Профіль

Cosmopolit

Cosmopolit

Україна, Харків

Рейтинг в розділі:

Важливі замітки

Останні статті

Мир - це чудово

  • 03.11.22, 10:31
Марина Грибанова - дуже відомий психолог.
Знову буду вдячна за будь-яке розповсюдження.
Марина Грибанова
2 д.  · 
Мне прислали что-то из Леннона о мире. Что-то о Дзене...
Ох...
Как много моих российских знакомых говорят о том, что нужно чтобы наступил мир...
Как много моих украинских друзей еще два года назад говорили то же самое... И наши войска убирали КПП, и не могли стрелять в ответ. БРЕД.
Я это называю "магическим мышлением".
Хотя я умею создавать чудеса - иногда нужно дать людям прожить ИХ жизнь. Я бы сказала - ВСЕГДА нужно это делать.
И вот что я написала российскому подписчику в его пост, с которым он со мной поделился:
"Могу только название прокомментировать.
И возможно догадаться о посыле. Прямо Вы не пишете. О Вашем мнении могу только догадываться.
Итак. Про мир.
Мир - это прекрасно.
Было бы неплохо проснуться без воздушных тревог.
Уже неплохо, что не бомбят утром и вечером. Но думаю что ждут зимы.
Зимой по гражданским бомбить особенно приятно (видимо) - когда холодно, и нет электричества (а значит воды и отопления) - где-то в соседней северной стране сотни тысяч людей во главе со своим вождем беснуются от радости. Нет, от злорадства.
И бог с ними... Им хуже чем нам в холоде и под обстрелами. Значительно. Они вообще в полной нереальности. В полной лжи, полные следствия обстоятельств, вождя, управдома...
Это вообще дно.
И часто такие люди начинают говорить о МИРЕ.
Мол давайте просто обнимемся, помечтаем о мире, и все рассосется.
В их словах есть доля правды. Но при условии, что это сделают миллионы людей одновременно. А так не получится. (и тут я вспомнила кто там руководит миллионами...)) )
И да - если в ком-то хотя бы одном есть достаточно силы этого посыла о мире - теоретически он способен остановить войну. Теоретически.
Но практически летят бомбы.
Поэтому начать нужно с называния вещей своими именами. Войну - войной. Террористов - террористами (это я о тех, кто бомбит гражданскую инфраструктуру в городах моей страны).
Война - это старая человеческая игра.
И у нее есть незыблемые правила, с которыми согласно большинство. Даже если не читали их. Мы же долго существуем на этой планете? Так что каждый знает что такое война и какие у нее правила.
Одно из основных правил вот какое: кто-то ДОЛЖЕН победить, а кто-то проиграть.
Как и в любой игре.
В войне правильно, когда проигрывает АГРЕССОР.
Так наказывается зло. По-справедливости.
И это - ПРАВИЛЬНО.
С агрессором и террористом все цивилизованные страны должны прекратить общаться и помогать. Это правильно.
Тратить время на тех, кто разрушает - неправильно.
Тратить время и помощь нужно тем, кто отстаивает просто СВОЁ.
Результатом победы-поражения должно стать дальнейшее процветание страны-победителя, и полученный шанс на изменения у страны, которая проиграла и выплатили репарации стране, которой нанесла ущерб.
Так что при победе жертвы агрессии - устанавливается справедливость.
И при этом у каждой страны СВОЙ урок.
У той, на которую напали - урок в том, чтобы уметь объединяться и БЕЗ войны и несчастий и урок в том, что они МОГУТ дать отпор несправедливости. Это полезные уроки. О других не буду - а то получится длинно.
У той, которая напала - урок о том, что нападать это плохое решение, что может быть гражданам неплохо бы научиться быть гражданами, что неплохо бы просто придерживаться законов (и своих и международных).
Так что возможно, не стоит вмешиваться в ход истории, и не ВООБРАЖАТЬ о мире, а просто ПОБЕДИТЬ и ЗАСЛУЖИТЬ МИР?
В противном случае незаслуженный мир не будет цениться.
И да - не все люди подобны богам прямо сейчас...
Так что мир мы получим на поле боя.
ЗАЛУЖНОМУ - ШАНА!
Это и есть наш ДЗЕН.
Просветление в результате созерцания бегущего с поля боя побежденного врага.

Немым, трусливым, уже недрузьям посвящается…

  • 09.10.22, 14:13
Не моє
Немым, трусливым, уже недрузьям посвящается…
Если в огненный час агонии
Вам предъявят за всё счета –
Не твердите, что вы не поняли,
Или поняли всё не так.
Про раскаты сирен над крышами,
Про последний кусок пайка –
Не кричите, что вы не слышали,
Что не видно издалека.
Про оставшихся под завалами
И про холод подвальных стен –
Не внушайте нам, что не знали вы,
Что поверили вы не тем.
Про ракеты, что мчатся по небу,
Про разорванные тела
Вы, конечно, солжёте что-нибудь,
Объясняя, что не со зла,
Что политика – дело чёрное,
Что сегодня никто не свят,
Что мы все виноваты поровну,
Коль в окно залетит снаряд…
Но когда чернота рассеется
И расступится долгий мрак,
Не твердите, что вам не верится,
Что вы думали – всё не так.
И когда отшумят пожарища
И пробьется в золе трава –
Не просите у нас о жалости,
Не расходуйте зря слова.
Не надейтесь, что станем братьями,
Что когда-нибудь всё пройдет.
Полусвастикой, как проклятием,
Заклеймили вы весь народ.
И никто не склонится к горестям
Ваших жалких гибридных бед,
Когда в огненный час агонии
Вы дадите за всё ответ
Kseniya Kirillova

Вы пробовали сказать "нет"?

  • 04.10.22, 09:18
Знову не моє
- Как вы попали в комиссию?
- Добровольно-принудительно.
- Некоторые учителя говорят, что смогли отказаться.
- Это очень сложно. Тебя вызывает директор и говорит: - надо.
- Вы пробовали сказать "нет"?
- Пробовала. Я сказала "нет".
- А он?
- Он сдвинул брови.
- И вы согласились?
- Ну, конечно, а что мне было делать?
- Как вы себя чувствовали?
- Очень плохо. Стыдно.
- Что вам велел директор?
- Сперва мы ждали в коридоре. А потом нас вызвали в кабинет..
- Членов комиссии?
- Да. Нам раздали лопаты и велели убивать детей.
- Каких?
- Любых. Сказали - каждый должен до вечера набить четыре тонны детомассы.
- И вы согласились?
- А что нам было делать?
- Кто-нибудь из ваших коллег пытался отказаться убивать детей?
- Одна учительница младших классов бросила лопату и сказала, что не будет убивать детей.
- И что с ней стало?
- Директор опять сдвинул брови, она заплакала и подняла лопату. Вы поймите, я не пытаюсь оправдаться, я хочу остановить травлю учителей. Мы все были на крючке этих бровей. У нас не было другого выхода.
- Вы много убили детей?
- (плачет)
- И всё же?
- Оказалось, это очень сложно.. (плачет) Мы никого не могли догнать..
- Как отреагировали родители?
- Они просто взбесились! Столько негатива я не получала за все 20 лет работы в школе! Хотелось крикнуть: люди, что с вами?! Откуда эта жестокость?!
- Как отреагировал директор?
- Он велел нам писать заявление.
- А если бы вы отказались?
- Он дал понять, что нахмурится еще сильней.
- Теперь вы без работы?
- Да-а (плачет). Учителя бесправные, нас превратили в рабов. У многих из нас не было никакого выбора.
- Вы хотели бы что-то изменить?
- Очень! (плачет)
- Что именно?
- Чтобы детей гнали на нас молодые физруки, а нам вместо неудобных лопат раздали бы тяпки.
©Автор Артем Голиков, август 2020. Беларусь.

Труп украинского ребенка – на каждом русском пороге

  • 03.10.22, 12:49
Буду вдячна за будь-яке розповсюдження.
Не моє, тому російською
Дмитрий Губин
Совершенно неожиданно ответ на этот вопрос – «почему я, ни в чем не виноватый, должен нести ответственность?!» – я обнаружил в книге, которая не имеет вообще никакого отношения ни к войне, ни к Украине, ни к России. Это книга-мотиватор Марка Мэнсона «Тонкое искусство пофизигма». Книга очень американская, то есть очень пионерская в своем задоре объяснить, как надо жить. Но от других американских книг-мотиваторов отличающаяся в лучшую сторону благодаря тонкости наблюдений и точности обобщений.
И вот что пишет Мэнсон о соотношении вины и ответственности:
«Бывают проблемы, в которых мы не виноваты, но несем за них ответственность. Допустим, однажды утром вы проснулись и обнаружили новорожденного младенца у порога своей квартиры. Вашей вины в этом нет: младенца подбросили не вы. А вот ответственность имеется. Надо срочно решать, что делать. И что бы вы ни выбрали – оставить младенца себе, избавиться от него, оставить на пороге или скормить питбулю, – ваш выбор принесет проблемы, и ответственны за эти проблемы будете именно вы. Мы сплошь и рядом ответственны за ситуации, которые не были нашей виной. Такова жизнь. Вот как можно разграничить эти понятия. Вина имеет отношение к прошлому, а ответственность к настоящему. Вина вытекает из уже сделанного выбора, а ответственность – из выбора, который вы делаете сейчас, каждый день и каждую минуту».
Так что каждый раз, когда вас будет охватывать искушение публично прокричать: «Почему я должен нести какую-то ответственность за войну, если я ни в чем не виноват?! Пусть другие несут!!!» - вспомните картинку, нарисованную Мэнсоном.
24 февраля 2022 года все мы поутру открыли дверь и обнаружили лежащего на пороге младенца.
И это был убитый украинский младенец. Убивший его военный действовал по поручению государства, то есть «просто выполнял приказ», который мы знаем, кто ему отдал.
Вашей вины в смерти ребенка нет, но убитый ребенок – вот он.
Скорее всего, вы не скормите трупик ребенка питбулю, но ответственность за свое поведение вы с этой секунды будете нести. Даже и в том случае, если вы просто отшатнулись и шагнули назад в квартиру, захлопнув дверь внутренней эмиграции. Или, мужественно перешагнув через труп, побежали по обычным делам, сказав себе, что ничего не в силах изменить, а полиция все равно ничего расследовать не будет.
Труп украинского ребенка – на каждом русском пороге.
Вина за труп – на Путине и его команде.
Но ответственность за все дальнейшее – на всех русских.

Главное, не забудьте запустить в небо бумажные самолетики

  • 23.09.22, 18:30
 автор Ирина Говоруха
Вчера прочитала пост москвички. Она озабочена и удручена. Оказывается, иллюзорная и совершенно невнятная война стала внаглую стучаться в двери, что достаточно неприятно. Когда воюют малограмотные буряты и мочат «хохлов» - это одно, но когда мельтешит повестка перед глазами мужа, становится неуютно. Листаю ее ленту. В ней чего только нет. Рецепты панкейков, цветочные поля, размышления о супружеской верности. Как сделать ремонт на кухне, упражнения для вагины, советы отпускникам. Вислоухие кошки, лекарственные ромашки… Наконец-то стало доходить, что полгода идет война…
Первое время мы как одержимые обращались к русским матерям. Пользовались разными словами и фразами, но посыл был один: «Остановите насилие». Господи, чего только мне не писали в ответ. Советовали сменить вибрации, так как моя сейчас слишком низкая. Рекомендовали думать о хорошем и подрехтовать информационное поле. Присылали медитации по гармонизации души и тела и предлагали делать бумажные самолетики. Выводить на них душевное: «Я за мир» и запускать в небо.  
Однажды мы долго дискутировали с хорошей знакомой из Питера. Она обвиняла во всем политиков и требовала договориться. О чем? О том, что нужно отдать территории? Отдать Херсон, Мариуполь, Крым? Дама уходила от прямого ответа и философствовала о каком-то единстве. О том, что все люди братья и прочее бла-бла-бла. В итоге я не выдержала:
- А что? Хорошая идея. Давайте договариваться. Ты отдаешь мне свою квартиру на Невском. Тебе же нравится наш Крым, а мне нравятся твои апартаменты с видом на Эрмитаж.
Женщина вышла из сети, сославшись на занятость. 
В самом начале войны мой муж строчил письма бывшим партнерам. Рассказывал о Гостомеле, Ирпене, Чернигове. В ответ приходили равнодушное: «Мы вне политики». Что ж дорогие, вот вы и в самом ее эпицентре. 
Утром пришло в личку: «Больно, что в ваших текстах все русские – враги. Между прочим, военные (и ваши, и наши) выполняют приказ, профессия у них такая». Ну что скажешь? Отличная профессия грабить, пытать, насиловать. А вы хоть знаете, как было в Бородянке? Дом в самом центре (у меня есть адрес и свидетельства очевидцев) расстреливал танк. Женщина выглянула в окно и показала ребенка. Мол, у меня нет оружия, а в руках самое ценное. И знаете, что сделал ваш военный? Он мастерски прицелился и выстрелил именно в то просящее окно. Теперь еще раз убедите меня любить русских, отдающих и выполняющих подобные приказы. 
В стране-агрессора - переполох. Спустя полгода стало наконец-то страшненько. Раньше не касалось, что пожилой мужчина в ирпенском подвале от страха перерезал себе вены. Было пофиг, что моя племянница боится русской ракеты, способной «отрезать ножки». До фени была женщина, вышивающая у окна (опять-таки, есть фамилия и имя пострадавшей). Ей оторвало ногу. Все это было далеко, а вы люди простые, подневольные, вне политики… 
Теперь война угрожает жизням питерцев и москвичей. Ну что ж, господа, думаю пора садиться в медитацию. Главное, не забудьте запустить в небо бумажные самолетики с душевненьким: «Мы за мир»
 автор Ирина Говоруха

15 невідомих фактів про Бандерівців

  • 20.08.22, 11:08

Комунізм і нацизм співпрацювали, але при цьому вони звинувачують чомусь Бандеру, який відсидів у німецькому концтаборі за проголошення незалежності України.

Про це пише видання politolog.net

1. Степан Бандера з віруючої сім’ї, він не був військовим і не брав участі ні в одному бою. На відміну від Сталіна, який вбивав людей мільйонами (у тому числі росіян), Степан Бандера цього не робив.

2. Степан Бандера сидів у німецькому концтаборі “Заксенхаузен” три роки за проголошення акту незалежності України 30 червня 1941, а за відмову присягнути німецькому окупаційного уряду два рідних брата Степана Бандери були замучені в німецькому концтаборі “Аушвіц”. Все за те, за що вони боролися, – за незалежну, соборну і самостійну Україну.

3. ОУН і УПА – це різні речі. Незважаючи на те, що ОУН (Організація українських націоналістів) була кістяком УПА (Українська повстанська армія), проте ОУН і УПА – різні структури. Перша, ОУН, – це політична організація, друга, УПА – це найбільша в Європі визвольна неофіційна армія.

4. Факт: ОУН була розділена на два табори – ОУН М і ОУН Б. ОУН М – “мельниківці”, що не відкидали співпраці з Німеччиною. ОУН Б – бандерівці (ті самі), які були проти будь-якої співпраці з Німеччиною. Саме ОУН Б (бандерівці), ставлячи метою незалежну Україну, склали кістяк УПА (Української повстанської армії).

5. Діяльність УПА почалася лише за фактом німецької окупації (в 1942 році), тобто проти Німеччини та її окупації.

6. Незважаючи на комуністичні міфи, воїни УПА мали свою форму, свої звання, свої відмінності, свої нагороди, серед них шеврони з гербом і прапором України.

7. Незважаючи на комуністичні міфи, УПА присяга тільки на вірність Україні. Відповідний текст присяги був затверджений УГBP і введений наказом ГВШ, ч.7, від 19 липня.

8. На відміну від комуністів, які активно співпрацювали з Німеччиною і поділили Європу пактом Молотова-Ріббентропа, УПА і ОУН (Б) не співпрацювали ні з німецьким, ні з комуністичним окупаційними урядами.

У свою чергу комуністи і німці, крім укладення пакту Молотова-Ріббентропа, вчили один одного, проводили спільні репресії, паради, обмінювалися озброєнням тощо. Комуністи і Німеччина спільно напали на Польщу, розв’язавши другу світову війну 1 вересня 1939 року.

Тобто комунізм і нацизм тісно співпрацювали, але при цьому вони звинувачують чомусь Бандеру, який відсидів у німецькому концтаборі за проголошення незалежності України. А за відмову співпрацювати з Німеччиною два брата Бандери були замучені в концтаборі “Аушвіц”. Тоді виникає питання: хто чий посібник насправді?

Відомий факт, що комуністичні пілоти вчилися в Німеччині, а Німеччина переймала “досвід будівництва ГУЛАГів” у комуністів. Вони допомагали один одному продовольством за рахунок голодоморів в Україні. УПА і Бандера не мали жодних домовленостей з німецьким окупаційним урядом, за що Бандера сидів у концтаборі, а більшість його сім’ї було репресовано під різними приводами як комуністами, так і німцями.

9. УПА не провела жодного бою з постійною армією СРСР, а всі “спини”, в які могли “стріляти”, могли бути тільки спинами карателів НКВС, які винищували людей мільйонами, а потім спалювали села! Одним з важливих фактів є те, що УПА не окупувала чужі землі, а діяла тільки на своїй землі і захищала свою землю і свій народ як від німецьких окупаційних військ, так і від карателів НКВС.

10. Вже давно відомі факти, які опублікувала СБУ, коли бійці НКВС перевдягалися у форму УПА, щоб проводити провокації! Одним з найвідоміших є свідчення одного з учасників спеціально сформованої спецгрупи РВ НКВС майора Соколова.

“Порадився з командирами спецгрупи, чи не краще буде нам змінити роботу – не входити в села під виглядом банд, шукаючи бандитів, а красти з сіл людей, що стоять на обліку РО НКВС, як мають зв’язок з бандитам, і їх допитувати під виглядом УПА …”

Ще одне свідчення:”Рухаючись по підконтрольних націоналістам районах приблизно 300 км (!), щоб уникнути зіткнень і вести вивчення повстанців, ковпаківці самі маскувалися під націоналістів, знімаючи знаки відмінності”.

11. Відомий факт, що партизани Червоної Армії, що знаходилися в лісах Західної України, визнавали в щоденниках, що УПА воює проти німецької армії за незалежність України. Серед таких найбільш відомих свідоцтво Семена Руднєва: “Наші близько двох тижнів вели спільні бої з УПА проти фашистів.

Вони нам кажуть: “Ми, українські націоналісти, проти німців і Москви – за самостійну соборну Українську державу”. Потім почалися переговори, в результаті яких націоналісти обіцяли не виступати проти нас і дали нашим батальйоном чотири мішки борошна, мішок крупи, мішок цукру і ящик сірників”.

12. В УПА воювали люди різних національностей. Серед них найвідоміші: росіянин Володимир Черемошинцев, єврей Хасман Мандік. Також відомі воїни УПА, серед яких були білоруси, казахи, узбеки, татари, вірмени, грузини, греки та інші.

13. Встановлений факт: більшість лікарів в УПА були саме євреї. Вони “служили в УПА за покликом серця, борючись за незалежність України, лікуючи в палатах воїнів ..” – такі свідчення залишають лікарі.

14. УПА ставила метою незалежну, соборну і самостійну Українську державу.

15. Факт: УПА офіційно не розпущена.

Блокади Ленінграда німцями не було

  • 20.08.22, 10:36
Незважаючи на всі старання московських прокурорів, звинувачення в блокаді Ленінграда було зняте з Німеччини в Нюрнберзі.
А якщо Німеччина не винна, хто ж тоді винен в загибелі майже 700 000 петербуржців?

Блокади Ленінграда німцями не було. А був ще один штучно створений радянською владою голодомор. А тепер згадайте частку українців у населенні цього міста до жовтневого перевороту та навіть до Другої світової.

«Незважаючи на всі старання московських прокурорів, звинувачення в блокаді Ленінграда було зняте з Німеччини в Нюрнберзі. А якщо Німеччина не винна, хто ж тоді винен в загибелі майже 700 000 петербуржців?

Мій дід закінчив успішну свою кар’єру незадовго до мого народження. І виною тому послужило його НЕ небажання, а неможливість далі мовчати. Він втомився постійно мовчати, і почав дуже багато розповідати про те, про що в СРСР боялися думати.

Він почав розповідати правду про «Велику Вітчизняну Війну». Страшну огидну правду, від якої кров стигла в жилах і просто ставало моторошно.

При цьому, він не казав нічого особливо кримінального. Просто історії з життя, з яких мені особливо запам’яталися його розповіді про «заблокований німцями» Ленінград.

Він прямо говорив: ніякої «Блокади» з боку німців ніколи не було! У місто вільно доставлялися військові, боєприпаси, їжа і навіть такі небачені вишукані страви як тістечка!

Міф про «Блокада Ленінграда»

Мало того, поки сотні тисяч «блокованих» петербуржців гасли як свічки від холоду і голоду, його приятель постачальник хвалився тим, що знищував несвіжі прострочені тістечка, які відмовилися їсти панове комісари!

Він до сліз сміявся, розповідаючи про гори золота, діамантів та інших цінностей, які він зміг виміняти на хліб!

Хліб, який він також винищував, якщо не встигав обміняти. І все навіщо? Щоб не порушувати наказу!

Наказу, з якого випливає те, що інформування про справжній стан речей було суворо заборонено.
Місто банально задушили, як свого часу задушили Україну — влаштувавши Голодомор.

Найстрашніше для мене в цій історії, що розривало мою уяву на шматки, було навіть не те, що заповзятливий постачальник нажив собі величезні статки. І не те, що він замість того, щоб роздати хліб «СВОЇМ» — палив його.

Найжахливіша для мене інформація про те, що його дружина, чи то від нудьги, чи то від неробства настільки від’їлися в «блокадному» Ленінграді, що банально не могла встати з ліжка!

Предствляет собі, в той час як брати співвітчизники рятувалися тим, що їли одне одного, жінка примудрилася настільки округлиться, що перестала навіть ходити!

Зрозуміло, що можна мені і не повірити, як і моєму дідові, але ось вам ще більше фактів знайдених петербурзьким істориком Ігорем Богдановим на основі вивчення архівних документів, «Ленінградська блокада від А до Я», де зазначено:

«В архівних документах немає жодного факту голодної смерті серед представників райкомів, міськкому, обкому ВКП (б)».

В їдальні Смольного були доступні будь-які продукти: фрукти, овочі, ікра, булочки, тістечка. Молоко і яйця доставляли з підсобного господарства у Всеволожському районі.

Інструктор відділу кадрів міськкому ВКП (б) Микола Рібковскій був відправлений відпочити в партійний санаторій, де описував в щоденнику свій побут:

«Кожен день м’ясне — баранина, шинка, курка, гуска, індичка, ковбаса; рибне — лящ, салака, корюшка, і смажена, і відварна, і заливна. Ікра, балик, сир, пиріжки, какао, кава, чай, 300 грам білого і стільки ж чорного хліба на день … і до всього цього по 50 грам виноградного вина, доброго портвейну до обіду і вечері. Харчування замовляєш напередодні на свій смак».

Данило Гранін спільно з Олесем Адамовичем опитали близько 200 блокадників і написали «Блокадну книгу». Книга вийшла політично коректною. Правду автор почав публікувати пізніше.

Так в 2014 році, в журналі «Звезда» була опублікована його стаття «Як жили в блокаду»:

«У будинках лежали непоховані небіжчики, лежали в квартирах жертви голоду, морозів, що потрапили під снаряди, лежали в підворіттях; я бачив мерців в засніженому трамваї, я сам туди зайшов сховатися від вітру. Навпроти мене сидів зовсім білий літній чоловік без шапки — напевно, хтось її взяв. …

Голод зводив з розуму, людина поступово втрачала всі уявлення, що можна, що не можна. Вона готова жувати шкіру ременя, виварювати клей зі шпалер, варити засохлі квіти. Раніше мене жахало людоїдство. На війні я зрозумів, що не любов, а «війна і голод правлять світом». …

Офіційно, тільки в грудні 1941 року за подібні злочини були притягнуті до кримінальної відповідальності 26 осіб, в січні 1942 року — 336 осіб, за дві тижні лютого 494 людини, в березні — вже понад тисячу.

У місті в день вмирало до 3000 осіб. Людожерам не треба було і особливо напружуватися, щоб знайти їжу.

Але, це все полеміка. На практиці питання куди більш зловісне.

За офіційними даними, під час блокади померли 671 635 осіб — ці цифри були представлені на Нюрнберзькому процесі в 1946 році.

Але ось тільки довести провину Німеччини за вигадану в Кремлі «Блокаду» московським прокурорам не вдалося …

Що ж робити? Що робити, якщо німці не винні? Кого звинуватити? Хто ж може відповісти за загибель більш ніж півмільйона петербуржців? Генералісимус керував країною і армією? А ось і ні!

Товариш Сталін вирішив, що в «Блокаді» винні керівники Ленінграда, а тому вони і повинні понести покарання.

Як і в 1937 бистреько було состряпано «Ленінградську справу», і в 1949-1950 роках кілька десятків людей з вищого керівництва Ленінграда були страчені, а понад 200 отримали різні терміни тюремного ув’язнення.

Після смерті Сталіна вони були реабілітовані, «за відсутністю складу злочину».

Правда от суду, над «Товаришем Сталіним» не відбулося.

Що тут можна додати?

Що не варто дивуватися тому, що предки древніх людожерів виправдовують дії людожерів сучасних? Що для Росії це нормально виправдовувати злочини влади і навіть пишатися ними?

Що можна додати, коли картина настільки жахлива, що всі жахи Пекла тьмяніють поруч з нею?

Сталіну був потрібен міф. Героїчний міф. І він його створив.

Він його створив. А за його ініціативу відповіли інші. Ті, кого він сам вибрав. — Це принцип кремлівської влади, принцип на якому ґрунтується могутність Кремля. Не будь вони настільки жорстокими — не втримати їм такої кількості голодних і пограбованих рабів.

І ось ще знаєте, що цікаво. Що напевно, якби найближчим часом на Росії аналогічна ситуація, закрий Росія кордон із зовнішнім світом, історія з «блокадних» Ленінградом повториться. Тільки в масштабах країни.

Росіяни будуть вмирати з голоду, жерти один один одного і пишатися. Собою, своїм подвигом, своєю країною … А Путін? Що Путін?

Його канонізують, і будуть ставити пам’ятники по країні, як сьогодні Сталіну.

Ставити і пишатися, що він навчив їх харчуватися один одним.»

Миколай Іванов

Війна - це злочин проти людства

  • 04.07.22, 12:48
Те, що русофашисти нібито ціляться у казарми, військові об'єкти, а не в житлові будинки – це суто путлерівська риторика.
Навіть, якби вони влучали виключно в казарми – що? вони мають право? право руйнувати казарми суверенної держави
Вони віроломно напали на Україну, а їм чомусь дорікають лише за руйнування житлових будівель, начебто сам факт нападу та ведення війни їм прощено! 
Кому ця думка незрозуміла, уявіть, що рософашисти високоточно влучили в казарми Німеччини чи Франції, не вбивши жодного цивільного.
Так можна? 

Пропаганда орків

  • 13.06.22, 09:54
У поле зору волонтерів міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm потрапив цікавий документ, виявлений у селі Велика Димерка Київської області. Його знайшли серед паперів, які залишилися після відступаючих або вбитих російських військовослужбовців. Йдеться про методичку для російських солдатів із інструкціями про те, як спілкуватися з вороже настроєними місцевими жителями, явно незадоволеними окупацією. Документ, мабуть, був написаний замполітом, чи скоріше політруком, як їх було б правильніше називати у сучасній російській армії.

Путлер

  • 15.03.22, 08:40
Поширюйте в ОДНОКЛАСНИКАХ !!!