Йдучи з подругою вулицею після дощу, висловив думку про те,що класно було б пробігтись по калюжі, а ще краще стрибнут в неї...Думаю більшість зараз подмало те що висловила моя подруга))) Ну й нехай! Це звісно надто вже не пересічна забаганка, але цікаво в якої клькості людей зявляються такі дитячі забаганки при погляді на мокрі вулиці.А от зимою зїхати на ногах з гірки яку розковзали діти чи підбігти до дітвори кинути в сніг рюкзак і попросивши в них санки,чи орендувавши за шоколадку(власний досвід)))) проїхатись. Тут думаю вже буде значно більше бажаючих, але от сміливців зробити не надто. "Це ж людти дивляться.", "Це якось по дитячому" "Я ж одягнений не відповідно...нові штани...", а в душі ж хочеться))) але більшість запрошенння до таких спонтанних забав прямо таки відкине цілко серйозно вважаючи це тупістю.

 Люди перестали бачити ці малі радості.Особисто я памятаю моменти що з школи не виходив, буквально вилітав в двір,просто вибігав,поки добіг до друзів встигав поскакати по сходинках, проїхатись на пирилі,копнути лавку і зачепити когось, крик, сміх...То бурлило ЖИТТЯ!!! Чи памятаєте як смакував мамин компот з яблук чи ще чогось після футболу, а брудні ноги після футболу,чорні руки від горіхів, синє обличчя від якихось там ягід...О Боже, якби хотілось ще колись в житті мати такі брудні ноги після футболу на мокрому полі.А зараз чую як люди говорять "А, хліб не такий як був колись, а ковбаса..."...Ні! Ми вмираємо! перед телевізорами, перед тими дурними мріями і планами...діти живуть,а ми ні,вони можуть ще сміятись і радіти.А потім входять в доросле життя і починають скучати за компютерами, стаються  "знавцями життя", а тоді приходе це прагнення дорослості, щоб вже був секс, вже була свобода щоб кудись поїхати, вирватись...І ось ці сумні двадцятирічні діти сідають і нема в них життя...

Нам так насправді бракує життя. Ми тужимо за добробутом, але один знайомий після відрядження в німеччині розповідав, що довкола були забезпечені німці.Добротний одяг, добротні мерседеси... і жодної посмішки, всі якісь сумні.Єдина радісна людина - касирка в туалеті, негретянка з Гани.Єдина радісна людина, яка сказала," привіт, звідки ти?", і на ламаному англійському щось там побалакали біля того туалету.Єдине радісне обличчя,а на вулиці далі снували ті мумі.

Нам бракує життя! Це є хвалебне прагнення яке не дає нам спокою і прошу Бога щоб ніщо його не заглушило.З ним народжуємось і зним живемо воно є в кожному з нас, десь глибоко в нашому серці.Думаю майже всі були в такому стані, колись на питання як справи, говорили "всьо добре але щось не добре".Ми самі часом не знаємо що тоді є, що нам щось не подобається. То власне те прагнення, Бог прагне щоб ми жили! А люди живуть так наче ніколи не помруть а потім вмирають наче не жили.Колись почув такі слова:"Прагну щоб смерть застала мене живим!"

Люди часто приймають перші враження чи то перші почуття як такі що триватимуть уже завжди.Так саме завжди!...від тепер і назавжди!Хтось правда може сказати, що ні я реаліст, я тверезо оцінюю і не кажу "на завжди" але "на довго" чи "деякий час". Насправді ж мало хто оцінює одразу, а більшість і по упливі декількох днів а той більшого проміжку часу пепреконані що "це" триватиме завжди. Люди знайомляться на вечірках і після них йдуть разом додому з упевніність, що люблять ну і звісно з надією що полюбили їх)))). Приїжджають з відпусток і розказують з якими класними людьми познайомились і затоваришували, тепер вони будуть друзями...

Задумайтесь, ваш найкращий друг чи найкраща подруга, вони одразу стали дайкращими, чи завжди такими були і чи взагалі одразу стали друзями. Будь які почуття це результат тривалих стосунків. 

Моя подруга каже що ніколи не ведеться на ці перші емоції, що це не справжні почуття.Але ж це не правда! Вони справжні! Мама обіцяла хворому сину, що він у неділю вже піде кататись на санках.Проте минув тиждень прийшла неділя а він ше не повністю одужав. І мама каже синові,який вже після сніданку одягається, що він не піде ще сьогодні на вулицю.В цю мит світ для нього валиться, він кричить "ти збрехала...".Мама починає йому обіцяти всяке різне, пропонує його улюблені блінчики а у відповід "ненавижу блінчики", включає мультфільми у відповідь "ненавиджу мультфільми" і так далі.             Скажете це все не справжнє, але він справді в цей момент вірить що ненавидить це все і вірить що в житті більше не їстиме тих блінчиків, чи не дивитиметься того свого улюбленого мульфільму а навіть можливо більше ніколи не промовить слова до мами. Він в це твердо вірить, для нього це справжнє. А хіба познайомившись з дівчиною, хлопець пригає через огорожу в чужий квітник по квіти з думкою, що більше з нею не зустрінеться, що це він робиьт лише сьогодні, для розваги?...

Та  це не пролема, якщо ти вільний, якщо тебе хтось не чекає, не надіється на тебе. Але й в противному випадку варто підійти до справи трохи з головою, в противному випадку можеш скривдити її(його) або сам отримати зранення, і як результат такі люди зраджують в подружжі,розлучаються...

Проблема в тому що ми не любимо сусідів, колег по роботі, родичів проте легко сходимось з чужинцем в барі. Ми не хочемо трудитись над почуттями, ми привикли що любов це іскра яка спалахує... відповідно колисьь гасне.Ну і тоді ми розходимось і шукаємо нове джерело іскри.

 Насправді любов ж не миттєве почуття, це вогонь який потрібно підтримувати,звісно спочатку є період закоханості коли організм виробляє ту класну "наркоту" яка дурманить розум і як кажуть вчені рівень інтелекту закоханих падає на 30 процентів, а  для "справжніх почуттів" одного погляду мало. Не завжди можна з пршого погляду визначити яка в хлопця зарплата)))

правда?Як у тебе справи, щось

Таку смс-ку отримав кілька днів тому, від ...навітьне знаю як правильніше написати, "знайомої" чи "дівчини з якою були стосунки", точно можна сказати,що ми були хорошими знайомими, навіть сказав би  друзями, хоча напевне ні, бо  це був той випадак дружби який не виключа продовження))).Але то було відносно давно і про вибір який ця дівчина  зробила і крок на який пішла кілька років тому можна довго дискутувати. Проте зараз вона одружена і як я довідався з цього повідомлення, мати вже двох синів.Останній раз бачився напевне рік тому і смс отримав приблизно тоді ж.

   Вона одружена, в неї ревнивий чолвік і двійко дітей.Що написати такій людині і чи писати взагалі, чи відповідати на цей голос з минуого? Почати це спілкування?Упевнений її чоловікові це не спообається))) 

  В таких ситуацях мене дивує, навіть захоплює фраза "Він добрий, хороший...але..." але цього блін не достатньо.З якою думкою виходять заміж, коли вже через рік чи пів говорять, що все класно але час від часу треба емоційної підзярядки,якогось всплеску  і трохи розвіятись?Це було передбачено коли виходила заміж? Чи то справді чоловіки так міняються після одруження, і стають такими емоційно сухими і нудними до крику і відрази? О, блін не хотів би щоб так сказали про мене! Але і нема бажання бути психологом і пасивним коханцем, хоча не пасивним тим паче)))) 

     ....знову ці спогади...не раз чув від чоловіків "Ще не народилась та дівчина...", я ж коли дістають цими питаннями про одруження говорю "Моя дівчина вже одружена."...

Привіт.Вітаю.В мене

все добре...