У цих лісах жили колись дуліби...

У цих лісах жили колись дуліби,

Свободу цінували над усе,

Ростили хліб і мали ще й до хліба

З того, що Бог в долонях принесе.

А заздрощів із пихою не знали,

Шляхетських не любили батогів,

Гостей та рідних радо зустрічали,

Й залізом зустрічали ворогів.

Пройшли віки, поділися заброди,

Стекли, немов вода у білий рінь,

Та зайдеш в ліс і вигукнеш: Свобода!

І відгукнуться сотні поколінь.