Янукович продасть крейсер «Україна» за ціною брухту?

Росія хотіла б одержати за ціною металобрухту колишній крейсер «Україна».

Таку думку висловив головний редактор російського журналу "Национальная оборона” Ігор Коротченко, повідомляє Уніан.

"Для Росії найбільш прийнятна ціна металобрухту. Можливо, Янукович проявить здоровий глузд і натомість одержить якісь преференції в інших аспектах російсько-української співпраці”, — сказав Коротченко.

Він зазначив, що це питання домовленостей вже між  Януковичем і Медведевим.

Як зазначив Коротченко, Росія одержувала стратегічні бомбардувальники, крилаті ракети з України «в рамках якихось погашень газових і нафтових боргів».

"Можливо, і тут знайдеться якийсь варіант, щоб одержати цей корабель без оплати живими грошима, але натомість надати Україні якісь бонуси економічного плану. Якими вони будуть? Думаю, за наявності доброї волі й бажання Росії одержати цей корабель сторони домовляться”, — сказав Коротченко.

Нагадаємо, 17 травня президенти України і РФ домовилися про добудову ракетного крейсера "Україна”. Говорячи, зокрема, про перспективи співпраці у сфері суднобудування, Янукович заявив, що глави держав домовилися про добудову за допомогою російської сторони крейсера "Україна”, що перебуває в Миколаєві на Суднобудівному заводі імені 61-го комунара.

Верховна Рада 6 липня скасувала постанову про присвоєння ракетному крейсеру назви »Україна”. Як наголошувалося в пояснювальній записці до постанови, з урахуванням того, що добудова й прийняття ракетного крейсера до складу ВМС України не передбачені, недоцільно, щоб крейсер носив назву "Україна”.

Ракетний крейсер був закладений на державному підприємстві "Суднобудівний завод імені 61-го комунара” в Миколаєві у вересні 1984 року на замовлення Військово-Морського флоту СРСР й спущений на воду в серпні 1990 року.

З 1992 по 1995 рік крейсер будувався на замовлення Міністерства оборони України. У 1996–1998 роках будівництво було припинено. У 1999 році було укладено новий контракт із Міністерством оборони України на продовження будівництва крейсера для потреб Військово-Морських сил України. З 2001 року будівництво корабля знову припинилося.

Позитивчик

  • 25.11.10, 16:56
Пропоную друзям прослухати кілька запальних композицій Гуцула-хулігана. Настрій підніма гарантовано.boyandancelol

Двічі не вмирати!

  • 23.11.10, 00:34

Дмитро ЯРОШ

ДВІЧІ НЕ ВМИРАТИ!

Найгірше в житті – це стан болота, коли по-вуха грузнеш у трясовині безбожності, безпросвітності, дріб’язковості, внутрішніх чвар та роздраїв. Найкраще – коли усвідомлюєш, що робиш Божу справу, маєш чітку мету в житті, твердо йдеш по шляху її осягнення та гідно долаєш перешкоди, що виникають. Врешті, кожна людина сама вибирає для себе, в якій площині із цих двох перебувати, куди йти: чи в пекло, чи до Неба. Адже Бог дав нам вільну волю приймати рішення і вибирати свій шлях.

У лютому 2010 року в Україні сталася знаменна подія: відбулися вибори Президента, які поставили жирну крапку в устремліннях українців мирними засобами перетворити свою землю на квітучий сад; беззбройно повалити режим внутрішньої окупації та привести до влади «луччих» людей; безкровно зробити із постколоніального напівдержавного утворення повноцінну національну державу. Всю повноту державної влади в Україні шляхом виборчих маніпуляцій, фальсифікацій, тотальної брехні та необмеженої допомоги імперського Кремля захопила зграя політичних «шакалів», які вже не перший рік відривали від тіла нашої Неньки ласі криваві шматки.

Адже ті, хто привів до влади Януковича не отримали свої злодійські мільярди цього року. Неукраїнці ахметови, фірташи, коломойські та інші починали своє «полювання» на ресурси і власність українського народу не сьогодні і не вчора. Їх «перемога» починала куватися ще в буремні 90-ті. І тут вартувало б згадати і Кравчука, який забезпечив вищезгаданим особам старт; і Кучму, який «крутив хвостом» по всіх векторах, намагаючись легалізувати бандитів і їх схеми здобуття стартового капіталу перед світовою спільнотою; і «месію» всіх часів Ющенка, який ховав за патріотичною риторикою реальну здачу національних інтересів, повсякденно вирізьблюючи «трон» для свого наступника – неукраїнця як по крові, так і по духу.

І тому те, що сталося – закономірно. Оскільки від грудня 1991 року в Україні формувався, діяв і зміцнювався маріонетковий внутрішньо-окупаційний режим, який замінив зовнішньо-окупаційний московський. Піком же його діяльності стала перемога хама, проти якого, як символу національного поневолення та соціальної експлуатації, у 2004 році піднялися мільйони українців і тоді не допустили тотальної узурпації влади чужинськими олігархічно-кримінальними структурами. Але минуло декілька років, і, користуючись відсутністю національної провідної верстви, національних державотворчих чинників і всеохопного національного руху, відбувся Реванш відверто ворожих українцям сил.

Сподіватися ж від ворогів поблажливості, толерантності, чи «хоча б трохи патріотизму» не можна. Це злочин. Цього разу вони прийшли не для того, щоб відійти без бою. Вони переконані, що прийшли назавжди. Вони не хочуть частини, навіть великої, вони бажають забрати у нас, українців, все – і тіло, і душу, і сьогодення, і майбутнє.

Саме тому, незважаючи на будь-що, вони формували нелегітимну, навіть з точки зору їхнього внутрішньо-окупаційного законодавства, «коаліцію зрадників і перебіжчиків», яка, у свою чергу, обрала також нелегітимний «уряд злодіїв-професіоналів». Із-за цього і так дискредитовані суди – від конституційного до районного – приймають рішення антиконституційні та протизаконні, легітимізуючи антиукраїнську діяльність Януковича і його свити. Тому «гарант» олігархів, підписуючи договори про продовження базування ЧФ, віддає Крим московським імперіалістам, а український збагачений уран – імперіалістам американським. Тому збоченець-україножер Табачник керує «міністерством освіти» і проводить активну русифікацію цієї найголовнішої сфери державного життя, а інший вилупок-«регіонал» Колєсніченко разом з «жирним комуністичним котом» Сімонєнком і холуєм-«літвінівцем» Грінєвєцкім будує в Україні так званий «Русскій мір». Тому перестрашений «комсюк» Тігіпко здає транснаціональним корпораціям українську промисловість. Тому «визначний лінгвіст, податківець та економіст» Азаров душить український малий та середній бізнес. Тому відбувся державний переворот і узурпація влади.

Саме тому чужинці ведуть війну проти українців. І на цій війні на карту поставлено: бути чи не бути українській державності; бути чи не бути українцям рабами чужинців; врешті-решт, бути чи не бути, власне, українцям. Але чи самі українці усвідомлюють, що йде війна? Так, ще деякий час тому, особливо на Сході та Півдні нашої Вітчизни, мало хто погоджувався з цією, здавалося б беззаперечною тезою. Але вже зараз ситуація міняється докорінно. І, як не дивно, допомогли у цьому нашому народу все ті ж вороги. Не марно в народі кажуть: «Якщо Господь хоче когось покарати, то відбирає розум» – так і з ними.

Янукович не пробачив українському народу того публічного приниження, яке він зазнав під час так званої Помаранчевої революції. Тому, тільки дорвавшись до президентського крісла, він як осатанілий почав вбивати «Україну в Україні». І вже на цей день, його «благословенне» московським патріархом-ефесбешником Кірілом «рвєніє», почало давати плоди: українці по всій нашій землі прозрівають. Нарешті, під ворожим тиском, наш народ починає чітко розставляти все по полицях.

Вже піднімаються проти ворожої чужинської цензури українські журналісти, письменники, музиканти, історики. Вже виходять на вулиці українські студенти, виступаючи проти чужинських «нововведень». Українські підприємці, незважаючи на свою незахищеність, об’єднуються і починають у чужинців-ворогів не вимолювати, а вимагати дотримання своїх прав. Вже й українські гірники, вичавлюючи із себе по краплі штучно нав’язаний «регіональний патріотизм», заявляють незгоду з курсом «керівної та направляючої» та вимагають його радикальної зміни. Як повідомляють засоби масової інформації, українські невідомі патріоти активізовують та удосконалюють свої «закриті» удари по символах чужинського панування – руйнують їх ідоли, палять їх штаби, трощать їх банки, проводять «роз’яснювальну роботу» зі зрадниками-колаборантами. Видно, що чужинці-окупанти справді відновлюють те, що було скоєно ними декілька років тому – вони стирають штучні регіональні межі та об’єднують Україну і українців у своєму бажанні скинути цей промосковський кримінально-олігархічний мотлох та встановити на своїй землі Закон Божий і Національний.

Все гірше живеться українцям, все виразнішою стає суспільно-політична ситуація, все яскравіше вимальовуються диявольські окупаційні плани. Прискореними темпами формується революційна ситуація в Україні.

Але в окупаційної влади теж є свої резерви. Перший – це посіпаки внутрішньо-окупаційного режиму, які, нехтуючи майбутнім своєї Вітчизни, за «шмат гнилої ковбаси» прислуговують Януковичу: це й голови окупаційних адміністрацій різних рівнів, і їх заступники, і клерки, що слухняно виконують розпорядження антиукраїнської системи. Саме вони є головними втілювачами у життя основного гасла окупаційного режиму: «Україна без українців!».

Другий – політикани різних мастей, які, підігруючи владним чужинцям, розколюють можливий єдиний національно-визвольний фронт боротьби. Подивімося хоча б на останні «вибори без вибору»: Янукович кинув політиканам «кістку» у формі місцевих депутатських мандатів та посад і як партійці ринулися «до корита» «рятувати» Україну. Ех, ось з такою ж енергією вони б відстоювали не підписання зрадницького Харківського пакту чи його нератифікацію! Та ні, кому це потрібно. Вони всі зібралися ощасливлювати народ (звичайно ж без його участі) у м’яких депутатських кріслах, «гідно» працюючи на своє благо в структурах окупаційної влади. При цьому ніхто з них, і навіть «найсоціал-націоналістичніша» партія, «єдина сила українців» не сказали народу, що проти нього розв’язана війна на знищення, що порятунок народу тільки у здобутті Національної держави української нації, що треба «миром, громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить» (Т.Шевченко).

Так звані вибори – це те, що Янукович спробує використовувати постійно для випускання політичної пари, для дезорієнтації народу, для посилення свого впливу та нейтралізації національно-визвольного руху.

Але вже цього разу українці розкусили хитромудрі плани своїх поневолювачів: народ, усвідомлюючи, що так званий парламентський шлях боротьби себе вичерпав і веде в нікуди, проголосував майже одностайно ногами: реальна явка на виборчі дільниці була на рівні 20-30%, а до того ж, близько 10% тих, хто все ж таки пішов до виборчих урн, проголосували «проти всіх». А отже, весь цей «електорат» (так обзивають народ партійці) вже за деякий час стане рушійною силою якісно нової – Національної революції. І тоді народ скаже своє вагоме Слово, і саме тоді відбудеться справжній плебісцит крові, на якому головне питання сучасності – бути чи не бути українській нації господарем своєї «хати» – вирішиться раз і назавжди.

Тому, не все так погано в Україні! Янукович постійно бреше і боїться народної помсти. Його прислужники, незважаючи на обіцянки свого «царя» про мінімум десять років панування, намагаються нахапатися всього і побільше вже зараз, бо відчувають, що терпіння українців не безмежне. Народ по всій Україні пробуджується та змащує те, що у кого «під стріхою» є. Все чіткіше стає чути слова «Вони не дають нам жити – ми не дамо їм панувати!». Вже, ген на обрії, засвітилася дороговказна націоналістична зоря та в голові викарбовується істина: «Двічі не вмирати!». Настають веселі часи! Часи, які висушують болота та торять нації шляхи у майбутнє…

Чого чекати? Ходімо! Адже нас веде Бог!

Хай буде Національна революція!

Азаров продался российскому IT-рынку

Азаров продал России IT-отрасль Украины и социальные гарантии граждан?

Азаров продался российскому IT-рынку, чтобы уничтожить...


...социальную защиту граждан Украины и украсть деньги из бюджета для финансирования российских компаний.

На заседании СНБО Президент Украины Виктор Янукович качественно надавал по «мягкому» месту премьера Николая Азарова. По мнению Януковича, Азаров предоставляет обществу недостоверную информацию относительно реального экономического и социального положения в Украине, а также в связи со сложившейся угрожающей ситуации с наполнением Пенсионного фонда. Сейчас дефицит ПФ, по данным самого Азарова составляет 60 млрд. грн.

Президент отметил, что возможность ухудшения уровня жизни людей в ближайшие годы является потенциальной угрозой национальной безопасности Украины. По его словам, повышение цен, углубление кризиса в медицине, образовании, сфере социальной защиты является прямым путем к социальному напряжению.

«И мы должны об этом говорить. Это наша обязанность, если мы хотим преодолеть кризис. И когда я слышу, Николай Янович, на заседании правительства, когда вы рассказываете, что все – мы достигли того, того – все у нас в порядке и в дальнейшем все будет в порядке. Я вам скажу – говорите правду. Скажите людям правду. Песни петь не надо», – сказал Виктор Янукович, передает УНИАН.

Обращаясь к Азарову, Янукович добавил: «Покажите людям те графики, которые вы мне показываете, скажите людям правду! Мы должны иметь конкретную, а не лживую информацию о реальном состоянии в государстве».

Интересно насколько реально проникся воззванием Президента премьер? Дошел ли вообще до него смысл сказанного? Может быть, и дошел. Но вот вряд ли он проникся. Основанием для этого служит информация, что буквально в тот же день (17 ноября) состоялось заседание Межведомственной комиссии по внедрению электронной социальной карты, созданной по инициативе Азарова. Вроде как все чинно и благородно – государство планирует строить создавать электронное правительство и внедрять для населения социальные карточки. Последние (в совокупности с соответствующей информационной системой) должны позволить гражданам своевременно и в полном объеме получать от государства социальные льготы. А государству – экономить средства госбюджета за счет прозрачного учета соцльгот.

Только вот преследует ли в действительности эти цели Азаров? Судя по всему его основная цель – выкачивание денег из бюджета.

Обратимся к документам. 11 октября 2010 г. за подписью Азарова выходит постановление Кабмина о внедрении электронной социальной карты под № 947. В постановлении Министерство финансов определено главным исполнителем работ (и соответственно распорядителем бюджетных денег) по внедрению социальных карт. Минфину также поручено создать Межведомственную комиссию по этому вопросу (см. ниже фото документа).




Затем, 29 октября 2010 г., Минфин издает приказ о создании Межведомственной комиссии №1284 (см. ниже фото документа). Помимо представителей государственных ведомств и общественных организаций, в него попали две интересные личности – гражданин России Борис Вольпе (представлен как глава комитета по корпоративной стратегии ассоциации менеджеров России, эксперт) и Анатолий Брезвин, глава правления АБ «Укргазбанк» (в 2007 г. возглавлял ГНАУ).







И последний документ, который расставляет все точки на і – 10 ноября 2010 г., Азаров принимает постановление Кабмина №1050. В нем вносятся изменения в постановление КМУ от 9 октября 2006 г. №1404. Согласно этим изменениям, отныне заказчику соцкарты и распорядителю денег (Минфину) разрешено осуществлять предоплату госденег за товары, работы и услуги, связанные с внедрением электронной социальной карты (см. ниже фото документа).




А теперь обратимся к фактам. 17 ноября на заседании Межведомственной комиссии гражданин России Борис Вольпе почему-то получает право выступить с презентацией технологий неких российских компаний по внедрению соцкарты. Возникает вопрос: как вообще этот Вольпе попал в состав комиссии, на каком основании, и кто решил что он ЕДИНСТВЕННЫЙ эксперт в этой области?

Чему может научить этот якобы эксперт Украину? Даже во время заседания Межведомственной комиссии постоянно в качестве положительного примера приводился опыт по внедрению соцкарт в Канаде, Ирландии, Великобритании, США, Испании, Эстонии, Сингапуре и др. Но никак не в России, где сейчас ломают голову, как запустить подобный проект на уровне государства. Напомним, что в РФ отдельные регионы уже проводят эксперименты по использованию электронных карт. Но реализованы они так, что «склеить» их в единую систему не получается. Недавно на уровне российского правительства даже зашла речь о том, что на реализацию единого госпроекта понадобится потратить сотни миллиардов рублей. Не считая, что на отдельные региональные программы уже ушли десятки миллиардов.

То есть, в России единой внедренной системы социальных карт нет, никто пока не знает, когда она появится, и что для этого надо сделать. Зато наши блаженные чиновники, хлопая в ладоши, выслушивают всякий бред господина Вольпе, предложения которого не выдерживают никакой критики. К примеру, он на презентации начал продвигать идею использования на украинских социальных картах магнитной ленты, на которую будет возложена как платежная функция, так и хранение персональных данных граждан. Сейчас даже банковские карты во всем мире стараются делать на основе более безопасных и долговечных чиповых технологий – эти технологии активно продвигают международные платежные системы. А платежные карты с магнитными лентами и вовсе подлежат замене в течение двух лет. Так что собирается впарить нашим пенсионерам Вольпе за деньги украинских налогоплательщиков?

Однако Азарова в данной ситуации волнуют отнюдь не технические вопросы. Его как матерого финансиста, очевидно, заинтересовала исключительно финансовая сторона. Здесь как раз и может пригодиться Брезвин с его «Укргазбанком», который попал на грань банкротства, не может окончательно расплатиться по депозитам вкладчиков и в который еще в 2009 г. НБУ ввел в качестве кураторов представителей государства.

То есть, коррупционная схема выглядит следующим образом. Вольпе, как рупор российских компаний, поставляет якобы технологии по внедрению соцкарт. Минфин, согласно постановлению Кабмина (№947) закладывает в госбюджет на 2011 г. деньги. Затем согласно постановлению КМУ №1050 будет сделана предоплата. Откат бюджетных денег главе правительства (и его сателлитам). Контролировать финансовую операцию, очевидно, будет Брезвин с его «Укргазбанком» – чтобы все концессионеры так сказать выполнили свои денежные обязательства. А будет эта карточка внедрена или нет – никого не беспокоит. К тому времени (когда надо будет отчитываться за реализацию проекта) сам Азаров уже возможно и не будет главой правительства. Сейчас предприниматели по всей Украине массово выражают недоверие его действиям. Да и сам Президент, как уже было сказано, обругал премьера по полной программе.

Почему Брезвин контролер денег? Все просто – это давнишняя и явная креатура Азарова. Еще в 2006-2007 гг., когда Николай Янович был первым вице-премьер-министром, Анатолий Брезвин возглавлял ГНАУ и тоже засветился в ряде скандалов с бюджетными деньгами.

Еще один занимательный вопрос: сколько Азаров получит за реализацию коррупционной схемы? Полагаем, речь идет о многих миллиардах гривен. В этой связи, напомним, о еще одном кульбите Азарова в направлении «электронизации» Украины. Как недавно сообщалось, при Азарове разработана еще одна коррупционная схема, которая позволит украсть от десяти миллиардов за пять лет. Речь идет о проекте Концепции государственной политики в сфере развития информационного общества в Украине. После утверждения этой Концепции, премьер-министр Украины Николай Азаров и близкие к нему чиновники получат свободный доступ к миллиардам бюджетных денег. Цена вопроса – 10 млрд. грн.

Схема реализовывается через главу Госспецсвязи Леонида Нетудыхату и главу Госкоминформнауки Владимира Семиноженко. К чему привлечена группа компаний некоего бизнесмена Кравцова («БКП-Консалтинг», AMB-Group, «Интер-метл» и др.). Через подконтрольное Нетудыхате ГП «УСС» государству за бешенные деньги монопольно впаривается морально и технически устаревший комплекс Центра сертификации ключей (ЦСК) «Цезарис» (ЦСК украинских IT-компаний придется просто уйти с рынка). Этот комплекс реализован Кравцовым и Ко на основе американской системы открытых ключей, от которой уже отказались даже в США.

И пока у Азарова и ему подобных будет возможность доступа к миллиардам бюджетных денег, в нашей стране будут пастись Вольпе, Кравцовы и т.п.со своими устаревшими технологиями.

Кстати, сегодня Государственное инновационное финансово-кредитное (ГИФКУ) учреждение планирует привлечь кредитные средства под государственные гарантии у некого VTB Capital PLC (Лондон), которое принадлежит российскому капиталу. Речь идет о размере кредита в 195 млн. EUR (сумма с учетом процентов по кредиту эквивалентна 3,5 млрд. грн.). Вдумайтесь – россияне под правительственные гарантии собираются кредитовать в Украине инновационные проекты (например, те же соцкарты). Деньги эти попадают в госбюджет. Одновременно с этим в правительстве создается кормушка по продвижению устаревших российских технологий для внедрения соцкарт. На это выделяются миллиарды из госбюджета (полученные путем взятия кредита под проценты от российского же капитала). Украинские чиновники получают «откаты», и спокойно покидают свой пост. За нереализованный проект никто ответственности не несет.

При этом никому из чиновников нет дела до того, что в Украине есть отечественные компании, обладающие собственными IT-технологиями, способные выполнить подобные сложные проекты и сэкономить для страны эти самые миллиарды внешних заемных средств. По крайней мере, отечественные предприятия неоднократно заявляли о том, что готовы бесплатно передать Украине технологии по внедрению электронных документов (на которые во развитых странах тратится много миллиардов долларов). Подобные предложения наши чиновники почему-то игнорируют – а как же, здесь же откатом и не пахнет…

Итог всего этого напрашивается печальный: бюджет – без денег, страна – без собственных IT-компаний, граждане – без социальных льгот. Украина всем должна денег на внешнем рынке, да еще и числится отсталой страной…

Влад Хоменко


Ліна Костенко: Всяка наволоч український народ принижує...

Ліна Костенко: Всяка наволоч український народ принижує, а він десь загубив у собі відпорність

В Українському домі видавництво «Либідь» презентувало перевидання історичного роману Ліни Костенко «Берестечко». Вперше за 20 років Ліна Василівна з`явилася на широкій публіці. Крім нової книги був і ще один поважний привід – 80-літній ювілей. Зала Українського дому, розрахована на півтисячі осіб, тріщала по швах...

З виступу Ліни Костенко:

ВАЖКИЙ ЧАС - ЦЕ ЗАВЖДИ МІЙ ЧАС (про ювілей, пафос і презентацію життя)

Ліна Костенко"Марудне діло ювілей - всі пера вмочені в єлей"... Я ці рядки написала дуже давно, ще близько не було ніяких ювілеїв. І я подумала собі: хто це написав? який ювілей, який єлей?  Ну, думаю, заримувалося так (знаєте, є звичка римувати). Забула... Аж тепер я зрозуміла, справді - дуже марудне діло ювілей. І справді - пера вмочені в єлей. Але якщо з єлеєм собі можна дати раду, можна не слухати всіляких високих слів, можуть мене люди зрозуміти й самі їх не казати, не писати, можна уникнути ювілейного вечора, можна прийняти такий варіант, який зробило це видавництво ("Либідь" - Ред.). Вони запропонували презентацію. Це ж у нас презентація, і ми не будемо плутати жанрів. Правда, трохи вона занадто сердечна, трошки забагато людей як на презентацію. Я вам дуже вдячна, що ви прийшли. Щоб ми знали, що ми потрібні одне одному.

Я справді надумала повернутися у літературу, в цю культуру, бо важкий час - це завжди мій час... Отже із єлеєм ми собі дали раду. No pasaran. Ніякі урочистості і фальшиві святкування у нас не проходять, як ви бачите. Але з ювілеєм справа складніша, тому що ювілей – це треба замислитись, як жилося, як прожилося, що зробилося. Словом, відверто кажучи, ювілей - це презентація життя. І от ми зараз тут на презентації книжки, а у мене – презентація життя.

У МЕНЕ ТАКЕ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЛЮДИ СКУЧИЛИ ЗА СОБОЮ (про політику, нову владу, приниження і здатність до опору)

Ми би собі зичили іншого, чогось кращого, ми б собі зичили й незалежності, й достойної держави... На жаль, так є як є. Але що ж, журитись?! Отут було багато слів про поразку, що ми програли... А чи програли? Ви знаєте, це ж так іде історія, це її кроки. Впритул з відчаєм оця вся криза, крах. З дистанції часу так іде історія. І ми повинні зараз набратися сил, спокою, доброго гумору. Сміх – перепалює, а в сльозах можна втопитися.

Я зараз не бачу поразки. Вона може бути або в людях, або її не може бути взагалі. Є високовольтна лінія духу, яка проходить крізь усі віки і до неї мусимо підключитися, це буде рух опору. Це не означає, що треба виходити на вулиці і бити одне одному морди, або робити якісь демарші. Треба бути людьми. У мене таке враження, що люди скучили за собою. Навіть те, що вас сьогодні тут так багато. Мені здається, ви самі скучили за собою, скучили за атмосферою... (оплески)

Мій чоловік колись сказав: Лінусенько, ти не бійся, людство ніколи не відмовиться від того, що воно любило в собі. Українці знають, що вони люблять, як і всі інші люди. Ми не відмовимся від цього.

У приниженні не можна жити і перемагати. Я думаю, що український народ досі не переміг, бо переживає велике історичне приниження. Всяка наволоч його принижує, а він десь загубив у собі відпорність. Йому кажуть, що він меншовартісний — він звик.

Тільки створили нову українську державу, омріяну, як інтелектуали, письменники, почали закликати народ встати з колін. От “встань з колін” - хоч стань на коліна, для того, щоб встати. Я була обурена. “Орли”! У них за радянської влади була “партія — очі мої, партія - серце моє”. А потім – вставай, вставай.. Якщо ви повзали, то повзайте далі, навіщо ще людей закликати?.. Мовляв, народ спить. Я не знаю, мій народ, для якого я живу, працюю, – він не спить.

Люблю чорнобильських людей, там їх жменька залишилася. Приїжджають люди на “гробки”, і у нас - живі цвинтарі коло мертвих сіл. Лелеки клекочуть, радіють людям. Там ніхто не стоїть на колінах. Люди там сміються. А тут така кисла атмосфера — ніби ми залежимо від того, що хтось сторінку про Голодомор на сайті Президента закрив, - мовляв, головне зараз нагодувати людей. Прийшла влада, яка, бачте, зараз нагодує людей... Люди її годують, а вони... Спасібочки. (репліка з залу, не чути)  – Що, хтось не задоволений? Украйонці-хохли? Нічого не бійтеся, ви зможете.. ми вам дозволяємо розмовляти вашою мовою..

Або от ще один політик сказав, що виніс Україну на своїх руках... Досить уже цього пафосу. Ша, треба поважати народ, не розколювати його.

От кажуть: схід, захід. На мій ювілей перший дзвінок був із Макіївки (там прекрасно співають, до речі). Почули шум, і кажуть: “У вас там шо, гості? Передайте им привет от донецких бандитов!”. То я спокійно й кажу: “Гості, привіт вам від донецьких бандітов”

У мене є своя Україна, яку я не впізнаю в інтерпретаціях політиків. Я знаю ту Україну, для якої я живу, для якої варто жити.

ОТРИМАЛИ УКРАЇНУ БЕЗ БОЮ І ЗДАЮТЬ БЕЗ БОЮ ( про історію, творчість, розчарування, "чорнобильську" еміграцію, плани і перемогу над поразкою)

Можна було значно більше зробити. У мене був великий проект, я хотіла історію України дати в строфі, в поемах, в історичних романах, в драматичних поемах. Знаєте, в мене Скіфська одіссея є, і там є такі слова: “Десь тут урвалась пам`ять історична. Зате вона навіки золота” . Я хотіла оцю нитку пам`яті історичної протягнути через віки, і так я цей проект робила: є в мене “Древлянський триптих”, “Маруся Чурай”, те ж саме “Берестечко”. І я це писала, “Дума про братів Неазовських”,.. ну не підряд же ж будеш писати, а так... що відчуваєш. І якраз у мене в роботі був Володимир Великий, була Роксолана, Графиня Розумовська, був Андрій Потебня й так далі. Теми все важчі, чим ближче до сьогоднішнього дня. Я вирішила все подужати, все зробити, і може б мені хотілося щось інше. Тут хтось мене дуже сильно хвалив і представив вам як поета громадянського звучання (Юрій Щербак -Ред). Я вам дуже дякую, що ви спостерегли це, а я вам ще й признаюся, що я би хотіла писати лірику й лірику й лірику... малювати срібним олівцем, птиць малювати на лляній тканині. Може, мені коли Оля Богомолець співає “де вечір пахне м’ятою аж холодно джмелю”, може, це мені ближче.. але ж “хіба ж хтів – мусив” - писав Стефаник. Але ви знаєте, я вам скажу, що я в історії живу, я в історії дуже вільно ходжу, будь-яке століття. Я працювала над оцими речами і хотіла встигнути всю історію охопити, оцю нитку золоту протягти.

І тут настала така щаслива подія — Україна стала незалежною, і тут би здається вільно писати те, що ти хочеш, уже радянська влада не переслідує і не забороняє. Сиди і пиши: історію, якісь речі для України. І тут дивне сталося. Раптом прийшли такі флюїди... “Шістдесятники? Та що вони зробили? Історія? Ха-ха. Патріотизм? Ги-ги. Людям вставляли в голову - ”Патриотизм — последнее убежище для негодяев”, і вони велися. А хто ж хоче бути нєгодяєм?  Раптом зробилися смішними письменники такого типу, як я. Мовляв, чим вони займаються, якийсь народ?.. В час, коли треба таке модернове. Хай ще буде андерграунд. Їхали-їхали і нікуди не приїхали, бо андерграунд — старе, це підземка лондонська. Коли чекаєш голосу покоління, а кожне покоління приходить і нехай подасть свій камертональний голос.

Коли тебе за радянської влади підозрюють у націоналізмі, ти не маєш свободи, ти виборюєш кожну строфу, а потім приходить свобода, незалежна Україна і ти? не мавши ніде перевести подих, знову опиняєшся у бозна якому становищі. “Народниця”... Взагалі-то я вам скажу, я ніяка не народниця. Мене, правда, ніхто не чіпав, якось обходили поштиво. Але ці паскудні флюїди у суспільстві... І я вирішила, оскільки пішов такий мат-перемат, збагатили українську мову російськими матюками. Так треба теж із розумом це робити. Росіяни між іншим мають цілу “теорию вопроса”, роблять цілі наукові дослідження “Что такое русская феня” або, наприклад, дисертація Ахметової “Русский мат”, яку зберігають десь у спецхранах. І правильно роблять, вони дбають про свою мову. У нас же все це перехопили, молодь, непідготовлена, заматюкалася. Для них це був вияв свободи. Що мали відчути оці шістдесятники, які знали, що таке свобода в умовах несвободи, коли бачили молоду українську літературу, яка наввипередки матюкалася, демонструючи свою незалежність? Написала тоді: “Не хочу грати жодної з ролей у цьому сатанинському спектаклі”. І я собі пішла в еміграцію, в чорнобильську зону. З людьми, яких я безконечно люблю. Більшого сміху, гумору сили, ніж у чорнобильській експедиції, ніде не бачила...

Признаюсь, я там знайшла свою Україну.. Там, де Україна вмерла, отам вона є. Там люди втратили свою малу батьківщину і полюбили її надмірно, і відчули велику Батьківщину.

Я собі вийшла зі Спілки письменників, бо оте нудне скиглення і скімлення набридло. Не мають ні ідеї, ні мети. І я дуже добре прожила цей час, або за своїм письмовим комп`ютером, або в експедиції в Чорнобильську зону. Їздила до Польщі, до Парижу, в Бургундію, шукала там матеріали. Словом, працювала. В цей час хтось казав, що руки опускаються, ніхто не може нічого, не хоче. Я цього не розумію

Тепер щодо “Берестечка”. Оскільки виявилося, що література нікому не потрібна, поезія тим більше не потрібна. У нас можна зачиняти книгарні. Подивіться на Хрещатик — хтось ходить з водометами, пускають газ. Я питаю, куди дивиться влада? Вона повинна ворухнути мізинцем і все це припинити. А воно не припиняється..

Ми були членами нацради з питань культури і духовності при Президентові — говориш-говориш, борешся – борешся, а нічого не робиться, як при тому, так і вже при цьому Президентові.

“Берестечко” – для мене дуже дорога річ. Вона писалася дуже довго, дописувалася. «Берестечко” - не про поразку, а про перемогу над поразкою. Хотіла писати про постаті, але, коли береш постаті, треба взяти якийсь екстремальний момент. Для Богдана Хмельницького це було Берестечко, бо для нього це була страшна поразка — після таких спиваються, вішаються. Він же залишився абсолютно самотній, нікому не потрібний, його вже в Чигирин не пускали. В нього вже не було війська. Цікаво, як можна було стати на ноги після цього... Знаєте, що зробив Хмельницький після страшної поразки і зради своєї дружини? Він женився. Мене це так вразило... Крила особистого щастя його зігріли. Костомаров писав: невідомо, що там зіграло вирішальну роль у поразці під Берестечком. Можливо, і його особиста трагедія. Велику душу, знаєте, теж стрясає дріж. Так от я про “Берестечко”.. Я мусила описати всі стани. Кажуть, Богдан Хмельницький після тієї поразки пив три дні й три ночі в урочищі Гончарів. Ну пив, і що. Адже коли падає сильний мужчина, гуркоту більше, ніж, коли комарик падає. І переживань більше й емоцій. Але для мене було головне написати про перемогу над поразкою.

Я - як обпечена з тим “Берестечком”. “Український письменник” (видавництво - Ред) у незалежній Україні опустилися до того — ні техніки не знали, не мали  — вони видали чортзнаяк “Берестечко”, причому 10 тисяч примірників. Раптом почали виходити піратські видання.. Хтось заробляє на цьому, ніхто мене не питає. Зловити неможливо. Більше того, навіть солідне державне видавництво “Каменяр” видає “Берестечко” без мого відома, без договору. Дізнаюся від інших людей. Причому там є спеціальний комітет. Яке вони мали право дати гроші цьому халтурнику, який видає книгу без мого відома?

ПахльовськаДякую Оксані (Оксана Пахльовська, донька поетеси, лауреат Шевченкіївської премії -Ред.), що вмовила мене надрукувати цю книжку...( у видавництві "Либідь", накладом 7 тисяч примірників - Ред.).  Вперше побачила книжку на цій презентації. Передали додому. Сказала Оксані: не подивлюся, боюсь. Боюся страхом подиву: невже це може бути? Бо так паскудно, як мене видавали в радянські часи... Вони своїх халтурників видавали на гарному папері, все блищало. А мене — спасібочки, як на газетному. Звикла до цього. І - раптом...

Я дуже вдячна усім за цю книжку. Моя душа відпочиває за всі мої роки, а їх багато, як ви знаєте з цифри ювілею. Більше не буду казати нічого. Почитаю кілька віршів.

Прогавили, прогледіли, і хочеться – на Марс

Це сталася трагедія, а ви - зіграли фарс

Отримали Україну без бою і здають без бою

.... б`ються поміж собою

Дивлюся ввечері і вранці, милуюсь депутатським гроном

Яка гармонія і танці, і єдність змій з Лаокооном

Прости мені, мій змучений народе,

Що я мовчу. Дозволь мені мовчати

Бо ж сієш-сієш, а воно не сходе

І тільки змії кубляться й сичать.

Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні,

Злість рухає людьми. Але у бік безодні

Компроміси компромати компрадори і примати

Скільки сили треба мати, щоб усе це витримати

Які засиджені скрижалі, яке злиденство зветься шансом

На жаль, уже і в цій державі стаю потроху дисонансом.

Господи, пробач мені моє зухвальство, що я сподіваюсь бути почутою. Дякую.

Лірика майбутньої партизанської війни

  • 15.11.10, 18:06
Коли вороги надумають прийти до твого порогу, наші партизани проведуть відплатні акції у них на родінє.
Вороги будуть знищені. Але й наші хлопці повернуться не всі...

Тігіпко обміняв цементну промисловість на французький орден

  • 29.10.10, 20:01

Патологічний боягуз і корупціонер Тігіпко обміняв цементну промисловість України на французький орден

На минулому тижні відразу дві німецькі газети Die Welt і Berliner Lokalnachrichten присвятили свої сторінки персоні так званого віце-прем'єра окупаційного уряду Сєргєю Тігіпко.

Те, що Сергій Тігіпко нечистий на руку, в Україну знали вже давно. В кінці 90-х років про передачу за копійки цементної промисловості країни французькому гігантові - корпорації «Lafarge» - не писав тільки ледачий. Тоді, нагадаємо, Сєргєй Тігіпко обіймав, як і зараз, посаду віце-прем'єра.

Повернення Сєргєя Тігіпка у велику політику викликало непідробний інтерес західної преси. А оскільки німецькі журналісти не звикли голослівно публікувати звинувачення, вони просто висвітлили листування між посольством Франції у Києві і французьким міністерством закордонних справ з питання заохочення Сєргєя Тігіпка за надані Франції послуги.

З цих документів стає зрозумілим, що французьке посольство було добре поінформоване, що «Лафарж» купує промислові гіганти Україні за суми, м'яко кажучи, символічні. Та й про самого Тігіпка французи були вельми певної думки. Тому не дивно, що французькі посланці серйозно переполошилися, дізнавшись, що уряд Франції готується публічно представити Сєргєя Тігіпка до нагородження орденом Почесного легіону.

Die Welt і Berliner Lokalnachrichten наводять цитату з листа секретаря французького посольства в Парижі Жана Франсуа Девемі міністру закордонних справ Франції Юбер Ведрін: «Тігіпко користується у своїй країні репутацією корупціонера». Французькі дипломати в Києві жорстко попередили власний уряд утриматися від настільки підкресленої подяки людині, що здає українську промисловість. Вони чудово розуміли, що в Україні, та й у всій Європі сумнівна угода «цементна промисловість в обмін на орден» призведе до міжнародного скандалу.

Проте всі попередження посольства високопоставлені французькі чиновники проігнорували. У 1997 році Сєргєй Тігіпко з рук Бернадетт Ширак, дружини президента Франції Жака Ширака, отримав високу французьку нагороду. Показово, що в той час Бернадетт Ширак як раз входила в правління Lafarge.

Французькі дипломати не помилилися. В Україні на Тігіпка посипався цілий град звинувачень в здачі національних інтересів. У Верховній Раді України була створена слідча комісія з минулої угоді.

Екс-глава Фонду держмайна Валентина Семенюк так прокоментувала події тих років. «Пан Тігіпко, будучи віце-прем'єром, зробив усе, щоб продати всю нашу цементну галузь фірмі «Лафарж ». За це він і отримав орден Почесного легіону. Якщо вам потрібно, я можу надати всі письмові вказівки, які він давав по приватизації «Київцемент», «Балаклеяцемента», «Миколаївцементу». У мене всі матеріали парламентської комісії кінця 90-х років є!», - заявила Валентина Семенюк.

Виходить, тоді розслідування скандальної угоди віце-прем'єра ні до чого не призвело і про неї практично забули? Але в Європі, виявляється, все чудово пам'ятають.

Держава - це кров і залізо, Свобода - це вістря мечів!

Em                                     H7
Ні сліз, ні ридань, ні прокльонів,
                                      Em
Ні кволости дряхлих старців,
     Em       D                 G
А нових сотень, батальйонів,
       Am           H7           Em
Твердих і незламних борців.

     D                         Em
Єдиним могутнім поривом
      D                        C
Зітремо кордони Збручів.*
      C                            Am
Держава - це кров і залізо,
      Em             H7         Em
Свобода - це вістря мечів!

Від Дону, Кубані й Кавказу,
До Тиси і Пруту-ріки,
Слухняні одному наказу
Повстанські залізні полки.

В неволі Дніпро і Карпати,
Гартуйте серця, насталіть,
Іде Україна могутня,
Для волі майбутніх століть.

Хорунжий

  • 24.10.10, 02:27
Ти повертаєшся в село,
Його неначе не було.
Тут кожне згарище священне.
А в місті розкопали рів,
А там — тіла, і на горі -
Твої батьки і наречена.

Викопуєш і чистиш кріс,
Ідеш з повстанцями у ліс,
Стежею кінно і оружно.
Ракета вгору б'є — «Алярм!»
Оце ж вона — твоя зоря,
Коротка, а яка ж ясна.
Хорунжий, хорунжий.

Пізнаєш шлях, здобудеш ціль.
До сповнення обітниці
Покличе Бог і Україна.
І славний двоколірний стяг
Засяє у твоїх руках
Дороговказом по руїні.

Незримий кулемет заграв
Мелодію нічних заграв,
Життя без помсти осоружне.
І ні Варшава, ні Москва
Не ствердять тут свої права.
За це ти покладеш життя.
Хорунжий, хорунжий.

Нащадок підлого раба,
Який кричить тобі: «Ганьба!»
І марить більшовицьким «раєм»,
Не встигне кинутись назад,
Ти кільцями ручних гранат
З життям заручини зіграєш.

Кохання не заступить шлях,
Тобі роковано в зірках,
Ніхто не втримається поруч.
Самотній легше йде у бій,
Собі лишаючи набій.
До вимаршу вперед
І вгору, і вгору.

В обличчях блазнів грає лють,
І вдови зрадників плюють
При згадці імені твого, надарма.
Їм ріжуть слух твої пісні
І все ввижається вві сні
Прихід московського жандарма.

Та чути крок нових полків,
Юнацькі погляди палкі
Доводять, що не вмерла мужність.
До звіту правді «вправо глянь!»
Герою визвольних змагань,
Повінчаний із майбуттям
Хорунжий, хорунжий.

Ми українські партизани

  • 24.10.10, 02:04
Ми українські партизани
Рушаєм лавами у бій,
За нашим прикладом повстане
Народ пробуджений, як стій!

    Вже грають сурми, близько воля,
    Вже рветься серце, кличе кров,
    В огні кується наша доля,
    Встають заковані з оков.

Ми українські партизани,
Не знаєм, що таке є страх,
Родини наші — обрізани,
А хата — в лісі, у ярах.

    Вже грають сурми, близько воля,
    Вже рветься серце, кличе кров,
    В огні кується наша доля,
    Встають заковані з оков.

Ми українські партизани,
Нащадки славних козаків,
Щоб нарід визволить з кайданів,
Ми б'єм комуну й німаків.

    Вже грають сурми, близько воля,
    Вже рветься серце, кличе кров,
    В огні кується наша доля,
    Встають заковані з оков.