Ще світ не спить, і сонцю ще далеко, На овиді танцюють міражі, Тримає степ в долонях сизу спеку Та марить про тумани і дощі. З торбами за плечима ходять міфи – Безсмертні свідки згублених століть, Потомлені лежать в могилах скіфи І ковила нерушена стоїть.[Приєднана картинка]

Труївся будень пилом автострад, Дивилось літо поглядом вишневим, Та марився душі далекий сад, Де тишина ховалась за дерева. Долоні лип голосували «за»: За тишину, за свіжість, за вологу, А вдалині грозилася гроза Знайти сюди неходжену дорогу.[Приєднана картинка]

Дрімає тихо спека на асфальті. Дощами марять втомлені думки. Все звично так, а чується… Вівальді У глибині небесної ріки. Десь там, десь там, за синім краєм світу, Де блискавиці спокою не зна, Є інше літо, незбагненне літо, Та дивини таємні імена.[Приєднана картинка]

Чекало небо сонця поцілунку, Смалив туман невтомно цигарки, Стояло літо з торбою дарунків На березі молочної ріки. Ранковий світ виношував секрети, Але про що – того не відав сам, І варта незліченна очерету Вклонялася пташиним голосам.[Приєднана картинка]

Десь осінь є, де ходять жовті клени, Де річка з небесами – близнюки, Де за траву тримається зелене, Але не зворохоблює думки. Де кожен сон виблискує на грані, Нема питань «навіщо» і «чому», Там білий кінь ховається в тумані Та зоряницю слухає німу.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]

Смаглявий вечір. Місяць ставить кому, Бо навіть віку хочеться перерв, Чомусь не спиться вітру молодому, Що обриває спомини з дерев. Космічний хтось розвішує прикраси, Прозора тінь майнула по землі, І шиє овид вогниками траса, І дикий пес видзявкує жалі.[Приєднана картинка]

Напевне тут інакша ера, В країні спокою і птиць, Тут синє небо п’ють озера Блакитним поглядом зіниць. В лісах ховаються тумани, Думки і сни – неговіркі, І сіють жито деревляни, І древні водяться казки.[Приєднана картинка]

Мені було сьогодні ніжно, Як може буть лише у снах: Сміялись білим цвітом вишні, Мовчали глеки на тинах, Було замріяно і рано, В тумані спало потайне, А вдалині стояла мама Й додому кликала мене.[Приєднана картинка]

І скільки б не було в людей скорботи, В усіх народів та в усіх віках Як пошукати – знайдуться істоти, Яким ховатись мило по кутках. Ото сидить із поглядом блудливим, Хапається за серце повсякчас: - Я у батьків один такий красивий, Вони мене родили не для вас! Пощо мені оті шаблі й пістолі, Іржання коней в мареві пожеж? І ваша воля… нащо тая воля? Її собі на хліб не покладеш!