Мій світлий сон, що ярить мою кров,

Прототип неповторний Галатеї,

Не хочеш говорити про любов?

Давай я помовчу тобі про неї.

О, мріє недоторкана моя!

Невиліковна смута потаємна!

Послухай тишу, в ній сховаю я

Усе, що говорити вже даремно.

Усе, що я тобі недосказав,

Недобринів під небом неозорим,

Не розілляв росою поміж трав,

І не довірив зорям яснозорим.

Це – глибше таємниць забутих мов,

Це – край душі та межа апогею.

Не хочеш говорити про любов?

Давай я помовчу тобі про неї.

03.01.2016

Рутина. Тина. Тина. Тина.

Ни воя ветра, ни огня,

Лишь с туч кочующих кручина

Дождём холодным на меня.

В болото тянут впечатленья…

А может, страсти не тая,

Оставить всё и жизни тленье

Сменить на вспышку бытия?

А может, миру не поддаться,

Схватить рукой за горло страх,

И фейерверком разорваться

В уныло-серых небесах?

02.01.2016

Луны полночный свет поблек.

Проснулся ветер. Тихо дует.

И небом выстраданный снег

Напомнил всем, что существует.

Что существует дух зимы,

Что долго прятаться любила,

И волновать людей умы

У той зимы ещё есть сила.

02.01.2016

Моїх років у часі тане дим

І серця тихо гасне амплітуда,

І є слова, що до вподоби тим,

У кого все було або ще буде.

Але не Вам. Ви квітнете тепер,

Живете тим, що я давно не маю,

І я для Вас уже неначе вмер,

І подих мій до Вас не долітає.

А якщо долітає, то й тоді

Не чуєте, не хочете відчути,

І він один летить у висоті,

Луна моєї внутрішньої смути.

02.01.2016

У когось в серці все давно дрімає,

А в когось і хвилини не було,

Й тому не ллє добра, не зігріває

Зсередини омріяне тепло,

Шукає щастя, а його – немає…

Та я щасливий, бо іще кохаю

І осягаю рими ремесло.

01.01.2016

Іду у день. Той самий вічний день,

Який усі бажають, та не мають,

Хоч він живе у відчуттях лишень,

Але він є, якщо про нього знають.

Шлях непростий, далекий, та проте

Ніщо на тим шляху не заважає,

І я іду, бо вірую у те,

Що щастю там мене не вистачає.

01.01.2016

Надягнувши блакитний халат,

Підперезалось небо світанком,

Потягнулось солодко та п’янко,

Й загасило нічний зорепад.

І торкнулось промінням чола

Ніжно-ніжно, грайливо, пестливо,

І, нарешті, покликала диво

Кави терпкої чорна смола.

01.01.2016

Минали довгі-довгі дні,

Рвались в напрузі сухожилля,

Життя хмільне варило зілля,

Аби позбутись божевілля,

Шукалась істина в вині,

Але знаходилось похмілля…

31.12.2015