Іду на двір. До ранку так далеко...

Іду на двір. До ранку так далеко.

Якась в гілках заплуталась зоря,

Пливуть хвилини у небесну Мекку,

Та відлітає дух від димаря.

Старенький місяць посміхнувся криво.

Новин немає, все було не раз,

Прозорі хмари пропонують зливу,

Але не скоро, є до неї час.

Несу думки, а з ними разом тіло,

Схололий бруд не липне до взуття,

І ночі тихо лляється чорнило,

І кроками карбується буття.