Весна, ты не знаешь, зачем этот бег

Горячего солнца по листьям?

Зачем восхищенье, дрожание век

И небо широкою кистью?

Зачем огоньки неокрепших цветов,

Разбросанных щедрой рукою,

И новые орды несказанных слов,

Что носятся шумно за мною?

11.04.2016

Басом грім загуркоче,

Сенс злякається слів,

Я піду світ за очі –

Світ мене не любив.

Він топтав потаємне,

Всі думки неземні,

Та старався даремно –

Це живе у мені.

Це було в кожній миті,

Відганяло біду,

Й щоб його захистити

Я зітхну та піду.

11.04.2016

Здавалось, життя нескінченне,

Та тому зрадів я зарання,

Воно було зовсім скажене

І штрикало нерви коханням.

Воно було нібито миле,

Та це, виявлялось, омана,

І душу, насправді, не гріло,

І зміст десь ховався в тумані.

11.04.2016

Мій світ сьогодні занедужав,

Він утомився бути щирим,

Тепер він сірий та байдужий

До того, що існує в мирі.

Чому ж тепер до світу мого

Людська образа лине дзвоном?

Не винаходив я нічого,

Я миру став звичайним клоном.

01.04.2016 

Мир окружающий не мил?

Людей не радуют фигуры?

Но Босх с ума и не сходил,

Он всё писал, увы, с натуры.

10.04.2016

Моїм непроханим віршам,

Яких я не чекав від долі,

У нескінченнім чистім полі

Збудую я безсмертний храм.

Він буде зовсім не такий,

Які ви звикли зустрічати,

У ньому головне – мовчати

Та сльози струшувати з вій.

Не бійтесь солі чистих сліз,

Вони не зрадять, як ті люди,

Від них омани й зла не буде,

А тільки щирості ескіз.

Я буду поруч з вами там,

Нехай прозорий та незримий,

Разом шукати будем рими

Моїм непроханим віршам.

10.04.2016

Мне сказали: «Уймитесь, презренный!

Миру радость нужна, а не плач,

Миру нужен восторг упоенный,

Пусть не искренний, но несомненный,

Вы же портите всё, несмиренный,

Непонятный и несовременный».

Я ответил: «Уймитесь, палач.

Пропадите в забвения пыли,

Вы же сами меня породили».

09.04.2016

Мне нравился музыки

Мягкий капкан,

Рисунков чужих

Магия,

И фото далёких, невиданных

Стран,

В которых не буду

В итоге я.

Мне нравились книги

Сильнее людей,

В них жить интересней

Порой,

И нравилось звёздную россыпь

Огней,

С балкона гладить

Рукой.

Ещё простота,

Только самая-самая,

И нравилось слово

«Двое».

Ты предпочитала

Почти то же самое,

И чтоб я оставил

В покое.

09.04.2016

А я так любил

Лето,

И лета любил

Дни,

Себя не считал

Поэтом,

И слов не искал

Огни.

А я так любил

Море,

И моря любил

Шум,

И слушать, как он

Спорит

С атакой чужих

Дум.

А я так любил

Поле,

И в поле цветов

Цвет,

Но это давно

В боли,

Как будто его

Нет.

09.04.2016

Я говорил своей душе: «Довольно

Наружу течь рекой!

Ведь ты же бьёшь по голове так больно

Безжалостной рукой.

Зачем тебе больное многословье,

Что в пропасть говорит?

Зачем горящей адским цветом кровью

Ты прячешь нежный стыд?

Зачем в своём величии накала

Ты мой тревожишь дом?»

И мне душа устало отвечала,

Что я пойму. Потом.

09.04.2016