Настане ніч. Сховають смуток очі

За чорною травою довгих вій,

І прийдуть сни, чудові та пророчі,

Сплетуть вінець на голові моїй.

І понесуть мене ті сни на небо,

Оту безодню тисячі світил,

І я зустріну там, нарешті, тебе,

І погляд твій змете розпуки пил.

Чарівні сни, ви – прихисток надії,

Такі домашні, добрі, не чужі,

Ідіть до мене, я вас не посмію

Образити у справах та душі.

22.12.2015

А завтра новая побудка,

А завтра старая забота –

Клевать по зёрнышку минутки,

Сплавляя отдых и работу.

Всё, как обычно, понемногу,

На запись в прошлом претендуя,

Но если мир – созданье бога,

То он излишне предсказуем.

21.12.2015

Коли пустун з небес мою загасить свічку,

Із штампом «Сплачено» у розділі «Спокути»,

Піду до нього й заберу з собою звичку,

З якою було мене на весь всесвіт чути.

Посидимо разом ми біля річки,

Яка несе життя, що були, є та будуть,

І я навчусь ліпити оті самі свічки,

В яких бринить душа й палає доля люду.

Нечуваної зоряної слави

Не прагну я, навіщо грішним слава?

Та з пустуном побуду, бо цікаво,

У чому сенс божественої справи.

20.12.2015

Текучий холод. Поднят ворот.

И, будто вырвавшись из снов,

Упало облако на город

Да стёрло контуры домов.

Дорог невидимых гуденье

И звон проснувшихся церквей

Уводят в небыль отрешенье

Да капли падают с ветвей.

И с ними сеют упованья,

Что осень вспомнит о зиме,

И пишет ей напоминанье

О том в асфальтовом письме.

20.12.2015

Мій світлий друг, душі цвітіння,

Та одночасно сніговій,

Земне втрачається тяжіння,

Коли я чую голос твій.

В житті з’являється потреба,

Хай ненадовго, але ж є!

Тоді стає добрішим небо

І серце не болить моє.

Тоді в душі моїй ясніє,

Стають кордони замалі,

Тоді я знову розумію,

Що є ще радість на землі.

Тоді зникають небезпеки,

Вогнями сонце виграє,

Мій світлий друг, хоч ти далекий,

Мені достатньо, що ти є.

20.12.2015