Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий
квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І
ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але
невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує
і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений
для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О,
я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і...
Читати далі...