Дорожній пил тихцем сіда
В бур’янчик – мій душевний спокій,
Баранчик-місяць крутобокий
Та круторогий спогляда
Все скоса на візити бджіл
В тремтливий щем і мрії квіток,
Де вітер-пес хапав за литки
Примари заюрмлених сіл,
Де лиш вечірні молитви
Шепоче ледве лист шипшини,
Нестримний стрекіт комашиний
Недостеменний, як плітки,
І колір танучий зорі
Непевний, як акорди Верді,
Він під загрозою безсмертя
Сердечні скриє пухирі
І звільніть спраглії слова
Від пошуків самотніх жертви.
Все, що не можна вкрасти й зжетри,
Засвітить в пізній час дива.