Єврейська карта в російських спецопераціях проти України

Мойсей Фішбейн – єврей і уродженець Чернівців. Як і Міла Куніс.Визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, член Українського Центру Міжнародного PEN-клубу та Національної спілки письменників України. Академік Іван Дзюба назвав його Поетом з Божої ласки. Про Мойсея Фішбейна пишуть світові енциклопедії. В Україні його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня й орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня. "Якби я жив у той час,- говорить Фішбейн, я навідь будучи немолодою людиною все одно пішов би до Української Повстанської Армії, яка воювала за незалежність України.УПА була єдиною армією, яка воювала за незалежність.До якої армії ще я, український поет, міг піти!"Про те як російські спецслужби розігрують "єврейську карту" у відношенні України йшлося у доповіді Фішбейна на 26-й конференції з української проблематики у Іллінойському університеті (США).
Іллінойський університет, Урбана-Шампейн, США. 24 – 27 червня 2009 року

(Передрук доповіді на сайті Радіо Свобода здійснюється за згодою автора, в повному обсязі і без змін)


29 січня 2009 року, виступаючи на розширеному засіданні Федеральної служби безпеки в Москві, президент Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдєв буквально однією фразою розкрив спецоперацію ФСБ (цитую мовою оригіналу)«В ряде соседних государств сохранялась нестабильная социально-политическая обстановка, не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи». Себто – президент Російської Федерації відкритим текстом заявив, що зрив інтеґрації України до Північноатлантичного альянсу – це заслуга російських спецслужб, наслідок проведених ними спецоперацій. А заявивши, подякував Федеральній службі безпеки. Це пряме визнання того, що російські спецслужби провадять спецоперації проти України, спрямовані на підрив її суверенітету й незалежності. Це брутальне порушення не лише міжнародного права. Це брутальне порушення й російських законів: законодавча база Російської Федерації, що регулює діяльність ФСБ, не дозволяє цій спецслужбі проводити такі спецоперації. У «Федеральному законі про Федеральну службу безпеки», ухваленому Державною Думою Російської Федерації 22 лютого 1995 року (з усіма подальшими редакціями) про жодні спецоперації проти суверенітету інших держав і «кориґування» їхньої зовнішньої політики не сказано анічогісінько. Зазначимо: цей документ 1995 року підписав президент Російської Федерації. В цьому документі немає нічого бодай подібного на спеціальну операцію проти України, що з нею президент Мєдвєдєв привітав ФСБ. Натомість у прямих завданнях ФСБ є інше конкретне визначення: щодо припинення, унеможливлення витоку державних та військових таємниць. Спецоперація ФСБ, спрямована на недопущення вступу України до НАТО, є однією з найбільших таємниць Кремля. І витокові саме цієї таємниці сприяв пан Дмітрій Мєдвєдєв.

Отже, російські спецслужби провадили й провадять спецоперації, спрямовані на підрив суверенітету й незалежності України. Співробітники ФСБ та Служби зовнішньої розвідки Росії за досягнення в ізоляції України були нагороджені. У структурах ФСБ, що займаються Україною, останнім часом штат збільшено в півтора рази порівняно з періодом 50-х років, коли в Україні діяло підпілля УПА.

Розглянемо лише один із аспектів спецоперацій російських спецслужб проти України ¬– так звану «єврейську карту». Спочатку – невеличка ретроспектива. 

Коли імперські картярі почали розігрувати на українських теренах оту мічену «єврейську карту»? 

У Російській імперії це практикувалося. 

В СРСР на багато років погромником було оголошено Симона Васильовича Петлюру. І не мало значення, що один із засновників, один із чільних ідеологів сіонізму, видатний публіцист, громадський та політичний діяч Володимир (Зеєв) Жаботинський ставився до пана Петлюри з чималим пієтетом: ім'я Володимира (Зеєва) Жаботинського в СРСР було заборонене. 

Доречно нагадати: невдовзі після вбивства Симона Петлюри в Парижі, саме на сороковий день – 4 липня 1926 року – Володимир (Зеєв) Жаботинський заявив у нью-йоркському The Jewish Morning Journal (цитую): 

Hi Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду ніколи не були тими, як їх називають, «погромниками». (...) я добре знаю цей тип українського інтеліґента-націоналіста з соціалістичними поглядами. Я з ними виріс, разом із ними провадив боротьбу проти антисемітів та русифікаторів – єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів.

28 травня 2009 року російський сенатор і водночас голова створеного з ініціативи російських спецслужб «Всемирного конгресса русскоязычного еврейства» – Боріс Шпіґєль – під час єрусалимської зустрічі з прем’єр-міністром Держави Ізраїль паном Біньяміном Нетаніягу, порушивши тему антисемітизму, заявив: в Україні, мовляв, «відроджують старих національних героїв», що чинили злочини проти євреїв, і «переписують історію, вибілюючи цих людей». За приклад Боріс Шпіґєль навів Симона Петлюру. Згідно з повідомленнями ізраїльських ЗМІ, «реаґуючи на це, пан Біньямін Нетаніягу висловив занепокоєність». Зауважмо: саме ізраїльська партія «Лікуд» репрезентує ідеологічну течію Володимира (Зеєва) Жаботинського, його портрет висить у штаб-квартирі саме цієї партії, яку очолює саме пан Біньямін Нетаніягу.

А тепер доречно зацитувати самого Симона Васильовича Петлюру.

З «НАКАЗУ ГОЛОВНОЇ КОМАНДИ ВІЙСЬК УНР 26 серпня 1919 року»

Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення – їхні діти, їхні жінки, так само, як і ми – було поневолене й позбавлене своєї національної волі. 

Йому нікуди йти від нас; воно живе з нами з давніх-давен, поділяючи з нами нашу долю й недолю... Всіх же, що підбурюватимуть вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська й віддавати під суд яко зрадників Вітчизни. Суд же нехай судить їх по їхніх вчинках, не жаліючи для злочинців найсуворіших кар закону. Уряд УНР, розуміючи всю шкоду від погромів для держави, видав до всього населення краю відозву, в якій закликає виступити проти всіх заходів ворогів, що підіймають погроми єврейського населення...

Головний отаман Петлюра

З ВІДОЗВИ «ПРОТИ ПОГРОМІВ» 12 жовтня 1919 року 

Наша Народна Армія мусить нести рівність, братерство і визволення українському і єврейському громадянствам, бо останнє активно підтримує Правительство УНР. Всі його партії, як то: Бунд, Об’єднанці, Поалей-Ціон і Фолкс-Партей стали на ґрунті самостійності України і беруть участь у будівництві республіки.

Я сам знаю, коли представники єврейського населення допомагали нашому війську і підтримували законну республіканську владу.
З великою пошаною я ставлюся до тих жертв єврейського населення, які воно понесло на вівтар нашої отчизни в цій боротьбі. (...)
Кара на смерть мусить упасти на голову погромників і провокаторів.

Головний отаман Петлюра

Невдовзі відзначатимуть двадцяту річницю установчого з'їзду Народного Руху України. Чи пам'ятає хтось, як двадцять років тому офіційна преса лякала читачів: «рухівці – антисеміти»? Я пам'ятаю. Бо тоді на з'їзді зачитали мою вітальну телеграму, вона закінчувалась єврейським словом – «Шалом!» 

На початку 1990 року влада лякала київських євреїв – приходили двірнички, попереджали: «Зі Львова їдуть рухівці з автоматами. Не виходьте з помешкань. Будуть погроми». Ми з філософом Мирославом Поповичем пробилися на телебачення, провокатори замовкли. 

1 грудня 1991 року в київській синагозі знайдено вибухівку. В день референдуму за незалежність України: ось, мовляв, не встигли стати «нєзалєжнимі» – вже синагоги вибухають. Ця вибухівка була підкладена не під синагогу, а під Українську Незалежність. 

2003 – 2004 роки. За розробками маніпульованих російськими спецслужбами московських політтехнологів супротивники кандидата в президенти України Віктора Ющенка ширять чутки й публікації, починають робити фільм про «антисемітизм Ющенка та його оточення». У грудні 2003 року Віктор Андрійович Ющенко привітав євреїв України зі святом Ханука. В адміністрації президента Кучми такого вітання не підготували. Вітаючи євреїв України зі святом Ханука, а потім зі святом Песах, Віктор Андрійович наголошував: «Історія євреїв багато чого вчить нас усіх». І цитував Лесю Українку: «І ти колись боролась, мов Ізрaель, Укрaїно моя». Я був звернувся до євреїв України й розповів, що під час війни родина мами Віктора Ющенка в його рідному селі Хоружівка переховувала трьох єврейських дівчат із міста Ромни. Півтора року. Ризикуючи власним життям. Вони рятували єврейські душі. 

Тоді кампанія звинувачень Віктора Ющенка в антисемітизмі зійшла нанівець. Фільм – уже витративши чималі кошти – робити припинили. Ми перемогли на Майдані.

Але розігрування «єврейської карти» в спецопераціях російських спецслужб проти України не припиняється.

В середині квітня 2008 року на російському інтернет-сайті «ИА REGNUM» вийшла інформація, буцімто ізраїльський історик Юрій Вільнер видав книжку «Андрей Ющенко: персонаж и „легенда”». І миттєво з сайту на сайт пішла гуляти фраза: «Дослідження доводить, що в роки Другої світової війни батько Президента України міг бути табірним поліцаєм і нацистським інформатором». «Доводить, що міг бути». Стилістичний недогляд, що на нього мало хто звернув увагу. Потім в Інтернет закинуто й сам текст «книжки». Я був почав читати. Над текстом стояла посвята: «Арону Шнеєру – гуманісту». Хто ж такий Арон Шнеєр? Коли він жив? Чи живе? Я почав згадувати. І таки згадав. На Арона Шнеєра в одній із своїх публікацій посилався ізраїльський публіцист Михайло Хейфец – той колишній радянський політв’язень Михайло Хейфец, що свого часу написав блискучі спогади про Василя Стуса. Арон Шнеєр – співробітник ізраїльського Національного інституту пам’яті жертв нацизму «Яд Вашем». Я зателефонував до нього. З’ясувалося, що текст «розслідування» він прочитав у Інтернеті, але уявлення не має, хто такий Юрій Вільнер. Російське інформагентство «REGNUM» твердило: «ця книжка, видана в Ізраїлі, з’явилася в Москві», але ніхто – ні в Ізраїлі, ні в Росії, ні деінде – ні науковці, ні журналісти – ніхто нічого не знав про існування такого «ізраїльтянина». Я зацікавився міжнародним ідентифікаційним кодом книжки, що був зазначений в Інтернеті: ISBN — 969–228–292–5. Перші три цифри позначають країну, де видано книжку. З’ясувалося, що «969» – це Пакистан! Можна було б припустити, що книжка отримала реєстраційний номер саме у цій країні. Але пошук цього видання у базі даних ISBN показав: «Такої книжки не існує». Це означало що міжнародний номер сфальсифіковано. Це означало, що і сама «книжка», і її «автор» – фальшивка, створена й запущена в обіг у межах антиукраїнської спецоперації, що мала на меті ускладнити українсько-ізраїльські взаємини, посварити українців з євреями й налякати цивілізований світ «темними сторінками фашистського минулого» батька президента України Віктора Ющенка. За кілька днів після першої появи фальшивки на сайті «Regnum» викриття було оприлюднене одночасно – в суботу, 18 квітня 2008 року – в київській газеті «Україна молода» і на одному з ізраїльських інтернет-ресурсів, а відтак розійшлося широким інтернет-простором. Антиукраїнська спецоперація захлинулася на самому початку. 

У своєму імперському шаленстві, замішаному на хронічному комплексі меншовартості, російське керівництво за допомогою своїх спецслужб намагається зомбіювати власною українофобією і світову спільноту, й російську громадськість, і – через підконтрольні ЗМІ та аґентів впливу – певну частину населення України. 

Розігруючи «єврейську карту» в своїх спецопераціях проти України, російські спецслужби використовують своїх «путін-юден», зокрема, московських рабинів. 

З сайту «Евразийского союза молодёжи» (цитую мовою оригіналу):

Раввины и евразийцы объединят усилия в борьбе с нацизмом

21 Августа 2007 года

20 августа в синагоге на Спасогленищевском переулке в Москве состоялась официальная встреча лидера Евразийского Союза Молодежи Павла Зарифуллина и главного раввина России Адольфа Шаевича. В процессе переговоров лидер ЕСМ и главный раввин России пришли к выводу, что у них есть один общий враг – современный украинский неонацизм, являющийся квазиофициальной идеологией «оранжевого» режима Ющенко. 

З сайту «Новости портала «Евразия» (цитую мовою оригіналу):

Евразийцы и евреи за традиционализм и против украинского госфашизма

11.11.2008

11 ноября в московской синагоге в Марьиной Роще состоялась встреча между главным раввином России Берлом Лазаром, а также главой администрации Международного «Евразийского Движения» Павлом Зарифуллиным.

Головнокомандувач УПА Роман Шухевич
В ходе беседы раввин Лазар выразил глубокую озабоченность в связи с возрождением нацизма на Украине и в Прибалтике. Он рассказал о присуждении награды героя Украины палачу СС Шухевичу. Главный раввин подчеркнул, что следует предотвратить вступление Украины в ЕС и иные международные организации, он призвал гостей воспользоваться своими связями и своим авторитетом в борьбе с реставрацией нацизма.


Відомий російський журналіст, редактор газети «Завтра» Алєксандр Проханов, про якого його співвітчизники кажуть: «Что у Путина на уме – у Проханова на языке», – той Алєксандр Проханов, який відкрито називає себе імперіалістом, 17 вересня 2008 року заявив в інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы»: «Сталин становится лицом России». В тому-таки інтерв’ю він сказав: «Россия – потенциальная сверхдержава. В противном случае она рассыплется». Відтак Алєксандр Проханов заявив: «Мы добились вот этого кризиса на Украине». І на запитання журналістки «Что сейчас нужно делать?» відповів: «Нейтрализовать Ющенко».

Російські високопосадовці (зокрема, мер Москви) вголос висувають Україні територіальні претензії. Плекані й вітані російськими спецслужбами провокатори плюндрують українські національні святині на нашій Говерлі, шматують і топчуть український прапор коло посольства України в Державі Ізраїль. Відтак постійний представник Російської Федерації при ООН Віталій Чуркін на своїй прес-конференції 28 жовтня 2008 року, кажучи про Голодомор 1932-33 років, заявляє: «(…) украинское правительство использует этот вопрос с целью рассорить наши два братских народа, посеять международную рознь. (…) какие бы репрессии или действия ни проводились Сталинским режимом, его нельзя называть первопричиной Голода (…) И говорить, что сталинский режим был направлен против украинского народа, неверно». Не знаю, чи російський дипломат Чуркін читав книгу «Всё течёт» – книгу про Голодомор, що її написав видатний російський письменник Васілій Ґроссман. Не знаю, чи пан Чуркін узагалі читає щось, крім «інструкцій з Центру». Але ця його заява – безсоромне блюзнірство. Безсоромним блюзнірством і зухвалою брехнею є й інші його заяви, зроблені на цій прес-конференції в штаб-квартирі ООН. Цитую: «Второй вопрос, (…) имеющий, на мой взгляд, определенную логическую взаимосвязь с первым – это вопрос о героизации нацизма. (…) Президент Украины в приказе о награждении назвал героем одного из одиозных членов украинского нацистского движения господина Шухевича, который был нацистом. (…) Вы припоминаете, что на территории Киева были убиты тысячи евреев? Большинство из этих людей, которые убивали евреев в Бабьем Яру, были украинские нацисты». 

«Украинские нацисты»? Себто якісь українці, що буцімто були членами гітлерівської НСДАП, а не німці з «айнзатцкоммандо» розстрілювали євреїв у Бабиному Яру? «Шухевич, который был нацистом»? Себто Шухевич, який буцімто був членом НСДАП й, перебуваючи в Галичині, в якийсь спосіб був причетний до розстрілів у Бабиному Яру? Сказати таке міг або невіглас, або свідомий дезінформатор. Сподіваюся, бодай невігласом пан Чуркін не є. 

Нагадаймо панові Чуркіну, що саме СРСР, правонаступницею якого нині є Російська Федерація, з 39-го по 41-й рік був союзником нацистської Німеччини. 

Чого варті бодай кадри кінохроніки зі спільними радянсько-німецькими військовими парадами! Нагадаймо й про те, як ведеться дезінформаційна спецоперація щодо Головного командира УПА генерала Романа Шухевича. Спочатку до ЗМІ закинули версію, буцімто Роман Шухевич був «капітаном СС». Дезінформаторам відповіли, що такого звання взагалі не існувало. Тоді дезінформатори перетворили Романа Шухевича на якогось «оберштурмфюрера». Їм пояснили, що для того, аби до 1944 року потрапити в «СС», треба було довго доводити своє «арійське походження», якого Роман Шухевич, звісно ж, не мав. Тоді дезінформатори закинули до ЗМІ версію, буцімто Роман Шухевич отримав військову нагороду з рук Гітлера. Дезінформаторам нагадали, що з рук Гітлера військову нагороду отримав лише Гімлер. Що ж до Головного командира УПА Романа Шухевича, то, згідно з інформацією Військового архіву Німеччини, котрий міститься в місті Фрайбурзі, Роман Шухевич узагалі не був нагороджений жодною німецькою нагородою. 

Але дезінформаторам конче треба дискредитувати і генерала Шухевича, і УПА, і весь український національно-визвольний рух, і президента України Віктора Ющенка. 

Тож вони вдалися до давньої чекістської провокації й розіграли «єврейську карту»: одних звинуватили у винищенні євреїв, а інших – у «героїзації» тих, хто буцімто винищував. Прийом відомий: відвернути євреїв від українського національного відродження, відвернути і євреїв, і весь цивілізований світ від тих, хто хоче відродити справжню, українську Україну. Українську за духом своїм, за мовою своєю, за пам’яттю про своїх геніїв та героїв. Українську – для всіх у ній сущих, незалежно від етнічного походження.




                      

                      Єврейська дівчина Іра Райхенберґ, яку від нацистів переховувала родина Головного командира УПА Романа Шухевича


1942-43 років дружина Головного командира УПА Романа Шухевича пані Наталія Шухевич переховувала в себе єврейську дівчинку Іру Райхенберґ. Генерал Шухевич зробив дівчинці фальшивий паспорт на ім’я Ірини Рижко. Коли Ґестапо заарештувало пані Наталію Шухевич, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів, що на Львівщині. Там дівчинка пережила нацистську окупацію, пережила війну. Позаторік Ірина Рижко померла в Києві. У Києві живе її син Володимир. 

Про все це я сказав на своєму брифінґу в Міністерстві закордонних справ України 3 листопада 2008 року.

Президент Віктор Ющенко підніс визнання Української Повстанської Армії на державний рівень. Маніпульовані російськими спецслужбами ЗМІ (і в самій Росії, й поза нею) розгорнули шалену кампанію звинувачень УПА у винищуванні євреїв. 14 жовтня 2008 року – на свято Покрови, в день ушанування пам’яті вояків УПА – я дав інтерв’ю Бі-Бі-Сі. Дозвольте зацитувати фраґмент.

«“Антиєврейські акції УПА” – то є провокації, що запускаються з Москви. Це провокації. Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий із доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо було Максимович, був Шай Варма (псевдо Скрипаль), був Роман Винницький, його псевдо було Сам. Була видатна постать в УПА, жінка, яку звали Стелла Кренцбах, вона написала спогади потім. Вона народилася в Болехові на Львівщині, вона була донька рабина, сіоністка, і вона товаришувала там, у Болехові, з донькою греко-католицького священика, яку звали Оля. 1939 року Стелла Кренцбах закінчила філософський факультет Львівського університету. Від 1943 року вона була в УПА медсестрою і розвідницею. Навесні 1945 року її схопили енкаведисти на зустрічі зі зв’язковим у Рожнятові. Потім там була тюрма, катування і смертний вирок, і її визволили вояки УПА, Стеллу Кренцбах, єврейку. Влітку 1945 року вона перейшла з українськими повстанцями в Карпати і 1 жовтня 1946 року пробилася до англійської окупаційної зони в Австрії. І відтак дісталася Ізраїлю. Знаєте, де вона працювала в Ізраїлі? В міністерстві закордонних справ. У своїх спогадах Стелла Кренцбах написала: “Тим, що я сьогодні живу і усі сили моїх 38 років віддаю вільному Ізраїлю, я завдячую, мабуть, тільки Богові і Українській повстанській армії. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів”. Так от, я сподіваюся, що Українська держава назве їх усіх поіменно. Їх, що не бувши етнічними українцями, воювали за незалежність України, Українська держава назве своїми героями. Для мене особисто УПА – це святе, і, як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе».

Російські спецслужби намагаються дестабілізувати обстановку в Україні, підірвати її суверенітет і незалежність, створити їй неґативний імідж, а відтак – унеможлививши інтеґрацію до європейських та євроатлантичних структур – перетворити на узалежненого й маніпульованого сателіта. Неабиякого значення у своїх спецопераціях проти України вони надають міченій «єврейській карті».

Щодо українців і євреїв. Нас хочуть пересварити. Метод відомий: «Розділяй й владарюй». Розділити нас їм не вдасться. Владарювати також.

Княжий Львів.

Цікава стаття про історію княжого Львова.На жаль не влазить у блог.

Степан Бандера і Авраам Штерн


           Степан Бандера:"Ми вступили в бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну.Ми боремося за українські ідеї та цілі.Коли цей останній бій почався,я віддав наказ моїм людям здійснити все можливе,щоб взяти участь у боротьбі разом з німецькими військами.я дав розпорядження негайно організовувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни.Я віддав цей наказ до початку війни... " .
      "...віддаючи свої накази я не спирався на жодні німецькі органи влади, й на жодні угоди з німецькою владою, а тільки на мандат, який я мав від українців."

          Авраам Штерн: "Мені абсолютно зрозуміло: європейське єврейство буде знищене, якщо ми не прийдемо до угоди з Німеччиною... . Для мене очевидно, що наш ворог - це Британія. Британія могла врятувати мільйони наших братів! Але так  само очевидно що вона їх не врятує! Навпаки, вона зацікавлена у їх знищенні. Воно потрібно їй для того щоб встановити владу арабів в країні, яка буде слухняним знаряддям в її руках. Користь від нашої допомоги союзним державам буде невелика, а для нас же вона попросту дорівнює нулю. Тому залишається тільки одне: угода з німцями про порятунок європейського єврейства. Німці можуть "очистити" Європу від євреїв, переправивши їх сюди, в Ерец-Ісраель. І Німеччина може погодитися на такий варіант, якщо ми станемо воювати проти англійців."

Поправку про «Свободу» у резолюції Європарламенту пролобіювали п

  • 22.12.12, 22:57
Філософ і публіцист Анґел Ґринчаров розповів Тиждень.ua про те, як діють у Болгарії та Європарламенті проросійські політсили, удаючи з себе партії соціалістичного спрямування

Тиждень.ua: Пане Ґринчаров, останнім часом в Україні дуже зацікавилися особистістю депутата Європарламенту Крістіана Вігеніна (група Прогресивного альянсу соціалістів та демократів, Болгарія. – Ред.). Цей інтерес обумовлений тим, що Європарламент закликав демократичні сили України не співпрацювати з партією «Свобода». Відповідна поправка Крістіана Вігеніна до проекту резолюції щодо ситуації в Україні дістала підтримку більшості євродепутатів. А сам Вігенін запропонував доповнити текст резолюції щодо України словами: «(Європарламент) стурбований зростанням націоналістичних настроїв в Україні, вираженому в підтримці партії «Свобода». Хто такий Крістіан Вігенін?

– Крістіан Вігенін – це болгарський комуніст, інакше кажучи, псевдосоціаліст, а також і псевдоболгарський, тому що у так званих болгарських соціалістів нічого болгарського немає, вони не роблять нічого іншого, крім як обслуговують російські імперські інтереси. Їх ми за це називаємо «рубладжіямі», маючи на увазі те, що задля російських рублів вони готові продати все.

Варто звернути увагу на те, що нещодавно один із лідерів БСП, колишньої БКП, Івайло Калфін, він же кандидат у президенти від болгарської БСП на президентських виборах 2011 року, а також і євродепутат від БСП, сказав фразу, котра повністю розкриває внутрішню суть і природу болгарських «комуністів-соціалістів»: «Болгарський патріотизм можна міряти любов'ю до Росії» (!). Тож є всі підстави вважати, що Вігенін не болгарський, а по суті російський комуніст, знаряддя російського імперіалізму.

Ми таких у Болгарії називаємо «руско мекере», «мекере» – це турецьке слово, що означає догідливий прислужник, мерзенний, огидний і брудний раб і слуга, у цьому випадку – російського імперіалізму. Не можна вірити у те, що болгарські комуністи змінилися. Ні, це неправда. Вони є такими, якими були завжди. А саме: зрадникамиболгарських національних інтересів, і більше вони не роблять нічого, лише обслуговують російські імперські інтереси в Болгарії.

Інакше кажучи, цей Вігенін, євродепутат, сердечний друг лідера болгарських комуно-соціалістів Сергія Дмитровича Станішева, він же колишній радянський громадянин, колишній «болгарський» прем'єр-міністр, а тепер, уявіть собі, лідер Партій європейських соціалістів (!). У нас, у Болгарії, чимало таких дивацтв, ось і таке: колишній радянський громадянин Станішев, син найбільш близького співробітника колишнього комуністичного диктатора Тодора Живкова Дмитра Станішева, був прем'єром «європейської Болгарії», яку російський посол у Брюсселі прямо назвав «російським троянським конем в Європейському Союзі й НАТО» (!).

Я нічого болгарського не вбачаю в таких персонах. У них все російське і навіть радянське. До слова, Сергій Дмитрович Станішев народився в місті Херсоні, СРСР (тепер це вже територія України). І в деякому сенсі він ваш, тобто «українець», якщо так можна пожартувати. Ось таким є начальник євродепутата Вігеніна. Тож, зважаючи на сказане вище, ви можете самі здогадатися, про що йде мова, самі можете собі пояснити, чому Вігенін так затято відстоює російські інтереси, борючись протиукраїнських націоналістів і патріотів.

У нас, у Болгарії, ті самі у такий самий спосіб воюють проти болгарських патріотів і націоналістів, хоча варто зауважити, що у нас так звані націоналісти нічого національного і болгарського не мають. Вони отримують російську платню, обслуговуючи російські інтереси. У нас ситуація склалася трагічна. Всі: і комуністи, і «націоналісти», ведуть важку боротьбу і змагаються між собою, хто щонайрішучіше і щонайвигідніше зможе продати себе росіянам, зокрема й російським таємним службам. У нас справжні болгарські патріоти – це лише ті, хто вірить у європейське начало, в європейські цінності, а всі так звані слов'янофіли, ерго, русофіли, вони безпосередньо і прямо обслуговують російські імперські й експансіоністські інтереси.

Тиждень.ua: Чому євродепутат Вігенін так стурбований тим, що до українського парламенту пройшли національно налаштовані політичні сили?

– Беручи до уваги вищесказане, тепер вже ясно, чому «болгарський» євродепутат, соціаліст-комуніст Вігенін так занепокоєний тим, що до складу українського парламенту увійшли національно налаштовані політсили, оскільки російські таємні служби наказали Вігеніну так поводитися, він і занепокоївся. Він готовий зробити все, що йому накажуть з Москви. Наші «болгарські» соціалісти-комуністи, як Матросов, готові своїми грудьми захищати російські імперські інтереси. Ось я прочитав на сайті Вігеніна таке повідомлення і був дуже здиований:

«Група соціалістів і демократів у Європейському парламенті висловлює свою занепокоєність через  націоналістичні настрої в Україні, які насуваються, виражені тим, що партія «Свобода» увійшла в український парламент. «Расистські, антисемітські та ксенофобські погляди суперечать основним цінностям  та принципам ЄС», також написано там, і тому він «закликає продемократичні партії у Верховній Раді не асоціюватися і не входити в коаліцію з цієї партією».

Ось таке доповнення зробив «болгарський», а радше російський євро депутат. Виявляється, Путін в особі «болгарських» євродепутатів має своїх представників у Європарламенті, які неприховано висловлюють його волю.

Тиждень.ua: Чому Вігенін, на вашу думку, так явно лобіював цей пункт?

– Він лобіював цей пункт так явно тому, що у «болгарських» комуно-соціалістів немає сорому, а отже, й моралі. Вони так само свого часу продавали свою країну, Болгарію, Москві. Саме тоді, коли подавали прохання про прийняття Болгарії як 16-ї чи 17-ї (не пам'ятаю точно!) республіки до складу СРСР. Цікаві й інші, розміщені на тому ж сайті Вігеніна, матеріали. Я такого цинізму більше не зустрічав. Ось що він сказав, коли обговорювалося питання щодо резолюції з приводу ситуації в Україні:

«Нинішня влада в Украйні» (він має на увазі проросійські налаштовану владу в Україні) «зробила так багато, щоб наблизити Україну до ЄС» (!).

Вочевидь, у цього «товаріща» Вігеніна, як і у всякого комуніста, занадто схиблені і докорінно помилкові орієнтири і цінності. І він продовжує так:

«Але відсутнє розуміння, що процес зближення з ЄС не лише технічний і законодавчий процес, а й питання цінностей. Саме щодо цінностей Європейський парламент хоче бачити більше зусиль. Недавні парламентські вибори показали явно дефіцит у цій сфері».

Зважаючи на це, хочу наголосити, якщо Вігенін так говорить, то у вас, в Україні, щодо цінностей все гаразд. Тому, коли такий комуніст, як Вігенін, говорить про щось, то це слід розуміти навпаки, у зворотному сенсі. Вони, комуністи, постійно брешуть, брехня для них це основний модус вівенді, бо вони без брехні не можуть існувати.

Тож хочу привітати вас із тим, що у вас, в Україні, відчутним є прогрес в усвідомленні ваших справжніх цінностей, зокрема і європейських, які збігаються зі споконвічними українськими цінностями.

Аналогічна ситуація склалася у так званій російській імперській зоні, до якої однаковою мірою належать і Україна, і Болгарія: що вигідно нам, явно невигідне для російських імперських інтересів. А нам вигідно те, що в корені суперечить гегемонним російським імперським інтересам, які не відповідають, і навіть суперечать загальноєвропейським, утім, як і нашим національним інтересам.

Тому, як це і було протягом останніх століть, російський імперіалізм – найлютіший ворог як болгарських, так і українських національних інтересів. А отже, наш найбільший друг – це Європа і європейські цінності, які відповідають нашим національним.

Ці залежності, на мою думку, виражаються так. А для таких, як Вігенін, звісно, все дуже заплутано: те, що вигідно імперській Росії, він, користуючись незграбною словесною еквілібристикою, оголошує за «європейське», тим самим насправді визнаючи, що континент, в якому живуть ці динозаври комунізму, комуністично-імперіалістична Європа називається «Москва». Пані Новодворська визначає цю Європу як Азіопу. Це дуже точне визначення, і я з ним згоден. Висновок один: ніколи не можна вірити у те, що говорять ці брехуни-комуністи, безсоромні слуги російського путінського імперіалізму 1 експансіонізму.

Тиждень.ua: Чи не має Крістіан Вігенін тісних зв'язків із пропутінською і проросійською, правлячою нині в Україні методами колишньої КПРС, Партією регіонів?

– Так, має. Гадаю, не лише Вігенін має цей зв'язок, вся партія Вігеніна і Станішева, саме лідера «європейських» соціалістів, тісно пов'язана з Путіним і його імперською політикою. А значить, із усім тим, що є пропутінським і проросійським, зокрема з правлячою тепер в Україні Партією регіонів. Бачите, які успіхи мають останнім часом путіністи: їхній посіпака і слуга Сергій Дмитрович Станішев, найближчий сердечний друг Вігеніна, став главою європейських соціалістів! Що і відображає суть того, що відбувається: російська експансія у Східній Європі така потужна, що вона вже почала опановувати і Західну Європу!

Тиждень.ua: Як стимулюють з Росії подібну діяльність?

– Не лише Вігенін, а й усі болгарські соціалісти-комуністи прямо пов'язані з імперською Росією. І плату вони отримують звідти. Окремо хочу наголосити, що болгарські комуно-соціалісти нічого не роблять без отримання за те солідної плати. Для них, як для переконаних матеріалістів, немає інших стимулів і «моральних» підвалин, як гроші, чи золото, чи, може, й діаманти. Це саме собою зрозуміло. Я нещодавно дивився інтерв'ю по телебаченню з цим Вігеніним та його дружиною, яке проводилося в затишній домашній атмосфері, і зауважив, що меблі в просторій кімнаті були у стилі рококо, одразу помітно, російські «товаріщі» анадто добре платять.

Тиждень.ua: Чому група Прогресивного альянсу соціалістів і демократів так явно підіграє проросійській Партії регіонів в Україні?

– Пояснення одне. На мою думку, тому, що на російські гроші можна все купити. Якщо Путін встиг купити навіть колишнього німецького канцлера Шредера і дав йому величезну платню, то для нього немає жодних проблем купити і «болгарських мекере», а заразом і всю таку групу, як Прогресивний альянс соціалістів і демократів. І вони навіть можуть стати ще «прогресивнішими», якщо знадобиться, і «демократичнішими», та навіть і більш «соціалістичними» та «соціально» відповідальними, якщо платити їм більше. Таке моє пояснення. Якщо ви зрозумієте механіку стимулювання матеріалістичної людської душі, тоді знатимете, що іншого пояснення немає і бути не може.

Біографічна нота

Анґел Ґринчаров народився в місті Долна Баня, Софійська область, Болгарія. Закінчив 1983 року філософський факультет Ленінградського університету. Працював викладачем філософії у Пловдівському університеті імені Паїсія Хілендарського. У 1992-му створив і керує досі Центром розвитку особистості HUMANUS, який розробив концепцію і провів низку ініціатив повної реформи болгарської освіти, зокрема філософської. Автор багатьох філософських і психологічних праць, а також книжок, у яких розглядаються проблеми філософії історії та політики в болгарському і європейському контексті. Серед його книжок: «Життя душі: психологія», «Універсум свободи», «Мистецтво думки», «Таїнство життя», «Мистецтво жити: етика достоїнства», «Еротика і свобода», «Мистецтво свободи», «Курс лекції по філософії», «Болгарська душа і доля». Останнім часом Ангел Ґринчаров є активним блогером, який підтримує свої освітні та політичні блоги.

Процвітання чи абасизм?

Я зовсім не в захваті від сучасної Європи.Точніше від деяких явищ у сучасній Європі. Ще менше в захваті від Латинської Америки - там теж цілий ворох проблем.Але стаття, яка розповідає про два варіанти асиміляції етносу - європейський і латиноамериканський, видалася мені цікавою і неординарною.Яким шляхом може піти Україна? Вирішуйте самі.

Японія, Канада, Норвегія, Швейцарія, Швеція, США, Австралія, Франція, Нідерланди, Англія. Це один із варіантів першої десятки країн за рівнем розвитку.Поки що,принаймні. З роками у списку бувають невеликі перестановки й ротації з другою десяткою, але загалом все ті ж і все те ж. Стабільно високорозвинуті країни. Предмет заздрості всіх інших.

А тепер поговоримо про асиміляцію. Це коли представники одного етносу засвоюють мову і культуру іншого і повністю втрачають попередню етнічну приналежність. Відповідно асимілянти – люди, які піддались асиміляції.

Треба розрізняти два варіанти асиміляції. Перший – коли люди-мігранти їдуть на чужину і там засвоюють місцеві мову і культуру, а свої поступово забувають. Назвемо таких людей "міграс" – від "міграційний асимілянт".

Другий варіант – коли країну колонізують і аборигенне населення пристосовується до колонізаторів. Забуває свої мову і культуру й переймає це у колонізаторів. Назвемо таких людей "абас" – від "аборигенний асимілянт".

А тепер можна подивитись на список стабільно високорозвинутих країн і відповісти на питання – чи є в ньому хоч одна "абасна" країна?

Нема! Може випадок? Дивимось другу десятку. Там Ісландія, Німеччина, Данія, Фінляндія... Теж нема!

Може це тому, що вони європейці? Чому ж там нема європейської Ірландії? Зате є Японія – чисті азіати. Більше того, є ще одна тонкість – серед перших переважно германські народи, романські відстають. А відомо, що вже давно, більше тисячі років, але були романські народи абасами Риму. Може все тому, що відсталі були завойованими, колоніями? Були завойовані й розгромлені, але не асимільовані багато держав, а тепер вони або вже досягли висот, як Німеччина чи Японія, або явно йдуть до них, як Корея. Для випадку цього забагато. Отже це правило – серед процвітаючих країн нема абасних.

В Україні багато асимілянтів-абасів, тут це русифіковані. В умовах національного відродження у них з'явився деякий духовний дискомфорт і вони "обороняються" переважно за двома напрямами:

1) яка різниця, як говорить, аби людина була хороша,

2) от піднімемо економіку, ... не до того зараз.

Що ж, попробуємо оцінити час, потрібний, щоб розібратися з економікою.

Для цього поговорим
о про культуру і про "яка різниця?" Культура – це не тільки книги чи театр. Це і всі наші звичаї. А звичаї потрібні для того, щоб їх дотримуватися. Коли їх дотримуються, то люди знають, що, коли і як треба робити і що з того буде. Люди знають, що воно обов'язково буде і тому відчувають "твердий грунт під ногами". З таким відчуттям людям явно легше добре працювати, творити. Це одне. А ще відомо, що при нормальному розвитку суспільства саме звичаї стають основою для законів. Твердість звичаїв дає твердість законів. Повага до звичаїв – повагу до законів. А квітуча економіка, як відомо, немислима без хороших і твердих законів і поваги до них.

Яке відношення має до цього абасизм? Пряме. І саме через "яка різниця". Адже коли з приходом асиміляторів слабкі й пристосуванці почали думати: "яка різниця, буду я робити по-нашому, чи по їхньому?", то що їм заважало зробити наступний крок і додуматись: "а яка різниця, буду я робити по їхньому, чи так, як мені самому зручно?" Якщо було перше "яка різниця", то що може зупинити зовнішньо невидиме друге? Ніщо. Бар'єр був на першому кроці. Злам, зрада. Далі вже нічого ламати. Результат – неповага до звичаїв взагалі. Їх набір бідніє, а те, що лишилося, виконується формально, грає роль маски.

Тут пора згадати про США. Всім відомо, що це країна переселенців зі всіх кінців світу. І вони потроху "переварюються", асимілюються у США. Однак асиміляція у США була і є не така, як в Україні або Латинській Америці. Імігранти заставали у США державу з хазяями, які менше всього збиралися нехтувати свої мову і звичаї для зручності приїжджих. Тому імігранти, якщо вони хотіли у США прижитися, мусили ті мову і звичаї поважати. Своїх їм не забороняли, але й хазяйські звольте безумовно. Це дуже природно, це саме те, чого й чекає нормальний приїжджий. Хазяї говорять гостям: "будьте, як вдома!" і забезпечують їх основним. А гості зобов'язані самі собі сказати: "не забувайте, що ви в гостях!" – і поводитись у жодному разі не як удома, а пристосуватись до порядків хазяїв. Це елементи культури, це теж звичаї. Годяться вони і для імігрантів. Дотримання їх не зачіпає їхню гідність, у пристосуванні до хазяїв для них нема жодної зради звичаїв. Навпаки, це їх виконання.

Тому у США асиміляція йшла без того першого, зрадливого кроку "яка різниця". Тому не робився і другий крок. Тому у США не руйнувалася повага до звичаїв і законів.

Інакше було в Латинській Америці, Ірландії, Україні. Хазяями тут силою стали чужі. А корінні старалися їм догодити. Ради вигоди. Ради надії на вигоду, частіше марної. Ради страху, частіше марного. Це було ціною честі й гордості і якби люди постійно це усвідомлювали, вони були би гидкі самі собі. Захистом від усвідомлення й самоогиди і була "яка різниця".

Що цікаво (і дуже справедливо!) – постраждали і завойовники. По-перше, колоністами дуже часто ставали "перекотипольні" елементи, у яких і на батьківщині було слабке уявлення про звичаї. Цим колонізаторам просто майже нічого було давати аборигенам на заміну втрачених своїх звичаїв. По-друге, поганий приклад був дуже заразливий, адже простіше ставлення до звичаїв давало кар'єристам-асимілянтам велику фору, а по тому всьому неповага до звичаїв переймалася і завойовниками.

Тут іще одна відмінність США. "Батьки-засновники" там зовсім не були звичними нам по кіно забіяками-ковбоями. Ні, вони покинули Англію із-за релігійних переслідувань, їх вела не лише вигода, а й ідеї, які вони захищали. Не просто вигода, а й переконання повели їх потім на війну за незалежність, що привела до утворення США.

Люди ж, які колонізували Латинську Америку чи Україну, приходили не заради високих ідей. Це були люди простіші. Тому й свої звичаї вони переставали поважати легше.

Так творилася в колонізованих країнах суміш людей, які не поважали звичаїв. Але не треба думати, що вони зовсім ніяких не поважали. Звичаї є різної направленості. Є й такі, що регулюють відносини між сильними і слабкими, багатими і бідними, керівниками і підлеглими, регулюють способи показати себе і свої можливості, свій статус. Такі звичаї завжди живі. Тут, якщо кидають свої, відразу ж беруть на їх місце відповідні у завойовника або дуже швидко створюють нові. Зате звичаї, які регулюють взаємодопомогу, врахування інтересів інших – зазнають великих і нічим не компенсованих втрат. А найбільше занепадають звичаї, які стосуються речей високих. Світогляду людей, їх філософії. Саме того, заради чого засновники США покинули Англію.

Отже створюється специфічна культура з перекосом у бік приземлених, корисливих звичаїв, направлених на суперництво і показуху і з упадком вищих, неповагою до них. Це можна назвати "обдерта субкультура".

Всяка асиміляція – пристосування. Але пристосовуватись можна по різному. Можна так, як не дикий гість до хазяїв. А можна й так, як раб до власника. У США був варіант гостя-міграса, а в Україні й Латинській Америці варіант раба-абаса. Результати дуже різні.

Тепер конспективно: 1. Неповага до звичаїв підриває "твердий грунт під ногами", а це сильно погіршує обстановку для роботи. 2. Неповага до звичаїв дає неповагу до законів. Результат не кращий. 3. Неповага до звичаїв вибіркова, занепадають переважно вищі звичаї, які найбільше відрізняють людей від тварин. А прості, направлені на суперництво і показуху – живуть і процвітають.

Сучасний стан в Україні схожий на те, що ми знаємо про Латинську Америку. Пишнота багатих, гризня за владу, готовність порушувати закони, дика корупція і т.д.

Латинська Америка – континент абасів. Наша верхівка – теж переважно абаси. Схожі люди – схожа і поведінка. А коли так, то схожим буде і шлях розвитку України, якщо ці люди і далі будуть при владі. Якщо так, то чекати "от спочатку розберемося з економікою, а тоді..." доведеться страшно довго. Зовсім не обіцяні цими "прагматиками" ще кілька років, а, скоріше всього, кілька століть. Бо асиміляція Латинської Америки була на тій же стадії, що тепер України, саме кілька століть тому. Може там уже близько до стабілізації нових етносів, які вже забули все доколумбівське, не відчувають уже й тіні зради з її "яка різниця", а тому вже здатні мати повний комплект звичаїв і повну повагу до них. У нас же все свіженьке, більшість абасів у першому поколінні, максимум у другому. До нового етносу їм іще дуже далеко.

Незалежна Латинська Америка теж незрівняно довше, ще з початку минулого століття. Часу для розвитку мала різко більше, але тільки тепер деякі з тих країн ніби починають іти вгору і нагадувати Європу чи Японію.

Досі говорилося тільки про втрати за рахунок гіршої обстановки для роботи. Крім обстановки успіх залежить і від того, які цілі ставити, які способи їх досягнення вибирати. Суспільство мусить мати відповіді на ці питання, а держава відповідно до них діяти. Щоб вона діяла успішно, треба, щоб із тими відповідями була згодна більшість тих людей, від яких залежить реалізація дій держави. А для згоди найперше треба, щоб тим людям це не було байдуже.

Тут і ховається ще одна жорстока істина. Обдерта субкультура множить людей зі звуженим діапазоном інтересів, більше направлених на себе і на "своїх". Такі люди приходять і до влади. А тому, коли і є відповіді на необхідні питання, їх просто нікому почути, бо лідерам воно байдуже, а небайдужих людей, що часто викликають у них неприязнь і заважають їм, вони стараються ізолювати від впливу на обстановку. Тому при владі стає менше людей, чітко знаючих, що і як треба робити і при тому не байдужих до спільних інтересів і справді готових робити те, що для них треба.

Крім лідерів-організаторів, здатних сприйняти цілі, які стоять перед суспільством, потрібні ще люди, здатні ті цілі виробити, знайти відповіді на питання "що, коли і як робити". Таких людей треба достатньо на всіх рівнях. А для цього треба багато культурних людей, бо треба культури, щоб знаходити рішення, корисні для всіх і для кожного.

Рівень культури жорстко пов'язаний із небайдужістю. Дебілу досить їжі, у нього "яка різниця" максимальна. А людині висококультурній просто важко знайти речі, які для неї "яка різниця". Діапазон інтересів, небайдужості людини – це і є міра культурності. Саме небайдужість, бо інтерес до театру, книг, картин і т.д. занадто легко імітувати. Адже вважатися культурним престижно, а це все якраз і є зовнішні прояви культурності. Люди, для яких головне їх статус у суспільстві, обов'язково дбають про престижні речі. Отже і про зовнішні прояви культурності, будучи в душі до того байдужими. Таких можна назвати імітаторами.

Тут знову доречно згадати про мову. Своя мова якраз дуже старанно витіснялася імперією зі сфери престижності. І як тільки це сталося, в ту ж мить усім імітаторам вона стала непотрібною. На відміну від культурних людей, які керувалися й іншими речами. Мова дуже помітна і ми маємо сумну можливість оцінити кількість імітаторів, а отже й величину упадку культури.

Асиміляція множить байдужість. Байдужість душить культуру. А придушена культура мстить тим, що мало стає людей, здатних правильно відповісти на питання: "що робити, коли і як?"

Отже: гірша обстановка для роботи, більше людей, яким байдужі потреби суспільства, менше людей, які здатні ті потреби визначити.

Тут секрет Латинської Америки. Секрет Європи. Секрет Ірландії, яка хронічно відстає від Англії. Можна шукати і знаходити для кожного випадку свої дуже конкретні причини. На зразок: того вбило, бо він був під балконом, коли від нього відірвалася цеглина, а того тому, що був під плитою перекриття, коли вона впала. А можна знайти спільну причину: одні байдужі проектували, не враховуючи правильно сейсмічність, а другі байдужі ще й цемент крали. Так і тут, крім безлічі для всіх держав різних причин є і спільні, які всю ту безліч і породили. Серед спільних "почесне" місце займає "яка різниця". Обдерта субкультура.

Сумні перспективи і для України, якщо лідери в ній будуть триматися цієї субкультури.

Процвітання до нас може прийти двома дорогами:

1. Чекати ще стільки поколінь, щоб асимілянти стали новим етносом. Так само, як утворились у вже давні часи нові етноси на місці римських завоювань. Так, як із індіанців ніби завершується утворення нових етносів Латинської Америки. Але тут досвід показує, що все це страшно довго. Романські народи Європи вже більше тисячі років мають, а ще, схоже, не завершили своє утворення, бо відстають від германських народів.

Отже шляхом асиміляції до кінця йти страшно довго. Жертви терпіти незрівняно довше. І при тому – заради чого? Чи є зараз предметом гордості для народів Латинської Америки їхня минула асиміляція? Звичайно ж – ні! Факт історії, та ніяк не предмет для гордості.

2. Здійснювати "ресиміляцію". Тобто ліквідацію наслідків асиміляції.

Приклад – євреї, які після тисячоліть (!) розсіяння і асиміляцій відновили свою державу. Відновили саме тому, що не примирилися з наслідками асиміляції, а послідовно вели ресиміляцію. Вони тепер мають чим гордитися. І це додає їм сил і духу. Держава в їх розумінні існує не лише "для ковбаси". І таке розуміння сильно допомагає їм мати і ковбасу. Коли думають про вищу мету, то менше суперечок щодо речей простих і вони досягаються легше.

Про євреїв іще й тому, що всім відома їхня роль у США. Людей із таким характером. А ближче до нас є чехи. У них ситуація була схожа з нашою, вони не так давно мали майже повністю асимільовані німецькомовні міста. Коли Чехія відродилася, вони почали ресиміляцію. Зараз вона вже практично завершена. Процес теж виявився дуже корисним для духу народу. Тож і не випадково, що чехи після звільнення від Москви тепер так швидко покращують своє становище.

Можна згадати угорців – рознімечилися, фінів – розшведилися. Норвежців. Можна і прибалтів, які не довго церемонилися з рускаязичієм. Всім це аж ніяк не пошкодило в розвитку, всі нас випереджають! 

Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

Кінець суперечки через значення слова "оукраина".

Любі, друзі! Всі, хто читає зараз ці рядки! Не знаю, чи відчуваєте ви при цьому епохальність моменту, але він справді таким є! Збулась мрія всього прогресивного людства: зараз буде покладено край багаторічній суперечці між українофілами та москвофілами в питанні, що ж означає оце славнозвісне "оукраина" в літописі під 1189 роком!...

Епохальний момент. Кінець суперечки через значення слова ''оукраина''.
Але, перед тим, як закрити це питання на віки вічні, пропоную, хоча б стисло, ознайомитись з "досягненнями" сторін.

Отже, "ураїнофільська" партія щиро вважає, що ""оукраина" в літературних і історичних пам'ятках 12 – 15 століття означало свою землю, рідний край. Аналогом є німецьке слово Inland (Вкраїна), яке означає внутрішня, своя земля. Вкраїна (Україна, Украйна) – це споконвічно руські землі (внутрішні землі). Все інше – це приєднані землі. Термін Вкраїна використовувався, аби протиставити Русь споконвічну Руси приєднаній.

Слід зауважити, що не можна тлумачити букву "У" як "біля", що намагаються робити російські дослідники. Такий підхід конфліктує із семантикою української мови (а також – білоруської, польської, чеської), в якій "У" тлумачиться тільки як "в", "у середині".

За деякими версіями слово означає кордон, пограниччя, пограничну країну (індоєвропейський корінь – (s) krei 'відокремлювати, різати'). Водночас ця остання версія (яка активно підтримується рядом сучасних російських вчених і політиків) досить сумнівна, оскільки "витісняє" Київ (визнаний центр "руських земель") і його землі на якусь уявну "границю", "пограниччя". Кожен народ відчуває себе центром Всесвіту й не може позиціонувати себе відносно якоїсь іншої землі, а тільки інші відносно себе."

"Москвофільська" ж партія, не менш щиро, думає, що ""Украина" происходит от древнерусского оукраина, "пограничная область", которое часто применялось к пограничным землям Руси. А в русской литературе вплоть до конца XIX столетия слово "украйна" использовалось в значении "предел, находящаяся у края земля".

По другой версии, распространнной в украинской исторической науке, а также в среде украинского народа, название "Украина" происходит от слова "край", "краина" (укр. "країна"), то есть просто "страна", "земля заселённая своим народом", а "украинец" означало "соотечественник". При этом утверждается, что термины "україна" и "окраїна" всегда чётко различались по смыслу, что опровергается многочисленными первоисточниками. Впервые слово "оукраина" со значением "пограничная область" используется в Ипатьевской летописи, запись датируется 1189 г."

І невідомо, скільки століть ще точилась би ця суперечка, якби не зусилля трьох (в усякому разі, ми знаємо про цих трьох) людей.

Перша людина – Михайло Василевич. Це русин зі Сянока в Галичині (Лемківщина). Відомо, що він працював над перекладом і переписуванням Пересопницького Євангелія (1556 р). А керував цією працею пересопницький архімандрит Григорій – освічена людина, знавець багатьох мов. Як відомо, "пам'ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У ній чітко проступають риси живої народної мови."

Третя людина – це український вчений, митрополит, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог Іван Огієнко (церковне ім'я Ілларіон).

Саме він звернув увагу на те, що "церковнослов'янське "пріиде впредЂль (грецьке огіа = краї) іудейскія" укладачі Пересопницького Євангелія переклали як "пришоль въ оукраины иоудейскыя" (тут нагадуємо читачам, що лігатура "оу" читається як "у")!



"Пересопницька Євангелія 1556-1561 років, рукописна, Матвія розділ 19. Тут слово "україна" – земля, край, область."

Треба зазначити, слово "оукраина" не зустрічається в словниках церковно-слов'янської мови, нема його також і в сучасній болгарській мові.

Отже воно є місцевим: руським-українським. І припустимо, що "редакційна колегія" Євангелія, вважала слово "оукраина"синонімом, народнорозмовним відповідником церковнослов'янському (тобто болгарському) слову "предЂл", саме тому й використали його під час перекладу.

Тож нам залишилась лише справа техніки: дізнатись як в ті часи русини тлумачили це болгарське слово!

Памво Беринда, в своєму "Лексиконі словеноросському" (церковнослов'яно-руському перекладному словнику), 1626р., розтлумачує русинам болгарське слово "предЂл": болгарським же словом "граница", польским словом "крисъ" (край) і руським словом "повЂт" (повіт) (знову ж, нагадуємо, що в руській мові "Ђ" (ять) читається на український "манЂр" – як "і").

ПредЂл – граница, крисъ, повЂт



Анонімний автор русько-церковнослов'янського словника "Синоніма словеноросська" перекладає читачам на болгарську:

ПовЂть – страна, прдЂлъ

Краина – страна

Граница – прдЂлъ

Сторона – страна


Тут ми зустрічаємо інше болгарське слово "страна", яке Памво Беринда розтлумачує русинам так:

Страна – повЂт, сторона, краина



Як ми бачимо, все обертається навколо, тих же самих, сучасних українських "смислів":

ПредЂл – граница, страна, повЂт, сторона, краина.

Цікаво, а як же тлумачать слово "предЂ л" сучасні болгарські словники? І ось тут на нас чекає справжня сенсація!!!

ПРЕДЕЛ, мн. предели, м. 1. Мислена линия, която ограничава пространство или време; граница, рамка. Извън пределите на града. 2. Само ед. Крайна степен; праг. Предел на търпението. • Родни предели. Страна, област!!!!

ГРАНИЦА, мн. граници, ж. 1. Разделителна линия между териториите на две държави, две области, местности и др. Държавна граница. В границите на града. 2. Прен. Мислена линия, преграда между две явления. На границата между живота и смъртта. 3. Прен. Предел, допустима норма. Това минава всякакви граници на приличието. // прил. граничен, гранична, гранично, мн. гранични. Гранична застава. Гранична линия. Гранично явление. • Зад граница. В чужбина.

ОБЛАСТ, областта, мн. области, ж. 1. Най-голямата административно-териториална единица в нашата държава. Ловешка област. 2. Част от повърхност. Полярна област. 3. Зона, район, в който е разпространено нещо. Планинска област. 4. Място и близките до него части от тяло или предмет. В областта на сърцето. 5. Клон от наука, дейност, занятие. Нова научна област.



РАЙОН мн. райони, (два) района, м. 1. Място, местност, обособени според някакви свои особености – географски, икономически, геологически, метеорологически и пр. Промишлен район. Земетръсен район. 2. Територия, обхваната от някаква дейност, от някакво явление, действие. Район на снеговалежи. Район на бедствие. 3. Административно-териториална единица в голям град. // прил. районен, районна, районно, мн. районни.

СТРАНА мн. страни, ж. 1. Място, разположено в посока от нещо или от някого. От едната му страна имаше път, от другата – ливада, от третата – река, от четвъртата беше планината. 2. Държавата, обикн. като територия; край. Близки и далечни страни. 3. Ограждаща линия. Страните на триъгълника са различни...

КРАЙ, краят, края, мн. краища, (два) края, м. Област, район. Не съм от този край. Ще се завърна в моя край. Планински край. • Роден край. 1. Област, в която съм роден. 2. Родна страна.

Як ми бачимо, тлумачення болгарами слова "предел", повністю, просто на 100%!!!, співпадає з тлумаченням українцями слова "україна"!!!



Тут і кордон, тут і країна, тут і частина поверхні, тут і адміністративно-територіальна одиниця, тут і рідна країна, тут і своя сторона, і край в якому народився!

Саме тому, щоб якнайточніше передати зміст болгарського слова "предЂл", укладачі Пересопницького Євангелія й обрали давнє народне руське слово "оукраина"!

Тож, якщо ми бачимо слова "оукраина", "вкраїна" в середньовічних руських текстах, то ми, в першу чергу, маємо звертати увагу на контекст, в якому ці слова використовуються. "Оукраина" може означати "кордон", а може означати й "земля, область, край, країна"... а може і все зразу, коротше, одним словом – "Україна". Але, в жодному випадку, слово "предЂл/оукраина" не тлумачиться словниками як "окраїна, прикордонна область"!

Отже, для повноти картини, нам залишилось тільки з'ясувати, як тлумачать церковнослов'янське слово "предЂл" російські джерела. І тут на нас чекає ще одна сенсація!

"Полный церковно-славянский словарь" Г. Дяченка (1900 р.) дає таке тлумачення слова "предЂл"



Виявляється, розуміння росіянами цього терміну є неповним і обмежується поняттям "граница"!

Цікаво, що В. Даль, в своєму словнику (1863 р.) дає ще повне тлумачення цього терміна:

ПРЕДЕЛ м. начало или конец, кон, межа, грань, раздел, край, рубеж или граница; конец одного и начало другого, в смысле вещественном и духовном. Пределы государства, рубежи, границы... Китайские пределы, страна, земля, государство, окруженное пределами...

Пізніші ж російські словники вже не дають зовсім тлумачення "предел – страна, земля, государство" або подають це значення як поетичне та застаріле.

А ось як В. Даль подає слово "украйный":

УКРАЙНЫЙ и украинный. крайний, у краю, на краю чего находящийся; дальний, пограничный, порубежный, что на крайних пределах государства, Сибирские города встарь зывались украйными. А город Соловецкой место украинное, Акты. Украй, украйна, область с краю государства или украйная. Латины взяша украины неколико псковских сел, стар. Даже до украины нашей страны молдавской, стар. На украине, на студеном море, стар. Ныне Украиной зовут Малую Русь...

Але, в той же час, він не знає слова "окраина"... Форма "окраина" не відома і в давньоруських текстах. Не знають її церковнослов'янські лексикони й словники, але вона присутня в сучасній болгарській мові:

ОКРАЙНИНА мн. окрайнини, ж. 1. Погранична област. 2. Крайна част на населено място. Живея в окрайнините на града.

І ось тут ми робимо фундаментальний висновок. Якщо семантика руського-українського "україна" відповідає болгарському "предел", то московське-російське "украйна" семантично споріднене з абсолютно іншим болгарським словом "окрайнина".

А якщо по простому, то росіяни й українці вкладають в це слово різний зміст, по різному його відчувають і розуміють! Власне, схожістю написання все й закінчується. Відтепер це доведено науково.

Ось ця схожість написання і була причиною багаторічних суперечок! Але з цього моменту все скінчилось!

І коли ми вже розставили всі крапки над "ї", залишилось хіба що спитати: " А, власне, на якій підставі росіяни виводять етимологію українського слова "україна" на основі російської мови?" Особливо розчулюють, своєю дитячою безпосередністю, слова штибу "Классический "толковый словарь живого великорусского языка" Даля (издание 1865 года), объясняя это слово, приводит такие примеры..." або "по другой версии, распространнной в украинской исторической науке, а также в среде украинского народа...". Це, без сумніву, "нове слово" в лінгвістиці! Все одно, що виводити етимологію імені Хуан на основі російської ненормативної лексики. Або, як в тому українському анегдоті, на основі української мови тлумачити російське слово "сравні". Буде весело, але чи можна сприймати результати цих "досліджень" серйозно... Так само і з "Україна – это пограничная область"...

Отже, ця дурна суперечка через тлумачення слова "оукраина" залишилась в минулому, тож ідіть і рознесіть цю євангелію (благую вість) інтернетом (це я до того, що копіпаст вітається).

А чергову "образованщіну", яка вам надумає розповідати, що ""Украина" происходит от древнерусского оукраина, "пограничная область", которое часто применялось к пограничным землям Руси" або що "в русской литературе вплоть до конца XIX столетия слово "украйна" использовалось в значении "предел"", посилайте на... ну, як мінімум, на цю сторінку. 

Швидкісні рейкові автобуси в Галичині у 1930-тих роках

  • 14.12.12, 14:38

На тлі постійних невдач корейських швидкісних потягів в Україні варто пригадати і про про експрес “Люкс Торпеда”, який ходив на Галичині у 30- х роках минулого століття. Відстань від Тернополя до Заліщиків він долав за 2,5 годин.Зараз,наприклад,поїзд "Київ-Чернівці" долає її за 4,5 години...

Lux-torpeda була так званою"автомотрисою" - тобто вагоном із вбудованим двигуном внутрішнього згорання. На нинішній "Укрзалізниці" такий транспорт називається рейковим автобусом.Сама "торпеда" теж виглядала як гібрид автобуса й лімузину.

"Ракетний" дизайн вагону був ультрасучасним як на 1930-ті роки і коли потяг проходив повз станцію, він привертав загальну увагу. Аеродинамічна форма і відсутність паротяга і відповідного стовпа диму радикально відрізняли"торпеду" від тодішніх поїздів.

Австрійська "Люкс-торпеда" на вокзалі у Кракові.Фото орієнтовно 1938 року. 

Перша "Люкс-торпеда" була збудована у 1933 році в Австрії фірмою Аustro-Daimler-Puch.Польський уряд, бажаючи розвинути залізничні перевезення і підняти занепадаючу промисловість, купив одну мотрису, а потім і ліцензію на неї. 

Щось подібне робить і нинішня українська влада, тільки замість того щоб купити один поїзд- а потім на його базі розробити вітчизняний продукт на вітчизняних заводах - купили одразу десяток і говорять про будівництво в Україні іноземного підприємства.

У міжвоєнній же Польщі після перших успішних випробовувань австрійські"торпеди" взялися адаптувати  до місцевих потреб. З 1936 року ці автомотриси будувалися вже на польському заводі Fablok, оснащуючись більш потужними дизельними двигунами, розташованими попереду кабіни машиніста - по одному з кожного боку.


У цих автомотрис диск колеса спирався на бандаж через пневмошину автомобільного зразка, пояснює газета УЗ"Магістраль".Це покращувало плавність ходу та зменшувало динамічні навантаження на рейки, що було важливо при високих швидкостях руху.Швидкості справді були неабиякі як для того часу. Максимальна досягала 120км/год, але конструкційна в експлуатації була встановлена 115 км/год. Загалом же швидкість руху сягала 100-105 км/год. Середня швидкість при використанні автомотрис була значно вищою, ніж у звичайних паротягів. Так, швидкий поїзд на ділянці Львів-Красне долав за годину не більше75 км. А при використанні автомотрис середня швидкість на цих ділянках дорівнювала 90 км/год.

На курорті Закопане

Швидкий рух забезпечувала і наявність двох кабін - в протилежних кінцях "торпеди". В кожному з них сидів машиніст, який керував "своїм" двигуном.

Така конструкція дозволяла уникати тривалого маневрування на вузлових станціях, коли потяг мав рухатися в протилежний бік. Не треба було відчіплювати і переганяти локомотив. Кабіни в обидвох кінцях вагону з'єднувалися світловою і звуковою сигналізацією.

Офіційно "люкс-торпеди" називалися PocigMotorowo-Ekspresowy MtE - "експрес-поїзд і з двигуном внутрішнього згорання".Побачивши перспективність такого транспорту, польська промисловість взялася виробляти й інші автомотриси - хоч і без упізнаваного дизайну, але з гарними показниками швидкості.

Перші "торпеди" поєднували Краків із модним тоді карпатським курортом Закопане. В 1936 році поїзд проїхав цю відстань (150 км) за 2 години й 18 хвилин - рекорд, не побитий і досі. Пізніше були відкриті рейси "Краків-Варшава", "Варшава-Катовіце","Варшава-Лодзь", "Львів-Закопане"та інші.

На Галичині станом на літо 1939 року"торпеди" обслуговували маршрути"Львів-Стрий-Дрогобич-Борислав","Львів-Галич-Станіславів [Івано-Франківськ]-Коломия","Львів-Красне-Золочів-Тернопіль"і згаданий на початку тексту"Тернопіль-Чортків-Заліщики".

Розклад Тернопіль-Заліщики 1939рік.

Середня маршрутна швидкість на рейсів до Заліщиків складала 58 км/год. Не так уже й багато, якщо врахувати, що на маршруті "Львів-Тернопіль" цей показник сягав 75 км/год, а на маршруті"Львів-Коломия" - 93 км/год.

Розклад Львів-Коломия 1939 рік.

Для порівняння: прийнята недавно класифікація пасажирських поїздів "Укрзалізниці" передбачає,що найшвидші експреси рухатимуться з маршрутною швидкістю 70-90 км/год, а звичайні пасажирські і приміські - 50-70км/год.

195 км від Львова до Коломиї "Люкс-торпеда"проїздила за 2 години і 10 хвилин.

Сучасний поїзд "Москва-Софія"проходить цю ж відстань за 3 години 25хвилин, причому робить на одну зупинку менше. А пасажирський "Львів-Чернівці" витрачає на ці ж 195 км 6 годин і 52 хвилини.

За таку недосяжну і сьогодні швидкість пасажирам "торпед" доводилося платити - квиток від Варшави до Кракова коштував майже 40 злотих, в той час як середня місячна зарплата наприкінці 1930-их складала 100 злотих.

Для порівняння зараз ціна квитка першого класу у потяг Київ -Харків становить 350 гривень.В кожній автомотрисі було 48-52 місця, всі першого класу. На тлі катастрофічного стану автомобільних доріг у міжвоєнній Польщі "люкс-торпеда" була еталоном швидкості, комфорту і шику.

Вузлова станція Хабувка у передгір’ї Карпат.

Друга світова війна стала кінцем цих залізничних експресів. Більшість"торпед" загинули під авіаційними бомбами, вціліло лишень дві машини на Краківському вокзалі.

Вони використовувалися як поїзди "Тільки для німців" на лінії до Закопаного, а також як спецтранспорт для працівників Генерал-губернаторства [адміністративноїодиниці Третього рейху на території Польщі і частини України].

В часи окупації на "торпедах" їздили тільки верхи нацистської адміністрації.

Червона Армія, яка відбила вагони у нацистів, повернула їх соціалістичному польському уряду у непридатному для пасажирському руху вигляді.  Якийсь час однією з "торпед" возили на роботу шахтарів, а з іншої скручували запчастини на випадок ремонту.

Київський бензотрамвай - теж по суті автомотриса.Розгалужена мережа трамваїв з двигунами внутрішнього згоряння існувала на Лівому березі з 1911 по 1934 рік, поки її не електрифікували.

Приблизно в 1954 році обидві "люкс-торпеди"були списані на злом і до нашого часу не збереглися.

Публікується з використанням матеріалів

Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

Середринковий квартал давнього Львова

Вид на середринковий квартал Львова
Вид на середринковий квартал Львова
Фото фрагменту пластичної панорами Януша Вітвіцького

В серці торгівельного життя міста Львова на магдебурзькому праві був Ринок, в центрі якого розташовувались ратуша, криті торгівельні ряди, кілька житлових кам'яниць, склади, приміщення міри і ваги, криниця, будинок варти та стовп ганьби

Ятки-будки біля Ратуші в яких шевці, золотарі, кушніри, слюсарі, аптекарі, а також інші ремісники та купці продавали свої товари згодом розрослись у середринковий "квартал" з спеціалізованими кам'яницями.

Одну із перших згадок про середринкові кам’яниці знаходимо у "Хроніці" Д. Зубрицького, який біля 1563 року подає відомості про зведення 11 яток-крамниць, які було віддано в оренду ремісникам на певний час чи пожиттєво, щоб ті могли продавати свої товари.

Фрагмент ситуаційного плану Ратуші та середринкових кам’яниць
Фрагмент ситуаційного плану Ратуші та середринкових кам’яниць
Джерело: Jaworski Franciszek. Ratusz lwowski, Lww 1907. S. 27

Середринкові кам’яниці утворювали 3 вулиці: 

  • найближчою до будівлі Ратуші була вулиця "пасомонників" або "між пасами" (Pasamonnicza, Grtler Gasse). Назва походить від майстрів, що виробляли гаптовані сріблом чи сухозліткою стрічки-прикраси для одягу. 
  • у самому центрі торгового кварталу проходила вуличка "багатих крамів" (uliczka bagatych kramw). Її основне призначення - підвіз товарів до тильного боку кам’яниць. 
  • у північно-західному куті розміщувалася невеличка "вуличка" (uliczka), яка забезпечувала доступ до кількох кам’яниць.

Квартал середринкових будинків можна поділити на дві групи: кам’яниці багатих купців та міські кам'яниці Cassa Civilіs, зведені у 1608 р. для розміщення міських слуг. Часто ці будівлі здавалися частково чи повністю в оренду.

Станом на 1712 рік в середринковому кварталі розташовувалися 28 кам'яниць, які у переважній більшості були мурованими з двома поверхами (партером та першим поверхом). Як виняток, два будинки з трьома поверхами та один - наполовину виконані з дерева.

Вид середринкових кам'яниць станом на к. 18 століття на фрагментах планів Львова
Вид середринкових кам'яниць станом на к. 18 століття на фрагментах планів Львова

Найпопулярнішими товарами, якими тут торгували були горілка, сукно, хутро, металеві вироби. Майже у кожній кам’яниці знаходився шинок, де продавали різноманітні трунки (мед, горілка, пиво).

Власниками чи наймачами середринкових кам’яниць були представники різних станів, різних національностей та статей. Власниками так зв. "багатих крамів" могли бути лише багаті купці (institas dives), які представляли окрему конгрегацію з власними внутрішніми правилами і традиціями.

Незважаючи на заборону громадам некатолицького віросповідання володіти нерухомістю поза межами національних кварталів міста Львова, русини (кам'яниціЛавришевичівська, Прокоповичівська, Савичівська та інші), вірмени (Матіашовська, Тлумача, Сужиковська) та євреї (винаймали приміщення для торгівлі) в той чи інший спосіб користувалися нерухомою власністю в середринковому кварталі.

Більшість середринкових кам'яниць мали назви похідні від імен їх власників або ж від характерної деталі будинку чи специфіки його розташування. Певні спроби пронумерувати будівлі поряд з Ратушою зустрічаються у податкових шосах (декляраціях) XVIII ст. Тільки під кінець 18 століття,  із запровадженням конскрипційної нумерації, кам'яниці отримують фіксовані номери.(Конскрипційна (переписна) система нумерацї - це система при якій будинки нумеруються в межах населеного пункту по мірі забудови.Тому поруч на одній вулиці могли знаходитися будинки з номерами 3 і 176 наприклад. Сучасна орієнтаційна цифрова нумерація була впроваджена у Львові тільки  1871 року)

Згідно шосового податку 1767 року можна було  реконструювати розміщення середринкових кам’яниць: 

- з південної сторони - Ратуша, Постригальня;

Ратуша
Ратуша
1777
Ратуша
Ратуша
1802
Постригальня /3/
Постригальня /3/
1777

- зі східної сторони - Міські Третя, Четверта, П’ята, Шоста;

Cassa Civilis /3/
Cassa Civilis /3/
1802
Cassa Civilis /10/
Cassa Civilis /10/
1777
Cassa Civilis /5/
Cassa Civilis /5/
1802

- із західної сторони - Аустеріа, Дзядкєвічовська, Массаровська, Прокоповіча;

Аустеріа /15/
Аустеріа /15/
1777
Кам'яниця Дзядкєвічовська /11/
Кам'яниця Дзядкєвічовська /11/
1802
Кам'яниця Массаровська /6/
Кам'яниця Массаровська /6/
1777

- окремо на східній стороні від Ратуші знаходилися Будинок варти та кам'яниці Біля Ваги та Під Вагою;

Серед інших у архівних документах також згадуються такі середринкові кам'яниці як: Капличка, Якуба Лауришевіча, Матіашевічовська, Сужиковська, Зярковська – Тарнавскєґо , Доброцькэґо, Кам’яниця Рурмістра та інші.

Середринкові кам’яниці було розібрано у 1826 році, після того як завалилась стара вежа Ратуші. Тепер на їх місці розташовується чотирьохповерхова будівля міської ради.

Вид середринкових кам'яниць станом на початок 19 століття на фрагментах планів Львова
Вид середринкових кам'яниць станом на початок 19 століття на фрагментах планів Львова

Отак десь воно все і виглядало.Картинка 18 ст.
 
Більше світлин можна переглянути тут.