Твої слова

В щоденному земному потрясінні,

Яке не помічати я не звик.

Твої слова – то затишок осінній,

В якому добре доживати вік.

Погоду оминаючи негожу,

Років своїх майструючи вінець,

В твої слова я загорнутись можу,

Ховаючись від холоду сердець.

Так не уміє навіть колискова

Заколисати мій одвічний гріх,

В твоїх словах є щось таке чудове,

Що описати мало слів моїх.

Допоки душу не морозить іній,

Я в світ свій дивний з радістю пущу

Твої слова, їх затишок осінній

Із стуком в вікна сонного дощу.

06.06.2016