — мати на посаді генпрокурора свою людину — Медведька. Махніцький блискуче виконав ту місію — ні Фірташ, ні Льовочкін, ні Клюєв, ні інші люди "Сім’ї" не відчули проблем після революції. Багато гучних заяв — і нуль справ: так "Свобода" і її генпрокурор рятували всіх потрібних людей.

Десятки прикладів ще можна навести, які підтвердять тісний зв’язок "Свободи" і Фірташа, "Свободи" і режиму Януковича. Зв’язок цей гарантував Пупс. Усі ці роки він вірою і правдою служив режиму. Бо просто не мав іншого виходу, зважаючи на темні сторінки своєї біографії. Фірташ нагородив його за це часткою у своєму бізнесі та правом бути Гетсбі у великій українській виставі з назвою "політика". Партія Тягнибока — Пупса, ця партія "тягнибаксів", безумовно, увійде в історію. Це буде чудовий взірець політичної проституції. Це буде урок усім нам, що гарні слова й вишиванка — не обов’язково патріотизм. А, наприклад, лише гра спецслужб, в якій нікчемні люди з кримінального світу слухняно виконують свої ролі.

P.S. Я нічого не маю проти ВО"Свобода", мені близькі і зрозумілі їдеали цієї політсили, але невже ніяк не можна обійтись чи очиститись від ТАКИХ істот? А просто заявляти, що це брехня чи наклеп не достатньо! Диму без вогню не буває.

Кричите:"Люстрація!" То РОБІТЬ її, а не базікайте з дорогих передвиборних роликів!!!Ё

Не ведіться на замовні рейтинги,
обирайте героїв АТО і Майдану!!!
І нема на те Ради...
Надії на підвищення якості нового парламенту, на жаль, мають під собою недостатньо підстав Наталія ЛЕБІДЬ   

Єдиною суттєвою відмінністю парламенту VIII скликання буде його недоукомплектування. На думку ЦВК, проведення виборів є неможливим мінімум у 14 округах сходу. По решті позицій Верховна Рада залишається системою, яка здатна безкінечно самовідтворюватись із найменшими корективами. Винуватити в цьому виборця є, вочевидь, правильним. Докорінним чином змінити себе змогла незначна меншість — та сама меншість, котра віддавала життя на Майдані. Стверджувати зворотне — означає впадати в пафос, заперечуючи очевидні речі: вже зараз ясно, що до нової Ради пройде чимало колишніх «регіоналів». Зокрема й тих, хто ухвалював «закони 16 січня». Їхній електорат голосуватиме не під дулом пістолета, а за чергову подачку. І річ, на жаль, не тільки в «регіоналах». «Нові обличчя» старішають на очах

Знаменита теза про потребу в «нових обличчях» зіграла з соціумом злий жарт. Так, цього разу в парламенті буде чимало персон, які до того були вхожими в кращому разі у кулуари Ради. Це — журналісти, активісти, громадські діячі і, звісно ж, командири добровольчих батальйонів. Останні є, безумовно, чесними та порядними людьми, але аж ніяк не є фахівцями тієї справи, до котрої вони навіщось долучаються. Якщо хтось забув, нагадаємо: парламент передусім — це писання законів. Не мордобій біля трибуни і не організація повстань, а нудна марудна робота для «ботанів». Саме тому що зараз закони пишуть не депутати, а помічники їхніх помічників, у законодавчих актах так багато плутанини і внутрішніх суперечок.

Не рятує ситуацію і присутність у партійних списках журналістів. У декого з них уже зараз не вистачає розуму та елементарного такту приховати стурбованість «низькою» депутатською зарплатою. Яка, до того ж, не така вже й низька: «чиста» ставка нардепа становить 6,5 тисячi гривень, але вона подвоюється за рахунок такої ж суми, яку виділяють нардепам для виконання їхніх функцій. Але Бог iз ними, з грошима. Нам ще доведеться стати свідками вельми цікавих перверсій, коли вчорашні борці з недоліками системи ставатимуть її ж складовими.

Відома діячка Тетяна Чорновол, постраждала за часів Януковича, нічтоже сумняшеся заявляє на зустрічі з виборцями, що «в Народному фронті» зібралися саме ті люди, які пройшли Майдан і з яких багато хто зараз в АТО». Насправді ж далеко не всі «списочники» «НФ» узагалі знають, де знаходиться Майдан: ця політсила включила до прохідної частини колишніх і чинних урядовців, «спонсорів», «тушок» і перебіжчиків iз «Батьківщини». Навряд чи про це не відомо Тетяні Чорновол — знаному викривачу та інсайдеру. Змінилась тональність і двох інших «акул пера»: Сергій Лещенко та Мустафа Найєм (19-те та 20-те місця у списку Блоку Порошенка) вже не дорікають Петру Олексійовичу ані жадібністю, ані бізнесом у Росії, ані використанням адмінресурсу у вигляді експлуатації «5-го каналу» з особистою метою. Нова соціальна іпостась активно впливає на нову точку зору. Так було і так, на жаль буде.

Уряд, парламентська більшість і «кучмоїзація» Порошенка

За останніми соцопитуваннями, рівень підтримки Блоку Порошенка складає 30,4%. За лідером перегонів іде Ляшко зі своїми 12,9%; «Народний фронт» має рейтинг у 10,8%, «Самопоміч» — 8,5%, «Батьківщина» — 7,5%, «Опозиційний блок» — 5,9%, «Сильна Україна» — 5,6%. В цьому переліку особливо вражає рівень підтримки «Опозиційного блоку». Слід додати також, що рейтинг комуністів — 4,1% — може виявитися вищим (якщо брати до уваги статистичну похибку). Простіше кажучи, КПУ має шанси потрапити до парламенту. Інакше, ніж банальним стрибанням по граблях, це ніяк не назвеш. Небезпечною є й тенденція формування більшості довкола політсили Петра Порошенка — тільки за партійною квотою БПП отримує в парламенті третину місць. Додамо до цього мажоритарників — і ось фракція «Петра Великого», вважаймо, сформована. А там, iмовірно, сформована і «більшість Порошенка». Якщо правильно вмотивувати партнерів та зіграти на протиставленні демократичних сил «Опозиційному блоку» і комуністам, можна добитися навіть конституційної більшості. В цілому ситуація нагадує 1998 рік та карту, яку розігрував тоді Кучма. З тією лише різницею, що в рукаві у Порошенка значно вагоміші козирі — зокрема, й перемога в один тур.

Одним iз безпосередніх наслідків дострокових виборів-2014 стає й формування нового уряду. Згідно з новою-старою Конституцією (у редакції 2004 року), карт-бланш на урядове планування знаходиться в руках парламентської коаліції. (Конституцію, до речі, новий Президент обов’язково перепише під себе — така вже в Україні традиція, хоча йдеться зараз i не про це). Якщо уряд і всі супутні структури буде знову сформовано за квотним принципом, калейдоскопу кадрових пертурбацій не буде кінця. Ми вже мали після Революції гідності чотирьох міністрів оборони, двох — охорони здоров’я, двох голів Нацбанку та двох Генпрокурорів. «Люди Майдану», просто хороші люди та чиїсь друзі чи родичі, отримуючи посади за партійним розподіленням, так і не відвели країну від краю прірви. Обираючи до Верховної Ради здебільшого тих самих топових політиків, ми наперед проектуємо старі схеми управління, в межах яких вони звикли діяти. Заміть фахівців плодитимемо чиновників, зобов’язаних комусь висуванням у перший ешелон влади. І це лише ті поверхові міркування, які спадають на думку кожному, хто занурюється у списки та рейтинги. Тим часом «айсберг» виборів має і підводну частину, яка ще неодмінно дасться взнаки.

Скандальна прес-конференція Зінченка УП _ Понеділок, 05 вересня 2005, 15:57

Прес-конференція Зінченка дійсно була скандальною. Чому колишній держсекретар подав заяву про відставку було головною загадкою уік-енду, що минув.

Казали про те, що він "не спрацювався" з оточенням Ющенка, що йому не сподобалась атмосфера, що в самого Зінченка нічого не вдалося на посаді і це було єдиним можливим для нього рішенням.

Мотивація Ющенка, який того ж дня, без довгих роздумів, звільнив свого колишнього голову секретаріату, натякає, що президенту також не дуже сподобалось, як Зінченко справився із своєю роботою.

Проте заява Зінченка майже один в один повторила скандальний ефір екс-помічника Тимошенко Михайла Бродського. Він каже про корупцію в оточенні Ющенка. Називає Порошенка, Третякова і Мартиненка і вимагає їх звільнення. Як і Бродський, не надає фактів корупції, тільки натякає на участь у перерозподілі власності на ЗМІ та під час реприватизації.

Судячи з його власної заяви, він розповів все, що знає, Ющенку. Але той прийняв його заяву. Це свідчить про одне – або Ющенко не вірить Зінченку, або він погоджується на відкритий корупційний скандал у своїй владі.

Своєю заявою Зінченко справив враження на журналістів. Більшість з тих, хто зміг на цій прес-конференції сісти, довго аплодували йому після заяви.

Водночас дуже слабкою ланкою його промови було те, що всю свою заяву він прочитав із листочка, не відриваючи очей. Він так і не назвав конкретних фактів у переліку корупційних дій оточення Ющенка. І не подивився в очі Порошенку, коли говорив свої гучні фрази.

***

Колишній голова секретаріату Олександр Зінченко звинувачує в корупції секретаря РНБО Петра Порошенка, першого помічника Олександра Третьякова і лідера парламентської фракції "Наша Україна" Миколи Мартиненка.

"Результат зусиль сотень патріотів України намагається використати у власних цілях невеличка групка авантюристів від політики. Утворивши власне кланове LTD, утворивши інформаційну блокаду президента, перевівши його у віртуальний, а не реальний світ, цинічно і нахабно перекручуючи справжнє життя і справжні акценти цього життя, нехтуючи сподіваннями і віруваннями своїми співвітчизників, вони крок за кроком реалізують план максимально використати владу для власного накопичення капіталу, приватизувати й привласнити те, що тільки можливо.

Мета – монополія, перебирання владних повноважень до своїх рук. Пригадайте - узок круг этих акционеров, страшно далеки они от народа".

Якщо не зупинити ці процеси жорстко і вчасно, в країні відбудеться контреволюція.

Слова, що стали лунали останнім часом в критичному плані про оточення президента, потребують персоніфікації. Назву декого. Секретар Ради національної безпеки і оборони Порошенко, перший помічник президента Третяков, кілька їх партнерів, як Мартиненко, цинічно і системно реалізують свій сценарій використання влади у власних цілях.

Зміст сценарію має наступні основні елементи: власність, суди, правоохоронні органи, кадри, засоби масової інформації, влада. Саме Порошенко наполягав і врешті досяг незаконної передачі під контроль РНБО судової гілки влади, хоча вона за самим своїм змістом є незалежною.

Протести представників судової системи стали гласом волаючого у пустелі. Замість очікуваної реформи ми спостерігаємо стогін суспільства від несправедливості того, що має бути вершиною правосуддя.

Знову, як за часів Кучми, повернулося телефонне право і відвертий прямий тиск на суддів.

Земельна реформа, за версією Порошенка, вироджується на систему підпорядкування найважливішого державного ресурсу, здійснюється неприхований і цинічний тиск на суб'єктів господарської діяльності через загрозу втрати ними частини власності. Підприємці Криму, Одеси, Донецька, Іллічівська, Дніпропетровська, Вінниці, Чернівців - добре знайомий почерк.

Для того, щоб повністю розв'язати собі руки здійснюється спроба підпорядкувати собі правоохоронні органи. ... Верхом цинізму і беззаконня є спроба зробити з Ради національної безпеки і оборони, а точніше її апарату, нове НКВД, всесильне і могутнє.

Перший помічник президента Третяков з точністю до мікрона відтворює систему свого попередника в адміністрації Кучми Льовочкіна, увійшовши до наглядових рад Ощадбанку, Укртелекому, видавничої справи, контролюючи процеси у нафтовій і газовій сферах. Саме його зусиллями поновлено на роботі заступника голови НАК "Нафтогазу" пана Воронова, який організовував газові схеми при режимі Кучми", заявив Зінченко.

"Сьогодні Третяков активно працює на ниві перерозподілу сфер впливу в засобах масової інформації. Саме він відрізав президента від адекватного потоку інформації, пропускаючи потрібних людей. Це не складно зробити, відповідно організувавши, точніше дезорганізовувши робочий графік президента, доступ до нього. Ті, хто має власну думку і бачення, живу і нестандартну, по 3-5 місяців чекають на волю першого помічника", продовжив Зінченко.

За його словами, попасти до президента іншої можливості немає, навіть для тих, хто "не менше за Третякова чи Порошенка працював на загальну перемогу революції".

"Порошенко, Третяков і компанія, посилаючись на президента, призначають своїх всюди, де тільки можна, свідомо тиснуть на незалежну судову гілку влади, вільно почувають себе в приватизаційних процесах", заявив колишній держсекретар.

"Здавалося б саме тому у вищому ешелоні влади має працювати вимога Майдану – відокремлення бізнесу від влади. Це саме вас стосується, Петро Олексійович", - звернувся Зінченко до секретаря РНБО Порошенка, який також прибув на прес-конференцію.

Насправді, вони не просто нехтують цим, вони збагнули "влада наша – вона мусить працювати на нас".

"Здається, що відбувається калькування недоліків системи Кучми, навіть партію створюють не як політичну організацію, а як бізнес-клуб, як декор адміністративного ресурсу", - зазначив він.

"Здавалося б, якщо така невеличка група, то чому під загрозою опинилися системні досягнення революції? Відповідь проста – носії загрози мають величезні можливості впливати на державні процеси.. монополізували вплив на президента", - зазначив він.

Він також повідомив, що неодноразово добивався у президента "зупинити Порошенка". "На останніх зустрічах усунення Порошенка і команди з посад стало ключовою умовою можливості моєї подальшої роботи в команді президента", - зазначив він.

Зінченко також зазначив, що раніше не говорив про це, бо "максимально намагався добитись єдності команди". Він підкреслив, що вважає, що секретаріат – один з головних чинників єднання команди.

Він також подякував Ющенку за "надзвичайно яскравий" і тривалий період співпраці, за довіру очолити його апарат, за терпіння.

"Але у кожного є вибір – можна змиритись і увійти в долю. Все стане на свої місця і можна працювати мирно. Спокійно і в злагоді. Я ж не можу і не хочу терпіти цю наругу над законом, і свій вибір зробив на Майдані", - зазначив він.

Він підкреслив, що мова йде не про структуру апарату або додаткові повноваження. "Своєю відставкою я намагаюся максимально гостро і тепер вже публічно дати зрозуміти в першу чергу і самому президенту і всій владній команді крайню небезпеку ситуації. А тих , хто вважає, що бєзпрєдєл був, є і буде, попередити – глибоко помиляєтесь. Я не виторговую дивіденди, заводики чи особливі умови, але треба вжити негайних дій. В першу чергу виконати те зобов’язання, що на себе ми брали на Майдані, те зобов’язання, яке взяв на себе президент і в Сорочинцах 24 серпня – рішуче оновити кадри", - зазначив він.

Він також висловив перелік пропозицій, при виконанні яких він готовий працювати у команді президента. Він запропонував повернути конституційний зміст діяльності всім органам влади. "Архітектура має бути чіткою і зрозумілою. Як для громадян, так і для всіх державних службовців", - зазначив він.

Він також запропонував РНБО повернутись "до колективної роботи", тобто до "до нормальної процедури напрацювання та підготовки державних рішень". Він підкреслив, що апарат має бути "виключно допоміжною ланкою".

Зінченко також вимагає звільнити з посади секретаря РНБО Порошенка, а також утворити президентську раду з найвпливовіших представників суспільства – як майданчик для публічного обговорення найважливіших проблем сьогодення країни. Він підкреслив, що така рада не буде заміною РНБО. Зінченко зауважив, що для того, щоб повернути громадський контроль над інституціями, "потрібно максимально використовувати можливість відповідних інституцій".

Він також повідомив, що неодноразово добивався у президента "зупинити Порошенка". "На останніх зустрічах усунення Порошенка і команди з посад стало ключовою умовою можливості моєї подальшої роботи в команді президента", - зазначив він.

Зінченко також зазначив, що раніше не говорив про це, бо "максимально намагався добитись єдності команди". Він підкреслив, що вважає, що секретаріат – один з головних чинників єднання команди.

Зінченко вимагає не допускати сумісництва в законодавчій і виконавчій владі а також звільнити всіх сумісників.

"Припинити порочну практику головування вищих посадовців у наглядових радах загальнонаціональних компаній та підприємств, які мають на меті отримання прибутків. Думаю, що президент має усі підстави ініціювати відкрите й публічне обговорення на найвищому рівні у різних форматах гострих проблем сьогодення. Тільки так можна почати розв’язувати вузли а не вносити їх. Інакше Помаранчева революція захлинеться. Саме вона підняла з колін тих, хто глибоко був переконаний у неможливості глибоких демократичних змін в Україні. Але скептики помилилися, Помаранчева революція відбулася. Переконаний. Вона переможе й сьогодні. Обов’язково!", завершив свою заяву Зінченко.

На питання, як відреагував президент на його відставку, Зінченко відповів, що "перші симптоми ми починали обговорення в березні і в квітні. Тоді, за словами Зінченка, стосувалося пункту указу президента про судові органи.

"Я намагався максимально тривалий час переконувати президента не підписувати документ, який вкладав в середину контрольних функцій РНБО судову систему", - сказав він.

Він також зазначив, що звільнення людей, яких він назвав, є його умовою для того, щоб "дійсно поновити командну роботу".

"Безумовно, наш президент, думаю, очікує і очікував, що колеги, які в тому числі стоять тут, наберуться мужності до кінця сесії, не вагаючись, написати заяву про своє звільнення від депутатських обов’язків і не камуфлювати ситуацію, направляти цей лист на адресу регламентного комітету, для того, щоб воно тягнулося", - сказав Зінченко.

"Ці мульки ми вже бачили і ними досконало володіє система, яка хоче утриматись", - додав він.

Зінченко вважає, що Ющенко "глибоко усвідомлює ситуацію, що так далі тривати не може". "Я вважаю за неможливе зберігати такий стан рівноваги і просто займатися кадровою чи апаратною роботою в не публічній сфері".

Екс-держсекретар нагадав, що "за умов корпоративної етики" він не міг виступити з такою заявою раніше, перебуваючи на посаді держсекретаря.

"Це було б некоректно по відношенню до президента, до посади, яку я займаю. Я сьогодні виступаю як публічний політик і можу обговорювати будь-які питання", - сказав він.

Відповідаючи на питання, чи доповідав Зінченко раніше президенту про ситуацію в секретаріаті і чи реагував на це Ющенко, Зінченко зазначив, що "реакція відбувалася частково, і в сумованому вигляді сьогодні є підстави говорити, що президент стурбований ситуацією". "Безумовно, у нього відбувається низка контактів з людьми владного спектру", - додав він.

На питання, що збирається Зінченко робити після своєї відставки, він пожартував: "Після цієї прес-конференції я зі своїми друзями піду пообідаю, а потім будемо розбиратися, що далі робити".

Він також відкинув можливість свого призначення на посаду посла України в Росії. "Це дивна пропозиція. Це або виклик піар-техноглогів, або... я не буду далі занурюватися в аргументації", - сказав Зінченко.

Відповідаючи на питання, чому президент раніше не звертав уваги на факти втручання в роботу секретаріату, які вказував Зінченко, він відповів, що "основна причина в тому, що всі ми надто були під зарядом Майдану, і всі ми сподівались на те, що Майдан дасть не тільки організаційні, але й морально-етичні засади формування влади".

"Я кілька разів чув від президента, що це неможливо (втручання), цього не може бути. Це його морально-етична позиція, він, так як і ми всі, стояв на Майдані і очікував від своїх колег винятково етичної і моральної поведінки. Тому я його розумію, чому він одразу не реагував, але я думаю, він зреагує", - сказав екс-держсекретар.

Водночас Зінченко переконаний, що навколо Ющенка є "віддані, чесні, грамотні політики". "Є люди, які готові говорити чесно, говорити мовою правди. Є люди, які готові закомуфлювати...", - продовжив він.

На питання, чи обговорював він ситуацію з Тимошенко, Зінченко відповів: "Ні, я таку низку питань не обговорював з Тимошенко, бо вони стосуються в першу чергу президента... Що стосується цілісності справжніх кроків, які дадуть можливість системно спрямувати у майбутнє країну, то говорили. Говорили щодо системи дій у владної вертикалі, щодо конкретних позицій галузевих, але в такому контексті мова не йшла і не могла іти", - сказав Зінченко.

"Не йдеться про те, щоб я пішов очолювати штаб якоїсь сили. На сьогоднішній день я вирішую зовсім інші задачі", - додав він. Зінченко спростував чутки щодо того, що існує його згода з Тимошенко про очолення ним Блоку Юлії Тимошенко.

"Жодного документу не може існувати, тому що його в природі немає і не може бути. Я, безумовно, з червня місяця обговорював всі політичні питання, бо Юлія Володимирівна разом з Ющенком були лідерами блоку. Після того, як вона стала прем’єром, всі питання, які стосувалися або кадрових, або інших питань, ми, безумовно, обговорювали. Решта питань в такому контексті можуть обговорюватися лише з президентом", - розповів Зінченко.

Водночас Зінченко наголосив, що не ставив президенту вимоги своєї відставки, за його словами, він говорив про свої пропозиції і умови його участі в "командній грі".

Щодо своєї участі у передвиборчій кампанії, він зазначив, що він вже в ній бере участь.

"Будь-яка політична акція, будь-яка заява, напевно, буде тим чи іншим чином впливати. Поки що мова йде про передвиборчий формат, а яким він буде, в якій силі брати участь, чи входити, чи не входити, це ще не на часі... Партійні пропозиції, безумовно, лунали і до цих повідомлень, і після. Це питання мого рішення, але більш пізнього часу", - зазначив Зінченко.

На прохання журналістів прокоментувати заяву радника президента Владислава Каськіва щодо того, що йому доручено реформувати секретаріат президента, що, на їхню думку, могло вплинути на його рішення, Зінченко сказав, що в них "давні дружні стосунки".

За його словами, вони разом з Каськівом розробляли структуру секретаріату. Він також спростував заяву Каськіва, що Ющенко йому доручив реформувати секретаріат. За його словами, він отримав лише "формальне завдання завершити, наприклад, процедуру обрання на посаду".

"Він цим займається і мені здається, він близький до остаточного результату", - додав Зінченко.

На питання, як саме відбувалася розмова Зінченка з Ющенком, коли президент прийняв його заяву, екс-держсекретар сказав, що він особисто приніс заяву президенту.

Водночас він відмовився коментувати відносини з президентом. "Ми говорили абсолютно спокійно, з розумінням, неодноразово, а деталі дозвольте мені залишити за собою", - сказав лише він.

Зінченко також спростував версію, що його звільнення пов’язане із заявою радника Тимошенко Михайла Бродського про існування корупції в оточенні президента і його звинувачення на адресу Порошенка. "Воно (звільнення) не пов’язане з заявою Бродського, НЗФ... В політиці всі явища визрівають... Деякі позиції визрівали 1,5 – 2 місяці", - сказав він, додавши, що "ті нездорові елементи, які є у владі, треба замінити якнайшвидше".

Зінченко негативно відповів на питання про подальші можливі відставки в секретаріаті. "Я не думаю, що якісь гучні відставки будуть в секретаріаті, оскільки ви поінформовані з позицією президента... Всі колеги продовжують працювати на президента", - сказав він.

На питання, чи не планує Зінченко піти в опозицію, він відповів, що не знає, "що таке опозиція сьогодні". "Я думаю, що сьогодні опозиція настільки неструктурована і не здатна робити серйозних кроків, що я думаю, що вирішальною буде ситуація, яка вималюється в середині самої владної структури, яка відтворить ті процеси, на які сьогодні тільки натяк є. В самій владі буде більше розуміння, що відбулось...", - зазначив він.

Повертаючись знову до теми оточення президента, Зінченко наголосив, що в ньому є багато "прагматиків, патріотів, чесних людей" і є люди, "які узурповують нібито елементики, які здатні об’єднуватись дуже швидко". За його словами, вони концентруються, і їх складно подолати "тим порядним людям, які приходять до влади".

На питання, чи може Зінченко навести докази корупційних дій, які він навів і чи готовий він надати їх суду, екс-держсекретар відповів, що "якщо ви подивитесь навколо, то ви побачите докази". "Я пропоную Петру Олексійовичу на сайті вивісити мою аргументацію, а ще краще на 5 каналі зробити опитування... Цікаво перевірити, скільки відсотків, скільки дзвінків буде або на підтримку, або не на підтримку такої точки зору", - запропонував Зінченко.

"Але, безумовно, держсекретар, через якого проходить весь документообіг в цій країні значного порядку, він напевно відслідковує якісь ситуації... Кому вірити – це справа президента. Це наслідки його спілкування, робити будь-які висновки. Це воля президента, він на те і президент... Він дивиться, чує, спостерігає ситуацію...", - зазначив він.

Зінченко також повідомив, що не почув особистої критики від Ющенка під час їхньої розмови.

Президент пройшовся по завданнях секретаріату, достатньо критично, як він завжди виступає... Це нормальна робоча зустріч. Якщо хтось думає, що у президента є час збирати нараду і оголошувати подяки, то не зовсім так уявляється робота...", - сказав він, додавши, що "тут не було особистих докорів".

За словами Зінченка, після його відставки не сталося "нічого страшного". "Важелі впливу – так, але в цілому, я думаю, є різні способи впливу... Є два перших заступники, є заступники, є якась система організації... Це не так важливо, як здається... Робота йде", - сказав він.

Зінченко також зазначив, що не розраховував на те, що президент не підпише заяву про його звільнення. "На що розраховувати, коли о 20 годині президент сказав, що він приймає відставку. Він повідомив через Ірину Геращенко (прес-секретар Ющенка) своє рішення", - додав він.

На питання, яким чином Зінченко збирається надалі відстоювати свої переконання, Зінченко відповів: "Я буду виборювати, а не говорити, як я буду виборювати".

Зінченко також пообіцяв прийняти запрошення від різних телеканалів, зокрема від 5 каналу, який вважається близьким до Порошенка, для участі у "відкритих дискусіях". "Умови, що це сьогодні, чи обов’язково завтра і який канал – це моє рішення... Протягом тижня ми будемо вести публічну дискусію", - пообіцяв він.

На прохання журналістів прозвітувати про проведену роботу на посаді держсекретаря, Зінченко зазначив, що "зміни в Секретаріаті відбуваються з першого дня".

"З Каськівим ми цим (реформами) займаємось 3 місяці. Ми домовились, що затверджуючи першу структуру секретаріату, ми домовились, що це буде тимчасова структура для того, щоб адаптувати цю структуру до нових умов. Петро Олексійович визначається з апаратом РНБО, ми зробили це набагато швидше...", - зазначив Зінченко.

За його словами, Секретаріат "зайняв позицію клею владної машини". "Потрібно докупи всіх збирати, це фундамент. Треба, щоб тут були спеціалісти кабміну, громадських організацій", - додав він.

"Перше, з чим я звернусь до моїх колег, це працювати на президента. Я мітинги не влаштовую. Всі меседжи сьогодні стосувались того, що треба працювати, активно допомагаючи президенту в цих питаннях...", - сказав Зінченко в кінці своєї прес-конференції.

Після Зінченка його місце в залі Інтерфакса зайняв Петро Порошенко.

"Друзі, сьогодні, напевно, один з важких днів у житті – я надзвичайно розчарований такою поведінкою Олександра Зінченка і несу безпосередню відповідальність, оскільки свого часу, коли виборча компанія президента була в розгарі, я був одним із тих, хто прийшов до Олександра Олексійовича і запросив його на посилення команди, переконував тоді ще кандидата в президенти Ющенка, що це є людина, яка значно посилить команду, яка має командний дух і яка довела і може довести, що інтереси Майдану, інтереси команди, що перемогла, і відповідальність перед Майданом за ті результати, які ми обіцяли досягнути - це є наше спільне завдання". Так розпочав своє слово Петро Порошенко.

"Безумовно, я ще залишаюся державним службовцем, тому не можу коментувати як політик вчинок, який здійснив Олександр Олексійович. Я можу пояснювати це різними речами: перевтомою, емоційним навантаженням. Але мені було надзвичайно приємно, що за весь час свого виступу, коли він читав текст і потім коли він відповідав, він жодного разу не спромігся подивитися мені в очі.

Я наголошую, що Олександр Олексійович Зінченко, як держсекретар мав всю повноту влади в державі для того, щоб довести і притягти до відповідальності всіх тих, кого він згадував в своєму виступі. Більше того, саме йому президент своїм указом довірив питання боротьби з корупцією, коли була створена група по боротьбі з корупцією, в яку увійшли представники СБУ, прокуратури, міністерства внутрішніх справ, яка працювала декілька місяців. І обов’язки якої була саме координація дій по боротьбі з корупцією и вищих ешелонах державної влади.

Я наголошую, що зобов’язання Зінченка при наявності будь-якої інформації або щодо земельних відносин, або щодо судової гілки влади або щодо власності чи будь-чого іншого, була не позиція політичних звинувачень бездоказових на пресі – це завдання опозиції – завдання влади – довести здатність розслідування і притягнення до відповідальності осіб, які вчинюють корупційні дії.

Я наголошую, що жоден факт, який навів Олександр Олексійович... Ні щодо комісії по земельним відносинам вона за функцією своєю не здатна приймати рішення про виділення земельних участків, їЇї функція лише нормативне впорядкування. Укази, якими вводяться в дію рішення РНБО по земельних відносинах 2 місяці знаходяться в секретаріаті. Це коли за конституцією і законом вони готуються в апараті РНБО і передаються лише на підпис без будь-якої корекції. 2 місяці не підписується указ про інвестиції.

Жодне кадрове призначення як в структурі Ради так і у владній вертикалі не здійснюється без того, щоби цей указ не візувався особисто Олександром Олексійовичем і їм випускався. Разом із тим щододо обов’язків секретаря РНБО - можливо, лише 2-3% призначень з ним погоджується і подальша доля цих кадрових указів ні апарату, ні його секретарю просто невідома.

Я думаю, що якраз зараз є час Олександру Олексійовичу підвести певні підсумки діяльності секретаріату президента за 7 місяців. Варто було б прозвітувати, які це досягнення за ці 7 місяців має секретаріат. Як відбудована владна виконавча вертикаль, яким чином секретаріат президента піклується про голів обласних державних адміністрацій, в який спосіб відбувається кадрова політика...

Чи взагалі у нас виправдана наявність посади державного секретаря, коли в Україні не створена вертикаль держсекретарів в міністерствах, що дійсно створює загрозу другого уряду? Я не готувався до прес-конференції... Я поступив як людина, а не як секретар РНБО. Мені хотілося бути присутнім при реалізації сценарію, а я думаю, що відставка Бродського, заява про відставку Олександра Олексійовича – це просто можливість розв’язати руки для того, щоб зсередини зірвати владну команду. Я впевнений, що цього не відбудеться.

Я хотів би наголосити, що Петро Порошенко є абсолютно самодостатньою людиною, він ніколи не тримався і не буде триматися за посаду. Так як він прийшов у владу - він не став на жодну копійку багатше, на жодну акцію багатше. В такій спосіб він і піде з влади.

Я наголошую зараз, що жодного впливу секретар РНБО не має ні на прокуратуру, ні на СБУ, ні на МВС. І саме та жвава дискусія і звинувачення секретаря про те, що ми нібито штучно прискорюємо реформування правоохоронних органів – яскраве свідчення, що у нас керівники правоохоронних органів можуть самостійно висловлювати свою точку зору.

Я наголошую, що я готовий до будь-яких публічних дискусій з Зінченком або будь з ким іншим, тому що ми маємо демонструвати абсолютно чесні і прозорі стандарти влади.

Ключовим досягненням влади є абсолютно інша ситуація в медіа-просторі. Ми дійсно сьогодні маємо інші засоби масової інформації. Ми маємо інші телеканали в кожному з них можемо мати публічну дискусію.

Але ви знаєте, чого б я хотів почути? Один конкретний факт по відношенню до будь-якого з прізвищ, який він згадав. Один конкретний факт – є така-то подія, ми розслідували, я готовий довести! Я їх не почув...

Переконаний, що такий сценарій має два виходи. Перший вихід - це команда згуртується, що уряд, секретаріат президента, РНБО, політ партії об'єднаються і здатні продемонструвати народу єдність і принцип командної гри.

І другий принцип. Втекти і зайняти позицію сторонню. От я вважаю, що величезного геройства в поході у відставку немає… Втекти з корабля, я думаю, що певного геройства в цьому немає".

Він висловив думку, що таким чином Зінченко розпочинає передвиборчу кампанію в лавах "Пори".

"Я вважаю, що хтось намалював йому картину, що на посаді секретаря він не має жодних політичних перспектив. Я вважаю, що соціологічні дані показали його популярність, і що саме час йому зараз очолити "Пору", і компанію в "Порі" почати саме в такий спосіб, і сьогодні ми бачимо початок цієї кампанії", заявив Порошенко.

"Наголошую, що Зінченко як держсекретар мав всю повноту влади, щоб довести і притягти до відповідальності всіх тих, про кого він казав", заявив Порошенко.

Жодної дискусії чи жодної претензії від пана Зінченка я не чув", додав Порошенко. "Для мене була повна несподіванка, яким чином він мирився з тими фактами корупції, про які йому було заздалегідь відомо", заявив Порошенко.

На думку Порошенка, "все, що відбувається, дискредитує владу у всіх її складових". Він також висловив припущення, що заяви про його корупційність викликані тим, що його "діяльність непокоїть певні круги, певні клани".

В цьому контексті він згадав запропоновану ним реформу правоохоронних органів, яка, на його думку, "зачіпляє надзвичайно широкі корупційні круги".