Фото автора
Господь завбачливо закрив
Всі цинамонові крамниці.
Вінцем злим падолиста див
З всіх кольорів – лиш виблиск глиці.
Ба, ні! В цупку і ємну синь
Молочних рік ввійде поважно
Штандартно-майористий плин
Повільний. Гордий. Недосяжний.
Вже крони не пашіють вщент
Вогнем священним Заратустри,
Застигла де луна крещенд –
Прозорість, наскрізність і пустка.
Простори, хоч знімай кіно
Ля вестерн касовії фільми,
Не клич гарсонів “Please, one more!”
Ми цей ще вечір не допили.
Смеркає. Терпне небосхил.
П’яніє у миттєвість ока,
Громадить афоризми брил,
Сентенцій, як Байкал, глибоких.
Митець-світило, сноб і франт,
Останній раз червоним бризне
На вибір до верховних рад,
Як чорнозем, брудні білизни,
Пірне у безвість й німоту
Як кит у нетрі океану,
Я трохи, мабуть, підзабув,
Яка ти, осінь, невблаганна.
І Кончаловський нам введе
П’ять «кубиків» мізерних істин…
Чи то низьких? Я знаю де
К поверхні поклади так близько
Неогранених порівнянь,
Зухвал-епітетів крамольних!
Вже годі лунку ковирять.
Так… Де ж мої ті кляті сольдо?
27.10.2014