Під самовдоволений регіт іронії...

Під самовдоволений регіт іронії,

Під скрегіт загострених люттю мечей,

Я наче пливу, бо я чую симфонії

Розсипаних поспіхом днів і ночей.

І сам розкидаю і зойки, і враження,

Дратую примар ненароджених книг,

І ходить землею моє відображення,

Та прихистку просить у душах чужих.