Чужой не манит за собой,

Он окружает тишиною,

Чужой на то он и чужой,

Что наслаждаться глубиною

Не может, не умеет он

Понять, ну чем же привлекает?

Хоть тормоши со всех сторон,

Он как ледник зимой – не тает.

И пусть другим судьбою дан,

Пусть с ними что угодно может.

Чужой… И сохнет океан,

И стон крапивою по коже,

И небо режет новый стих –

Зачем придумали чужих?

Молчит.

13.04.2016

Пора весеннего огня,

Пора горящего меня,

Пора не нравиться, а быть,

И за грехи поклоны бить.

Пора по теням – каблуком,

И не казаться стариком,

Пора кричащего пера…

Какая странная пора…

13.04.2016

Мне не нравится вой сирен,

Это значит, что у кого-то

Появилась работа.

Это значит, что кто-то

Теряет жизнь, здоровье,

Имущество.

И все теряют покой.

Я свой давно потерял

И не люблю конкуренции.

12.04.2016

На поникшей ветке грач

О своём, о птичьем, стонет,

И стучит пятнистый мяч

На зелёном стадионе.

Дремлет псина в конуре,

Старый – вот и вся причина,

Где-то на чужом дворе

Хрипло кашляет машина.

И прищурившийся дом

Дразнит тень оконным бликом,

И застрявший в горле ком

Пробивает радость криком.

12.04.2016

Сидів поет середньої руки,

Папери слугували йому ложем,

У капелюх пірнали мідяки,

Що кидали мовчазні перехожі.

Він знав секрети потаємних слів,

Які у ньому в речення складались,

Він навіть дружбу з музами водив,

А може, це йому лише здавалось.

Поет, можливо, все ще не збагнув,

Що він живе, що він не просто мріє,

Але він до нестями щирим був,

Так мало хто на цій землі уміє.

І наближався час останніх снів,

Коли пора збиратись в потойбіччя,

І поруч з тим поетом я сидів,

І бачив себе у його обличчі.

12.04.2016

Весна, ты не знаешь, зачем этот бег

Горячего солнца по листьям?

Зачем восхищенье, дрожание век

И небо широкою кистью?

Зачем огоньки неокрепших цветов,

Разбросанных щедрой рукою,

И новые орды несказанных слов,

Что носятся шумно за мною?

11.04.2016

Басом грім загуркоче,

Сенс злякається слів,

Я піду світ за очі –

Світ мене не любив.

Він топтав потаємне,

Всі думки неземні,

Та старався даремно –

Це живе у мені.

Це було в кожній миті,

Відганяло біду,

Й щоб його захистити

Я зітхну та піду.

11.04.2016

Здавалось, життя нескінченне,

Та тому зрадів я зарання,

Воно було зовсім скажене

І штрикало нерви коханням.

Воно було нібито миле,

Та це, виявлялось, омана,

І душу, насправді, не гріло,

І зміст десь ховався в тумані.

11.04.2016

Мій світ сьогодні занедужав,

Він утомився бути щирим,

Тепер він сірий та байдужий

До того, що існує в мирі.

Чому ж тепер до світу мого

Людська образа лине дзвоном?

Не винаходив я нічого,

Я миру став звичайним клоном.

01.04.2016 

Мир окружающий не мил?

Людей не радуют фигуры?

Но Босх с ума и не сходил,

Он всё писал, увы, с натуры.

10.04.2016