Ах, люди, люди,

Все волієте

Покою?

В темряві

Блукаєте?

Я ж смію те,

Що ви

Не смієте,

Бо маю те,

Що ви

Не маєте.

І я отим

Живу.

18.11.2015

Крадёт закат минуты у востока,

Деревья скорбно мокнут под дождями,

На хлеб земли намазана дорога,

Усыпанная жёлтыми листками.

Застыло всё – внизу, в ветвях и в тучах,

Молчит, ни подготовки, ни экспромта,

Лишь шум дождей, холодных и колючих,

Пытается сказать ещё чего-то.

18.11.2015

Наставив місяць жовті ріжки

Та вітерець гіллям скрипів,

Душа ішла до раю пішки,

Ніхто підвезти не хотів.

Вона блищала, чиста, срібна,

Із німбом світлої мети,

Але кому була потрібна?

Хто їй бажав допомогти?

Ніхто. У всіх свої болячки,

А в когось совісті нема,

Не проявляючи гарячки

До раю йшла душа. Сама.

18.11.2015

Не так давно, в одній країні,

В якій не знають гніву бур,

Грав світлий день на мандоліні,

Неначе справжній трубадур.

Його пісні були чудові,

На заздрість геніям віків,

І в кожнім вишуканім слові

Пливли мелодії птахів.

Душа летіла як пір’їна,

Зачувши ноти голосні.

Мені б туди, але країну

Ту бачив я лише у сні.

17.11.2015

Ну вот и осени конец,

Прошла её пора

Горенья страждущих сердец

И грусти до утра.

Уже в ходу тягучий сон,

Хоть осень и светлей,

Лишь льдинок тихий-тихий звон

Грустит ещё о ней.

17.11.2015

Погляд негаданий, пара відвертих фраз,

Ось і усе, що не чекав, та маєш,

Дотиком осені я опаную час.

Вмію. Не знала? Але тепер вже знаєш.

Може не віриш. Може уже обрид.

Шкода, якщо правильним є останнє,

Дотиком осені я залишаю слід

В долі, в житті і у твоїм світанні.

Ладо, світи! Сотні, мільйони літ!

Хтось хоч зігріється світлом твоїм жаданим,

Дотиком осені я заберу в політ

Тугу, журбу й невиліковні рани.

17.11.2015

У ночи есть странное свойство –

Воскрешать убитое днём,

То, что стремишься забыть,

Выжимаешь из себя по капле,

По минуте, по вздоху,

Оставляешь на растерзание ветрам –

Хоть кому забава.

Но приходит отрезок жизни

Между явью и сном

И всё возвращается –

Память, мысли, чувства,

И замыкается круг.

Прости, я неисправим.

16.11.2015

Дорога. Рынок. Суета.

Шум кофе в автоматах.

И блещет смехом красота

В обшарпанных плакатах.

Комочки человечьих стай

Щебечут громко в давках,

И оставляют урожай

Из денег на прилавках.

16.11.2015

- Ідеш у світ?

Візьми пакунок.

- Пакунок?

Нащо він мені?

- У ньому доля.

Це дарунок,

Якому ти не скажеш «ні».

16.11.2015

Життя стояло на пероні,

Стискало пелюстки долонь,

Текли униз струмки солоні

Та їхав потяг осторонь.

Він їхав у краї далекі,

Краї небачених чудес,

З яких дітей несуть лелеки,

Маленьких рицарів й принцес.

Там на сопілці радість грає

І сонця квітне едельвейс…

Життя мовчить, життя це знає,

Та запізнилося на рейс.

15.11.2015